ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Значення невербальних засобів для досягнення ефективності спілкування. Їх класифікація

12 3

Ефективність спілкування залежить і від уміння людини використовувати невербальні засоби, тобто засоби без вживання мови (англ. non-verbal — без слів, несловесний). Вони мають регулятивне та індикативне значення. Ці засоби почали серйозно вивчати на початку 60 років ХХ ст. Їх описав Д. Фаст у праці “Body language” (1970). Це були узагальнення вчених біхевіористів.

Невербальне спілкування від вербального відрізняється такими ознаками, як ситуативність, синтетичність, спонтанність, здебільшого неусвідомленість. Воно має особливий шлях засвоєння: не спеціальне научіння (як мови), а спостереження, копіювання, наслідування. Невербальні засоби виконують функції доповнення, заперечення, заміщення та регулювання.

Деякі вчені зробили висновок, що людське спілкування на 55—65 % є невербальним. Як вважає Альберт Мерабян, спілкування тільки на 7 % є вербальним (слова і фрази), на 38 % — вокальним (інтонація, тон голосу, інші звуки), а більшість інформації передається невербально. Вітчизняні вчені Т. Вашека та І. Гічан дослідили, що в середньому протягом дня людина говорить 10-15 хв.; у бесіді словесне спілкування займає менше 35%, понад 65% інформації передається невербальними засобами спілкування. У тих випадках, коли інформація, яка передається словами, не відповідає тому, про що говорять жести, міміка і т. ін., то на більшу довіру заслуговує інформація невербальна, тому що жести і пози — підсвідомі.

Для бізнесмена важливо, з одного боку, уміти контролювати свої рухи і міміку, а з іншого — розуміти мову жестів та міміку співрозмовника. Недаремно в навчальні програми факультетів бізнесу великих університетів світу включено курс невербального спілкування, і провідні західні політики та бізнесмени добре володіють невербальними методами ділової взаємодії.

Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали — усе залежить від рівня чутливості людини і від її вміння розшифровувати інформацію, передану за допомогою цих сигналів. Науковці стверджують, що жінки більше здатні до сприйняття засобів невербальної комунікації, оскільки вони чутливіші, ніж чоловіки. До того ж кожна жінка наділена материнським синдромом, в основі якого — невербальне спілкування матері з дитиною у перші місяці життя. Ця особлива жіноча здатність виявляється в тих, хто займається вихованням дітей (розуміння невербальних сигналів дитини). Тому часто жінкам вдається більш вдало проводити відповідальні переговори, ніж чоловікам.

При трактуванні невербальних засобів спілкування варто звернути увагу на національні традиції співрозмовників, оскільки вони можуть мати різне значення або відтінки значень у представників різних народів. Наприклад, майже всі європейці, хитаючи головою зверзу вниз, передають згоду, болгари - незгоду, японці підтверджують, що уважно слухають співрозмовника.

Невербальне спілкування здійснюється за допомогою різних сенсорних систем: зору, слуху, нюху, тактильних відчуттів, що дозволяє поділити за цим критерієм на невербальні засоби види. Усі невербальні засоби спілкування можна описати декількома системами. Це:

• оптико-кінетична система — жести, міміка, пантоміма, рухи тіла (кінесика);

• паралінгвістична система — вокалізація, діапазон та тональність голосу;

• екстралінгвістична система — темп, пауза, плач, сміх, кашель тощо;

• проксеміка — система організації простору і часу (розглядалася вище);

• контакт очей — візуальне спілкування.

Невербальні сигнали можуть бути вродженими або набутими: передаватися генетично або виховуватися у відповідному культурному середовищі До вроджених невербальних сигналів, зокрема, належать вроджена здібність малюка смоктати; схрещувати руки на грудях, поклавши зверху праву руку чи ліву; посмішка; кивання головою із сторони в сторону як знак згоди чи незгоди; потискання плечима як знак нерозуміння чи незнання чогось. Більша частина нашої невербальної поведінки набута. Значення багатьох жестів і рухів зумовлені культурним середовищем, у якому ми живемо.

10.2. Характеристика невербальних засобів спілкування

До невербальних засобів спілкування належить особистісний простір. Територія — це зона чи простір, який людина розцінює як свій особистий. Він ніби є продовженням її тіла. У кожної людини є своя особиста територія. Це зона, яка існує навколо її майна — дім і сад, огороджений тином, салон автомобіля, спальня, улюблене крісло та повітряний простір навколо тіла.

Повітряний простір людини («повітряний ковпак») залежить від густоти населення, де виросла людина; визначається культурним середовищем, соціальним статусом особистості. Дослідженнями встановлено, що радіус повітряного простору навколо людини середнього класу розвинутих цивілізованих країн практично однаковий. Його можна поділити на чотири основні зони: інтимну, особисту, соціальну та публічну.

Інтимна зона (від 15 до 45 см) - її людина сприймає як особисту власність. Лише найближчим людям дозволено до неї входити. Ними можуть бути батьки, діти, тобто члени сім'ї, лікарі, модельєри одягу, партнери по танцю, близькі друзі та родичі. Особиста зона (від 46 см до 1,22 м) - на такій відстані від інших ми знаходимося на вечірках, офіційних прийомах, дружніх зустрічах чи на роботі. Соціальна зона (від 1,22 до 3,6 м) – це відстань взаємодії зі сторонніми особами. Публічна зона (понад 3,6 м) - якщо ви звертаєтеся до групи людей, то така відстань для нас є найбільш оптимальною.

Якщо ви прагнете, щоб люди почувалися комфортно у вашій компанії, тримайте дистанцію. У громадському транспорті, на масових заходах, у місцях великого скупчення народу людина підкоряється неписаним правилам, у результаті чого вона просто не реагує на інших, на їх вторгнення в інтимну зону. Інша ситуація складається під час мітингу, у натовпі, де люди об'єднані спільною метою. У міру того, як густота натовпу збільшується, особистісний простір зменшується, у людей виникає почуття ворожості та агресивності. Це добре відомо міліції, яка завжди прагне розбити натовп на невеликі групи. Отримуючи особистісний простір, людина робиться спокійнішою. Слідчі часто використовують техніку вторгнення в особистісний простір, щоб зламати опір підозрюваного під час допиту. Управлінці також використовують цей підхід, щоб отримати інформацію від підлеглих, які з певних причин її приховують. Але якщо до такого підходу вдається продавець, то він робить дуже грубу помилку: взаємна повага виникає тільки тоді, коли проведені межі й до них ставляться з повагою (В. Швебель).

Охорона особистісних просторових зон є одним із основних принципів невербального спілкування. Прагнення зберегти значну дистанцію — ознака недостатньої впевненості в собі, підвищена тривога. І, навпаки, — спокійна, впевнена в собі людина менше піклується недоторканістю «своїх кордонів». Для людей, схильних до агресії, характерна загострена чутливість до порушення особистісного простору (враховуючи, що він вже є досить розширеним).

Такі висновки були зроблені в результаті відповідних досліджень та психологічних експериментів. Відомо, наприклад, що оратор часто зменшує дистанцію спілкування, щоб створити ефект довіри в слухачів, забезпечити більшу «відкритість» спілкування. Результатом спостережень є ще один висновок: людям не подобається мати за спиною неконтрольований простір. Тому, щоб почувати себе комфортно в будь-якій ситуації, намагайтеся зайняти таке положення, щоб не відчувати спиною пустоти. Якщо ви дозволите співрозмовнику зайняти таке саме «безпечне» положення, ви позбавите його неусвідомлених незручностей.

За результатами дослідження естонського дослідника М. Хейдеметса, якщо лейтмотивом спілкування є суперництво, то люди сідають напроти один одного, а якщо кооперація — то поряд. Тобто, за позою партнера по спілкуванню, дистанцією, на якій він перебуває, можна досить точно оцінити його настрій та наміри.

На ефективність спілкування впливаєпросторове розміщення ділових партнерів.Розрізняють 4 основні позиції розміщення за столом під час ділових зустрічей, перемовин: 1) кутове розміщення характерне для людей, зайнятих дружньою бесідою; ця позиція сприяє постійному контакту очей та надає співрозмовникам простір для жестикуляції і можливість спостереження за жестами іншої людини; кут відіграє роль бар’єра на випадок загрози з боку співрозмовника (можна за нього заховатись); 2) позиція ділової взаємодії: коли дві людини працюють у співавторстві над проблемою чи проектом, вони зазвичай займають саме таке положення; це найвигідніша позиція для пред’явлення, обговорення та вироблення спільних рішень, при цьому важливо не порушувати територію партнерства; 3) конкурувально - оборонна позиція — позиція один навпроти одного, це призводить до того, що кожна сторона дотримується своїх поглядів, оскільки стіл є бар’єром між ними, спостерігається дотримання субординації; 4) незалежна позиція — таку позицію займають люди, які не хочуть взаємодіяти одне з одним, незацікавлені справою.

Для встановлення контакту між діловими партнерами важливим є вибір типу стола для переговорів. Квадратний стіл сприяє створенню відносин суперництва і підходить для проведення короткої ділової бесіди чи для підкреслювання субординації. Зауважимо, що відносини співробітництва швидше встановлюються з тією людиною, яка сидить за столом поруч із вами, а людина, яка сидить праворуч, легше розумітиме вас, на відміну від тієї, яка сидить ліворуч. Найбільше опору йтиме від того, хто сидить навпроти. Круглий стіл створює атмосферу неофіційності та невимушеності і є найкращим засобом для проведення бесіди між людьми однакового соціального статусу, тому що кожному за столом виділяється однаковий простір. Проте якщо за круглим столом є керівник, то почеснішим буде місце праворуч від нього та ближче до нього, а найвіддаленіше місце все одно залишається конкуруючим. За прямокутним столом найкращим вважається місце «чільне», коли людина сидить обличчям до дверей.

Візуальний контактмає значний впливна поведінку людини під час спілкування. Очі можуть багато розповісти про людину і стати надійним сигналом у процесі спілкування, тому що вони є основним центром людського тіла, «дзеркалом душі». При різному освітленні зіниці можуть розширюватись або звужуватись, і настрій людини може змінюватися від негативного до позитивного або навпаки. Якщо людина збуджена, то її зіниці розширюються і можуть стати в чотири рази більшими від своєї нормальної величини. І, навпаки, якщо настрій негативний, людина роздратована, то зіниці звужуються до мінімальних розмірів — «очі-намистинки» («зміїний погляд»).

Для встановлення контакту із співрозмовником, партнером, погляди мають зустрічатися протягом 60—70 % усього часу розмови. Це примусить вашого співрозмовника поставитися до вас із симпатією. Тому не дивно, що нервова сором'язлива людина, чий погляд постійно «бігає» і зустрічається із поглядом співрозмовника менше, ніж 30 % часу бесіди, викликає мало довіри.

Коли ви готуєтесь до участі в ділових переговорах, не варто брати темні окулярив, тому що вони можуть викликати в партнерів неприємне відчуття, що їх розглядають упритул.

Не менше значення має «географічна» зона обличчя і тіла, на яку спрямований погляд. Під час переговорів на обличчі партнера уявіть своєрідний трикутник (точка посередині лоба та очі). Зосередивши свій погляд посередині цієї зони, ви справите враження серйозної людини. Ваш партнер відчує, що ви людина відповідальна та надійна.

Учені розрізняють три типи поглядів:

• діловий — співрозмовники дивляться на умовний трикутник, який розміщується на лобі, що сприяє утриманню поглядів приблизно на однаковому рівні; якщо ваш погляд не буде опускатися нижче від рівня очей партнера, ви зможете тримати хід бесіди під контролем.

• соціальний — співрозмовники звертають увагу на трикутник, який проходить через лінію очей до підборіддя;

• інтимний — це низка поглядів від соціального до трикутників умовних на інших частинах людського тіла.

Щоб установити повний контроль над поглядом співрозмовника під час візуальної презентації, використовуйте ручку чи указку, щоб показувати на щось і в той же час розповідати про це. Якщо вам більше не потрібно, щоб співрозмовник дивився в тому напрямку, підніміть ручку на рівень очей співрозмовника. Він за ручкою підніме голову, зустрінеться з вашим поглядом і зможе засвоїти все те, про що ви говорите. При цьому долоня вашої іншої руки повинна бути розкрита і знаходитись у полі зору співрозмовника.

Косий погляд з піднятими бровами і посмішкою свідчать про зацікавленість вами; косий погляд і опущені брови - про вороже й критичне ставлення до вас.

Як і всі інші сигнали тіла, тривалість погляду визначається національними традиціями. В Європі люди довго дивляться один на одного, що може бути образливим, наприклад, японцям, які в процесі розмови надають перевагу тому, що дивляться на шию співрозмовника, а не в обличчя. Отже, при спілкуванні завжди необхідно враховувати національні традиції.

Постава і позатеж є важливими у спілкуванні. З давніх часів люди використовують ритуальні пози, які символізують відношення вищості — підлеглості. Упасти на коліна — значить визнати свою повну залежність від того, хто над тобою вищий. А людина, що стоїть з піднятою головою і розпрямленими плечима, усім своїм виглядом демонструє незалежність, упевненість у собі, повне володіння ситуацією. Між цими полюсами лежить широкий спектр поз, які ми несвідомо приймаємо відповідно до ситуації та стилю спілкування.

Лідером у групі зазвичай є той, хто сидить, відкинувшись на спинку стільця, склавши руки за головою тощо. Щоб підкреслити значущість своїх слів, він злегка нахиляється вперед. У таких людей широкі плавні жести, які свідчать про звичну впевненість і відчуття переваги. Навпаки, люди, які відчувають свою незначущість, можуть сидіти, зсутулившись, стиснувши пальці чи склавши руки на грудях, ніби бажаючи стати непомітними.

Є й багато інших варіантів та нюансів цих поз, які багато про що можуть сказати спостережливій людині. У процесі спілкування має значення і положення ніг, напрямок ступнів, поза сидячи, навіть хода людини (що в своїй практичній роботі використовують ФБР та аналогічні структури).

Взуття, помада, окуляри, одяг, аксесуари теж відповідно характеризують свого господаря. Як зазначав 3. Фрейд: «Жоден смертний не в змозі сховати таємниці. Якщо губи його мовчать, то говорять його пальці».

Представники всіх народів і культур виявляють свої емоції схожим виразом обличчя мімікою. На це звернули увагу ще мореплавці-першовідкривачі далеких земель. В усіх краях аборигени, незнайомі з мімікою білих, зустрічали пришельців або посмішками, або агресивними гримасами — залежно від свого ставлення, яке було зрозумілим з першого погляду без слів.

Звичайно, існують культурні відмінності в мімічних проявах. Наприклад, для китайців підняті брови — знак гніву, а для американців — властива їм манера здивування. Найбільш виразною мімічною структурою є посмішка, за допомогою якої передається широкий спектр почуттів і стосунків — від іронії до захвату.

Американський психолог Пол Екман вважає, що посмішка — це «складніше явище, ніж думають зазвичай», і визначив 18 типів посмішок, більшість із яких фальшиві. У діловому спілкуванні найчастіше трапляється «пом'якшувальна» посмішка, якою керівник нерідко користується, відхиляючи ідею, що пропонується, чи критикуючи підлеглого. При такій посмішці куточки рота стиснуті, а нижня губа трохи піднята.

Велике значення в процесі спілкування мають мімічні прояви, які є багатозначними. Наприклад, виокремлюють міміку сміху: рівний сміх видає уважну людину; дуже голосний, при якому деформується обличчя, свідчить про те, що людина не керує собою; «закрита посмішка», за використання якої куточки вуст піднімаються чи опускаються, видає самовпевнену людину, а іноді насміхання чи зневагу до інших; людина, яка сміється із заплющеними очима, — полюбляє насолоди; коротким, уривчастим сміхом сміється людина, яка безкомпромісно йде до накресленої мети; тихий регіт видає людину, яка любить товариство і легко завойовує дружбу.

На думку німецького психолога Хорста Рюкле, дуже рухлива міміка свідчить про легку збудженість від зовнішніх подразників. При сильній мімічній грі ми можемо судити про швидкозмінні внутрішні хвилювання, багатогранне й активне сприйняття навколишнього світу. Рухома міміка характерна для імпульсивної поведінки. Малорухома міміка в принципі вказує на постійність душевних процесів. Вона свідчить про рідко змінюваний, стабільний настрій. Така міміка асоціюється зі спокоєм, розсудливістю, надійністю і врівноваженістю.

Але, враховуючи всі ці параметри, не слід забувати, що кожна людина протягом усього свого життя вчиться володіти своїм обличчям, свідомо регулювати його вираз і може досягти в цьому досить значних успіхів.

До невербальних засобів спілкування належатьжести.Церухи кисті та рук. Жести супроводжують мову, допомагають виявити ставлення людини до ситуації, її стан, тип темпераменту. Жести можуть бути довільними і мимовільними, типовими і нехарактерними людині. Існують різні класифікації жестів.

1). Описувально-зображувальні та виразні, підкреслювальні — ці жести супроводжують мовлення і поза ним втрачають смисл; конвенційні — жести привітання та прощання, погрози, привертання уваги, запрошення, заборони, образи, вони можуть у спілкуванні використовуватись замість окремих елементів мови; модальні — жести схвалення, незадоволення, іронії, недовіри, невпевненості, незнання, страждання, роздумів, зосередженості, розгубленості, пригніченості, розчарування, відрази, радощів, захоплення, подиву; вони виражають оцінку, ставлення до предметів та людей, сигналізують про зміну активності в процесі спілкування; ритуальні жести.

2) Д. Ньюренберг і Г. Калеро у книзі «Вчіться читати людину як книгу» пропонують й інші їх види: жести відкритості: розкриття руки долонями доверху — жест, пов’язаний зі щирістю, відкритістю; знизування плечима, що супроводжується жестом розкритих рук, - ознака відкритості характеру людини; розстібання піджака, знімання його — людина відкрита і по-дружньому налаштована і, навпаки, коли наявна ситуація провини, настороженості — ховають руки в кишеню чи за спину; жести захисту - ми реагуємо на погрози, конфліктні ситуації (руки, схрещені або стиснені в кулаки); жести оцінки — жести, що мають відношення до роздумів і прийняття рішень: «рука біля щоки» - глибока зануреність у роздуми; жести критичної оцінки — підборіддя спирається на долоню, вказівний палець витягується вздовж щоки, інші пальці нижче рота (позиція «поживемо-побачимо»); людина сидить на краю стільця, лікті на стегнах, руки вільно звисають — жест уважного слухання; почухування підборіддя — жест «добре, давайте поміркуємо»; жести з окулярами — протирання скелець, беруть в рот дужку — це пауза для роздумів перед тим, як вчинити рішучий опір, вимагаючи пояснення або ставлячи запитання; ходіння по кабінету — спроба людини вирішити складну проблему або прийняти відповідальне рішення; жести підозри та скритності: погляд убік; ноги (або все тіло), повернуті до виходу, - явна ознака того, що людина хоче закінчити зустріч, бесіду або те, що відбувається; торкання або легке потирання носа (зазвичай вказівним пальцем) — ознака сумніву (інші різновиди цього жесту — потирання вказівним пальцем за або перед вухом, потирання очей); жести домінантності-підлеглості: домінантність може бути виражена в привітальному рукостисканні: коли людина міцно стискає вам руку і повертає її так, що долоня лежить поверх вашої, вона намагається показати певну фізичну перевагу; руки, з’єднані за спиною, підборіддя, підняте вгору, - типова авторитарна поза; загалом, якщо ви хочете дати зрозуміти свою вищість, то все, що потрібно зробити, - це фізично піднятися над людиною, - сісти вище, коли ви обоє сидите, або встати; жести готовності: руки на стегнах; людина сидить на краю стільця, лікоть однієї руки і долоня іншої спираються на колінах; жести перестрахування: людина (дитина) гризе нігті, ручку, олівець; переплетені пальці рук, пощипування шкіри; жести фрустрації: коротке дихання, часто поєднане з різними нечіткими звуками на зразок стогону (той, хто не помітив моменту, коли його опонент починає коротко дихати і продовжує доводити свою думку, може зіткнутися із серйозними неприємностями); жести нервозності: покашлювання, прочищення горла — той, хто дуже часто прочищає горло, почувається невпевнено і стурбовано; подзенькування монет у кишенівказує на те, що людина стурбована через гроші або їх нестачу; посмикування власного вуха — ознака того, що співрозмовник хоче перебити розмову, але стримується; жести самоконтролю: руки заведені за спину, і там одна сильно стискає іншу, інша поза — людина зі схрещеними кісточками сидить у кріслі, вчепилася в підлокітники руками (типова для пацієнтів, які очікують прийому у стоматологів). Такі пози є сигналом бажання людини подолати сильні переживання; жести нудьги: постукування по підлозі ногою або клацання ковпачком ручки; «голова в руці», тобто голова лежить на долоні; машинальне малювання на папері; «пустий» погляд.

3)Німецький психолог Віра Біркенбіл поділяє всі жести на широкі та дрібні. Вона підкреслює, що чим сильніше виявляються почуття, емоції, тим більше проявляється жестикуляція. Відповідно широкі жести характерні для експансивної натури, схильної до відкритого прояву сильних почуттів. Оскільки широкі рухи привертають до себе увагу, їх використовують ті, хто хоче бути помітним і підкреслити свою значимість — люди властолюбні, пихаті, хвастливі. Відповідно дрібні рухи справляють протилежне враження. Їм надають перевагу ті, хто з певних причин не хоче привертати до себе увагу — люди коректні, скромні, які не бажають привселюдно виявляти свої емоції, почуття. Але така поведінка може бути продиктованою хитрим розрахунком, коли людина цілеспрямовано прагне справити відповідне враження. Дрібні жести можуть свідчити і про упадок душевних сил — на енергійну жестикуляцію не вистачає сили. Людина зі слабким рукостисканням швидше всього має слабкий характер. Але якщо людина хворіє на артрит, то вона змушена саме так потискати руку співрозмовника, щоб не завдати собі болю. Також художники, музиканти, хірурги і люди, чия професія пов'язана з чутливістю і гнучкістю рук, переважно взагалі не подають руки, або їх потискання є слабким.

Багатозначне трактування жестів примушує звернути увагу на те, наскільки обережними потрібно бути при інтерпретації окремого зовнішнього прояву. Так, зокрема, великий палець, піднятий угору, у ВеликійБританії, Австралії та Новій Зеландії має декілька значень. Він використовується автостопщиками при голосуванні на дорозі; означає, що все в порядку; а коли палець піднімають різко, то цей жест набуває образливого сексуального значення. У Греції, наприклад, цей жест має значення «та пішов ти!». Уявляєте собі австралійського автостопщика, який вимагає зупинити грецьку машину таким чином. Поширене значення цього жесту в нашій країні — це «все в порядку», «дуже добре», «класс». Великий палець також використовується в поєднанні з іншими жестами для визначення влади і переваги, а також у ситуаціях, коли хтось намагається показати співрозмовникові, що той повністю під його владою.

Знак «V» в Австралії, Великій Британії має образливе значення. Черчілль використовував його в якості символа перемоги (victory) під час Другої світової війни, але при цьому його долоня була повернута від співрозмовника. У багатьох європейських країнах цей жест означає цифру «2» (наприклад, сигнал для бармена - принести два бокали пива тощо).

Ці приклади свідчать, що різне національне розуміння жестів може привести до зовсім непередбачуваних результатів. Тим, кому доводиться багато подорожувати по світу, спілкуватися з іноземцями, найкраще керуватися принципом: «Якщо ви в Римі, робіть те, що і всі римляни». Це допоможе вам уникнути багатьох незручних ситуацій.

Найбільш серйозна помилка, яку може зробити новачок в інтерпретації мови тіла, — це трактування окремих жестів незалежно від інших, а також незалежно від ситуації. Наприклад, почухування потилиці може мати різні значення: лупа, спека, невпевненість, забування, брехня. Тому щоб правильно зрозуміти будь-який жест, слід розглядати його в сукупності з іншими. Кожен жест — це окреме «слово», яке може мати декілька значень. Жести складаються у своєрідне «речення». Тільки з’ясувавши їх зміст, можна безпомилково зрозуміти почуття співрозмовника і його ставлення до вас.

Постава людини (описав А. Штангль у книзі «Мова тіла») теж належить до засобів невербального спілкування. Добра невимушена постава свідчить про високу сприйнятливість людини до відкритості оточення, здатності до негайного застосування внутрішніх сил і свободи від будь-якого обмежувального примусу. Нерухомість або ж напруженість тіла вказують на реакцію самозахисту, уникнення контактів, замкненість, часто чутливість, а також на незграбне намагання бути коректним. Погана, в’яла постава, сутула спина вказують на покору, примирення, підлабузництво. Пози конвенціального роду (одна або дві руки в кишенях, руки закладені за спину або схрещені на грудях тощо) свідчать про нестачу самостійності й потребу в непомітному включенні себе в загальний порядок.

Плечовий пояс і верхня частина тіла є надзвичайно інформативними. Високе підняття плечей з ледь сутулою спиною і втягнутим підборіддям свідчать про безпорадність, нервовість, хронічний страх, невпевненість. Плечі, відведені вперед, вказують на почуття слабкості і пригніченості або на комплекс неповноцінності. Вільне спускання плечей свідчить про настання почуття впевненості, внутрішньої свободи і володіння ситуацією. Відведення плечей назад указує на рішучість діяти, почуття сили, активність, заповзятливість, нерідко на переоцінювання особистих можливостей. Вип’ячена грудна клітка спостерігається в людей активних, із розвинутим відчуттям особистої значущості, потребою в соціальних контактах; запала ж грудна клітка часто вказує на байдужість, замкненість, пасивність, покору і пригніченість.

Хода — це елемент кінесики, пов’язаний із позою тіла. Характер ходи вказує на фізичне самопочуття, вік людини, її емоційний стан. Елементами ходи є ритм, швидкість, довжина кроку, тиск на поверхню. Ці параметри створюють образи впевненої, винуватої, обережної та ін. ходи.

Такесика— невербальна поведінка, пов’язана з тактильною системою сприйняття. Це різні дотики. Частота дотиків залежить від особливостей культури, статі, віку, статусу, характеру, взаємодії. Дотики поділяються на види: професійні — застосовуються виключно з професійною чи функціональною метою, мають безособовий характер: коли професіонал торкається іншої людини, остання сприймається ним як об’єкт; ритуальні (потискання рук, дипломатичні поцілунки); товариські; любовні.Паралінгвістика — це тон, гучність голосу, темп мовлення, паузи, вигуки. Вони дозволяють проаналізувати особливості мислення, правдивість чи неправдивість висловлення.

Запитання, завдання

1.Обгрунтуйте відмінності між вербальним і невербальним спілкуванням. Проаналізуйте вплив невербальних засобів на ефективність ділового спілкування.

2. Який існує зв'язок між вибором просторової зони і використанням візуального контакту в діловому спілкуванні?

3. Визначте вимоги до використання жестів у діловому спілкуванні.

4.Уточніть особливості просторового розміщення партнерів за столом під час ділових зустрічей, перемовин.

12 3