 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Виникнення та еволюція поняття адміністративного проступку.
Лекція 2 Поняття адміністративного проступку (2 години) Виникнення та еволюція поняття адміністративного проступку Ознаки адміністративного проступку. Відмежування адміністративних проступків від злочинів та дисциплінарних проступків.
Виникнення та еволюція поняття адміністративного проступку.
Нормативне розуміння адміністративного проступку дає Кодекс України про адміністративні правопорушення. Саме він закріплює у своїх статтях його поняття (ст. 9), визначає критерії, за якими розмежовуються вчинення адміністративного правопорушення умисно (ст. 10) і вчинення адміністративного правопорушення з необережності (ст. 11), описує діяння, які визнаються адміністративними проступками (статті 41—212). При їх аналізі привертає увагу ст. 9 «Поняття адміністративного правопорушення», яка містить таку конструкцію: «Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається…». Застосування законодавцем термінів «правопорушення» і «проступок» у такому сполученні породжує природне питання: якщо вони є адекватними і означають одне й те саме поняття, то з якою метою цей синонімічний ряд включено до статті закону? Пошук відповіді змушує звернутися до історії понять «адміністративний проступок» і «адміністративне правопорушення». Iсторичний аналіз свідчить, що виникнення поняття «адміністративний проступок»пов’язано зі спробами вдосконалити кримінальне законодавство шляхом розмежування кримінальних вчинків за ступенем суспільної небезпеки. Найбільш вдало таке розмежування було здійснено у французькому Кодексі 1795 року. У ньому виділялись: а) злочини — діяння, за які передбачали тілесні покарання; б) проступки або делікти — діяння, за які передбачали покарання виправного характеру. З плином часу така класифікація стає домінуючою у багатьох країнах Європи. В Росії вона набуває практичного і доктринального значення із запровадженням Уложення про покарання кримінальні і виправні (1845 р.). У цьому акті слова «злочин» і «проступок» одержали статус юридичних термінів і стали позначати різні за ступенем суспільної небезпеки діяння. Згодом такі проступки почали визначати як адміністративні. Таке уточнення було пов’язано з процедурними особливостями застосування покарань за кримінальним законодавством Російської імперії. Відповідно до загальних положень каральна влада у Росії була сконцентрована в судах. Справи про малозначні злочини (або проступки) розглядали спеціально для цього утворені мирові суди. Але у 1889 р. інститут мирових судів скасовується, а функції щодо розгляду справ про проступки передаються до адміністративних органів. Відтепер малозначні злочини, або кримінальні проступки, починають іменувати як «адміністративні проступки».
Iнше історико-правове коріння має термін «адміністративне правопорушення». Його виникнення пов’язано із становленням і розвитком адміністративного судочинства (адміністративної юстиції). Iнститут адміністративної юстиції як правова реальність є результатом реалізації ідей Великої французької революції 1789 - 1794 років. Саме вони сформували розуміння про необхідність контролювати дії адміністрації. Мета такого контролю — забезпечити відповідальність адміністрації за рішення, які порушують права громадян та інших суб’єктів громадянського суспільства. Iнструментом, за допомогою якого: а) встановлюються юридичні обмеження щодо вільного розсуду адміністрації у прийнятті управлінських рішень; б) здійснюється захист громадянина перед адміністрацією, — стає адміністративна юстиція (адміністративні суди, адміністративні трибунали тощо). Рішення адміністрації, які порушують права громадян (та інших суб’єктів громадянського суспільства), починають розумітися як «адміністративні правопорушення». У Російській імперії також діяла адміністративна юстиція. Урядовий Сенат виконував функції вищого адміністративного суду. У губерніях функціонували губернські присутності по міських справах — аналоги європейських адміністративних судів. Зазначимо, що навіть у травні 1917 р. (історія вже мала «Квітневі тези») Тимчасовий уряд підготував закон про створення суду по адміністративних справах. Відповідно до нього у кожен повіт призначався адміністративний суддя зі своїм діловодством. У губернських містах засновувалися адміністративні відділення при окружних судах. Адміністративні судді отримали право розглядали суперечки між державними органами й органами самоврядування, а також громадськими організаціями. Після жовтня 1917 р.розуміння адміністративного (управлінського) правопорушення і адміністративного проступку (делікту) як різних за своєю суттю порушень права, зазнає змін. В офіційних джерелах вони поступово починають трактуватися як терміни-синоніми, що означають діяння фізичних осіб, які порушують установлені державою заборони і тягнуть адміністративний порядок застосування стягнень. Відповідно до ідеологічних і політичних установок розробляється доктринальне підґрунтя. Це погляди А. I. Єлістратова про відсутність об’єктивних підстав на судове вирішення спорів щодо правомірності рішень адміністрації; ототожнення адміністративного оскарження з адміністративною юстицією (Д. М. Чечот, Н. Г. Саліщева); теорія адміністративного примусу, до якого належать адміністративні стягнення (М. I. Єропкін, Л. Л. Попов, А. П. Клюшниченко); теорія шкідливості адміністративного проступку як матеріальної підстави для розмежування злочинів і адміністративних проступків (А. П. Клюшниченко та інші). Нормативне закріплення цей підхід отримує в Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення (1980). У ст. 7 цього акта зазначено: «адміністративним правопорушенням (проступком) визнається...» Таким чином, було зафіксовано позицію законодавця щодо адекватності понять «адміністративне правопорушення» та «адміністративний проступок». Без жодних змін ця конструкція перейшла до КУпАП 1984 року. |
