ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса - ваш вокал

Игровые автоматы с быстрым выводом

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Фізичні фактори повітря та їхнє гігієнічне значення.

ТЕМА: Гігієна атмосферного повітря.

План:

Фізичні фактори повітря та їхнє гігієнічне значення.

Склад атмосферного повітря та його гігієнічне значення.

Сонячна радіація.

Гігієнічне значення забруднення атмосферного повітря і повітря закритих приміщень.

Охорона атмосферного повітря.

Фізичні фактори повітря та їхнє гігієнічне значення.

Повітря потрібне усьому живому на Землі. Від його якості залежать здоров'я людей, стан рослинного та тва­ринного світу, стійкість і довговічність будь-яких кон­струкцій будівель, споруд. Забруднене повітря може ста­ти джерелом забруднення морів, грунтів тощо.

Дослідивши за допомогою космічної відеоінформації поширення аерозольних забруднень від усіляких джерел, зокрема від промислових і урбанізованих районів, фа­хівці з'ясували, що пилові хмари поширюються на сотні, а інколи й на тисячі кілометрів від їхнього джерела. Ці дослідження свідчать, що практично вся територія Євро­пи, в якій дуже багато міст розташовані близько одне від одного, повита аерозольним серпанком антропоген­ного походження. Таким чином, європейська частина Євразійського континенту має фоновий рівень забруд­нення атмосферного повітря — одного з основних еле­ментів природного середовища.

Умови життя, праці, відпочинку людини у багатьох випадках залежать від її взаємодії з природою, від ро­зумного сполучення потреб людини із спроможностями природи. Проблема чистоти повітря складна, багатогран­на, вирішення її потребує великих зусиль і коштів. До­сягнення науково-технічного прогресу дозволяють змен­шити утворення шкідливих речовин в їх джерелі, розро­бити засоби, які допоможуть запобігти забрудненню по­вітря.

В легені людини, крізь які за добу проходить 10 000 л повітря, потрапляють численні домішки, включаючи бак­терії, віруси і пил. Ці домішки впливають на організм людини як антигени або як інфікуючі чи отруйні агенти тощо. На мешканців міст діють забруднення промисло­вого походження. Повітря, насичене відпрацьованими га­зами, продуктами згоряння палива, димом і пилом, шкід­ливо діє на дихальний апарат, що особливо небезпечно для хворих людей.

Організм людини постійно реагує на зміни навколиш­нього середовища, невід'ємною частиною якого є атмос­ферне повітря. Процеси, які відбуваються в атмосфері, формують погодні умови на Землі. З погодою тісно по­в'язані такі фізичні фактори, як температура і вологість повітря, атмосферний тиск, вітер, опади, сонячна ра­діація.

Температура повітря. Сонце нагріває землю своїм випромінюванням. Нагрівання повітря відбувається вна­слідок тепловіддачі грунту, який поглинає і трансфор­мує сонячну радіацію. Температура атмосферного повіт­ря змінюється залежно від кліматичної зони, пори року, часу доби. Вона чинить великий вплив на тепловий обмін між організмом людини і навколишнім середовищем: висока температура повітря зумовлює зменшення від­дачі тепла тілом, низька — підвищення її.

Нормальна життєдіяльність і висока працездатність людини можливі лише за умови збереження теплової рів­новаги організму без значного напруження механізмів терморегуляції, тобто якщо зберігається відповідність між продукуванням тепла і його віддачею у навколишнє середовище. Виділення тепла з організму відбувається різними шляхами, але основний шлях — тепловіддача крізь шкіру. Людина втрачає тепло крізь шкіру шляхом перенесення, випромінювання та випаровування.

Перенесенням, або конвекцією, організм втрачає тепло, нагріваючи навколишнє середовище, а саме на­вколишнє повітря. Чим нижча температура повітря, тим більша тепловіддача конвекцією. Якщо температура по­вітря підвищується, то втрата тепла конвекцією змен­шується, а за температури 35—36 °С зовсім припи­няється.

Втрата тепла випромінюванням зумовлена темпера­турою навколишніх предметів. Якщо вона нижча від 35 °С, то людина випромінює більше променистого тепла, ніж одержує від навколишніх предметів. Кількість ви­промінюваного тілом людини тепла зростає з підвищен­ням його температури. Таким чином, віддача тепла ви­промінюванням підвищується із зростанням різниці між температурою тіла людини і температурою предметів, які знаходяться на відстані. В умовах відкритої атмо­сфери втрата тепла випромінюванням залежить від ін­тенсивності сонячної радіації, температури грунту, стін будинку.

Тепловіддача випаровуванням залежить від кількості вологи (поту), яка випаровується з поверхні тіла. За кімнатної температури з поверхні шкіри людини випаро­вується пересічно 0,2 л вологи на добу. З підвищенням температури повітря і стін втрата тепла випромінюван­ням і конвекцією зменшується і підвищується тепло­втрата випаровуванням. Якщо температура навколиш­нього середовища вища за температуру тіла людини, то єдиним шляхом віддачі тепла буде випаровування.

Людина пристосовується до температурних умов зо­внішнього середовища, використовуючи одяг, житло, опалення (активне пристосування), а також за допомо­гою механізмів терморегуляції, тобто урівноваження теплопродукції і тепловіддачі (пасивне пристосування). Внаслідок дії цих складних механізмів навіть за значних коливань температури повітряного середовища темпера­тура тіла залишається сталою.

Однак ця здатність організму не безмежна, і надмір­не навантаження механізмів терморегуляції може зумо­вити порушення його теплової рівноваги, а отже, спри­чинити істотну шкоду здоров'ю.

У стані спокою теплова рівновага зберігається за температури зовнішнього середовища 20—25 °С, у разі виконання фізичної роботи середньої важкості—10— 15 °С, важкої роботи — 5—10 °С. Утворення тепла орга­нізмом збільшується при підсиленні м'язових рухів. Отже, виконання фізичної роботи за високої температу­ри повітря може зумовити перегрівання організму. Ви­сока температура повітря при цьому є значним наван­таженням на серцево-судинну і дихальну системи, що призводить до надмірного потовиділення. В свою чергу, втрата великої кількості рідини зумовлює згущення кро­ві і зниження рівня хлоридів у ній, що може викликати розвиток судом. Цей стан організму характеризується раптовим мимовільним скороченням м'язів верхніх і нижніх кінцівок, рідше — живота і діафрагми і найчас­тіше спостерігається в осіб, котрі працюють у гарячих цехах.

Тривале перебування людини в умовах високої тем­ператури викликає порушення функцій центральної нер­вової системи, що проявляється, зокрема, порушенням уваги, координації рухів, зменшенням швидкості реакцій, тобто виникає рухова і психічна загальмованість. Людина швидше стомлюється, розумова і фізична пра­цездатність її знижується.

Крім згущення крові, а отже, погіршення кровопоста­чання органів і тканин, для перегрівання характерно та­кож порушення водно-електролітної рівноваги внаслідок виділення з потом великої кількості мінеральних солей.

При перегріванні з'являються головний біль, слаб­кість, інколи нудота і блювання, підвищуються темпера­тура тіла, частота дихання і пульсу. В тяжких випадках спостерігаються раптова непритомність, блідість шкіри, підсилений слабкого наповнення пульс, інколи судорож­ні скорочення м'язів. Цей стан називається тепловим ударом.

У разі безпосереднього впливу сонячного тепла на го­лову перегріваються судини мозку і виникає сонячний удар, температура тіла при цьому може залишатися нор­мальною.

Низька температура повітря створює небезпеку пере­охолодження організму, оскільки за цих умов збільшу­ється тепловіддача шляхом безпосереднього перенесення і випромінювання тепла у навколишнє середовище. Ко­роткочасне охолодження, завдяки захисній дії терморе­гуляції, не завдає шкоди організму. Тривале охолоджен­ня часто викликає порушення терморегуляції і зниження опірності до інфекційних збудників. У разі переохоло­дження можливе загострення хронічних захворювань (міозиту, ревматизму, невриту, радикуліту, пневмонії). Локальна дія низької температури на тканини виявля­ється у вигляді озноблення і відмороження.

Особливо шкідливе для здоров'я швидке зниження температури повітря, оскільки організм не завжди всти­гає до нього пристосуватися. Внаслідок цього можуть розвиватися гострі респіраторні захворювання, дистро­фічні зміни у тканинах, викликані порушенням регуля­ції обмінних процесів. З'ясовуючи сутність охолодження, І П. Павлов зазначав, що охолоджувальні елементи, знижуючи життєдіяльність організму, а також його окре­мих органів, сприяють розвитку інфекції і викликають те чи інше захворювання (нефрит, пневмонію тощо).

Коливання температури особливо небезпечні для людей з вадою серця, склерозом судин, захворюваннями нирок. Важко переносять зміни температури повітря люди, які погано харчуються або перевтомлені.

Здатність організму підтримувати теплову рівновагу па сталому рівні, незважаючи на значні коливання тем­ператури навколишнього середовища, можливо збіль­шити за допомогою загартовування, раціонального ре­жиму харчування, праці, відпочинку та ін.

Для людини, яка перебуває у стані спокою і вдягне­на у звичайний хатній одяг, найсприятливішою темпера­турою повітря у житлових приміщеннях є 18—20 °С при відносній вологості 60 % і швидкості руху повітря 0,1— 0,2 м/с.

Вологість повітря зумовлена вмістом у ньому водяної пари. Як і температура, вологість змінюється залежно від кліматичної зони, пори року, близькості моря. Вміст водяної пари у повітрі виражається в паскалях (Па) або в грамах на 1 м³ повітря. У разі підвищення вмісту во­дяної пари у повітрі пружність її зростає, а за певної температури повітря стає насиченим (точка роси). Пере­вищення межі насичення викликає відділення вологи у вигляді роси, туману, інею тощо. Кожній температурі повітря відповідає певний граничний ступінь насичення, отже, тепле повітря містить більшу кількість водяної пари.

Водяна пара надходить в атмосферу внаслідок випа­ровування води з морів, океанів, озер, річок, грунту, рос­лин. У житлових приміщеннях додатковим джерелом во­логості є випаровування з поверхні легень, шкіри людей, під час приготування їжі, прання білизни.

Для характеристики вологості застосовують поняття абсолютної, максимальної та відносної вологості, а та­кож дефіциту насичення.

Абсолютна вологість — пружність (напруга) водяної пари, яка міститься у повітрі під час дослідження. Вира­жається у паскалях або в грамах на 1 м³.

Максимальна вологість — пружність (напруга) водя­ної пари у разі повного насичення повітря вологою за да­ної температури або кількість водяної пари у грамах, яка необхідна для повного насичення 1 м³ повітря за да­ної температури.

Відносна вологість — відношення абсолютної воло­гості до максимальної, виражене у відсотках.

Дефіцит насичення — різниця між максимальною та абсолютною вологістю.

Найбільше гігієнічне значення мають відносна воло­гість і дефіцит насичення, які дають уявлення про сту­пінь насичення повітря водяною парою і дозволяють су­дити про інтенсивність і швидкість випаровування поту з поверхні тіла за будь-якої температури. Чим нижча від­носна вологість повітря, тим швидше у ньому чинити­меться випаровування води і тим інтенсивнішою буде тепловіддача шляхом випаровування. Найсприятливішою є відносна вологість З0—60 %.

Велика вологість повітря несприятливо впливає на організм людини за будь-яких температурних умов. Так, за великої вологості і низької температури повітря швид­ко збільшується віддача тепла шляхом конвекції, що може призвести до надмірного охолодження організму. Вчений-гігієніст Г. В. Хлопін зазначав, що за низької температури вологе повітря стає добрим провідником тепла і викликає відчуття мерзлякуватості. Волога шкі­ра і зволожені тканини одягу при цьому також стають більш теплопровідними, внаслідок чого вогке повітря здається холоднішим. Тривале перебування людей у при­міщенні з підвищеною вологістю і низькою температу­рою повітря (нижчою від 10—15 °С) зумовлює зниження опірності організму до інфекційних захворювань, а та­кож захворювань дихальних органів, суглобів, м'язів і периферичних нервів. Результати клінічних досліджень свідчать, що вогкий і холодний клімат сприяє збільшен­ню захворюваності на дифтерію, туберкульоз, запалення нирок та ін.

У разі великої вологості і високої температури по­вітря віддача тепла здійснюється тільки шляхом випаро­вування, тобто потовиділенням. Однак інтенсивність і швидкість потовиділення більшою мірою залежать від вологості повітря: чим вона вища, тим важче здійсню­ється випаровування з поверхні шкіри, через що мож­ливе перегрівання організму людини, а отже, погіршен­ня загального самопочуття, зниження працездатності.

Сухе повітря виявляє несприятливий вплив лише тоді, коли відносна вологість його нижча за 20 % (відчуваєть­ся сухість слизових оболонок органів дихання).

Рух повітря викликається нерівномірним нагріванням земної поверхні. Просування повітряних шарів у гори­зонтальному напрямі називається вітром. Швидкість ру­ху повітря виражається в метрах за 1 с. Рух повітря із швидкістю понад 1 м/с сприймається як вітер, а якщо вона менша від 1 м/с — не відчувається організмом лю­дини. Якщо швидкість руху повітря перевищує 5—7 м/с, то відчувається подразливий вплив на організм.

Вплив руху повітря на тепловий обмін виражається у збільшенні віддачі тепла організмом перш за все за рахунок конвекції, оскільки рухливе повітря віддаляє від тіла ті прилеглі шари повітря, які нагрілися, а на їхнє місце надходять холодніші. Зміна повітря за раху­нок його руху влітку відіграє позитивну роль (попереджає перегрівання), а взимку – негативну (сприяє переохолодженню організму).

Вітер рефлекторно посилює і процеси обміну речовин: зниження температури і збільшення швидкості руху повітря зумовлюють підвищення теплопродукції.

Найсприятливіша швидкість руху повітря влітку 1—4 м/с. В житлових приміщеннях вона має становити 0,2—0,4 м/с (більша викликає неприємне відчуття про­тягу, а менша свідчить про недостатній повітрообмін). У спортивних залах допустима швидкість руху повіт­ря 0,5—0,6 м/с, у гарячих цехах — до 1—1,5 м/с.