ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Розвиток вищої педагогічної освіти в структурі класичного університетуУкраїни

123 4 5

Вперше на українських землях титул "університету" офіційно було надано єзуїтській колегії у Львові. Польський король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 року підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові "гідність академії і титул університету" з правом викладання всіх тодішніх класично-університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора [16]. Університет складався з двох факультетів – філософського і богословського. Після розпуску в 1773 році ордену єзуїтів було закрито й Львівський університет.

Його відродження відбулося після входження Галичини до складу Австрійської імперії. У 1784 році наказом австрійського імператора Йосифа ІІ було знову відкрито Львівський університет, який створювався в складі чотирьох факультетів: філософського, юридичного, медичного і теологічного. Із цього часу університет не припиняв свого існування й дотепер вважається першим класичним університетом, який виник на українській території. Діючий тут філософський факультет був загальноосвітнім або підготовчим, і після його закінчення студенти або продовжували навчатись на ньому з метою поглиблення своїх знань у галузі окремих наук, або переходили на один із вищих факультетів – юридичний, медичний чи теологічний, навчання на яких тривало чотири роки. Навчальний процес в університеті відбувався латинською, польською та німецькою мовами [17]. Цікаво, що бібліотека Львівського університету , яка сьогодні налічує понад 3 млн. одиниць зберігання, працює з 1661 р. практично безперервно.

Таким чином, Львівський університет створювався за моделлю класичних університетів Європи, яка історично склалася із часів середньовіччя, і за таким же принципом велося в ньому викладання.

У подальшому в Україні процес створення класичних університетів продовжився з початку ХІХ ст. на територіях, які на той час входили до складу Російської імперії.

Харківський університет був заснований у 1804 році згідно з указом імператора Олександра І. Але ініціатива його створення належить видатному просвітителю В. Н. Каразіну, який винайшов кошти серед харківських поміщиків і домігся згоди царя. Урочисте відкриття університету відбулося 17 січня (29 січня за новим стилем) 1805 року в складі чотирьох факультетів: словесного, етико-політичного, фізико-математичного та медичного [18].

Услід за Харківським виникає Київський університет. Хоча українська політична еліта давно ставила питання про створення в Києві класичного університету європейського зразка, сприятливі умови виникли лише в 30-х роках ХІХ ст. Київський Імператорський університет св. Володимира був заснований указом Миколи I від 8 листопада 1833 року на базі закритих після Польського повстання 1830-1831 років Віленського університету та Кременецького ліцею. 15 липня 1834 року відбулося його урочисте відкриття. На першому році свого існування університет мав лише один факультет – філософський з історико-філологічним і фізико-математичним відділеннями. Але вже через рік у 1835 році було відкрито юридичний, а згодом, у 1841 році – медичний факультети [19].

Четвертим класичним університетом в Україні став Новоросійський університет в Одесі. Його історія починається з 1804 року , коли в Одесі було відкрито комерційну гімназію, яка в 1817 році стала йменуватися "Рішельєвським ліцеєм". До 1837 року ліцей набрав характеру вищої школи, і саме на його базі наказом Олександра ІІ від 10 червня 1862 року було створено Новоросійський університет. Його офіційне відкриття відбулося 1 травня 1865 року. Спочатку в університеті існувало три факультети: історико-філологічний, фізико-математичний та правничий, а пізніше, у 1900 році, було відкрито медичний факультет [20].

13. Значення Київських вищих жіночих курсів (1878 - 1917 рр.) у становленні вищої жіночої освіти університетського типу.Зміст навчально-виховного процесу Київських ВЖК демонструє провідну тенденцію його побудови – університезацію, що забезпечувала високий рівень загальнонаукової підготовки вихованок курсів. Цьому сприяло й оформлення навчального плану освітнього закладу, який майже співпадав з навчальними планами Університету св. Володимира. Помітним було, в порівнянні з університетом, збільшення кількості годин на практичні заняття з профілюючих дисциплін. Досвід діяльності Київських вищих жіночих курсів є спробою поєднання класичної університетської освіти з професійно-педагогічною підготовкою.Протягом усього часу функціонування курсів педагогічна рада спрямовувала зусилля на зрівняння курсів у правах з університетом, чого вдалося досягти лише 1912 р. . Так, у 1912 р. 9 курсисток, за власним бажанням, уперше отримали право складати державний іспит при університетській комісії. 1915 р. ВЖК було віднесено до навчальних закладів І розряду, що давало право слухачкам складати іспит перед університетською комісією без попередніх напівкурсових іспитів.

14. Становлення вищої освіти в перший період УНР (Центральної Ради) березень 1917 - квітень 1918рр

Навесні 1917 р., коли Тимчасовий уряд усунув обмеження на вивчення української мови у системі вищої освіти, Центральна Рада виділила з Національного фонду асигнування на вищу освіту і за власний рахунок розпочала створювати прообраз першого національного вищого навчального закладу – народного університету. Спочатку названий вуз сформувався як громадський загальноосвітній навчальний заклад, який згодом реформували у професійний вуз. У вузі утворилися підготовчі курси, які допомагали абітурієнтам готуватися до вступу в університет, а також медичний факультет. Восени 1917 було створено Академію Мистецтв та відкрито географічний інститут в києві та розробили проект побудови українських університетів в Харкові, Полтаві, Сумах, Камянець - Подільську та інших українських містах. А у діючих університетах почали створювати кафедри української мови та перетворювати їх на українські університети.

15. Освітня політика України за часів Гетьманату, квітень - грудень 1918рНайважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:
- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;
- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;
- відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському;
- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права.
24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр, Українська державна капела тощо.

22. Основні етапи Болонського процесу (1999 -2014)

В історії Болонського процесу виділяють три етапи:

· Передісторія: від Великої Хартії Університетів (1988 р) до Болонської декларації;

· Початок: Болонська декларація (1999 р);

· Розвиток: після Болонської декларації.

Ідея - від найстарішого в Італії й у всій Європі Болонського університету. Ще в 1986році -Велика Хартія Університетів

В 1988 році цей документ, що проголошує універсальні і вічні цінності університетської освіти, а також необхідність тісних зв'язків між ними, був підписаний ректорами 80 ВНЗ.

У 1998 р. в Парижі в стінах Сорбонського університету відбулася нарада міністрів освіти чотирьох країн (Франція, Великобританія, Німеччина, Італія) - Сорбонської декларація "Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти" вперше обгрунтувала стратегічну мету створення зони європейської вищої освіти.

У 1999 році в м. Болоньї (Італія), відбулася історична перша конференція тридцяти європейських міністрів освіти. Прийнята ними декларація "Зона європейської вищої освіти", визначила основні цілі, що ведуть до досягнення порівнянності і до гармонізації національних освітніх систем вищої освіти в країнах Європи. З цієї декларації і починається Болонський процес.

Надалі зустрічі європейських міністрів освіти раз у два роки, щоразу до болонського процесу приєднувалися нові країни. У 2001 р. міністрів брала Прага, 2003 р. - Берлін.

Четверта зустрічвідбулася 19 травня 2005 р. в норвезькому місті Бергені. На цій зустрічі до Болонського процесу приєдналася Україна.

Остання зустріч відбулася в 2007 р. в Лондоні. На сьогоднішній день понад 40 країн беруть участь у Болонському процесі, який повинен завершитися у наступному році.

Основні цілі

1) єдині європейські оцінки;

2) активна залученість студентів;

3) соціальна підтримка малозабезпечених студентів;

4) освіта протягом усього життя.

Факультативніпараметри Болонського процесу:

1) гармонізація змісту освіти за напрямами підготовки;

2) нелінійні траєкторії навчання студентів, курси за вибором;

3) модульна система;

4) дистанційне навчання, електронні курси;

5) академічні рейтинги студентів і викладачів.

Основними цілями процесу, досягнення яких очікується до 2010 р., є:

1) побудова європейської зони вищої освіти як ключового напрямку розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування;

2) формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи;

3) забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої сумісності і порівнянності національних систем вищої освіти, підвищення якості освіти;

4) підвищення центральної ролі університетів у розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості.

23. Модернізація системи вищої освіти України (1991 - 2014)

Закон України „Про освіту” (1991 р.): виділення на освіту 10% валового внутрішнього продукту (практично в 1992–2004 рр. виділялося від 3,5% до 5,5% ВВП) Законодавча база діяльності ВШ - Закон „Про вищу освіту” (2002 р.): встановив правові, фінансові, організаційні та інші засади функціонування системи вищої освіти, зокрема визначив її структуру, систему стандартів, структуру управлінн, мету і головні завдання ВНЗ, засади його функціонування при організації навчальної, виховної та наукової роботи. Укази Президента України „Про основні напрями реформування вищої освіти України” (вересень 1995 р.), „Про заходи вдосконалення системи вищої освіти” (лютий 2004 р.) прискорили процес модернізації вищої школи.

Пріорітети вищої освіти:

– утвердження національної за змістом та формою вищої школи;

– збереження та зміцнення національних освітянських традицій, формування у студентів національних і загальнолюдських цінностей;

– демократизація вищої школи, її гуманізація та гуманітаризація;

– створення для громадян рівних можливостей для здобуття вищої освіти;

– адаптація вищої школи до роботи в умовах інформаційного суспільства та ринкової економіки;

– перехід до ступеневої системи навчання і створення умов для безперервної освіти фахівців;

– оптимізація кількості напрямів і спеціальностей, за якими готуються фахівці у вищій школі;

–комп’ютеризація, впровадження у навчально-виховний процес сучасних пед. технологій;

Одним із пріоритетних напрямів розвитку освіти в умовах переходу до інформаційного суспільства є комп’ютеризація та інформатизаціяВШ. В 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про національну програму інформатизації». Впровадили в практику дистанційну освіту (індивідуалізований процес). Затвердження Міністерством «Концепції дистанційної освіти в Україні» (2000 р.), прийняття Кабінетом Міністрів постанови «Про затвердження Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004 – 2005 рр.» (2003 р.) сприяли поширенню дистанційного навчання у вищій школі.

Болонський процес - декларація від 19 червня 1999 р., м. Болонья 30 міністрами вищої освіти країн Європи: домовилися створити до 2010 р. єдиний науково-освітній простір.

Цілі: двоциклова підготовка фахівців (бакалавр, магістр), кредитно-модульна система організації навчання, контроль якості освіти, мобільность викладачів та студентів, працевлаштування випускників.

24. Зміст Болонських реформ (1999 - 2014)

Мета Болонської декларації - встановлення європейської зони вищої освіти, а також активізація європейської системи вищої освіти у світовому масштабі.

Шість ключових положень:

1. Працевлаштування випускників. 2. Дворівнева система вищої освіти: базове і післядипломна (бакалаврат і магістратура). 3. Установа кредитної системи (ECTS). Академічний кредит- одиниця трудомісткості навчальної праці студента.

4. мобільність учнів Академічна мобільність передбачається наступне:

1) студент повинен провчитися в зарубіжному вузі семестр або рік;

2) він навчається мовою країни перебування або англійською мовою; на цих же мовах здає поточні та підсумкові випробування;

3) навчання за кордоном за програмами мобільності для студента безкоштовно приймає вуз грошей за навчання не бере;

4) студент оплачує сам: дорогу; проживання, харчування; медичні послуги; навчальні заняття поза узгодженої (стандартної) програми (наприклад, вивчення мови країни перебування на курсах).

25. Велика хартія університетів (1988)

Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum) - це результат пропозиції, з якою в 1986 році Болонський університет звернувся до провідних університетів Європи. Ідею складання та підписання такого документа підтримала наукова, освітянська та політична еліта Європи. На зустрічі в Болоньї (червень 1987 року) делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів - керівників провідних європейських університетів та представників Ради Європи - для розробки проекту Хартії, який було складено в Барселоні у січні 1988 року.

У вересні 2001 року було створено Наглядову раду (Observatory) Великої хартії університетів.

Метою хартії стало відзначення найважливіших цінностей університетських традицій і сприяння тісним зв'язкам між університетами Європи.

Велика Хартія університетів виокремлює деякі ключові питання.

1. Визначення впливу численних партнерських зв'язків на рівень автономії університетів . 2. Вивчення співвідношення між навчальним процесом і науковими дослідженнями та принципами фінансування університетів.

3. Усунення суперечностей між різними сферами наукової діяльності.

4. Розробка критеріїв якості наукових досліджень, виконуваних в університетах, вказує на наявність компромісу між ідеалом служіння фундаментальним дослідженням та реальністю ринкових сил, які впливають на діяльність наукового закладу. 5. Оплата колективної діяльності в наукових дослідженнях.

6. Патентування нових ідей і знань. Приєднання українських університетів до Великої хартії свідчить про прагнення України долучатися до творчої колективної діяльності у світовому університетському співтоваристві.

26-27 Система вищої освіти в Україні

Особливо могутній інноваційний процес охопив українську систему освіти в 1980-1990-ті рр. Замість колишньої єдиної й однакової школи з'явилися гімназії, ліцеї, коледжі, школи різних профілів і напрямів. Відкрито міжнародні школи й університети, приватні школи і вищі навчальні заклади. Замість інститутів і спеціалізованих вищих училищ (військових, цивільної авіації, мистецтва) основні вищі навчальні заклади тепер здебільшого університети й академії.

Середня освіта в Україні впродовж різних історичних епох і в XX ст. зокрема не мала постійного терміну і коливалася від 9-річної (1940 ~" 1950)> 10-річної (1950 - 1967, 1997 ~ І991)і 11-річної до 12-річної. За кордоном також змінюються терміни здобування повної середньої освіти, і в різних країнах вони неоднакові. Середня освіта є обов'язковою для того, щоб продовжити здобувати освіту у вищому навчальному закладі.

Початковий рівень вищої освіти в Україні, як і в багатьох інших країнах, можна здобути у спеціалізованому коледжі. Повну вищу освіту людина здобуває тільки після успішного закінчення вищого навчального закладу. За законом "Про освіту", до вищих навчальних закладів в Україні зараховують інститут, академію й університет.

Освіта - це наука і мистецтво озброїти людей різного віку знаннями про труднощі і проблеми, з якими їм, імовірно, доведеться зіткнутися, та засобами подолання труднощів і розв'язання проблем. Вищого рівня професійної освіти — творчої майстерності — неможливо досягти без загальної гуманітарної освіти і без інноваційних підходів до розв'язання будь-яких проблем (соціально-економічних, виробничо-технологічних, економічних та ін.). Орієнтація на ці стратегічні напрями прийнятна, але консерватизм, властивий вищій школі, перешкоджає рухові вперед.

Головна мета інноваційної освіти — збереження і розвиток творчого потенціалу людини. Проте сьогодні недостатньо творчості та проектування. Освіту потрібно сприйняти як загальнолюдську цінність. Для цього насамперед необхідно зробити так, щоб вона розвивала гармонійне мислення, побудоване на поєднанні внутрішньої свободи особистості та її соціальної відповідальності, а також терпимості до інакомислення.

Освіту можна вважати спрямованою на інтереси особистості, якщо через неї можна розв'язувати такі завдання:

■ гармонізувати стосунки людини з природою через засвоєння сучасної наукової картини світу;

■ стимулювати інтелектуальний розвиток і збагачення мислення, творчість через засвоєння сучасних методів і засобів наукового пізнання;

■ керуючись тим, що людина живе в суспільстві, домогтися її успішної соціалізації через занурення в наявну культуру, зокрема й техногенну, у комп'ютеризоване середовище;

Нова освітня парадигма передбачає стосовно вищої освіти також набуття компетентності, ерудиції, формування творчості, культури особистості. У цьому її головна відмінність від старої парадигми, що загалом була спрямована на навчання (її гаслами були: знання, вміння, навички і виховання).

Пріоритетні напрями державної політики в галузі освіти:

її особистісна орієнтація;

■ формування національних і загальнолюдських цінностей;

■ створення для громадян рівних можливостей для здобування освіти;

■ постійне підвищення якості, оновлення змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

■ розвиток системи безперервної освіти та навчання впродовж життя;

На основі цих засад розроблено підвалини концепції вищої освіти:

■ відповідність суспільним потребам, що змінюються;

■ перехід від жорстких, уніфікованих схем до багатоманітності форм власності, джерел фінансування навчання та наукових досліджень, організаційних структур;

28. Вища школа як педагогічна система

Педагогіка вищої школи є однією з галузей педагогіки, науки провиховання,навчанняі освіту молоді і дорослих. Об'єктом дослідження педагогіки вищої школи є педагогічна система вищої освіти. Поняття «педагогічна система» введене в педагогіку Н.В.Кузьміною.

У сучасному суспільстві виховання здійснюється головним чином через спеціальні педагогічні системи. Вони є головним і дужескладним об'єктом дослідження науки педагогіки. Системою прийнято називати функціональну структуру, діяльність якої підпорядковане певній меті. Фахівці, які включені до спільного виду діяльності, теж утворюють систему, в якій ця діяльність здійснюється. Отже, навчальні заклади і включені в спеціальну навчально-виховнудіяльність спеціалісти утворюють педагогічну систему. Всясукупність навчально-виховних і культурно-освітніхнавчальнихзакладів складає систему народної освіти, котра вміщує великі педагогічні системи - систему вищої освіти, систему середньої спеціальної освіти, систему загальної середньої освіти. Ці великі педагогічні системи окреслені Законом України «Про освіту». Структура педагогічної системи вищої освіти (ВПС) включає ряд середніхпедагогічних систем (це окремі вузи) і малих педагогічних систем (МПС) - окремі факультети, курси, групи.

Педагогічні системи різнятьсяміж собою за педагогічною метою, змістом навчання, контингентом вихованців, кваліфікацією педагогів, формами, способамикерівництва процесами діяльності вихованців, результатами. Проте всі системи реалізують єдину мету, яка визначена державою, суспільством.

29. Специфіка діяльності педагога у вищому навчальному закладі

Професійна педагогічна діяльність викладача може розглядатися як цілісна динамічна система, яка містить п'ять структурних елементів: суб'єкт педагогічного впливу, об'єкт педагогічного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі навчання, засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти складають систему, бо ні один з них не може бути замінений іншим або їх сукупністю. Всі вони знаходяться у прямій та зворотній взаємозалежності.

Особливістю професійної діяльності педагога вищої школи є її змістовна багатоаспектність, яка включає до себе наступні компоненти: гносеологічний або науково-дослідницький (здійснення наукових досліджень, аналіз власного та чужого педагогічного досвіду, пошук нових методів навчання, вивчення індивідуальних особливостей студентської групи, власних ускладнень професійної діяльності, та ін.); конструктивний (планування власної педагогічної діяльності, прогнозування її результатів та ін.); прогностичний (передбачення можливої поведінки студентів в різних умовах, прогнозування ефективності впровадженої педагогічної системи та ін); організаторський (організація власної діяльності та поведінки в реальних умовах, безпосередня реалізація плану діяльності, мобілізація студентської групи й ін.); та, власне, комунікативний.
Специфічною особливістю професійної діяльності педагога вищої школи виступає її всеохоплюючий комунікативний характер. Кожна форма організації навчання у вищій школі (лекції, семінарські заняття, практичні та лабораторні роботи, консультації, різноманітні форми організації самостійної роботи студентів, колоквіуми, заліки й іспити, наукові студентські семінари, конференції і т.д.) - це певним чином побудоване професійно-педагогічне спілкування викладача із студентом, яке потребує від педагога не тільки знання певного спеціального матеріалу - змісту викладання, а, перш за все, високого рівня розвитку професійних комунікативних якостей та професійної культури.

30. Предмет, основні категорії педагогіки вищої школи

Предметом педагогіки вищої школи є процес формування духовно багатого, свідомого, гідного громадянина, спеціаліста вищої кваліфікації, різних галузей народного господарства, науки, культури тощо. (А.Алексюк)

Підготовка фахівців з вищою освітою передбачає:

-виховання (формування протягом навчання у ВНЗ мораль-психологічної готовності самовіддано працювати над обраним фахом)

-освіта (оволодіння загальними і професійними знаннями, виробничими вміннями та компетенціями згідно з профілем)

-навчання (процес фахової підготовки спеціаліста з вищою освітою)

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи має свій категорії, які поділяють на три види:

1. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна концепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогічний принцип.

2. Процесуальні категорії виховання, навчання, освіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес; навчальний і виховний процес.

3. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста (вчителя), діяльність (викладача і студента), диференційований та індивідуальний підходи, прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи, форми і методи й засоби виховання і навчання, педагогічні технології навчання і виховання, управління навчально-виховним процесом, самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального закладу.

31. Міжпредметні зв’язки педагогіки вищої школи

Педагогіка вищої школи — суспільна гуманітарна наука. Вона пов'язана з іншими науками: педагогічною психологією, логікою, філософією, соціологією, частинними методиками тощо.

Педагогічна психологія. Педагогіка вищої школи не може вирішити своїх завдань без такої науки, як психологія, що вивчає такі важливі питання:

- психологію студентства на різних етапах навчання;

- закономірності розвитку особистості молодої людини в умовах навчання у вищому навчальному закладі;

- діяльність розумового апарату студентів у процесі засвоєння знань та умінь;

- психолого-педагогічні принципи керування навчальним процесом у вищому навчальному закладі та багато інших.

Логіка. Навчальний предмет — це логічно оброблений науковий матеріал. Він передбачає бездоганну логічну послідовність викладання та засвоєння знань, ясність визначень. Логіка дає змогу розкрити склад і структуру навчального процесу, встановити внутрішні зв'язки складових елементів його, забезпечити логічний виклад матеріалу, розвиток логічного мислення у студентів — здатності їх визначати та класифікувати, узагальнювати й абстрагувати, доводити і спростовувати.

Будучи наукою суспільною та соціальною, педагогіка вищої школи не може обійтись без такої науки, як соціологія.Соціологічні дослідження, а також дані статистики, допомагають ученим і педагогам виявити тенденції та закономірності тих чи інших явищ, пов'язаних з навчанням і вихованням студентів.

Педагогіка вищої школи становить основу для викладання всіх дисциплін.

Слід зазначити, що всі кафедри вищого навчального закладу так чи інакше займаються методикою викладання: вони визначають зміст предмета, розробляють завдання курсових і дипломних робіт, обговорюють лекції, встановлюють засоби перевірки знань студентів та критерії їх оцінки, створюючи навчальні посібники, підручники. Методична робота кафедр завжди має спиратися на загальну теорію навчання та виховання, урахування дидактичних принципів педагогіки вищої школи.

32. Основні напрямки діяльності викладача вищого навчального закладу

Викладач вищого навчального закладу свою педагогічну діяльність здійснює у кількох напрямах: навчальна, методична, дослідницька, виховна.

Визначальною функцією праці викладача є навчальна діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. Вона поєднує теоретичну складову, пов'язану з розкриттям сутності науки, нових закономірностей, і практичну, яка спрямована на розв'язання педагогічних завдань. З навчальною роботою тісно пов'язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та удосконалення. До неї відносять:

- підготовку до лекційних, лабораторних, практичних, семінарських занять, навчальної практики;

- розроблення і підготовку до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт;

Важливе місце в діяльності викладача навчального закладу належить організаційно-методичній роботі, робота на підготовчому відділенні, у приймальній комісії, організація педагогічних практик, підготовка матеріалів на засідання кафедри, ради факультету, ради вищого навчального закладу, робота з підготовки науково-методичних семінарів та ін.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з дослідницькою

33. Система вищої освіти в Україні

Система вищої освіти України відображає мету і завдання суспільства, зумовлена законами його розвитку і виражає політику держави, потреби суспільного розвитку в галузі освіти і виховання спеціалістів вищої кваліфікації.

Система вищої освіти — сукупність вищих закладів освіти, які забезпечують фундаментальну наукову, професійну і практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

Стаття 11. Система вищої освіти 1. Систему вищої освіти становлять: 1) вищі навчальні заклади всіх форм власності; 2) рівні та ступені (кваліфікації) вищої освіти; 3) галузі знань і спеціальності; 4) освітні та наукові програми; 5) стандарти освітньої діяльності та стандарти вищої освіти; 6) органи, що здійснюють управління у сфері ви- щої освіти; 7) учасники освітнього процесу.

Закон України «Про вищу освіту» гарантує громадянам України право на безкоштовну вищу освіту в усіх державних вищих закладах освіти незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

- розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;

- відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

- різними формами навчання (з відривом від виробництва (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм (очно-заочна), екстерном, а також як форма дистанційного навчання.).

37. Закономірності і принципи процесу навчання у ВНЗ.

Принципи(лат. ргіпсіріит— основа, начало) навчання вищої школи — вихідні положення теорії навчання. Вони є загальним орієнтиром для визначення змісту, засобів, форм, методів організації навчання.

Принципи тісно пов´язані із закономірностями навчання й відображають дидактичні закони. На основі загальнодидактичних принципів розробляють принципи фахових методик. Тут конкретизуються принципи вивчення окремих дисциплін з урахуванням їх особливостей. Зокрема, вимоги принципів навчання мають враховуватися при укладанні підручників і навчальних посібників.

Засновник наукової дидактики Я. А. Коменський уперше запровадив цілісну систему принципів навчання, об´єднаних провідним принципом — природовідповідності. І хоча після Я. А. Коменського ряд педагогів — і практиків, і теоретиків — пропонували різноманітні підходи до визначення системи принципів і розуміння їх сутності, визначальним критерієм у цих пошуках залишалася мета навчання.

У підходах до визначення принципів навчання у вищій школі не можна досягти повної вичерпності чи однозначності. Зупинимося коротко на з´ясуванні сутності традиційних принципів дидактики вищої школи.

Принцип науковості

Принцип систематичності й послідовності

Принцип свідомості навчання

Принцип активностійсамостійності

Принцип наочності

Принцип ґрунтовності

38. Методи та форми організації навчального процесу у вищій школі

Традиційно метод навчання визначають як спосіб взаємозалежної і взаємозумовленої діяльності педагога і студентів, спрямованої на реалізацію цілей навчання, або як систему цілеспрямованих дій педагога, які організують пізнавальну й практичну діяльність студентів і забезпечують розв'язання завдань навчання. Дослідники нараховують до 50 різних методів навчання: розповідь, бесіда, робота над джерелами, демонстрація, вправи, самостійна робота, навчальна гра, диспут та ін. Але кожен метод у конкретних обставинах реалізується у своєрідних поєднаннях декількох прийомів.

Пропонують класифікувати методи на основі таких засад:

■ за джерелом знань

■ за відповідним етапом навчання, на кожному з яких розв'язують специфічні завдання (орієнтація на методи підготовки тих, кого навчають, до вивчення матеріалу);

■ за способом керівництва навчальною діяльністю безпосередні або опосередковані (виокремлюють методи пояснення педагога й різноманітні методи організації самостійної роботи студентів);

■ за логікою навчального процесу (опора на індуктивні й дедуктивні, аналітичні й синтетичні методи);

■ за дидактичними цілями виокремлюють методи організації діяльності тих, кого навчають, методи стимулювання діяльності, наприклад, конкурси, змагання, ігри, заохочення й інші методи перевірки й оцінки .

39. Лекції, методика їх підготовки і проведення.

Провідною формою організації процесу навчання у вищому навчальному закладі є лекція. Вона забезпечує системне подання наукових знань у викладенні науково-педагогічних працівників. Дидактичні цілі лекцій: повідомлення нових знань, систематизація й узагальнення накопичених, формування на їхній основі ідейних поглядів, переконань, світогляду, розвиток пізнавальних і професійних зацікавлень.

Основні вимоги до читання лекції:

■ високий науковий рівень викладеної інформації, яка має, як правило, світоглядне значення;

■ значний обсяг систематизованої й методично опрацьованої сучасної наукової інформації;

■ доказовість і аргументованість висловлюваних суджень;

види академічних лекцій:

вступна;

інформаційна;

оглядова;

настановна;

підсумкова.

Форми і методи підготовки до виступу різноманітні.

1. Звернення до тематичного плану і програми навчальної дисципліни.

2. Ознайомлення з фондовими матеріалами кафедри по даній темі.

3. Визначення дидактичних цілей.

4. Складання плану лекції.

5. Робота з науковою та навчальною літературою, інформаційними та довідковими матеріалами.

6. Систематизація матеріалів і підготовка моделі тексту лекції.

7. Вибір остаточного варіанта плану лекції.

8. Підготовка наочних матеріалів.

9. Підготовка до лекції як до акту публічного виступу

Методологія проведення лекції:

повідомлення теми лекції;

повідомлення плану лекції (основні вузлові питання);

ознайомлення зі списком літератури;

нагадування змісту попередньої лекції, пов’язання його з новим матеріалом;

реалізація тез лекції (змістовна частина лекції) з підведенням підсумків кожного питання;

підведення підсумків лекції, відповіді на питання;

рекомендації щодо підготовки до семінарських і практичних занять;

повідомлення теми наступного заняття.

43. Кредитно-модульна система організації навчального процесу у ВШ

Болонський процес - це здійснення структурного реформування вищої освіти, зміна освітніх програм, форм і методів навчання, контролю й оцінювання навчальних досягнень студента для підвищення якості освіти, спроможності випускників вищих навчальних закладів працевлаштуватися на європейському ринку праці. Мета впровадження кредитно-модульної системи:■ досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка відштовхується від знань, умінь і навичок, що є надбанням випускника;■ затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;■ затвердження загальноприйнятої та порівняльної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;• упровадження стандартизованого додатка до диплома, модель якого розроблено Європейською системою і який містить докладну інформацію про результати навчання випускника;• стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань;■ забезпечення прозорості системи вищої освіти та академічного професійного визнання кваліфікацій. Кредитно-модульна система як невід'ємний атрибут Болонської декларації має дві основні функції :1)реорганізацію традиційної схеми "навчальний семестр - навчальний рік - навчальний курс",2) раціональний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі. Кредитно-модульна організація навчання за своєю суттю є гуманістичною. Вона базується на засадах суб'єктно-суб'єктної, толерантної, партнерської педагогіки. Навчання має рівномірно розподілений, рівномірно напружений характер упродовж усього терміну перебування студента у вищому навчальному закладі. І найголовніше, ця система гарантує високу якість підготовки, а значить, убезпечує студента від професійної непридатності після завершення навчання. Модульне навчання сприяє комплексному підходу до розгляду та розв'язання таких завдань:■ формування змісту навчання, здатного гнучко реагувати на конкретні умови навчання, потреби практики;■ стимулювання самостійності та відповідальності студентів;■ реалізація творчого потенціалу педагога, звільнення його від рутинних обов'язків;■ забезпечення індивідуалізації навчання щодо темпу, рівня допомоги та диференціації змісту навчання;■ здійснення якісного процесу навчання, унаслідок якого досконало оволодівають знаннями, навичками та вміннями всі студенти або переважна їх більшість. Впровадження КМСОНП (кредитно-модульної системи організації навчального процесу) сприятиме розв'язанню важливих завдань вищої освіти:■ адаптація ідей ЕСТБ (Європейська кредитно-трансферна накопичувальна система) до системи вищої освіти України з метою забезпечити мобільність студентів у процесі навчання та гнучкість підготовки фахівців з огляду на швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;■ забезпечення студентам можливості навчатися за індивідуальною інваріантною частиною освітньо-професійної програми, сформованої за вимогами замовників та побажаннями студентів, що сприятиме їх саморозвитку та підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;■ стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення; високої якості вищої освіти;• унормування порядку надання студенту можливості отримати професій кваліфікації відповідно до ринку праці.

44. Практичне заняття, методика його підготовки і проведення

Практичні заняття (грец. prakticos - діяльний) - форма навчального заняття, на якому педагог організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни і формує уміння і навички їх практичного застосування шляхом виконання відповідно поставлених завдань. У структурі практичного заняття домінує самостійна робота студентів.

Методика підготовки і проведення лабораторно-практичних робіт охоплює декілька етапів: 1)Попередня підготовка до практичної роботи полягає у вивченні студентами теоретичного матеріалу у відведений для самостійної роботи час, ознайомлення з інструктивними матеріалами з метою усвідомлення завдань практичної роботи, техніки безпеки при роботі. 2)Консультування студентів викладачами і допоміжним персоналом з метою надання вичерпної інформації, необхідної для самостійного виконання запропонованих викладачем завдань.3)Попередній контроль рівня підготовки студентів до виконання конкретної роботи (отримання так званого "допуску" до виконання роботи).4)Самостійне виконання студентами завдань відповідно до окресленої навчальною програмою тематики.5)Опрацювання, узагальнення отриманих результатів практичної роботи і оформлення індивідуального звіту.6)Контроль і оцінювання викладачем результатів роботи студентів.

45. Методи і засоби навчання у ВШ

Методи навчання у вищій школі суттєво відрізняються від методів шкільного навчання. Вони спрямовані не лише на передавання і сприймання знань, а й на проникнення у процес розвитку науки, розкриття її методологічних основ. Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності викладачів та студентів, спрямованої на досягнення поставлених вищою школою цілей.Методи навчання слід відрізняти від методів учіння. Метод учіння – спосіб пізнавальної діяльності студентів, зорієнтований на творче оволодіння знаннями, уміннями і навичками та вироблення світоглядних переконань на заняттях і в самостійній роботі. Методи навчання і методи учіння мають свої специфічні особливості, вони відносно самостійні, але розглядаються в єдності. У дидактиці існують різні підходи щодо класифікації методів навчання: 1) за джерелами передавання і характером сприймання інформації виокремлюють:- словесні;- наочні;- практичні; 2)· за основними дидактичними завданнями виділяють:- методи оволодіння знаннями;- методи формування умінь і навичок;- застосування здобутих знань, умінь і навичок;3) за характером пізнавальної діяльності виокремлюють:- пояснювально-ілюстративні;- репродуктивні;- проблемного викладу;- частково-пошукові;- дослідницькі;Методи учіння:- виконавський;- репродуктивний;-продуктивно-практичний;- частково-пошуковий;- пошуковий. Словесні методи (інструктаж, розповідь, бесіда, навчальна дискусія та ін.). Наочні методи навчання.. Практичні методи/ Засіб навчання – сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які забезпечують реалізацію навчально-виховного процесу.

46 Організація самостійної роботи студентів

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студентів, реалізується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більш 2/3 загального обсягу навчального часу студентів,відведеного для вивчення конкретної дисципліни.Співвідношення обсягів аудиторних занять і самостійної роботи студентів визначається з урахуванням специфіки та змісту конкретної навчальної дисципліни, її місця, значення і дидактичної мети в реалізації освітньо-професійної програми, а також питомої ваги в навчальному процесі і семінарських занять.

З тих навчальних дисциплін де передбачено не тільки засвоєння необхідних практичних знань, а й вироблення необхідних практичних вмінь і навичок, обсяг аудиторних занять становить, як правило, близько 2/3, а інших навчальних дисциплін близько 1/3 загального обсягу часу.Зміст самостійної роботи над конкретною навчальною дисципліною визначається робочою навчальною програмою дисципліни та методичними рекомендаціями викладачів.Самостійна робота студентів над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної дисципліни може виконуватися у читальному залі, кабінеті курсового та дипломного проектування, навчальних кабінетах та лабораторіях, а також в домашніх умовах.

Навчальний заклад повинен створити студентам всі умови, необхідні для успішної самостійної навчальної праці, а також надавати потрібні для цього методичні засоби (навчальну та додаткову літературу, методичні рекомендації, нормативну та законодавчу літературу, спеціалізовані журнали з передової технології, електронно-обчислювальну техніку, обладнання тощо).Самостійна робота студентів забезпечується всіма навчально-методичними засобами, необхідними для вивчення конкретної дисципліни чи окремої теми: підручниками та методичними посібниками, конспектами лекцій, методичними рекомендаціями, електронно-обчислювальною технікою тощо.

Методичне забезпечення самостійної роботи студентів повинне передбачати й засоби самоконтролю (тести, пакети контрольних завдань тощо).

47 Особливості організації науково-дослідної роботи студента

Науково-дослідна робота студентів (НДРС) - важливий засіб підвищення якості підготовки спеціалістів для народного господарства, здатних творчо застосовувати у практичній діяльності новітні досягнення науково-технічного прогресу.

Основними завданнями НДРС є:

оволодіння студентами науковими методами пізнання;
поглиблене і творче засвоєння навчального матеріалу;
оволодіння методикою самостійної постановки і вирішення наукових та технічних задач;
виховання навичок роботи у науковому колективі;
сприяння науково-технічному прогресові шляхом участі у розробці актуальних наукових і технічних задач лісового господарства, лісової і деревообробної промисловості.

Науково -дослідна робота студентів поділяється на НДР, що є складовою частиною навчального процесу і на НДР, яка виконується у вільний від занять час. НДРС, що є складовою частиною навчального процесу, передбачає:

вивчення теоретичних основ методики, постановки і виконання наукових досліджень, планування і організації наукового експерименту, обробки наукових та інших даних з курсу "Основи наукових досліджень";
засвоєння методології досліджень з певних наукових напрямків у процесі вивчення лекційних курсів спеціальних дисциплін;
участь у роботі наукових семінарів при кафедрах, що здійснюють випуск;
виконання лабораторних робіт з елементами НДР;
виконання конкретних нетипових завдань науково-дослідницького характеру під час виробничих та навчальних практик;
виконання курсових і дипломних проектів (робіт) з елементами наукових досліджень.

48 Методи і форми контролю успішності студента

Методи контролю. Найпоширенішими методами контролю є: усний контроль, письмовий, тестовий, графічний, програмований контроль, практична перевірка, а також методи самоконтролю і самооцінки.

Усний контроль (усне опитування)

За рівнем пізнавальної активності запитання для перевірки можуть бути: репродуктивними (передбачають; реконструктивними (потребують застосування знань і вмінь у дещо змінених умовах); творчими.

За актуальністю запитання для усної перевірки поділяють на основні, додаткові й допоміжні. Основні запитання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання семінарського заняття), додаткові - уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу тощо, допоміжні - виправлення помилок, неточностей. Усі запитання мають бути логічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність - послідовною і системною.

Письмовий контроль. Його метою є з'ясування в письмовій формі ступеня оволодіння студентами знаннями, вміннями та навичками з предмета, визначення їх якості - правильності, точності, усвідомленості, вміння застосувати знання на практиці.

Тестовий (англ. test - іспит, випробування, дослід) контроль. Для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни користуються методом тестів. Тести відкритої форми Тести закритої форми тест-альтернативу, тест-відповідність:

Графічний контроль. . Наочна модель Програмований контроль.

123 4 5