 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Новоанглийский період (XVI – теперішній час)
з 1500 - по теперішній час 16-17 ст.- ранньо новоанглийский період. Ще в 15 столітті створювалися літературні твори і на місцевих діалектах, але вже в 16 столітті лондонська норма усвідомлюється сучасниками як єдино правильна літературна мова. В цей час спостерiгається нова хвиля впливу латинської й грецької мов на англiйську, запозичується багато слiв з французської. Звуковi змiни, що сталися в новоанглiйський перiод не вiдбивалися в англiйському правописi. Тому в сучаснiй англiйськiй мовi дуже велике розходження вимови й орфографiї. Характерною рисою нового перiоду є переважання в англiйськiй мовi елементiв аналiтичної будови. Вiдмiнювання iмен майже зникло, зникла категорiя роду, дiєслiвна парадигма спростилася до двох-трьох форм. Вирiшальної ваги набув порядок слiв, за кожним членом речення закрiпилася певна позицiя. Ще дужче посилилося значення службових слiв - прийменникiв, допомiжних дiєслiв. Бiльшiсть частин мови стали в морфологiчному вiдношеннi незмiнними. Функцiя слова стала цiлком визначатися його синтаксичними зв’язками. У XVII - XVIII ст. відбувається колоніальна експансія і англійська мова поширюється за межі Британських островів.
Нiмецька мова Давньоверхньонiмецька мова (VIII-XI ст.) склалася у схiднiй частині франкської держави, де з центральних i пiвденних германських племен - франків, алеманiв, баварцiв, тюрiнгiв та iн. - вiдбувалося формування нiмецької народностi. Iхнi племiннi дiалекти поступово перетворилися в територiальнi, а їх сукупнiсть виробила нову мовну систему - мову нiмецької народностi. Тi франки, якi жили в захiднiй частинi франкської держави, перейшли на мову мiсцевого населення народну латинь, цю галло-романську мову стали називати frencisc “франкська мова”. Рiдну мову франкiв, германську, називали словом diutisc - дослiвно “народна мова” (вiд diot “народ”). Пiзнiше цю назву поширили й на мову тих германських племен, якi жили за Рейном. З XII ст. слово diutisc стало самоназвою нiмецької народностi i її власної мови (сучасне нiмецьке Deutsch). Писемнi пам’ятки дiйшли вiд VIII ст. Ще часiв язичництва стосується пам’ятка “Пiсня про Хiльдебранта”. До прозаїчних християнських пам’яток цього перiоду належить ряд перекладiв клерикальної лiтератури, наприклад “Iсiдор” - переклад бого-словського трактату i “Татіан” - переклад Євангелiя. Велике значення у кiнцi X-на початку XI ст. мала перекладацька дiяльнiсть Ноткера - керiвника монастирської школи в Сен-Галенi. Вiн переклав з латинської мови ряд класичних i релiгiйних творiв, якi використовувались в тодiшнiх школах як посiбники. У фонетичному вiдношеннi давньо-верхньонiмецька мова вже iстотно вiдiйшла вiд спiльно-германської. Тут широко представленi чергування голосних (аблаут) i явище умлауту. Основнi вiдмiнностi в системi приголосних зумовленi другим пересувом приголосних. Ці зміни стосувалися німецьких проривних (глухих і дзвінких) 1) p, t, k - f, h / ff, zz, hh 2) p, t k pf / ph, z / zz, ch / kh 3) b d g p t k 2-й пересув приголосних виник, імовірно на півдні, в 6 ст. в області поширення лангобардскої (зникла у 10 ст) і алеманскої мов і поширювався з півдня на північ, поступово слабшаючи. Охопивши з часом в більшій чи меншій мірі всю область південних і средньонімецькіх діалектів, 2-й пересув не торкнувся області нижньонімецьких діалектів. Повністю віо відбувся тільки в південнонімецьких діалектах - алеманському і баварському. Умовна межа між нижньо - і верхньонімецькими областями проходить в теперішній час по лінії Дюссельдорф на Рейні - Магдебург на Ельбі - Франкфурт на Одері по так званій лінії Бенрата (Benrather Linie). У граматичнiй будовi давньо-верхньонiмецька мова ще зберiгає значнi залишки флективностi. Але починиючи з X ст. редукцiя ненаголошених голосних посилюється, i рiзнi вiдмiнковi та особовi закiнчення починають збiгатися. Внаслiдок цього руйнується стара система вiдмiнювання за основами, втрачається колишнiй подiл слабких дiєслiв на класи. Середньоверхньонiмецький перiод (XII-XIV ст.) репрезентує вже сформовану мову нiмецької народностi, хоч вона й iснує ще у виглядi роз’єднаних дiалектiв. Iх вiдмiннiсть посилюється через феодальну роздрiбненiсть країни. То був час розквіту лiтератури. Основнi лiтературнi жанри того часу: героїчний епос, рицарський роман, рицарська любовна лiрика (мiннезанг). В середньоверхньонiмецький перiод вiдбулися значнi змiни в фонетицi (в першу чергу - змiни голосних пiд впливом умлаута.). Вiдбувається зменшення кiлькостi вiдмiнкових та особових закiнчень внаслiдок редукцiї ненаголошених складiв (з 43 закiнчень в давньоверхньонiмецькiй у середньоверхньонiмецькiй лишилося лише 9). У цей час спостерiгається багато французських запозичень та змiни у значеннi багатьох нiмецьких слiв, що пов’язано з рицарською культурою та iдеологiєю. Приблизно з XIII ст. намiчається певне зближення та взаємодiя дiалектiв. Це було наслiдком посилення зв’язкiв мiж окремими частинами країни, зростання мiст.
XV-XVI ст. - це перiод ранньої нововерхньонiмецької мови, перехiдний етап вiд мови нiмецької народностi до нацiональної нiмецької мови. Складний етап формування нiмецької нацiї вiдбився й на процесi формування нацiональної лiтературної мови. Вона складається на основi схiднонiмецького дiалекту так званих “саксонських земель”, який розвинувся внаслiдок змiшування пiвденних i пiвнiчних нiмецьких дiалектiв i тому став своєрiдним посередником мiж рiзними дiалектними крайностями. Писемна його форма фiксується з другої половини XV ст. в князiвських i мiських канцелярiях середнього сходу Нiмеччини. Запровадження книгодрукування (друга половина XV ст.) сприяє поширенню цiєї мовної норми. У XVI-XVII ст. нова норма нiмецької нацiональної мови поширилася на всю країну. Перiод, що почався з XVII ст., вважають початком нововерхньонiмецької мови. В цей час було зафiксовано як спецiальний кодекс орфографiчнi й граматичнi правила нацiональної мови. Розгортається боротьба за культуру лiтературної мови, в якiй особливо вiдзначаються створенi в XVII ст. спецiальнi “мовнi товариства”. Видаються нормативнi граматики i словники. У 1898 р. спецiальна комiсiя нiмецьких фонетистiв i театральних дiячiв виробила кодекс правил сценiчної вимови (так званий Bühnendeutsch), що сприяло становленню й поширенню норм лiтературної вимови. У XVI-XVII ст. нiмецька нацiональна мовна норма поширюється й на пiвнічну Нiмеччину - область нижньонiмецьких дiалектiв, що складалися на основi колишніх дiалектiв давнiх саксiв. Нижньонiмецька мова залишається в розмовному вжитку народних мас. У кiнцi XVII ст. її починають звати Plattdeutsch (“мова нiмецької низини”, “низька мова”, “мова простолюду”), на вiдмiну вiд Hochdeutsch - “високої” мови освiчених людей. |
