ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Національно-визвольна боротьба на західноукраїнських землях у 1920–1930-ті рр

12 3 4 5 6

Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинились у складі Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. До польської окупації потрапили землі Східної Галичини та Західної Волині, на яких, за переписом 1931 р., проживало 5,6 млн українців. У складі Румунії українці (790 тис. осіб) проживали у Північній Буковині, Хотинському, Акерманському та Ізмаїльському повітах Бессарабії. На території Підкарпатської Русі, що ввійшла до складу Чехо-Словаччини, проживало понад 450 тис. українців. Кожна з держав, до складу яких входили українські землі, повинна була визначитись у ставленні до української меншини. Загалом можна визначити такі риси політики Польщі, Румунії, ЧСР: а) насильницька асиміляція; б) стримування економічного розвитку, його колоніальний характер; в) репресії проти діячів національно-визвольного руху; г) національний гніт; д) відмова від міжнародних зобов’язань щодо надання автономних прав українцям.У 1919–1923 рр. польське керівництво намагалося довести світовій громадськості свої права на українській землі, а також, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні й у навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (Львівське, Станіславське, Тернопільське воєводства). Але тільки-но 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, всі ці права залишилися на папері. У цей період українці теж намагалися відстояти свої права, удаючись до акцій протесту, збройних виступів, бойкоту перепису населення 1921 р., виборів 1922 р. до сейму. Але в існуванні української державності ніхто в Європі не був зацікавлений.У другій половині 1920-х – 1930-ті рр. уряд ЧСР провів серію реформ, покликаних забезпечити запровадження системи освіти, проведення земельної реформи тощо. Здійснюючи ці заходи, він докладав зусиль, аби відвернути населення від боротьби за автономію, зосереджуючи його увагу на «мовному питанні». Лише в 1927 р. утворилась партія, що відстоювала національні інтереси українців, – Українська національна партія (УНП). Це була партія ліберального спрямування, що діяла виключно легальними методами. Лідером партії був В. Золозецький. Молоде покоління українських діячів, невдоволене поміркованою політикою УНП, у середині 1930-х рр. утворило конспіративну радикальну націоналістичну організацію, близьку за програмними засадами та діями до Організації українських націоналістів (ОУН). Українські партії намагалися максимально використати легальні можливості впливу на формування державної внутрішньої політики. Із цією метою вони боролися за місця у польському парламенті: якщо в листопаді 1927 р. представництво українців у сеймі складалося з 25 послів і 6 сенаторів, то в липні 1930 р. – із 50 послів і 14 сенаторів. Після розпаду Австро-Угорської імперії Закарпатська Україна опинилась у складі Чехо-Словаччини. За Сен-Жерменським договором ЧСР повинна була надати автономію цій території. Але за Конституцією 1920 р. ЧСР стала унітарною державою. Невиконання своїх обіцянок уряд ЧСР пояснював непідготовленістю краю до самоврядування через низький рівень освіти, відсутність політичної еліти. Державотворчі процеси в краї стали розгортатися згідно з теорією інтегрального націоналізму. Так, було заборонено діяльність усіх політичних партій, крім Українського національного об’єднання. Усіх незгодних ізолювали у концентраційному таборі (це не був табір смерті, які утворювали нацисти). Вибори в січні 1939 р. були сфальсифіковані, у результаті вийшло, що за УНО проголосувало 86 % виборців. Спроба створити збройні загони «Карпатська Січ» викликала конфлікт із чехами. Так, у ніч з 13 на 14 березня 1939 р. частини чехо-словацької армії завдали поразки загонам «Карпатської Січі», які намагалися оволодіти складами зі зброєю, а згодом усунули помірковане керівництво Карпатської України. Цей конфлікт виник напередодні вторгнення на територію краю угорських військ. 14 березня 1939 р. 40-тисячне угорське військо вдерлося на територію краю. Чеські війська за наказом з Праги не стали чинити опір. За таких складних умов на захист краю стали загони «Карпатської Січі» (2 тис. осіб). Вирішальні бої розгорнулися на Красному полі під Хустом. Тим часом 15 березня 1939 р. у приміщенні гімназії Хуста зібрався Сейм, на якому було проголошено незалежність Карпатської України. Сейм ухвалив закон, що містив такі положення:«1.Карпатська Україна є незалежна Держава.2.Назва Держави є: Карпатська Україна.

3.Карпатська Україна є республіка на чолі з президентом, вибраним Сеймом Карпатської України.

4.Державною мовою Карпатської України є українська мова. 5.Барвами державного прапора Карпатської України є синя і жовта...»Президентом Карпатської України обрали А. Волошина. Засідання Сейму відбувалося в умовах наближення угорських військ. 18 березня територія краю була повністю окупована. Уряд Карпатської України емігрував до Румунії. До кінця квітня окремі загони, застосовуючи партизанські методи боротьби, чинили опір угорським окупантам, однак зупинити агресію не змогли. До того ж, Карпатська Україна опинилась у міжнародній ізоляції. Сталінське керівництво СРСР ставилося до неї з відкритою неприязню, вбачаючи тут небезпечне вогнище українського самостійництва.Карпатська Україна проіснувала лише кілька днів. Історичне значення незалежної держави карпатоукраїнців полягало в тому, що було ще раз продемонстроване непереборне прагнення українського народу до створення власної держави. Крім того, західноукраїнське населення пересвідчилось у неспроможності й небезпечності орієнтації на підтримку чужих держав. Стало ясно, що зацікавленість Німеччини «українським питанням» була продиктована бажанням використати його у власних загарбницьких цілях.

79. Українське питання напередодні Другої світової війни. Проголошення незалежності Карпатської України. А.Волошин.

Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.
Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі. Друга група — Англія, Франція і частково США, які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 p., домагалася повернення Закарпатської України.
Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина. українське питання дало змогу Гітлеру приховати справжній західний напрямок основного удару на початку Другої світової війни. Намагаючись відвести від себе загрозу агресії та спрямувати її на схід, зіштовхнути нацизм з більшовизмом, уряди Англії та Франції пішли на Мюнхенську змову, що поклала початок руйнації Чехословацької держави. рім Німеччини, свою зацікавленість у подальшій долі Закарпатської України енергійно демонстрували Угорщина та Польща. Особливо активною була Угорщина, яка домагалася відокремлення чехословацької території, заселеної угорцями, і надання словакам і західним українцям права на самовизначення. Маючи власні інтереси у цьому регіоні, а також боячись посилення держав, так би мовити, своєї вагової категорії, проти польських та угорських планів щодо Закарпаття виступили Румунія та Югославія. 2 листопада 1938 р. за рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні Карпатська Україна мусила віддати Угорщині 1856 км² своєї території з населенням 180 тис. жителів, куди входили два найбільші міста: столиця Ужгород і Мукачів. Це рішення було своєрідним авансом Угорщині, яку Німеччина намагалася перетворити на свого сателіта. Водночас, зберігши Карпатську Україну, Гітлер залишив у своєму активі серйозні засоби тиску не тільки на Угорщину, яка не отримала всього, чого бажала, а й на Польщу та СРСР, за рахунок територій яких могла з часом бути створена «Велика Україна». Оцінюючи такий перебіг подій, американський дипломат Д. Біддл підкреслював, що зосередження уваги на питанні про Велику Україну — це свідомо інспірований Берліном тактичний маневр, спрямований на: 1) здійснення відволікаючих акцій для прикриття інших проміжних ходів; 2) одночасне розгортання пропагандистських дій як акції щодо «введення м'яча в гру» і підживлення інтересу до наміченого Берліном українського проекту.
Волошин Августин (1874—1945) — політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття. 26 жовтня 1938 р. Волошин був призначений прем'єр міністром автономного уряду Підкарпатської Русі, а 15 березня 1939 р. став президентом цієї держави. Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом і поселився в Празі. У травні 1945 р. заарештований радянськими спецслужбами. Помер у московській Бутирській тюрмі.Активізуються дипломатичні відносини — у Хусті, куди було перенесено столицю, засновує німецьке консульство. На Закарпатті було розгорнуто діяльність «Німецької партії», організовано «Німецько-українське культурне товариство». Посилюються економічні зв'язки: 7 грудня 1938 р. підписано німецько-карпатоукраїнську угоду, за якою уряд Волошина зобов'язувався поставляти Німеччині дерево, молочні продукти, шкіру, хутра, вовну та вина. У цей час підписується угода і з німецьким «Товариством з експлуатації корисних копалин», відповідно до якої карпатоукраїнський уряд фактично передавав Німеччині права на розвідування й експлуатацію надр Закарпаття. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до сейму Карпатської України. У них взяли участь 92,5% населення, з них 92,4% проголосували за Українське національне об'єднання , яке очолював А. Волошин. Отже, через низку обставин «українське питання» напередодні Другої світової війни посідало одне з центральних місць у міжнародній політиці. У його вирішенні були зацікавлені три групи країн: ті, які володіли українськими землями, які бажали володіти і які задовольняли свої геополітичні інтереси, використовуючи гру на «українській карті». На жаль, український народ не міг самостійно вирішити свої проблеми. У цей час все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.

80. Українська державність у роки Другої світової війни. Наслідки перемоги у війні для України

Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об’єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони України ставилось ще на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1945 р.) конференціях глав держав антигітлерівської коаліції: СРСР, США і Великобританії. Радянське керівництво, спираючись на перевагу, здобуту в результаті перемоги у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні, рішуче домагалося закріплення кордону на так званій „лінії Керзона”, що гарантувало об’єднання українських земель у складі УРСР і юридично закінчувало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі у 1939-41рр. У зв’язку з цим було підписано цілий ряд договорів із сусідніми з Україною державами про врегулювання післявоєнних кордонів: 29 червня 1945 – з Чехословаччиною про злиття Закарпаття з Радянською Україною; 10 лютого 1947 р. – радянсько-румунський договір, який юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940. 16 серпня 1945 р. було зафіксовано польсько-український кордон у договорі між СРСР і Польською Республікою, який мав проходити в основному по „лінії Керзона” з невеликими відхиленнями. Проте уточнення цього кордону відбувалося в наступні роки. Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін майже однаковими прикордонними ділянками: до Польщі відійшла територія довкола Нижніх Устриків тодішньої Дрогобицької області, до УРСР – землі в районі м. Кристонополя (тепер Червоноград). Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР.Другим важливим наслідком війни було те, що 26 квітня 1945р. на конференції в Сан-Франціско Україна увійшла до складу ООН як один із засновників, тобто Україна завоювала авторитет на міжнародній арені, адже вона зробила величезний внесок у досягнення перемоги над нацистською Німеччиною та Японією. Щонайменше 5,3 млн. осіб, або один із кожних шести мешканців України, загинули у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні. 2,4 млн. українців було вивезено на примусову працю до Німеччини. Втрати України становлять 40–44% загальних втрат СРСР. Матеріальні збитки в Україні оцінювались у 286 млрд. крб. (загальні збитки СРСР – 679 млрд., з яких 225 млрд. припадає на Росію, 75 – на Білорусію, 20 – на Латвію, 17 – на Литву, 16 – на Естонію). Український народ, який став одним із переможців у цій кривавій бійні, сподівався, що після війни все буде інакше, що тоталітаризм – то вчорашній день людства. Однак ці надії виявилися марними. Ще протягом довгих десятиліть Москва відмовляла українському народові, як і іншим народам СРСР, у праві на вільний, самостійний розвиток, на власну незалежну державу.

12 3 4 5 6