ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал
Игровые автоматы с быстрым выводом Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими Целительная привычка Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Тренинг уверенности в себе Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Как слышать голос Бога Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной 
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д. Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу. Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар. | Світосприймання первісної людини Джерелом знання про духовне життя наших первісних предків є легенди, первісні вірування і міфи, які дійшли до нас, звичаї і забобони, які збереглися, прислів'я, приказки і загадки, інші види фольклору, наскельний живопис. Тому провідна ідея первісної свідомості така: дійсність — живий організм, а людина — частка його. Світ у цілому і все, що його населяє, відповідно одухотворене, живе за тими самими законами і звичаями, що й рід людський. І хоча синкретизм свідомості (невиділення прекрасного і потворного, істинного і фальшивого, добра і зла), властивий членові первісної людської зграї, з розквітом родового ладу і психофізичного розвитку самої людини буде подоланий, мислення ще довго залишатиметься конкретним, спиратиметься тільки на набутий родом досвід. Одухотворення природи, анімізм (від лат. anima — душа, дух) означав віру в існування душ і духів, які панують над предметами та явищами світу. На думку людини епохи дикості, вода у ріках, що тече спокійно чи проривається через гірську ущелину, спадає влітку чи загрожує повенями навесні, управляється не законами природи, а волею духа. Отже, душа є у всього сущого, думали люди. А дух може існувати і сам по собі, поза якоюсь іншою сутністю: річчю, звіром, людиною, вітром, грозою, травою. Дух має необмежену сферу дії, він може тимчасово вселятися в якесь тіло або річ. Народження, смерть, сон і сновидіння, хворобу, непритомність, а також чхання і позіхання первісні люди пояснювали існуванням у людині духу, здатного час від часу залишати тіло. Пра-мистецтво первісності Первісним мистецтвом вважають мистецтво первісності, тобто від появи Homo sapiens і до виникнення класових суспільств. Первісне мистецтво охоплює багато тисячоліть. Термін "первісне мистецтво" ніяк не означає спрощене, невисока за своїм рівнем творчість. Навпаки, твори, створені на зорі людства, викликають подив і захоплення. У цей період виникли всі основні види мистецтва: живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво, архітектура. Чітко виявилися і два основних підходи до зображення: реалізм, слідування натурі та умовність, та чи інша трансформація натури заради досягнення певних цілей. Те, що ми тепер називаємо первісним мистецтвом, зароджувалося як частина єдиної життєдіяльності людини, в якій невід'ємно з'єднувалися працю і спілкування, пізнання навколишнього світу і самопізнання, магічні обряди і художня творчість. Первісне мистецтво носило синкретичний характер - мистецтво, міфологія і релігія були невіддільні одне від іншого. Художників в сучасному розумінні, тобто людей, які займаються мистецтвом як професією, звичайно, не було. Зображення створювали ті ж мисливці, хоча, ймовірно, це робили найбільш здібні до художньої творчості. Найважливіша риса первісного мистецтва полягає в особливому інтересі до звіра, що відбив залежність людини від навколишнього світу, від сил природи. Безумовно, образ людини теж займав у ньому певне місце, а в останні періоди придбав у багатьох випадках і провідне становище. Однак у первісному мистецтві в цілому зображенню людини надається не настільки важливе значення в порівнянні з мистецтвом наступних епох, де людина буде грати центральну роль, а все інше стане тільки фоном, на якому розгортається його діяльність. 18. Археологічні культури на території України Археологічна наука називає власними іменами археологічні культури з території України, їх особливості та послідовність у часі приблизно від V тис. до н. е. Археологічні пам'ятки раніших часів зазвичай ідентифікуються за своїми особливостями з найвідомішими археологічними культурами, що були виявлені в європейських країнах: з шельською, ашельською, мустьє, азільською, тарденуа та ін. Археологічні пам'ятники орієнтовно від V тис. до н. е., відкриті на території України, названі власними іменами залежно від назви місцевості першої розкопки пам'ятника певної культури, характеристичних рис пам'яток культури, від етнічної віднесеності пам'яток і за деякими іншими ознаками. Оскільки археологічні культури з території України до кінця І тис. до н. е. дуже важко ідентифікуються з огляду їх етнічної віднесеності, обмежимось лише назвами окремих: з V—III тис. до н. е. — дніпро-донецька; лінійно-стрічкової кераміки; середньостогіська; трипільська; сурсько-дніпровська; ямково-гребінцева; гумельницька; кулястих амфор та ін.; з II—І тис. до н. е. — кемі-обінська; середньодніпровська; городська; шнурової кераміки; комарівська; тщинцька; катакомбна; зрубна; сабатинівська; білогрудівська; чорноліська; лужицька; висоцька; скіфська та ін. [8, с. 19—22]. Названо понад два десятки. Лише окремі археологи робили спроби ідентифікувати деякі з них з певною етнічною віднесеністю: тщинецьку, лужицьку — з предками слов'ян, скіфську — зі скіфами, народом іранської групи. Більшість культур вивчені просто з огляду комплексів матеріальних речей і знарядь праці, поселень, жител, некрополів, прикрас, зброї тощо, які самі по собі там, де вони не підлягають порівнянню з культурами етнічно ідентифікованими, про етнічну віднесеність нічого не говорять. Що ж стосується археологічних культур кінця І тис. до н. е., то археологія пробує практично всіх їх ідентифікувати етнічно. Звичайно, і це узгоджується з писемними джерелами, — на території України носіями більшості з них були слов'яни. Першою такою культурою, яку практично всі археологи вважають слов'янською, була зарубинецька. Назва походить від с. Зарубинці Переяслав-Хмельницького району, де пам'ятки культури у 1899 р. вперше виявив і досліджував Вінцентій Хвойко. Подальші виявлення і дослідження аналогічних пам'яток засвідчили, що культура зарубинців була поширена на Середньому (від Тетерева до Тясьмяна) та Верхньому (від Березини до Сожу) Подніпров'ї, у басейнах Прип'яті й Десни. Час існування культури II ст. до н. е. — II ст. н. е. Носії культури проживали у невеликих (до 0,5 га площею) поселеннях, зазвичай на високих берегах річок. встановлення етнічної віднесеності археологічних культур кожного разу відносне і не дуже певне, зате датування археологічних культур вважається безпомилковим. Водночас датування лінгвістичних джерел на зразок етнонімів, а також гідронімів завжди дуже непевне. Однак лінгвістичні джерела несуть інформацію про етнічну віднесеність явищ майже завжди чітко. Тому при дослідженні етнічних процесів дописемних часів дуже важливо використовувати і лінгвістичні, й археологічні джерела в комплексі. 19. Первісні релігійні вірування Форми первісних релігій: а) анімізм; б) фетишизм; в) тотемізм; г) шаманізм; д) магія; Е) табу. Одним із найбільш розповсюджених вірувань первісної людини буванімізм (від лат. anima — душа), що виявлявся у вірі в різноманітних духів, душу як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Матеріали про ці вірування зібрав і описав англійський етнолог і релігієзнавець Е.Тайлор у книзі “Первісна культура”. Аніміст визнає, що духовні істоти керують явищами матеріального світу і життям людини та впливають на них у цьому і потойбічному житті. Оскільки анімісти вважають, що духи спілкуються з людьми і що вчинки останніх приносять їм радість чи невдоволення, то рано чи пізно віра в їхнє існування повинна привести природно і, можна навіть сказати, неминуче до дійсного вшановування їх чи бажання їх умилостивити. Таким чином, анімізм у його повному розвитку включає вірування в “керівні” божества і підлеглих їм духів, у душу й майбутнє життя, вірування, що переходять на практиці в дійсне поклоніння. Анімізм слід розглядати у тому сенсі, наскільки він складає древню і нову філософію, що у теорії виражається у формі віри, а на практиці у формі вшановування. Ще одним розповсюдженим віруванням первісної людини єфетишизм (від португальського fetiço — чарівний, чудодійний), що полягає у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями. Фетиші — не просто предмети, а, за уявою людини, що їх вшановує, — істоти, наділені власним життям і здатні саме завдяки якимось таємничим, надприродним, надчуттєвим властивостям певним чином діяти на людину та її довкілля, тобто цим предметам приписувалися не притаманні їм властивості (здатність зцілювати, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні і т. ін.). Поводження первісних людей з фетишами говорить про те, що вони не завжди ставилися з належною повагою до обраного предмета: за зроблену допомогу йому дякували, за безпорадність “карали”. Тотемна тварина — це священна тварина клану, кров якої символізує єдність клану, єднання його зі своїм божеством; ритуальне умертвіння і поїдання тотемної тварини — цей прототип усякого жертвопринесення — є не що інше, як укладення “кревного союзу” клану з його божеством. У тотемізмі людина переносить на всю природу риси свого суспільного устрою: природа тут поділяється на групи, суспільства на зразок людських спільнот. Первісні люди, поділені на клани чи племена, повинні були неминуче вірити в те, що всі предмети, одухотворені і неживі, організовані за подобою того єдиного суспільства, про яке людина мала уявлення, тобто у формі людського суспільства; звідси мала виникнути думка про подібність видів тварин і рослин з родами і кланами людей: ці види тварин і рослин і були тотемами. Тоді ж, у ранньородовому суспільстві, виникає й інша форма чуттєво-надчуттєвого типу вірувань, що дістала назву шаманізму (евенкійською мовою шаман означає несамовитий) — це віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів). Найбільш типова особливість шаманізму — застосування методів екстатичного спілкування з надприродним світом і у зв’язку з цим виділення особливих осіб, яким приписується здатність такого спілкування. Магія — єдність релігійної свідомості і дії, в ній немов би в концентрованому вигляді проявляється загальна характеристика релігії як специфічного практично-духовного способу входження людини в світ. Мотивований текст, логіку його магічних дій можна виразити в такий спосіб: якщо на звичайні предмети та явища можна впливати практично, то з таким же успіхом практично можна впливати у бажаному напрямі й на незвичайне, надприродне, тобто на фетишів, тотемів, душ і духів. Тому магія доповнюється іншими видами родоплемінних релігій, як-то анімізм,фетишизм і тотемізм. Як бачимо, у ранньородовому суспільстві складається специфічний, суперечливий збіг соціумних та гносеологічних обставин — саме таких, у яких крилася можливість появи релігійних вірувань. Соціумною причиною виникнення останніх став не просто низький, а такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який був ще недостатнім для послідовно правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей. Інакше кажучи, розвиток умов матеріального життя людей приводить до того, що на певному етапі їхньої історії, у ранньородовому суспільстві, складаються й гносеологічні передумови появи релігії. Вони пов’язані, кажучи загалом, із здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизувати й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та його здатність впливати на людину і її довкілля. 20. Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́ні (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́ні-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась міжКарпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен. Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км².). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн. Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур. Країну трипільців іноді також називають Українська Аратта. Автором концепції т. зв. «Українською Аратти» є Ю.О.Шилов, який у 1990-их роках висловив ідею про нібито найдавнішу державу світу — «праслов'янську Аратту». Локалізація згаданої у месопотамських письмових джерелах легендарної Аратти в Україні була презентована спочатку у доповідях, тези яких були опубліковані[8][9][10], а згодом і у більших за обсягом працях[11]. Остання з них, видана 2003 року може вважатися найповнішим зводом поглядів автора з цього питання. Тут найбільш послідовно викладено точку зору Ю. О. Шилова на місце трипільської культури та України у давній історії всього світу. Книга складається з восьми розділів та словника[12]. 21. Західноєвропейська середньовічна культура У період раннього середньовіччя, аж до X ст., навіть у таких офіційно християнських країнах, як Англія, Франція, Італія, Іспанія, поряд із християнством зберігали великий вплив язичеські вірування варварів, в різних соціальних прошарків була своя особлива релігійність. Так, для знаті більш характерне формальне сповідання християнства і менш виражене збереження язичества. Другою рисою є традиціоналізм, ретроспективність. Чим давніше — тим достовірніше — от кредо зв´язку нового і старого в духовному житті. Новаторство вважали проявом гордині, відступ від архетипу розглядався як віддалення від істини. Звідси анонімність творів, обмеження волі творчості рамками теологічно нормованого світогляду, канонічність. Третя риса — символізм, коли текст (Біблія) дає привід для міркувань, тлумачень. Вся інтелектуальна культура Середньовіччя екзегетична і поділяється на такі етапи: а) семантичний аналіз текстів Біблії, отців церкви; б) концептуальний аналіз (значеннєвий); в) спекулятивний, коли автор одержує можливість висловлювати власні думки, маскуючи їх авторитетними судженнями. Четверта: риса — дидактизм. Діячі середньовічної культури — насамперед проповідники, викладачі богослов´я. Головне в їх діяльності — не просто усвідомити собі велич божественного задуму, але передати це іншим людям. Звідси особлива увага приділяється формам інтелектуальної діяльності — дискусіям, мистецтву аргументації, зв´язкам вчителів і учнів. Для середньовічної духовної культури характерна також універсальність, енциклопедичність знання, коли головним достоїнством мислителя є ерудиція. Звідси — створення компіляцій, «сум» (яскравий приклад — «Сума теології» Фоми Аквінського). Шостою рисою, є рефлексивність, психологічна самозаглибленість середньовічної духовної культури. Необхідно відзначити роль сповіді в духовному житті людини, очищення, щирості для її душевного порятунку (напр. «Сповідь» Августина). Нарешті, слід зазначити історизм духовного життя Середньовіччя, обумовлений християнською ідеєю неповторності подій, їх одиничності, викликаною унікальністю факту явлення Христа як початку історії. На відміну від античної циклічності часу, Середньовіччя перейняте чеканням Страшного суду, прагненням до кінцевої мети, долі людини, світу в цілому (есхатологізм). 22. Особливості культури Візантії культура Візантії — це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхнього синтезу, зумовленого географічним положенням і багатонаціональним характером Візантійської держави. Переплетення європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Оскільки візантійська культура, на відміну від середньовічної західноєвропейської, спиралася не лише на християнство, але й на античну спадщину, це проявилося не тільки в мистецтві, але й в науці, зокрема медичній. Лікарі Візантії були добре знайомі з творами медиків Греції і Риму. Зберігаючи античні традиції, візантійське мистецтво виробило власний урочисто-репрезентативний стиль, пов'язаний головним чином з церковними догмами. Майстри Візантії зуміли надихнути канонічні форми реалістичністю, живими ознаками часу, емоційно наситити зображення. 23. |