 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Суспільна небезпечність і шкідливість адміністративного проступку
Приблизно у середині ХХ століття виникає дискусія стосовно того, яким діянням є адміністративний проступок: суспільно небезпечним або шкідливим (суспільно шкідливим). На її базі формуються дві основні концепції. Відповідно до першої адміністративний проступок є діянням суспільно небезпечним. Відповідно до другої такий проступок є діянням суспільно шкідливим. Перша концепція (суспільної небезпеки проступку)базується на генетичних зв’язках адміністративного проступку і злочину і має історичне коріння (М. Таганцев, А. Єлістратов). Сучасні представники концепції суспільної небезпеки адміністративного проступку виходять з матеріальної єдності всіх правопорушень. Вони зазначають, що злочини, адмiнiстративнi, дисциплінарні й цивільні правопорушення певною мірою є суспільно небезпечними діяннями. Тому суспільна небезпека — це ознака, яка властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки. Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Адміністративним правопорушенням вона властива «меншою», «невеликою», «невисокою», «незначною» мірою i не досягає того рівня, з якого починається застосування заходів кримінальної відповідальності. Наведене теоретичне припущення підтверджується законодавчою практикою, яка знає випадки, коли перші з них перетворюються на другі й навпаки. Тобто одне й те саме діяння в один проміжок часу розцінюється як злочин, а в інший — як адміністративний проступок. Прикладом може слугувати адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. У перші роки її існування, незалежно від кількості виконаних особою протягом року складів, наступала саме вона. З плином часу законодавець дійшов висновку про доцільність кримінальної відповідальності спочатку за третє, а потім за друге дрібне хуліганство. Згодом кримінальну відповідальність за дрібне хуліганство було скасовано. Сьогодні в законодавстві України не передбачено кримінальну відповідальність за дрібне хуліганство. Аналіз кримінальних справ і справ про адміністративні проступки показує, що протягом чималого відтинку часу властиво сті дрібного хуліганства майже не зазнали змін, а от їх правова оцінка змінювалась суттєво. Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, вираженого у праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, що в ньому склалася. Звідси випливає висновок, що між злочинами і проступками об’єктивно існує лише кількісна вiдмiннiсть у ступені суспільної небезпеки, а якісну вiдмiннiсть надає законодавець. Друга концепція (шкідливості адміністративних проступків)оформлюється як альтернатива до першої (концепції суспільної небезпеки проступків). Її мета полягала у доведенні того, що адміністративні проступки є новим і особливим видом правопорушень; що вони мають лише їм притаманні властивості; що вони не мають (або остаточно втратили) генетичні зв’язки зі злочинами. З її допомогою вирішувались два важливих політичних питання: по-перше, демонструвався гуманізм кримінального законодавства (адже шляхом такого відмежовування адміністративного проступку від злочину з кримінально-правового простору виводився величезний масив правопорушень); по-друге, відкривалася практично необмежена можливість збільшувати кількість складів правопорушень і суб’єктів юрисдикції. Таким чином, зазначена концепція слугувала виконанню завдань щодо підтримки ідеологічних установок і політичного курсу того періоду. Її можна вважати своєрідним «візажистом» карального сегмента радянського права. Методологічною основою концепції шкідливості стала позиція фактичного розробника теорії суспільної небезпеки М. Д. Дурманова, видатного представника радянської кримінально-правової науки, що у монографії «Поняття злочину» (1948 р.) обґрунтовував суспільну небезпеку як невід’ємну матеріальну ознаку лише злочинного діяння. У чинному українському законодавствіпро адміністративні правопорушення обидві концепції не знайшли чіткого і однозначного вираження. Так, КУпАП при переліку ознак проступку (ст. 9) про його суспільну небезпеку або суспільну шкідливість не згадує. Для порівняння підкреслимо, що у Кримінальному кодексі України (далі — КК) у статтях 2 і 11 зазначено, що обов’язковою ознакою злочину є суспільна небезпечність діяння. Відповідні позиції згаданих статей сформульовані таким чином: «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину» (ст. 2 КК), «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину» (ст. 11 КК). За логікою наведених формулювань суспільно небезпечні діяння, по-перше, можуть не містити складу злочину; по-друге, можуть не передбачатися Кримінальним кодексом; по-третє, можуть не бути винними; по-четверте, можуть бути вчинені не суб’єктом злочину. Таким чином, Кримінальний кодекс України припускає існування суспільно небезпечних діянь за межами злочинів. З цього приводу доречно звернути увагу на Постанову Голови Верховного Суду України від 7 вересня 2005 р., у який підкреслено, що «розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності здійснюється за ступенем суспільної небезпечності вчинених дій» . У той же час КУпАП містить вказівки на шкідливість проступків. Так, у статтях 10 і 11, у яких регламентується вчинення адміністративного правопорушення умисно та з необережності, йдеться про шкідливі наслідки. Ставлення до них з боку суб’єкта проступку (передбачає або свідомо допускає їх настання; легковажно розраховує на їх відвернення; не передбачає, хоча повинен і міг передбачити) законодавець розцінює як ознаку навмисного або необережного вчинення протиправного діяння. КУпАП також регламентує види шкоди. Стаття 269 фіксує, що шкода може бути моральною, фізичною, майновою. Вищенаведене свідчить про те, що доведення пріоритетів будь-якої з конкуруючих альтернативних концепцій на сучасному етапі розвитку знань про адміністративний проступок себе вичерпало. Суспільну небезпеку і суспільну шкоду в контексті дослідження ознак адміністративного проступку необхідно розглядати у діалектичному співвідношенні з урахуванням сучасних досягнень юридичних, філософських, соціологічних та інших наук. Такий підхід показує, що ці два поняття належать до різних рівнів узагальнення знань про адміністративний проступок. Категорія «суспільна шкідливість» є онтологічною.З деякими припущеннями можна вважати, що це загальносоціальний рівень оцінки діяння. Підґрунтям для такої оцінки є стан суспільних відносин, відбиття бажаної і небажаної поведінки у суспільній свідомості. Вона межує з побутовим розумінням наслідків протиправного діяння. Наявність шкоди встановлюється шляхом опису того, що трапилось (проступку). Такий опис є точною фіксацією встановлених фактів, їх «фотографією». Він уже сам по собі виступає доказом вчинення відповідного діяння. Недаремно законодавець застосовує зазначене поняття як первісну ознаку правопорушення. Нагадаємо, що адміністративний проступок визнається вчиненим, коли відповідна особа бажала, свідомо допускала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності (ст. 10 і 11 КУпАП). Відповідно до закону потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ст. 269 КУпАП). Вимога зазначати у документі, який описує факт вчинення адміністративного проступку (протоколі про адміністративний проступок), наявність матеріальної шкоди також свідчить про онтологічну природу категорії «шкода» (ст. 256 КУпАП). Категорія «суспільна небезпека» є гносеологічною.Це рівень оцінки діяння державою. Така оцінка здійснюється з позицій права і закону. Підґрунтям оцінки є стан правових відносин, відбиття бажаної і небажаної поведінки у правовій свідомості. Теоретичні здобутки юриспруденції виступають обов’язковими інструментами формування такої оцінки. Наявність чи відсутність суспільної небезпеки неможливо встановити шляхом онтологічного опису, тобто шляхом «фотографування» фактів. Вона має бути доведена. Доведення здійснюється шляхом дослідження всіх сторін діяння з метою виявлення властивостей, які на рівні теоретичних знань визначені юридичними ознаками проступку і відокремлюють його від інших шкідливих вчинків. Дослідження здійснюється у відповідних організаційних формах. Таким формами виступають справи про адміністративні проступки, кримінальні справи, дисциплінарні справи тощо. Справи по своїй суті є гносеологічним відбитком конкретного діяння. Розслідування справи — це пізнання (дослідження) факту реальної дійсності, в онтології якого виявилися ознаки правопорушення (кримінального, адміністративного, дисциплінарного тощо). Так, вирішення питання про порушення кримінальної справи пов’язується не з наявністю у діянні суспільної небезпеки, а з виявленням у кожному конкретному випадку привидів і підстав для порушення справи — ознак злочину. У ході розслідування суб’єкт юрисдикції шляхом доказування доводить або спростовує вчинення особою саме суспільно небезпечного діяння. Таким чином, суспільна шкідливість адміністративного проступку, передбачена статтями 10, 11 і 269 КУпАП, є його апостеріорноюознакою. Її наявність, разом з іншими апостеріорними ознаками, створює підстави для проведення адміністративного розслідування. Суспільна небезпека є апріорноюознакою адміністративного правопорушення. Вона характеризує головний компонент об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення (ст. 247 КУпАП) — діяння. На відміну від шкоди (шкідливості проступку), яка встановлюється за об’єктивними ознаками, висновок про суспільну небезпечність діяння ґрунтується на всіх суб’єктивних і об’єктивних чинниках, які утворюють теоретичну категорію «склад адміністративного правопорушення». |
