ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Масова ,елітарна,народна культури

123

Елітарна культура-це творчий авангард, лабораторія мистецтва, де постійно створюються нові види і форми мистецтва. Її ще називають високою культурою, тому що вона створюється елітою суспільства, або на її замовлення професійними творцями. Вона включає витончене мистецтво, класичну музику і літературу. Як правило, елітарна культура випереджає рівень сприйняття її середньоосвіченого людиною, широкими масами. Творці елітарної культури як правило і не розраховують на широку аудиторію. Щоб розуміти ці твори треба володіти особливою мовою мистецтва. Так, твори абстракціоністів у вигляді колірних композицій складні для сприйняття людиною, не знайомим з законами живопису, символічними кольоровими образами. Девіз елітарної культури "Мистецтво заради мистецтва". У сучасній культурі до елітарної відносять фільми Фелліні, Тарковського, книги Кафки, Бьолля, картини Пікассо, музику Дюваля, Шнітке. Однак іноді елітарні твори стають популярними (наприклад, фільму Копполи і Бертолуччі, твори Сальвадора Далі і Шемякіна).
Масова культура-це культура загальнодоступна, яка не виражає вишуканих смаків аристократів чи духовних пошуків народу. Найбільший її розмах починається з середини XX століття, коли засоби масової інформації проникли в більшість країн. Це мистецтво для кожного і вона зобов'язана враховувати смаки і запити споживачів, які платять своїми грошима за його комерційну вигідність. Як правило, масова культура має меншу художню цінність, ніж елітарна і народна. Вона швидко змінюється. схильна моді і реагує на будь-яке нове подія. У ній багато наслідувального, стандартизованого, вона черпає свої сюжети в елітарній та народної культури, але заснована на стереотипах. Якщо для представників елітарної культури основним прагненням є повне самовираження і художнє втілення своїх ідей, то для творців масової культури важливим є комерційна вигода, прибутковість того чи іншого твору.

Народна культура

Народна культура визнається особливою формою культури.В відміну від елітарної культури народна, культура створюється анонімними творцями, які не мають професійної підготовки. Автори народних творінь невідомі. Народну культуру називають аматорською (не по рівню, а за походженням) або колективної. Вона включає міфи, легенди, оповіді, епоси, казки, пісні і танці. По виконанню елементи народної культури можуть бути індивідуальними (виклад легенди), груповими (виконання танцю чи пісні), масовими (карнавальні ходи). Фольклор - ще одна назва народної творчості, яке створюється різними верствами населення. Фольклор локалізовано, тобто пов'язаний з традиціями даної місцевості, і демократичний, оскільки в його створенні беруть участь усі желающіе.К сучасним проявам народної культури можна віднести анекдоти, міські легенди.

Функції культури

Основні функції культури:
1. адаптаційна
2. пізнавальна
3. аксіологічна (ціннісна)
4. інформаційна
5. комунікативна (діалог культур)
6. нормативна
7. гуманістична
8. людинотворча (соціалізація особистості)
9. виховна
10. світоглядна

Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки.
Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу
Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні.
Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам'ятовує цю інформацію. Якщо порівнювати людське суспільство з комп'ютером, то роль культури в суспільстві аналогічна ролі математичного забезпечення в комп'ютері: вона вміщує у собі мову, пам'ять, програми дій.
Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.
В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.
Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.
Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.
Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступі можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи.
Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі.

Ознаки масової культури

Ознаки і цінності

Ознаками масової культури є орієнтація на вподобання і потреби «середньої людини», дуже велика гнучкість, властивість трансформувати артефакти, створені в межах інших культур, та перетворювати їх у предмети масового споживання, комерційний характер, використання кліше при створенні її артефактів, а також зв'язок із засобами масової комунікації як головним каналом поширення та споживання її цінностей^[4].

Декларованими нею цінностями є цінності реального життєвого облаштування, комфортного, зручного життя, соціальна стабільність і особистий успіх. Масова культура шанує тривіальність, сентиментальність, швидкі та фальшиві приємності коштом поважних інтелектуальних вартостей, культивує тілесну насолоду, обжерливість, розпусту, користолюбство та пихатість

На думку російського історика Л. Березової, «від діячів масової культури менш за все потрібна творчість і креатив, досить бути професійними інтерпретаторами, трансляторами стереотипних образів, продавцями снів…»

11. Культура і цивілізація

Цивілізація (від лат. civilis - громадянський, суспільний, державний) досить поширений термін, що часто використовується в побуті й науці. Зокрема в побуті він виступає синонімом культури (цивілізована особа - це особа культурна, освічена, ввічлива, вихована). Навпаки, в науці немає єдиної думки щодо визначення цього поняття.
Поняття "цивілізація" було відоме за античних часів як протиставлення античного суспільства варварському оточенню. У добу Просвітництва (XVIII ст.) поняття "цивілізація", як правило, використовували для характеристики суспільства, заснованого на розумі, справедливості, освіті. За твердженням французького історика Л. Февра, в науковий обіг термін "цивілізація" вперше ввів барон П.-А. Гольбах (1766). Відтоді він набув поширення і визнання.
З плином часу в поняття "цивілізація" почав вкладатися новий зміст. Так, у XIX ст. термін "цивілізація" вже використовувався для характеристики певної стадії соціокультурного розвитку людства, а саме для позначення "дикунства-варварства" та "цивілізації". Історичний етап, що прийшов на зміну первісному суспільству, Л. Морган і Ф. Енгельс назвали цивілізацією.
Майже до XX ст. поняття "культура" і "цивілізація" вживалися як синоніми. Дійсно, між культурою і цивілізацією є багато спільного. Вони нерозривно пов´язані між собою, взаємно переплітаються і взаємно пов´язуються. Одними з перших на це звернули увагу німецькі романтики, які відзначали, що культура "переростає" в цивілізацією, а цивілізація переходить у культуру. Тому цілком зрозуміло, що в повсякденному житті важко розрізнити ці поняття. Цивілізованість з необхідністю припускає наявність деякого рівня культури, що, в свою чергу, містить у собі цивілізованість. Деякі вчені нібито розчиняють культуру в цивілізації, інші ж роблять зворотне, додаючи останній досить широкого значення.
Першим різницю між цими поняттями побачив І. Кант. Він визначив культуру як те, що слугує духовному розвитку людства і за своєю суттю є гуманістичним. І. Кант розрізняв поняття "культура виховання" та "культура вміння" їм він протиставляв суто зовнішній "технічний" тип культури, який назвав цивілізацією. Тобто, якщо слідувати за І. Кантом, то культура сприяє самореалізації особистості, а цивілізація створює умови для вільного духовного розвитку людини.
Передбачення І. Канта цілком справдилось у XX ст. Бурхливий розвиток техніки призвів до уповільненого розвитку культури. Цивілізація, позбавлена духовної суті, породжує небезпеку самознищення всього живого. Німецький соціолог О. Шпенглер у книзі "Занепад Європи" показав розбіжності і несумісності між культурою і цивілізацією. Книга Шпенглера мала величезний успіх, хоч сама концепція філософа була піддана різкій критиці. Цивілізацію О. Шпенглер вважав ознакою смерті культури, оскільки вона спирається на стереотипи, шаблони, масове копіювання, а не на творчість нового, незнаного. Цивілізація є вершиною культури і одночасно фазою занепаду та розпаду культурно-історичного типу.
Культура, на думку О. Шпенглера, як живий і зростаючий організм дає простір для розвитку мистецтв, літератури, творчого розквіту неповторної особистості й індивідуальності. У цивілізації ж немає місця для художньої творчості, у ній панує техніка і бездушний інтелект, вона нівелює людей, перетворюючи їх у безликих істот.
Концепція циклічного культурно-цивілізаційного розвитку А. Тойнбі характеризується тяжінням до емпіризму в поясненні механізму функціонування всіх людських культур. Історичний процес, на його думку, це - коловорот "локальних цивілізацій", заміна однієї цивілізації іншою. "Локальна цивілізація" - це стійка єдність людей, яка виникає в певному регіоні й базується на певних архетипах і спільних духовних цінностях та традиціях. Як наслідок всесвітня історія набуває вигляду мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком суверенних культур, які розташовані паралельно в часі і співіснують поруч.
Рушійною силою цивілізацій, за А. Тойнбі, є не лише Провидіння, Доля, "генетичний код", а й людський фактор - творча еліта, яка відповідає на виклик природного і соціального середовища і веде за собою пасивну масу. Коли творча маса вироджується, то вона прагне ствердити свою владу насильством. Тоді на арену виходить "внутрішній пролетаріат", - пише А.Тойнбі, - спільнота, яка нездатна ні до праці, ні до захисту батьківщини, але завжди готова до протесту з будь-якого приводу (К. Маркс назвав таку спільноту "люмпен-пролетаріатом"). По-сусідству з´являється "зовнішній пролетаріат" - це народи, які з певних причин не змогли піднятися до рівня цивілізованості. Відокремлення "внутрішнього пролетаріату" від правлячої еліти штовхає його до пошуку союзу з варварами ("зовнішнім пролетаріатом"). Встановлення такого союзу призводить до руйнування і в кінцевому підсумку до - загибелі локальної цивілізації1. Прогрес людства А. Тойнбі вбачав у духовній досконалості і сходженні до єдиної синкретичної релігії.
На відміну від О. Шпенглера, який цілісно розглядав російську культуру, включаючи в неї й інші східнослов´янські культури, в тому числі і українську, А. Тойнбі відводив українському й білоруському культурно-історичному типам місце посередника між західно- і східнохристиянською локальними цивілізаціями. А. Тойнбі довів, що при всій відмінності і несхожості культур різних народів усі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвитку рано чи пізно проходять ідентичні етапи, для яких характерні однакові риси, а якщо й мають свої особливості, суть їх - єдина1. Роблячи акцент на духовному аспекті "локальних цивілізацій", вчений вважав релігію головним і визначальним її елементом. Усі цивілізації являють собою гілки одного "древа" - світової релігії.
Польсько-американський дослідник О. Галецький у своїх працях виділив у Європі декілька спільнот. Зокрема, до Середньосхідної Європи як культурно-історичного регіону з його функціями та особливостями він включив Польщу, Чехію, Україну, Білорусь та країни Балтії, відмежовуючи їх від євразійського регіону, де відчутний ще досить великий вміст азіатських елементів. Цим він порушив досить поширену схему Схід - Захід, що склалася під впливом Шпенглерової концепції цивілізаційного розвитку. О. Галецький, так само як і А. Тойнбі, виокремив Україну з російського культурного простру, розглядаючи її як складову європейської цивілізації.
Концепції цивілізаційного розвитку дають підстави виділити такі основні підходи до визначення поняття "цивілізація": 1) цивілізація використовується в значенні певного рівня розвитку людського суспільства (Л. Морган, Ф. Енгельс); 2) під цивілізацією розуміється певний культурно-історичний цикл у розвитку народів. У даному випадку цивілізація є синонімом культури (А. Тойнбі, М. Данилевський); 3) цивілізація позначає вищий ступінь розвитку культури, що пройшла свій апогей і стала на шлях занепаду. Такий підхід різко протиставляє цивілізацію і культуру (О. Шпенглер).
Якщо цивілізація заснована на розумі і поклонінні техніці та машині, то культура оперує до духовності й людського духу. Вона виступає потужним інтеграційним чинником. Людське життя внаслідок несумісності характеру культури і суті цивілізації постає суперечливим. Суспільний занепад народів завжди починається з того, що люди все більше й частіше повторюють відомі здобутки культури і все менше створюють нові культурні цінності. Більше того, людина може споживати різні копії культурних цінностей і таким чином бути цивілізованою, але залишатись при цьому некультурною, рабом чужих ідей, знань, цінностей.

12. Типологія Цивілізацій

За основу типології цивілізацій можна брати риси соціально-економічної еволюції: 1) аграрно-традиційний етап розвитку, притаманний рабовласницькому і феодальному суспільствам; 2) індустріальний етап еволюції пов´язаний з капіталізмом. У сучасній літературі активно розробляється ідея, відповідно до якої приблизно з кінця 50-х років XX ст. бере початок третя стадія цивілізації – постіндустріальна. Вона спричинена науково-технічною революцією і високими технологіями, яким відповідає постіндустріальне, інформаційне суспільство.
За типом господарської діяльності можна виділити приморські та континентальні цивілізації (європейська); за типом природно-географічного середовища – закриті та відкриті цивілізації, інтравертні та екстравертні. Деякі вчені пропонують розділити всі цивілізації на два типи: одна з них -техногенна, що характерна для Західної Європи, а друга – психогенна, або традиційна, притаманна східним країнам, наприклад індійська цивілізація минулого. Іноді до цивілізації відносять матеріальну культуру, а під власне культурою розуміють лише духовну культуру.
Існують і інші типології. Так, залежно від масштабу розгляду цивілізація може бути глобальною, тобто світовою, національною (французька, англійська), регіональною (північноафриканська). Інакше дивляться на типологію цивілізацій учені-сходознавці, які вважають, що споконвічно цивілізація розпалася на два “древа” – Захід і Схід. Ці цивілізації мають свої неповторні шляхи розвитку, з яких “природним” і “нормальним” визнається східний, а західний розглядається як мутація, відхилення. Західна і східна цивілізація відрізняються розумінням сутності людини, природи, влади, особистості та загальнокультурних універсалій. Проте як би не відрізнялись підходи до цивілізацій, вони існують паралельно в часі і разом становлять цілісність сучасного світу.

13. Стратегії міжцивілізаційних глобальних взаємодій

Взаємодія між цивілізаціями - це складний, неоднозначний, нелінійний процес, в результаті якого за певних обставин дійсно може посилюватися зростання цивілізаційного самосвідомості і загострюватися міжнаціональні протиріччя. Але досить часто відбувається й інше: зростає взаєморозуміння і співпрацю і навіть відбувається процес зближення цивілізацій.

Багато сучасні регіональні економічні спілки є міжцивілізаційними.

Культурні цінності цілком можуть стати основою для політичної мобілізації мас. Найчастіше це відбувається у відповідь на дії екзогенних факторів, коли існує агресивний виклик інших культур.

Концепція «зіткнення цивілізацій» відводить політиків від перспективи вирішення міжнародних конфліктів в сторону однозначною конкуренції та протистояння.

Техногенна цивілізація

Існує поняття техногенної цивілізації, під яким розуміється суспільство, для якого характерне прагнення перетворювати природу у своїх інтересах, свобода індивідуальної діяльності, що визначає відносну незалежність по відношенню до соціальних груп.

Техногенна цивілізація являє собою історичний етап у розвитку західної цивілізації, особливий тип цивілізаційного розвитку, що сформувався в Європі в XV-XVII ст. і поширився по всій земній кулі, аж до кінця XX сторіччя.

Головну роль в культурі даного типу цивілізації займає наукова раціональність, підкреслюється особлива цінність розуму і заснований на ньому прогрес науки і техніки.

Техногенний тип цивілізації заснований на машинній техніці, широкому розвитку науки, машинній праці, ринкових відносинах, високому рівні професійної культури у всіх її формах. Новації, що стали основою виникнення техногенної цивілізації, можна позначити як головні теми сучасності: Майбутність, Абстракція, Звільнення і Секуляризація. Батьківщиною цих новацій вважають Захід. Коріння їх бачать в індустріальному виробництві, капіталістичному виробництві, у виникненні правових систем, в бюрократизованої державі, урбанізації, що породжує скупченість, знеособленість і відчуження.

Техногенна цивілізація протистоїть божественному вимірюванню людського буття. Науково-технічний прогрес і науково-технічна революція - два божества техногенної цивілізації. Техногенна цивілізація - це епоха соціальних експериментів, віри в можливості і знання "інженерів людських душ" і обчислювальної техніки, час великих ідей і спільних ідеалів, які замінюють людям Бога.

Характерні риси:

1. швидка зміна техніки і технології завдяки систематичному застосуванню у виробництві наукових знань;

2. як результатом злиття науки і виробництва відбулася і науково-технічна революція, істотним чином ізменіршіе взаємини людини й природи, місце людини в системі виробництва;

3. прискорене оновлення тієї штучно створеної людиною предметного середовища, в якій безпосередньо протікає його життєдіяльність. Це супроводжується зростаючою динамікою соціальних зв'язків, їх відносно швидкою трансформацією. Іноді протягом одного-двох поколінь відбувається зміна способу життя та формування нового типу особистості. На базі техногенної цивілізації сформувалося два типи суспільства-індустріальне суспільство і постіндустріальне суспільство.

123