ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Сутність професійно-технологічної педагогічної парадигми в історії вітчизняної вищої освіти (1980-1990 рр.).

1 2 345

У повоєнні роки поглиблюється тенденція злиття професійно орієнтованої та академічної педагогічних парадигм, що відобразилось у розширенні профілю підготовки фахівців. Так, із 1955 – 1956 н. р. у вищих навчальних закладах було запроваджено підготовку спеціалістів широкого профілю. Це супроводжувалося поглибленням загальнонаукової освіти, час на викладання спеціальних і педагогічних дисциплін скорочувався. На початку 1960-х років ряд педагогічних інститутів (Донецький, Кримський і Запорізький) було реорганізовано в університети. Однак, уже наприкінці 1970-х років відроджується тенденція професіоналізації підготовки фахівців. У зв’язку з цим утворюються навчально-методичні комплекси, спрямовані на забезпечення єдності фундаментальної, спеціальної і психолого-педагогічної підготовки, значна увага звертається на вдосконалення самостійної роботи студентів (шляхом проведення внутрішньосеместрових атестацій). Такі новоутворення 1960 – 1970-х років, як факультети суспільних професій, давали можливість студентам набути додаткової спеціальності. Водночас загострився ряд негативних тенденцій. Зокрема, навчальний процес в університетах здійснювався на основі практично незмінних навчальних планів і програм, де визначальне місце займали теоретичні навчальні дисципліни, обсяг яких збільшувався за рахунок зменшення кількості годин на практику. Застосовувалися переважно екстенсивні методи навчання, а організація самостійної роботи студентів поступово набула формального характеру. Це вимагало оновлення підходів до організації і змісту професійної підготовки кадрів. Отже, становлення наприкінці 1980-х років професійно-технологічної педагогічної парадигми було об’єктивно зумовленим, тим більше, що різка зміна у цей період соціально-економічноїситуації в країні спроектувала необхідність підготовки фахівців, здатних підвищувати ефективність професійної діяльності за необхідності швидкої зміни її змісту. Характерною для даного часу стала потреба в розширенні сфери активності ідеологічно вільної особистості. У підготовці кадрів пріоритет надавався особистісно-орієнтованим технологіям. Поступово виникає особливий “технологічний” підхід до побудови навчальногопроцесу в цілому, з’являються нові поняття: “технологія навчання”, “педагогічна технологія”, “освітня технологія”. Метою запровадження педагогічних технологій виступає підвищення ефективності освітнього процесу, досягнення запланованих результатів унавчанні. Широкого розповсюдження у змісті й організації підготовки фахівців отримали технології активного соціально-педагогічного навчання (дискусійні методи, ділова гра, розв’язання навчальних і виробничих завдань тощо). Відносини технологічного характеру будувалися за типом: “Я допоможу Вам змінитися, якщо Ви цього прагните”. Зміст навчання пов’язувався з розвитком практичних умінь. У порівнянні з академічною педагогічною парадигмою студент набував більшої активності, хоча ініціатором і центром освітніх відносин залишався викладач. Як наслідок, відбувалося освоєння нового виду професійної поведінки. Основою такого типу відносин залишалася центрація на ключовій проблемі навчального матеріалу. Не дивлячись на переваги професійно-технологічної педагогічної парадигми (мотивоване залучення учасників до процесу навчання, актуальність і сучасністьнавчального матеріалу, застосовуваність і прогностичність отриманого досвіду навчання), головний недолік убачаємо у втраті в цей період академічності освіти. “Педагогічна технологія” поступово еволюціонізувала в напрямку якісно нового розуміння педагогічної діяльності як системно організованої, технологізованої соціальної сфери. Зростаючий науковий інтерес до педагогічних технологій зумовлений необхідністю, по-перше, обгрунтування і реалізації більш простих і ефективних способів досягнення педагогічної мети; по-друге, зниження непередбачуваності педагогічного процесу; по-третє, надання стійкості (стабільності) відносинам його суб’єктів. Феномен “педагогічної технології” має ряд безумовних переваг. Вона реалізується як систематична, свідомо проектована діяльність, спрямована на вдосконалення педагогічної майстерності педагога, його компетентності у розв’язанні освітніх завдань. Відповідно, на рівні проектування педагогічна технологія може бути масовою і універсальною, на рівні ж реалізації – виключно авторською. Поглиблення технологізації навчально-виховного процесу не означає повного вирішення пов’язаних із цим процесом проблем. Серед відкритих залишаються питання відсутності єдиних підходів до визначення поняття “педагогічна технологія” і чіткої класифікації існуючих технологій; “критичного порогу” застосовуваності педагогічних технологій (особливо в контексті виховної діяльності); суперечності між алгоритмізованістю, схематичністю технології і суб’єктивною, творчою природою педагогічного процесу; співвідношення понять “педагогічна технологія”, “методика навчання”, “форма навчання” та ін. Педагогічна технологія має відповідати вимогам концептуальності (наявності науково-педагогічного обгрунтування і його інтерпретації викладачем з урахуванням умов реального навчального процесу, представленого різноманітністю педагогічних ситуацій); антропоцентризму (забезпечення неперервного розвитку, саморозвитку особистості в навчальній діяльності); ситуативності (збереження простору для авторства, творчості кожного викладача, що дозволяє перетворення ідеальної схеми в живу педагогічну ситуацію); контекстності (вбудованості в реальний навчально-виховний процес).

1 2 345