ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса - ваш вокал

Игровые автоматы с быстрым выводом

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Експериментальні дослідження психології міжгрупових стосунків

У межах викладеного підходу було проведено серію експериментів. У них перевірялось припущення про залежність міжгрупового сприйняття, частково, його адекватності, від харак­те­ру спільної групової діяльності.

У першій серії експериментів, які проводились на студентських групах одного техні­куму у період екзаменаційної сесії (Агеєв, 1983), у якості конкретних показників адекватності виступили:

1) прогнозування групою перемоги у ситуації міжгрупового змагання;

2) пояснення причин перемоги чи поразки своєї та чужої груп у цьому змаганні;

3) уявлення про потенційні успіхи своєї та чужої груп у різних сферах діяльності, не пов’язаних безпосередньо з експериментальною ситуацією.

Мірою адекватності служила ступінь надання переваги за вказаними параметрами, яка демонструється по відношенню до своєї групи. Експеримент полягав у наступному: дві групи студентів повинні були одночасно здавати залік з одного і того ж предмету одному і тому ж ви­кладачеві. У двох експериментальних групах студентам повідомлялось, що та група, яка про­де­монструє у процесі семінарського заняття хороші знання, отримає «автоматично» залік, члени іншої групи залишаться і будуть здавати залік звичайним шляхом (кожен буде відповідати інди­відуально). Їм пояснювалось також, що загальна групова оцінка буде складатися у ході семінар­ського заняття із оцінок індивідуальних виступів, кожен з яких отримає певну суму балів. Але у ході експерименту сума балів залишалась для досліджуваних невідомою; експериментатор тіль­ки називав групу, яка лідирує. Причому у першій ситуації експериментатор спеціально називав лідируючою увесь час одну і ту саму групу, а у другій ситуації – дві групи почергово. У третій групі (контрольній) студентам повідомлялось, що залік автоматично отримає не та чи інша гру­па, а тільки частина студентів, яка успішно виступила на семінарі, незалежно від їх групової на­лежності.

Результати цієї серії експериментів підтвердили висунуті гіпотези: експериментальні си­туації у порівнянні з контрольною показали, що в умовах міжгрупового змагання спостеріга­лась:

1.) значно більша кількість виступів та реплік у підтримку членів своєї групи;

2.) значно більша кількість спроб регуляції вибору виступаючих (стимулювання виступів тих членів групи, які збільшують її шанси на перемогу, і навпаки, стимулювання найбільш слабких представників іншої групи);

3.) тиск на екзаменатора (на його вибір виступаючих).

Крім того, в умовах міжгрупового змагання набагато частіше вживались займенники «ми» та «вони», що саме по собі є показником ідентифікації з групою.

Дані двох перших ситуацій значно відрізнялись від контрольної. Особливо показово це було при поясненні причин перемоги чи поразки своєї чи чужої груп: успіх своєї групи поясню­вали, як правило, внутрішньогруповими факторами, а невдачі – факторами зовнішніми (випад­ковими), успіх та невдачі чужої групи пояснювали суворо протилежним чином.

У експерименті було встановлено, що присутній феномен внутрішньогрупового фавори­тизму. Поки з цього можна було зробити висновок про те, що міжгрупове сприймання зале­жить від характеру спільної групової діяльності; у ситуаціях змагання обидві експериментальні групи вибрали стратегію внутрішньогрупового фаворитизму, тобто їх сприйняття іншої групи виявилось неадекватним. У певному смислі результати підтвердили дані Шеріфа.

Тепер потрібно було відповісти на питання, чи за будь-яких умов міжгрупової діяльності буде вибрана така стратегія у взаємодії.

Адже, у І ситуації спільна міжгрупова діяльність була організована за принципом «гри з нульовою сумою» (одна група повністю вигравала, інша – програвала); крім того, зовнішні кри­терії оцінки досягнень групою носили амбівалентний характер (не були достатньо зрозумілими для учасників, оскільки кожному не повідомлявся бал його успішності і давалась тільки зага­ль­на неаргументована оцінка діяльності групи).

У ІІ серії експериментів умови міжгрупової спільної діяльності були суттєво змінені. Експеримент проводився у дитячому таборі, де загонам два рази задавались ситуації змагання з різною його організацією: у першому випадку в середині табірної зміни діти брали участь у спортивному змаганні; у другому випадку в кінці табірної зміни спільно трудились, надаючи допомогу сусідньому колгоспу. Паралельно з поведенням двох етапів експерименту вожаті за­гонів на прохання експериментатора проводили певну щоденну роботу з дітьми: перед спор­ти­в­ними змаганнями підкреслювали моменти змагання, а перед роботою у колгоспі це питання бу­ло зняте.

У результаті проведених експериментів було виявлено, що в умовах спортивного зма­ган­ня спостерігався різкий ріст внутрішньогрупового фаворитизму, а на етапі спільної діяльності у колгоспі, навпаки, його різке зменшення.

Інтерпретуючи результати, до уваги брали наступне:

1) тип міжгрупового змагання на обох етапах другої серії відрізнявся від типу міжгрупового змагання у першій серії – тут не мала місця модель «гри з нульовою сумою», оскільки не бу­ло однозначної перемоги чи однозначної поразки (загони просто ранжувались за ступенем успіху). Крім того, на кожному етапі критерії оцінки були очевидні та наочні.

2) Два етапи другої серії теж відрізнялись між собою: на другому етапі міжгрупова діяльність набула самостійної та соціально-значимої цінності, яка не обмежувалась вузько-груповими цілями у міжгруповому змаганні.

Отже, важливим фактором, який призвів до зниження рівня внутрішньогрупового фаво­ритизму і тим самим неадекватності міжгрупового сприйняття, була не сама по собі ситуація міжгрупової взаємодії, але принципово нова по своїй значимості діяльність, з чітко вираженим змістом і стояла вона над вузько-груповими цілями.

При порівнянні даних двох серій експерименту, можна сказати, що негативна роль такої форми міжгрупової взаємодії, яка організована за принципом «гри з нульовою сумою» (що при­зводить до неадекватності міжгрупового сприйняття) може бути компенсована іншим харак­те­ром спільної міжгрупової діяльності. Засобом такої компенсації є більш загальні («надгрупові») цілі, цінності спільної соціально значимої діяльності. Має значення і такий факт, як нагрома­джений групами досвід спільної життєдіяльності. Зрозумілим стає розходження отриманих да­них з даними А.Теджфела (у його експериментах фігурували штучно створені лабораторні гру­пи, не знайомі раніше один з одним, але феномен внутрішньогрупового фаворитизму був пред­ставлений як «універсальний»).

На основі запропонованого підходу схема генезису міжгрупових процесів може виг­ля­да­ти так: