 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві 10 страница
Ідея індивідуальної роботи чи не найповніше відповідає ключовим цінностям соціальної роботи, відповідно до яких кожна людина є продуктом унікальних обставин. Групова соціальна робота. Основою її є положення про те, що група сприяє пізнанню індивідом себе, свого досвіду, можливостей. У груповій взаємодії ефективно функціонує зворотний зв'язок щодо його поведінки, сприйняття іншими людьми тощо. Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають спільний досвід. Не обов'язково цей досвід має бути спільною проблемою для цих людей, але у соціальній роботі здебільшого трапляється саме так. В організованих групах можуть бути різноманітні цілі і форми роботи, однак усі вони мають спільне — взаємодію між людьми, об'єднаних спільними інтересом, потребою, справою, проблемою тощо. Групова соціальна робота — форма соціальної роботи, у процесі якої відбувається надання допомоги клієнту через групові форми взаємодії, передавання групового досвіду для розвитку його фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки. Особливість соціальної групової роботи полягає у формуванні передумов, за яких клієнти соціальної роботи стають більш незалежними й ініціативними у прийнятті рішень стосовно важливих проблем свого життя, виявляють відповідальність за зміни, які з ними відбуваються. Ключовими цілями соціальної групової роботи є створення групового клімату, в якому індивіди почувають себе достатньо впевненими для обміну досвідом розв'язання проблем, підтримання ініціативи своїх колег, розвитку навичок спілкування, усвідомлення власної цінності, відновлення самоповаги. На початку XX ст. було обґрунтовано соціально-психологічну основу групової роботи, яка змінила медичну. Авторство ідеї групової роботи належить австрійському психологу Альфреду Адлеру (1870—1937), котрий надавав великого значення соціальному контексту, в якому перебуває особистість. Він започаткував групову соціальну роботу, створивши центри групових соціальних занять для простих людей, хворих на алкоголізм, з невротичними проблемами, а також дитячі терапевтичні групи. Значний внесок у розвиток групової психотерапії зробив німецько-американський психолог Курт Левін (1890—1997), описавши процеси, які відбуваються у групі, взаємодію між її учасниками, етапи розвитку групи (групову динаміку). Однак засновником групової психотерапії вважають американського психіатра і психолога Джекоба Морено (1892—1974). Він запропонував такі методи групової роботи: соціометрія — вивчення міжособистісних стосунків у малих групах шляхом аналізу виборів, які здійснюють учасники групи за певним критерієм; психодрама — моделювання життєвих ситуацій, в яких учасники групи виступають у ролі акторів і глядачів, що сприяє усуненню неадекватних емоційних реакцій. Соціальна робота як прикладна діяльність Методологія практичної соціальної роботи
На пожвавлення інтересу до соціальної групової роботи вплинув і розвиток теорії систем, прихильники якої закликають працювати, наприклад, не з одним «проблемним» членом родини, а з усією сім'єю як малою групою, розглядаючи її системоутворювальні зв'язки. Розвиток групової роботи відбувався у напрямі від ідеї лікування клієнтів до ідеї їхнього особистісного розвитку, поліпшення соціального становища. Історичною основою соціальної групової роботи є ініціативи громадян щодо вирішення своїх проблем; гуманістична групова терапія і психотерапія; групова соціальна робота під керівництвом професійних соціальних працівників. Вона охоплює будь-яку систематичну, програмовану, регулярну активність групи людей, які поділяють спільні інтереси або мають спільні проблеми, з метою досягнення певних цілей. Соціальна робота в громаді. Суть її полягає у взаємодії соціальної служби, соціального працівника з представниками різних груп, організацій, місцевими жителями щодо розвитку соціальних зв'язків у місцевій гро- маді, організації системи взаємодопомоги і кооперації певної групи людей, розроблення, впровадження та оцінювання ефективності різних соціальних програм, пов'язаних з потребами чи інтересами населення. Роботу в громаді переважно розглядають як процес допомоги в її самовдосконаленні. Метою такої діяльності є активне залучення людей до розв'язання проблем у громаді, які впливають на їхнє життя. Зосереджується вона на стосунках між індивідами, групами та інституціями, котрі визначають щоденне життя громади. При цьому вважається, що громадою є спільність людей, об'єднаних певними умовами (місце проживання, етнічна належність, спільні цінності, соціальна проблема, захоплення та ін.), мережею взаємин, готовністю до колективних дій, сформованою ідентичністю (відчуттям належності до громади й лояльності до неї). Соціальна робота в громаді — процес розвитку колективного й індивідуального досвіду, який відбувається у територіальних громадах і громадах за інтересами. Спрямований цей процес на роботу з громадами, які перебувають у складному становищі, щодо колективного з'ясування ними своїх потреб і прав, визначення і досягнення цілей за поваги до потреб і прав інших. Робота в громаді відрізняється від інших рівнів (методів) соціальної роботи передусім тим, що клієнтом її є не індивід чи мала група, а мешканці територіальної громади чи об'єднання за інтересами. Здійснення її може відбуватися за використанням тактик, які недоцільні або неефективні на інших рівнях. Так, тільки на цьому рівні соціальні працівники можуть вдаватися до лобіювання (робота з засобами масової інформації, проведення масових акцій, демонстрацій, налагодження відносин і співпраця з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування тощо). Зародження ідей роботи в громаді пов'язане із рухом сетльментів у СІЛА (особливих мікрорайонів міст — кварталів, районів, будинків, де мешкали переважно емігранти), який почався наприкінці XIX — на початку XX ст. У 60-ті роки XX ст. у цій країні почали практикувати модель роботи в громаді, пов'язану з акціями протесту (страйки проти підвищення квартплати, виступи проти атомної війни, рух за громадянські права меншин тощо). Усе це відбувалося на тлі дискусій
Соціальна робота як прикладна діяльність щодо характеру цієї діяльності, яку інколи прирівнювали до профспілкової, політичної, але аж ніяк не до соціальної. Наприкінці 60-х років зусилля щодо організації громад почали розглядати в контексті фахової соціальної роботи. Теоретично розв'язати цю проблему вдалося завдяки новому формулюванню загального визначення соціальної роботи, запропонованому Національною асоціацією соціальних працівників США, яка тлумачить соціальну роботу як систему цінностей, цілей, санкції!, знань і методів. Було також проголошено, що соціальне планування та організація громад спираються на цінності практичної соціальної роботи і сприяють реалізації її загальних цілей. Нові формулювання мети, цінностей, правових меж соціальної роботи не тільки розширювали погляд на проблеми клієнта, а й збагачували розумінням, що їх розв'язання потребує використання різних методів, зокрема роботи в громаді. Одночасно пожвавлювався інтерес до цієї діяльності і в Європі. Одними з перших зацікавилися можливостями роботи у громадах католицькі та євангелістські священики, а також політики лівої орієнтації в Німеччині. Священнослужителі вбачали в ній ефективний чинник залучення до релігійних громад маргінальних груп, політики — один із чинників вирішення нагальних соціальних проблем «знизу». У 70-ті роки XX ст. соціальну роботу в громаді спрямовували насамперед на «групи ризику» — бездомних, іноземних робітників, засуджених, інвалідів, малолітніх правопорушників. В індустріалізованих країнах ідея громади і роботи в громаді прислужилася відродженню принципів демократії, переорієнтації політики на соціальні реформи. Багато соціальних реформаторів розглядають таку діяльність як шлях справедливого перерозподілу соціальних ресурсів на користь груп, які перебувають у проблематичному становищі. Завдяки цьому робота в громаді набула нових ознак, які дають підстави вважати її однією з форм політичної активності. Отже, соціальна робота на різних рівнях реалізації передбачає задіяння відповідних організаційних, виховних, психологічних інструментів задля ефективного подолання невлаштованості у соціальному бутті індивідів, груп, громад (табл. 3.3). Методологія практичної соціальної роботи 121 Таблиця 3.3 |
~ Групова робота спершу набула поширення в рекреаційних центрах, молодіжних організаціях, у яких соціальні працівники допомагали індивідам розвинути лідерські якості, зміцнити впевненість у собі, вдосконалити навички. В останні десятиліття техніки групової роботи почали використовувати за межами рекреаційних закладів. Наслідком деінституціалізації (відмови від великих стаціонарних закладів і створення мережі нестаціонарних соціальних служб за місцем проживання) послуг для людей з проблемами психічного здоров'я та з функціональними обмеженнями стало активне функціонування невеликих, зосереджених у громаді соціальних програм. На цій хвилі розгорнулося створення соціальних клубів для колишніх пацієнтів психіатричних відділень лікарень, для в'язнів, у яких завершується термін відбуття покарання, групових будинків для молодих людей, котрі скоїли правопорушення. Групове втручання використовують денні центри щодо дітей дошкільного віку, так само як і денні програми щодо людей похилого віку і людей із функціональними обмеженнями. За цим принципом відбулося становлення руху самодопомоги і соціальних рухів на захист прав дискримінованих груп, що спричинилося до виникнення численних груп взаємопідтримки.
