ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основні прийоми захисту компаній від поглинання

123 4

У світовій практиці бізнесу напрацьована ціла система заходів, які застосовуються менеджерами для захисту компаній від поглинання:

1. Внесення змін до статуту корпорації («протиакулячі» поправки до статуту):

— ротація ради директорів: рада розподіляється на кілька частин, кожен рік обирається тільки одна частина ради; необхідна більша кількість голосів для обрання того чи іншого директора;

— зверхбільшість: затвердження угоди злиття зверхбільшістю акціонерів; замість звичайної більшості потрібна більш висока частка голосів, не менше 2/3, а звичайно 80%;

— справедлива ціна: протидія акціонерів, що володіють певними пакетами акцій, рішенню про об’єднання організацій, якщо за це не сплачується справедлива ціна (яка визначається прийнятими процедурами чи формулами).

2. Зміна місця реєстрації корпорації. Враховуючи відмінності в законодавстві окремих країн (регіонів), обирається таке місце для реєстрації, в якому є можливість простіше провести противозахоплюючі поправки до статуту і полегшити собі судовий захист.

3. «Отруйна пігулка» як захід по зменшенню привабливості компанії-мішені для потенційних загарбників.

Наприклад, у випадку поглинання компанією-«загарбником» шляхом купівлі значного пакету акцій акціонери компаніх-«мішені» одержують право придбання акцій компанії за низькою ціною (звичайно за половину ринкової ціни). У випадку злиття ці права можуть бути використані для придбання акцій компанії-покупця.

4. Випуск акцій з більш високими правами голосу — дозволяє менеджерам компанії-«мішені» одержати більшість голосів без володіння більшою частиною акцій.

5. Купівля компанії, її підрозділів групою приватних інвесторів, в тому числі і менеджерів фірми із залученням значної частки позичкових засобів. Акції компанії, яку викупають таким способом, більше не продаються вільно на фондовому ринку.

6. Контрнапад на акції компанії-«агресора».

7. Судова тяганина. Компанія-«мішень» подає в суд проти компанії-«агресора» за порушення антимонопольного законодавства чи законодавства про цінні папери.

8. Злиття з «білим лицарем». В якості останньої спроби захисту від поглинання ініціюється об’єднання з дружньою компанією, яку звичайно називають «білим лицарем».

9. «Зелена броня». Деякі компанії роблять групі інвесторів-«загарбників» пропозицію про зворотній викуп із премією, іншими словами, пропозицію про викуп компанією своїх акцій за ціною, що вище ринкової і, як правило, вище ціни, яку сплатила за ці скції група інвесторів-«загарбників».

10. Укладання контрактів на управління.

Компанії укладають із власними менеджерами контракти на управління, в яких передбачується висока виногорода за роботу керівництва. У випадку втрати роботи вищими менеджерами (при поглинанні їх компаній) їм предбачаються виплати значних сум, так званих «золотих парашютів». Найчастіше ці виплати повинна робити компанія-«агресор». В результаті витрати на захоплення компанії-«мішені» різко збільшуються.

Інколи вихідні виплати менеджерам здійснюються самими акціонерами фірми-«мішені» для того, щоб менеджери не заважали укладанню угоди про її поглинання. Наприклад, з цією метою акціонери фірми Revlon запропонували президенту компанії 35 млн доларів.

11. Реструктуризація активів. Купівля компанією-«мішенню» активів, які не сподобаються компанії-«агресору», чи які створять для неї проблеми з антимонопольними органами.

12. Реструктуризація зобов’язань:

— випуск акцій для дружньої третьої сторони;

— збільшення кількості акціонерів;

— купівля керівництвом підприємства-«мішені» акцій з премією у існуючих акціонерів (розмір премії приблизно дорівнює 20—40% «справедливої» ринкової ціни акцій).

Організаційні форми інтеграції підприємств.

В практиці бізнесу склалися різноманітні типи інтеграції підприємств, які відрізняються в залежності від цілей співробітництва, характеру господарських відносин між учасниками, рівню самостійності підприємств, що входять до об’єднань.

Це концерни, консорціуми, холдінги, асоціації, картелі, синдикати та інші, їх класифікація показана в табл.6.2.

Таблиця 6.2

Класифікація організаційних форм інтеграції підприємств.

Картель

Картель (фр.cartel, італ. сartelio-документ)- форма об’єднання виробників чи споживачів, гласна чи негласна угода групи близьких по профілю підприємств, фірм, компаній про квотування, обсяги виробництва і продажу, ціни, ринки збуту, обмін ліцензіями, стандартизацію продукції, обмін досвідом управління.

Картель створюється на тривалий період (5-10 років) з метою збільшення прибутків через регламентацію конкуренції усередині об’єднання і стримування зовнішньої конкуренції з боку фірм, які не є учасниками об’єднання.

Картельна угода не завжди оформлюється в письмовому вигляді. Вона може бути укладено негласно, у вигляді секретних положень, що доповнюють офіційний текст, чи у формі «джентльментських домовленостей» Підприємства - члени картельної угоди зберігають юридичну, фінансову, виробничу, комерційну самостійність.

До характерних ознак картелю відносяться:

· договірний характер об'єднання;

· збереження права власності учасників і забезпечення цим господарської, фінансової та юридичної самостійності;

· спільна діяльність по реалізації продукції, яка може розповсюджуватися в певній мірі і на її виробництво;

· наявність системи примушення і санкцій до порушників умов угоди.

У світовій практиці бізнесу виділяються наступні види картелів.

Грошовий картель – картель, що затверджує уніфіковані ціни разом з рівними умовами постачання і розрахунків.

Квотний картель – картель, що виділяє кожному його учаснику квоту продажу продукції у відповідності з виробничими потужностями .

Територіальний картель, який визначає кожному підприємству територію збуту і виключає взаємну конкуренцію.

Закупівельний картель – угода кількох підприємств, фірм, корпорацій про закупівлю сировини і товарів певного виду, сорту з метою знизити закупівельні ціни.

Кондиційний картель – картель, що визначає умови реалізації товару.

Кризовий картель – картель який створюється при стабільному падінні попиту чи тимчасовому скороченню збуту для обмеження конкуренції.

Патентний картель – картель, що визначає напрямки спільного використання ( чи невикористання) будь-якої розробки, винаходу.

Виробничий картель – картель, що визначає обсяги (квоти) виробництва для кожного учасника.

Картельні інтеграційні об’єднання є формою монополізації галузевого ринку, тому у відповідності з антимонопольним законодавством у більшості країн і в України вони заборонені, у деяких країнах Західної Європи вони розподіляються на “бажані” і “небажані”. На практиці картелі існують в кожній країні, в кожній галузі, але вони діють без реєстрації.

Синдикат

Синдикат – ( лат. sindicatus, sindicus – повірений, представник) - об’єднання однорідних промислових підприємств, створене з метою продажу продукції через спільну збутову контору. Збутова контора створюється в формі акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю, з яким кожен із учасників синдикату укладає однакову за умовами угоду на збут власної продукції. Форма синдикату найбільш розповсюджена в галузях з масовою однорідною продукцією: гірничовидобувній, металургійній, хімічній.

Особливостями синдикату як організаційної формі інтеграції є наступні:

· збереження учасниками синдикату юридичної, виробничої, але обмеження комерційної самостійності;

· це різновидність картельної угоди, яка сприяє усуненню внутрішньої конкуренції серед учасників синдикату;

· централізація збуту всієї чи частини продукції учасників синдикату через спільний збутовий орган;

· учасники синдикату зберігають і власну збутову мережу, яка тісно зв’язана із збутовою конторою синдикату;

· здійснення закупівель сировини для учасників через збутову контору синдикату.

В сучасних умовах синдикат як організаційна форма інтеграції підприємств одногалузевого профілю втрачає своє значення.

ПУЛ

Пул – (англ. рool – спільний фонд, котел ) – форма об’єднання компаній, прибуток яких перераховується в загальний фонд (котел) і потім розподілюється між ними згідно визначених пропорцій.

Особливості пула як організаційної форми інтеграції:

· це один із типів монополістичних об’єднань компаній, різновидність картелів;

· об’єднання компаній в пул має тимчасовий характер;

· в рамках пула встановлюються правила розподілу спільних витрат і прибутків.

В практиці бізнесу існують кілька видів пулів.

“Конкретний” пул – об’єднання компаній, які спрямовують свої інвестиції для реалізації конкретного проекту.

Біржовий пул – об’єднання фінансових ресурсів для підвищення курсу акцій на фондовій біржі та в спекулятивній грі на різниці в курсах.

Торговий пул – об’єднання, в якому учасники домовляються про накопичення і затримку на складах будь-якого товару для штучного створення дефіциту і продажу продукції за підвищеними цінами.

Патентний пул – угода між кількома фірмами про спільне використання патентів у певній галузі промисловості, або на окремий вид продукції. Учасники передають у патентний пул певну кількість патентів і відповідно до них привласнюють частину (квоту) всіх доходів. Також учасники патентного пулу домовляються про створення системи взаємних ліцензій на передані патенти, або про передачу патентів і ліцензій в управління спільному органу.

Фірми - учасниці патентного пулу також укладають між собою угоди про спеціалізацію виробництва і відповідний розподіл своїх програм, що підвищує їх конкурентоспроможність і прибуток.

Асоціація

Асоціація – ( лат. аssociatio – з’єднання) – це договірне об’єднання, яке створюється на добровільних засадах для постійної координації господарської діяльності, та забезпечення захисту прав учасників і загальних інтересів.

Особливості асоціації:

· це сама мягка організаційна форма інтеграції;

· асоціація створюється з метою кооперації діяльності рекомендованого характеру;

· можлива централізація певних функцій, в основному інформаційного характеру;

· члени асоціації зберігають свою господарську самостійність і права юридичної особи;

· асоціація не відповідає по зобов’язанням своїх учасників;

· члени асоціації мають право безкоштовно користуватися її послугами.

Асоціація виконує такі функції:

1. Координує окремі види діяльності учасників.

2. Виконує наукові розробки і маркетингові дослідження.

3. Надає послуги учасникам: юридичне консультування, допомога у експорті продукції, страхування, кредитування, навчання працівників.

4. Забезпечує учасників ринковою інформацією, нормативними матеріалами.

5. Проводить рекламні заходи, здійснює пошук ринків збуту, сфер споживання.

6. Розроблює і встановлює стандарти асоціації з питань якості, надійності, умов праці, поведінки у відносинах зі споживачами.

7. Підтримує інтереси учасників у державних органах.

8. Проводить централізований ремонт обладнання.

Управління асоціацією може здійснюватися як спеціально створеним органом управління, так і головною юридичною особою (за згодою учасників). Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь якого із учасників. Ступінь централізації функцій управління асоціацією невисока, учасники тільки координують виконання окремих власних завдань, або спільно здійснюють частину неосновних функцій.

Одна і та ж юридична особа може брати участь у кількох асоціаціях.

Корпорація

Корпорація (лат. сorporation – об’єднання) – це договірне об’єднання, яке створюється на основі поєднання виробничих, наукових, комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного із учасників;

- це організація чи союз організацій, що створюється як юридична особа для захисту інтересів і привілеїв власних учасників.

Корпорація сприяє рішенню двох фундаментальних проблем керування бізнесом: залучення капіталу під великі інвестиції; диверсифікації, розподілу комерційного ризику.

До особливостей корпорації відносяться:

· збереження юридичної та фінансової незалежності учасників від об’єднання або будь-якого з його членів;

· делегування учасниками корпорацій її центру (правлінню і його апарату) частини повноважень, пов’язаних із централізованим виконанням деяких функцій в інтересах кожного із них;

· кооперування у випуску продукції, координація основної господарської діяльності підприємств – членів корпорації;

· можливість повернення раніше делегованих функцій та повноважень учасникам (у порядку, обумовленому засновницькими документами).

Корпорація є відкритою організацією для вступу на добровільній основі за рішенням власників і органів управління.

Управління корпорацією

Структуру управління корпорацією формують: вище керівництво корпорації, центральний апарат управління (адміністрація) і учасники корпорації (рис. 6.1 ).

Збори

акціонерів

Ревізійна

комісія вище

керів-

ництво

Рада директорів Голова ради

корпо-

рації

Президент

Віце-президент Віце-президент Віце-президент Віце-президент Центральний

апарат

керівництва

(адміністра-

ція)

Фінанси Виробництво Маркетинг Персонал

Промислові Транспортні Навчальні Асоціації

підприємства організації заклади

Учасники

корпорації

Будівельні Науково-дослідні

Організації Концерни інститути

Рис.6.1. Структура управління корпорацією

Вищим органом управління корпорації є рада директорів, що обирається на загальних зборах акціонерів.

Рада директорів виконує роль координуючого органу, що погоджує і координує діяльність різних служб управління, забезпечує проведення єдиної політики в управлінні корпорацією.

Рішення ради директорів містять цільові настанови, у рамках яких централізовано здійснюється вся управлінська діяльність. До компетенції ради директорів корпорації відносяться:

· розробка стратегії розвитку і політики управління;

· здійснення фінансової, кадрової, виробничої, науково-технічної політики;

· консультування адміністрації з питань управління;

· призначення працівників апарату управління;

· контроль діяльності виконавчих органів управління.

Таким чином, рада директорів є ланкою, яка організує і координує операції всієї корпорації, а прийняті нею рішення є основою для оперативної діяльності виконавчих органів управління.

Рада директорів призначає президента корпорації (головного виконавчого менеджера). Президент може одночасно бути головою ради директорів, чи в періоди відсутності голови ради директорів виконувати його обов'язки.

Для рішення поточних питань управління рада директорів створює адміністрацію (віце-президенти і функціональні служби, відділи апарату управління корпорації). До функцій адміністрації корпорації відносяться:

· розробка стратегічних планів і тактики виробничо-господарської діяльності;

· розробка і реалізація програм науково-технічного розвитку;

· вивчення кон'юнктури ринку;

· організація впровадження науково-технічних розробок;

· матеріально-технічне забезпечення підприємств корпорації через мережу власних підрозділів;

· організація централізованого продажу продукції через власну збутову мережу.

Адміністрація корпорації розробляє поточну господарську політику всієї організації і контролює її реалізацію.

Консорціум

Консорціум - (лат. сonsortium – співучасть, співтовариство) – тимчасове об’єднання великих фірм (підприємств, банків, наукових центрів, державних структур) для спільного проведення фінансових операцій, здійснення масштабних капіталомістких проектів, в тому числі і міжнародних.

Цілями створення консорціуму можуть бути високоякісне виконання термінових, маштабних заказів та проектів, що потребують консолідації зусиль і ресурсів фінансових, виробничих, науково – технічних і обслуговуючих компаній, наприклад:

- спільна розробка родовищ корисних копалин;

- здійснення фінансових операцій на національному і міжнародному ринках;

- реалізація великих промислових, науково-технічних, будівельних проектів;

- спільне проведення науково-дослідних робіт.

Приклади діяльності консорціумів:

· в середині 60-х років 20 століття з метою проектування і виробництва літаків створено західноєвропейський авіабудівний консорціум Airbus Industry, учасниками якого стали провідні авіабудівні компанії: Aerospatiale (Франція), Daimler Chreysler Aerospacte (Німеччина), British Aerospace (Великобританія) і CASA (Іспанія);

· для розробки нафтових копалин на шельфі Каспійського моря створено консорціум нафтодобувних компаній: Брітіш Петролеум, Шелл, Амко, Шеврон, Туркіш Петролеум, російського акціонерного товариства “Лукойл” і державної нафтової компанії Азербайджану;

· ІНТЕЛСАТ – Міжнародний консорціум супутникового зв’язку, членами якого є уряди різних країн.

До особливостей консорціуму відносяться:

· рівноправність учасників, спільність економічних, інтересів, організація відносин на договірній основі;

· здійснення цільових програм та проектів, що потребують значних фінансових ресурсів;

· обмеженість термінів функціонування;

· координаційність відносин юридично самостійних підприємств-членів консорціуму ( а не субординаційність )

· вузькоцільова спрямованість;

· спільне розміщення позики або проведення комерційних операцій великого масштабу на підставі угоди між декількома банками, що створили консорціум.

Організація консорціуму оформлюється угодою. Організаційно-правовою формою консорціуму може бути акціонерне товариство, чи інші господарські товариства. Як правило, в межах консорціуму учасники не створюють ніяких організаційних структур, за винятком невеликого апарату управління ( наприклад, ради директорів консорціуму ).Компанії-члени консорціуму повністю зберігають свою економічну і юридичну самостійність, за виключенням тієї частини діяльності, яка зв’язана з досягненням цілей консорціуму. Компанії можуть одночасно входити до складу кількох консорціумів, приймати участь у здійсненні кількох проектів.

При створенні консорціуму всі його учасники підпорядковуються лідеру ( наприклад, великому банку ), несуть солідарну відповідальність по зобов’язанням консорціуму в межах власної частки участі, забезпечують фінансування власної частки робіт і приймають на себе комерційні та технічні ризики, що зв’язані з виконанням власної частини зобов’язань.

Лідер консорціуму – фірма або організація, яка координує роботу консорціуму згідно з консорціальною угодою і представляє його інтереси перед покупцями, замовниками та іншими суб'єктами бізнесу. Діє у межах наданих йому повноважень, узгоджує найважливіші питання з учасниками консорціуму.

Основні функції лідеру консорціуму :

- відкриття представництва в країні-замовнику і на місці спорудження об’єкта;

- координація дій членів консорціуму:

- проведення спільних нарад та інші.

За виконання своїх функцій лідер консорціуму отримує винагороду в розмірі 3-5 % від частки учасника в загальному контракті.

Розвиток діяльності консорціумів мав таку послідовність:

· кінець XIX - початок XX століття – консорціуми створювались банками для здійснення фінансових операцій на національному і міжнародних ринках;

· середина XX століття – консорціуми стали широко розповсюджуватися в сфері промисловості для реалізації масштабних промислових, науково-технічних, будівельних проектів;

· кінець XX століття – консорціуми створюються для спільного проведення науково-дослідних робіт в галузях, що зв’язані з новими технологіями, на межі різних сфер діяльності.

Для сучасних консорціумів характерно багатонаціональне придставництво.

Сьогодні у світовій практиці бізнесу найбільш часто зустрічаються такі види консорціумів.

Експортний консорціум – зовнішньоторговельне об’єднання, що створюється в кількох країнах для сприяння експортним операціям компаніям, які входять до нього.

Фінансовий консорціум – тимчасова угода, союз кількох банків для проведення крупних фінансових операцій, наприклад, розміщення займів.

Гарантійний консорціум – угода між кількома компаніями різних видів діяльності, які розподіляють взятий ними на себе ризик і забезпечують його відшкодування.

Підписний консорціум – створюється для реалізації займу чи розміщення нових цінних паперів.

Банківський консорціум – тимчасово організована група банків для спільного проведення кредитних, гарантійних та інших банківських операцій, розширення сфери діяльності чи виходу на нові ринки.

Трест

Трест – об’єднання власності та управління підприємств однієї чи кількох галузей з повною ліквідацією їх виробничої та комерційної самостійності.

Трест, як організаційна форма інтеграції, має такі особливості:

· це сама жорстка із всіх форм об’єднань підприємств;

· при цій формі інтеграції поєднуються всі сторони господарської діяльності підприємств;

· в рамках тресту підприємства не мають власної юридичної, господарської, виробничої і комерційної самостійності;

· всі підприємства – учасники тресту підпорядковуються одній головній компанії, яка здійснює оперативне керівництво як виробничим комплексом, так і зв’язаними з ним обслуговуючими і торговельними підприємствами.

Трести створюються у формі акціонерних товариств. Власники підприємств після вступу у трест стають його акціонерами, при цьому їх підприємства підпорядковуються єдиному керівництву – головній (холдінговій) компанії. Холдінгова компанія тресту на основі володіння контрольним пакетом акцій чи особливим довірчим сертифікатом управляє виробництвом, збутом продукції, фінансовими справами всіх підприємств, що входять до об’єднання. Кожен учасник тресту у відповідності з часткою внесеного капіталу одержує певний пакет акцій, право на участь в діяльності об’єднання і на певну частку прибутку.

Способи об’єднання, підприємств у трести:

· повне злиття активів окремих підприємств з активами холдінгової компанії, в результаті чого підприємства стають її власністю;

· придбання головною компанією тресту тільки частини акціонерного капіталу підприємств, в цьому випадку управління підприємствами здійснюється через систему участі в акціонерному капіталі.

Трест відрізняється від інших видів об’єднань виробничою однорідністю діяльності, що проявляється в спеціалізації на одному чи кількох аналогічних видах продукції.

Форма тресту була зручною також для організації комбінованого виробництва – об’єднання підприємств різних галузей промисловості, в яких здійснюються послідовні стадії обробки сировини, чи які відіграють допоміжну роль по відношенні одна до одної (вертикальне трестування).

В наш час значення трестів, як організаційної форми інтеграції підприємств втрачається, в тому числі і в результаті введення антитрестовського антимонопольного законодавства. На зміну трестам прийшли більш розвинуті форми об’єднань – концерни, конгломерати, промислово-фінансові групи.

Концерн

Концерн - (анг.concern - фірма, підприємство) – об‘єднання підприємств різних галузей,учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками обєднання фінансовий контроль.

Закон України “Про підприємства в Україні “ визначає концерн як статутне обєднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств[].

До особливостей концерну відносяться наступні:

· високий ступінь централізаціїї функцій фінансово-економічного управління, проведення науково-технічної, кадрової політики, ціноутворення, використання виробничих потужностей;

· склад підприємств різних галузей (промислові підприємства, банки та ін;)

· жорсткі звязки між учасниками, технологічна та коопераційна єдність;

· створення окремого апарату управління концерну (у вигляді холдингової компанії);

· зрощування промислового та банківського капіталу;

· можливість заборони підприємству – учаснику бути одночасно у декількох концернах ( згідно з засновницькими документами ).

Підприємства – учасники концерну номінально залишаються самостійними юридичними особами, але фактично контролюються головною компанією через:

· систему участі в акціонерному капіталі ;

· персональні унії (участь представників керівництва головної компанії концерну в роботі органів управління підконтрольних підприємств);

· патентно –ліцензійні угоди ;

· фінансування ;

· виробниче співробітництво [].

До другої світової війни в концерні обєднувались переважно підприємства однієї галузі промисловості, після другої світової війни виникнення і розвиток концернів відбуваються на основі диверсифікації виробництва (розширення номенклатури продукції на міжгалузевій основі).

Зараз концерни діють в тих галузях економіки, де розвинуте масове виробництво, використовуються високі технології. Найчастіше за все це чорна і кольорова металургія, машинобудування, автомобільна, хімічна та електротехнічна індустрія.

До складу великих концернів входять від 10до 100 і більше виробничих, науково-дослідних, фінансових, збутових та інших фірм.

Наприклад , GENERAL MOTORS поєднує 126 заводів у США, 13 в Канаді, виробничі та збутові підрозділи в 36 країнах світу . Продукція концерну реалізується через власні збутові мережі та мережі ділерів ( більше 15 тис. фірм .)

В залежності від характеру інтераграційних звязків між компаніями розрізняють вертикальні та горизонтальні концерни .

Вертикальний концерн об‘єднує компанії різних галузей, що звязані послідовністю технологічного процесу виробництва кінцевої продукції (гірничовидобувні, металургійні, машинобудівні.)

Класичним прикладом вертикального концерну є “Форд Моторс Со”, до складу якого входили металургійні, машинобудівні, торгові та сервісні компанії, які приймали участь у виробництві, продажі та сервісному обслуговуванні автомобілів.

Горизонтальний концерн (багатогалузевий, диверсифікований концерн, конглгмерат) поєднує підприємства різних галузей промисловості , не зв‘язані між собою.

З точки зору системи участі в капіталі виділяють концерн підпорядкування і концерн координації.

Концерн підпорядкування організується у вигляді материнської і дочірніх компаній шляхом придбання контрольного пакету акцій для об‘єднання виробництв за технологічним принципом.

Головне виробництво концерну підпорядкування належить холдинговій компаніїї, інші виробництва є дочірними підприємствами.

Материнська компанія володіє контрольними пакетами акцій своїх дочірних підприємств, виконує функції стратегічного управління і не втручається в їх виробничу діяльність, якщо інше не передбачено їх статутами чи угодами з головним підприємством.

Концерн координації створюється шляхом взаємного обміну акціями сестринських товариств (технологічно не зв‘язаних між собою підприємств) з метою проведення єдиної фінансової, кадрової, науково-технічної політики, узгодженого виробничого розвитку. Таким чином, всі члени концерну координаціїї здійснюють взаємний вплив на політику, що проводиться керівництвом концерну .

Концерни, до складу яких входять іноземні дочірні компанії, називаються міжнародними . В залежності від кількості країн, які представляють дочірні компанії, міжнародні концерни можуть бути транснаціональними і мультинаціональними.

Конгломерат

Конгломерат ( від лат. сonglomeratus – зібраний, ущільнений ) – одна з форм об‘єднань підприємств різних галузей, не пов‘язаних між собою виробничою і технологічною спільністю ( функціональною залежністю), внаслідок чого здійснюється об‘єднання капіталів, власності різних компаній , які перебувають під єдиним фінансовим контролем переважно великого банку.

В якості приладів конгломератів можна навести General Electric, голандський Philips Electroniks та інші компанії.

Дженерал Електрик (“General Electrik Company”) - широко диверсифікована компанія конгломератного типу, спеціалізується на випуску важкого електрообладнання, обладнання звязку, ЕОМ, локомотивів, електровозів, медичної апаратури, побутових електроприладів, будівельного устаткування і матеріалів, космічних навігаційних систем, авіаційних двигунів і великої кількості інших товарів, надає технічні послуги, працює і на військово-промисловий комплекс. Компанії належать близько 400 підприємств в десятках країн світу.

Провідна в Нідерландах і Західній Європі компанія конгломератного типу “Філіпс” (N.V. Philips gloeilampenfabrieken) виробляє електронне обладнання, системи зв‘язку, регулювання руху транспорту, ЕОМ, оргтехніку, медичну апаратуру, системи спостереження і охорони , побутові електроприлади, музичні інструменти, меблі, спортивні товари, має виробничі потужності та збутові відділення в десятках країн світу.

До особливостей конгломерату відносяться:

· інтеграція підприємств різних галузей без наявності виробничої спільності. Компанії, що поєднуються, не мають технологічної та цільової єдності з основною сферою діяльності фірми-інтегратора. Профільне виробництво в конгломераті не має значення;

· компанії-члени конгломерату зберігають юридичну і виробничо-господарську самостійність, але стають повністю фінансово залежними від головної компанії;

· високий ступінь децентралізації управління, відділення конгломерату користуються значною автономією у всіх аспектах своєї діяльності;

· непряме регулювання діяльності підрозділів з боку холдингової компанії конгломерату, використання фінансово-економічних методів як важелів управління;

· формування в структурі конгломерату особливого фінансового ядра, до якого крім холдінгової компанії входять великі фінансові та інвестиційні компанії.

Важливою особливістю розвитку конгломератів є недовговічність існування частини з них та примусовий характер об‘єднання капіталів у формі поглинань (через скуповування контрольного пакету акцій на біржі.)

Якщо підприємства стали збитковими, конгломерат може позбутися їх і перетворитися на багатогалузевий концерн, підприємства якого мають виробничу і технологічну спорідненість.

До основних причин виникнення конгломератів відносяться:

1. Дія закону централізації капіталу.

2. Намагання усунути конкурентів, захопити лідируючі позиції в перспективних галузях. Тому не випадково конгломерати виникли передусім у передових і найприбутковіших галузях промисловості, пов‘язаних з виконанням державних військових замовлень.

3. Циклічний і нерівномірний характер розвитку економіки , що призводить до кризи і збитковості підриємств в одних галузях і піднесенню та процвітанню в інших. Тому економічно виправданим є скуповування акцій прибуткових підприємств, що частково компенсує кризовий стан інших компаній у межах конгломерату. Це зумовлює найбільшу кількість “ поглинань “ в період економічного піднесення.

4. Тактика податкових маніпуляцій: збитковість підприємств до їх об‘єднання давала можливість списувати збитки і таким чином зменшувати суму податків.

5. Намагання спекулятивно підвищувати курс акцій прибуткових компаній на фондовій біржі.

6. Особливості антимонопольного законодавства, зокрема заборона 100% монополізації виробництва .

Великі конгломерати створювались ще в 20-ті роки ХХ століття на хвилі мілітаризації економіки країн світу. В 60-70ті роки ХХ ст. розвиток диверсифікації великих компаній і створення конгломератів був зв‘язаний із прагненням придбання активів у сферах електроніки і телекомунікацій .У 80-ті роки ХХ ст. прибутковість конгломератів стала зменшуватись. Компанії, що входили до конгломератів, показували гірші результати порівняно із незалежними підприємствами в тих самих галузях.

В наш час також має місце зниження прибутковості конгломератів. До основних прблем, що виникають при функціонуванні конгломератів, експерти відносять: надмірну диверсифікацію; високу вартість і неконкурентопроможність продукції; демотивацію менеджерів як реакцію на поглинання їх фірм ; значну вартість поглинання і злиття компаній .

Сьогодні конгломерати концентрують активність на тих сегментах, в яких вони є лідерами, і позбавляються неключових активів.

Холдинг

Холдинг (англ. нolding – володіння ) – корпорація, компанія, головне підприємство, що керує діяльністю чи контролює діяльність інших підприємств, компаній.

Холдингова компанія – це об’єднання комерційних організацій, до якого входять:

· головна, “керуюча компанія”, яка володіє контрольними пакетами акції чи паями дочірніх компаній і таким чином через систему участі здійснює контроль за діяльністю;

· дочірні компанії.

Холдингову компанію створюють у формі відкритого акціонерного товариства з метою зменшення витрат діяльності, заняття нових секторів ринку, прискорення переливу капіталу між різними галузями. Холдингові компанії вперше з’явились в США в кінці 19ст., коли в штаті Нью-Джерсі було дозволено створення корпорації, основна діяльність яких полягала в управлінні іншими компаніями шляхом через скуплені акції. Одна із переваг холдинга полягає в тому, що така структура дозволяє одній компанії одержати контроль над іншій при значно меншому обсязі інвестицій, чим у випадку об’єднання. Холдинг може скуповувати акції поступово, що не призводить до підвищення їх ціни, як це часто відбувається при купівлі компанії.

Шляхи об’єднання організацій в холдингові компанії:

· послідовне приєднання чи одержання контролю над компаніями, що займаються одним видом бізнесу ( горизонтальна інтеграція) з метою захоплення нових сегментів ринку;

· об’єднання підприємств єдиного технологічного циклу (від сировини до кінцевої продукції) з метою зменшення загальних витрат, забезпечення цінової стабільності, підвищення вартості компанії, (вертикальна інтеграція);

· створення підприємств і наступне їх приєднання до основної групи;

· розподіл великих компаній при їх реструктуризації шляхом створення дочірніх підприємств зі 100% участю материнської компанії.

Організаційні процедури створення холдингових компаній здійснюються такими способами:

· скупівля акцій на вторинному ринку;

· обмін акціями, спеціально емітованими для цього кожним підприємством;

· створення спеціальної керуючої компанії, куди засновники передають пакети акцій підприємств, які вони бажають включити до холдингу. При цьому акції підприємств можуть обмінюватися на емітовані акції компанії;

· передача ключових для даного бізнесу розробок, ноу-хау, патентів, авторських прав;

· доведення підприємства до банкрутства і одержання контролю над ним;

· об’єднання виробників та фінансових структур, наприклад – скупівля банком пакетів акцій підприємств і створення ним керуючих компаній;

· заснування холдингової компанії органами, які уповноважені управляти державним майном.

Відповідно до Закону України “ Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21.11.1995р. не допускається створення холдингових компаній в сферах виробництва автомобільного транспорту, громадського харчування і побутового обслуговування населення, виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, торгівлі товарами народного споживання та продукцією виробничо-технічного призначення.

123 4