 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві 3 страница
— порядок та організацію опіки, піклування, всиновлення, позбавлення батьківських прав, направлення до спеціальних навчально-виховних закладів; — організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя. Відповідно до програм соціальний працівник має вміти: — забезпечити посередництво між особистістю і сім'єю, а також між різними громадськими і державними структурами; — забезпечити зв'язок між особистістю і мікросе-редовищем, дітьми і дорослими, сім'єю і суспільством; — впливати на стосунки між людьми і на ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до соціально значущої діяльності; Соціальна робота як суспільне явище Сутність соціальної роботи
— — надавати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям тощо), інтерпретувати власний психічний стан, володіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції; — здійснювати організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності; — надавати першу медичну допомогу. а) використовувати гуманістичний підхід у роботі; б) мати високий рівень політичної, етичної та психо в) чітко уявляти шляхи реалізації в сучасних умовах г) володіти філософським, економічним, політич ґ) орієнтуватися в особливостях ринкової економіки, соціальних, національних, історичних та демографічних процесах розвитку суспільства; д) брати активну участь у громадському житті, фор Актуальними проблемами сучасної вітчизняної системи підготовки й перепідготовки соціальних працівників є: — встановлення державних стандартів освіти, ліцензування навчальних планів і програм із соціальної роботи; — узгодження кваліфікаційних характеристик і навчальних програм різних рівнів підготовки, перепідготовки соціальних працівників; — координація співробітництва між різними навчальними закладами; — співпраця з іноземними спеціалістами, які беруть участь у реалізації міжнародних проектів в Україні; — створення належної навчально-матеріальної бази, а також обґрунтування і затвердження спеціалізацій фаху «Соціальна робота». У Росії, наприклад, відповідно до об'єкта (предмета) діяльності запропоновано запровадження таких спеціалізацій із присвоєнням відповідної кваліфікації: а) організація соціального захисту населення (організатор соціального захисту населення); б) соціально-економічна підтримка населення (еко в) соціально-правова підтримка населення (юрист г) медико-соціальна робота з населенням (медико-со- ґ) соціальна реабілітація осіб із обмеженими можливостями (спеціаліст із соціальної реабілітації); д) трудова терапія осіб із обмеженими можливостя є) психосоціальна робота з населенням (психолог соціальної служби); є) соціально-педагогічна робота з сім'ями і дітьми (соціальний педагог соціальної служби); ж) соціальна робота з делінквентними сім'ями і діть з) соціальна реабілітація осіб без певного місця про За галузевою ознакою там виокремлюють такі спеціалізації: соціальна робота в закладах охорони здоров'я, у навчальних закладах, у службі зайнятості, у службі міграції, у пенітенціарних закладах, на виробництві, у війську тощо. Розвиток професійної підготовки фахівців для соціальної сфери пов'язаний також із оформленням їх державно-правового статусу залежно від різних форм і рівнів освіти. Як свідчить світовий досвід, кожен рівень повинен мати кваліфікаційний або посадовий статус. Загальноприйнятими є такі статуси практичних соціальних працівників: — сертифікований соціальний працівник (для його отримання необхідний сертифікат, наприклад, Асоціації соціальних працівників); — соціальний працівник (необхідний ступінь молодшого спеціаліста або бакалавра на базі акредитованої програми із соціальної роботи); — соціальний працівник-спеціаліст, соціальний працівник-дослідник (вимагає ступеня спеціаліста або магістра на базі акредитованої програми із соціальної роботи на університетському рівні або на рівні аспірантури); — соціальний працівник-керівник (передбачає наявність докторського ступеня із соціальної роботи або 2 5-229 Соціальна робота як суспільне явище Виникнення та еволюція соціальної роботи
Отже, соціальна робота як академічна дисципліна спрямована на опанування майбутніми соціальними працівниками знань і методів, які забезпечуватимуть розв'язання практичних фахових завдань, формування ціннісних орієнтацій і настанов, зорієнтованих на забезпечення гуманістичного характеру діяльності. Запитання. Завдання 1. Яку роль відіграють соціальні працівники в суспільному житті? 2. Чи однаковим є зміст соціальної роботи в різних країнах? 3. З'ясуйте відмінності між соціальною роботою і медициною, соціальною роботою і педагогікою, соціальною роботою і юриспруденцією. 4. З чим пов'язана тривала відсутність єдиного міжнародного визначення соціальної роботи? Поясніть ухвалене 2002 р. міжнародне визначення. 5. Сформулюйте головні фахові завдання соціальної роботи. 6. Які існують підходи до визначення соціальної роботи як науки? 7. У чому полягає призначення соціальної роботи як навчальної дисципліни? 8. Оцініть за п'ятибальною шкалою свої вміння у соціальній робо Теми рефератів 1. Характерні особливості соціальної роботи як суспільного явища. 2. Мета і завдання практики соціальної роботи. 3. Особливості соціальної роботи як сфери соціального знання. 4. Завдання соціальної роботи як навчальної дисципліни в соціальному розвитку сучасної України.
1.2. Виникнення та еволюція соціальної роботи Система соціальної допомоги подолала в своєму розвитку шлях від філантропічного підходу в підтримці соціально вразливих груп населення, що зародився в прадавні часи, до перетворення її на професійну діяльність. Соціальна робота як фах зародилася в індустріально розвинутих суспільствах на початку XX ст. Професіоналізація соціальної допомоги охоплює певні послідовні етапи. В процесі свого розвитку фахова діяльність соціальних працівників збагачувалась новими моделями практики і методами роботи, перебувала під впливом різних наукових та ідеологічних концепцій, які вагомо позначалися на змісті соціальної роботи. Проблеми періодизації історії соціальної роботи Соціальна робота, як і будь-який вид діяльності, має власну історію і логіку розвитку. Проте спроби визначити більш-менш точну дату її виникнення не були успішними, оскільки науковці схиляються до різних точок відліку цієї історії. Це зумовлено тим, що до соціальної роботи часто відносять програми суспільної допомоги, традиції доброчинності й волонтерства. За твердженням авторів енциклопедичного словника із соціальної роботи, становлення її відбувалося за такою логікою: «потреби індивіда та суспільства, суспільне усвідомлення їхньої значущості — накопичення практичного досвіду допомоги у реалізації індивідуальних і загальносоціальних потреб, його осмислення і формування теоретичної бази — визнання необхідності професійної підготовки кадрів для здійснення цього специфічного виду діяльності». Відповідно до цього підходу чимало авторів розпочинають відлік історії соціальної роботи від Давніх Єгипту, Китаю, часів античності, часів Київської Русі тощо. У деяких українських та російських університетах до програми підготовки соціальних працівників включено курси, у межах яких вивчають історію соціальної роботи від прадавніх традицій милосердя. На Заході, де соціальна робота як фахова діяльність існує понад сторіччя, розмежовують благодійність як Соціальна робота як суспільне явище Виникнення та еволюція соціальної роботи
Наявність двох підходів (соціальна робота як благодійництво і соціальна робота як фахова діяльність) до визначення початку відліку історії соціальної роботи певною мірою обумовлена базовим конфліктом цього фаху. Річ у тім, що в процесі становлення соціальної роботи конкурували різні погляди щодо її суті і призначення, внаслідок чого утворилися дві її моделі: 1) науково-виробнича модель, яка ґрунтується на емпіричних методах і поціновує аналіз, техніку виконання; 2) гуманістично-демократична модель, яка спирається на філософські принципи і поціновує свободу вибору, здатність до особистого розвитку і права людини. Попри те що на основі гуманістично-демократичної моделі створено міжнародні етичні стандарти соціальної роботи, домінантною парадигмою (грец. paradeigma — приклад, взірець) фаху стала саме наукова модель. Тому відлік історії соціальної роботи прийнято вести від часу її професіоналізації. Однак навіть такий відлік є проблематичним, оскільки в різних країнах соціальна робота професіоналізувалася в різний час. Крім того, відсутнє єдине розуміння самого поняття «професіоналізація». Одні вчені пов'язують її з виникненням спеціальної підготовки соціальних працівників, інші — з появою фахових асоціацій, розвитком наукових підходів у соціальній роботі та визначенням її фахових меж, з появою державної системи соціального забезпечення. Американська дослідниця Філіс Дей пов'язує початок «професіоналізації» соціальної роботи зі створенням у 1913 р. спеціального бюро із соціальної роботи у межах Міжуніверситетського бюро професій. Український фахівець Ганна Попович стверджує, що визнання соціальної роботи як професії відбулося в США у 1915 р. Британська асоціація соціальних працівників у 1995 р. відзначила сторіччя медичної соціальної роботи, оскільки в 1895 р. у королівському госпіталі було створено спеціальні посади «елмонерів» (добровільних помічників). Радикальніших поглядів дотримується Т. Шанін, стверджуючи, що «поняття соціальний працівник» увійшло в обіг наприкінці XIX — на початку XX ст. Але як самостійний фах і академічна дисципліна «соціальна робота» утвердилася лише після Другої світової війни. Ідеї New Deal («Нової справи», політичного курсу, що заклав основи соціального забезпечення) у США в 30-ті роки, а в 40-ві на західноєвропейських теренах ідеї держави загального добробуту (welfare state) стали визнанням права кожної людини на певний мінімум гідного існування і перетворення держави на гаранта реалізації цього права. Однак невдовзі після цього з'ясувалося, що для їх втілення недостатньо належних законів і матеріальних ресурсів, необхідна ще й спеціальна система індивідуальної допомоги людям, які з різних причин не вписуються у суспільство. Нормативні положення уряду, державні асигнування на соціальні потреби повинні Соціальна робота як суспільне явище Виникнення та еволюція соціальної роботи
Загалом виникнення фаху «соціальна робота» важко пов'язати з конкретною датою, раціональніше розглядати його як історичний процес, який у своєму розвитку подолав такі етапи професіоналізації: — перетворення діяльності на основне заняття для певної групи людей; — організація спеціальних навчальних закладів для підготовки соціальних працівників; — формування професійної асоціації; — політична кампанія, спрямована на прийняття законодавчих актів щодо надання професійній асоціації офіційних повноважень; — розроблення і затвердження етичного кодексу професії. У кожній країні процес професіоналізації мав свої особливості щодо змістового наповнення, темпів перебігу. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності Суспільство на кожному етапі свого розвитку брало на себе функції допомоги і підтримки, хоча спосіб їх реалізації суттєво відрізнявся у процесі соціогенезу. У первісному суспільстві, яке характеризувалося природною цілісністю життєдіяльності людей, ці функції реалізовувались переважно через інститут сім'ї і систему родинних зв'язків. З розвитком суспільства ці соціальні інститути постійно трансформувалися, передаючи частково або повністю обов'язки щодо підтримки своїх членів іншим соціальним інститутам. Особливо активно включалися у цей процес церква, релігійні, професійні, територіальні громади, благодійні організації, а згодом і держава. Виникненню соціальної роботи як фаху передувало суспільне визнання необхідності задоволення потреб певних груп людей у сторонній допомозі й підтримці. Передісторія соціальної роботи охоплює такі послідовні етапи: 1) первіснообщинні і родові форми, церковно-монастирська допомога;
2) зародження державних і громадських підходів; 3) наукова філантропія, пов'язана із усвідомленим прагненням добровольців створити теоретичну і ціннісну базу своєї діяльності. Антропологічні дослідження свідчать про функціонування певної суспільної допомоги у давньому світі. Наприклад, у Давньому Єгипті (2700—2200 pp. до н. є.) турбота суспільства була спрямована насамперед на збереження трудових ресурсів. Вона була прерогативою держави, зацікавленої в підтримці життєвого рівня людей, зайнятих на суспільних роботах — будівництві каналів, пірамід, гробниць і храмів. Ця допомога мала на меті запобігання голодним бунтам, які загрожували стабільності держави. Для цього у Давньому Єгипті використовували методи централізованого планування виробництва, розподілу продуктів харчування серед різних регіонів, міграційну політику. У Давньому Китаї (І ст. до н. є.) побутувала думка, що в надзвичайних ситуаціях слід вдаватися до таких заходів, як безплатний або за мінімальну плату розподіл зерна; використання незайнятих земельних ділянок для засіву безплатним зерном; переселення голодуючих у благополучні регіони країни. В античних державах (Давня Греція, Давній Рим) допомога бідним мала прагматичний характер, оскільки забезпечувала врегулювання політичних проблем, особливо у передвиборчий період, що сприяло виживанню суспільства, утвердженню в ньому духу солідарності. За словами сучасного російського науковця Олексія Козлова, суспільна допомога була «відображенням потреби суспільства у забезпеченні його трудовими ресурсами, пом'якшенні наслідків соціальних заворушень, які приносять суспільству розруху, людські жертви і перешкоджають стабільному розвитку економіки, а також потреби в об'єднанні суспільства навколо держави і уряду для її зміцнення і для захисту національних інтересів». Становлення суспільної допомоги часто пов'язують з іудейськими і християнськими традиціями, які ґрунтуються на переконанні, що світ тримається на добрих справах. В іудейському суспільстві діяла система підтримки, заснована на альтруїзмі, любові до ближнього, ідеї взаємодопомоги («Всі євреї відповідальні один за одного»). Послідовники іудаїзму створювали спеціальні благодійні каси, джерелами поповнення яких були по- Соціальна робота як суспільне явище Виникнення та еволюція соціальної роботи
Ідеологія перших християнських общин (І ст. н. є.) віддавала перевагу духовності, а не вимогам закону і громадянських традицій. Перші християни вкладали в поняття «милосердя» зміст прощення і діяльної любові. Кожна община функціонувала і як орган піклування, який організовував відвідування убогих і хворих, допомогу їм. Перші християни роздавали хліб нужденним, приймали вигнанців, не запитуючи, звідки вони, не цікавлячись їх національністю, соціальним станом та ін. Переслідувані римською владою, перші християнські общини збирали гроші на допомогу хворим і ув'язненим. Служіння людині вони трактували як служіння Богу. З часом кількість прихильників християнства, в тому числі серед імущих верств населення, зростала, поліпшувалося і ставлення до нього правителів Римської імперії, на територіях якої християнство розвивалося протягом перших чотирьох століть свого існування. Цей процес увінчався об'єднанням общин у єдину організацію — церкву, якою управляли єпископи, котрі на своїх зібраннях вирішували не тільки внутріцерковні справи, а й опікувалися допомогою людям, які потерпали від різних негараздів. Наприклад, Вселенський собор 437 р. зобов'язав єпископів піклуватися про вдів і сиріт. У 1100 р. Римська (католицька) церква видала Декретум — звід канонічних законів з теорії і практики благодійництва, який справедливо вважають однією з перших теоретичних настанов у галузі суспільної допомоги. В Україні суспільна допомога і благодійність започатковані в період Київської Русі, за іншими твердженнями — у доязичницькі часи. Архаїчна форма допомоги у давніх слов'ян, що населяли українські терени, формувалась як відчуття «належності до цілого» — людської спільноти, природи, космосу. Організована на цих засадах допомога і взаємодопомога у давніх слов'ян ре- алізовувалася в культових, общинно-родових і господарських формах: люди зверталися до жерців, віщунів задля подолання конкретних життєвих проблем. З оформленням інституту релігійних свят виникають братчини (мирщини, зсипки), під час яких жителі одного або кількох поселень віддають певну частину продуктів на суспільні потреби. Общинно-родова підтримка виявлялась у виділенні землі, приймацтві, призначенні «громадських» родичів, піклуванні про «вихованців», «годованців», вдів тощо. Господарські форми допомоги (толоки, складчини, супряга) надавались в екстремальних ситуаціях тим, хто постраждав від пожеж, повеней, втратив худобу тощо. З прийняттям християнства на Русі архаїчну модель допомоги вразливим групам населення замінила конфесійна, закорінена в головній заповіді християнського віровчення — любити Бога і любити ближнього, як самого себе. Провідними формами суспільної допомоги на той час були княже піклування, церковно-монастирська допомога, приходська допомога, милостиня. Як правило, допомога була справою окремих осіб, пройнятих ідеями християнської моралі, і не вважалася обов'язком держави. У середні віки суспільну допомогу здебільшого надавали церковні організації; на зміну монастирським формам допомоги приходили парафіяльні, які передбачали надання матеріальної допомоги, позик нужденним членам громади, а також їх виховання й перевиховання. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у світовій суспільно-політичний думці сформувався ліберально-демократичний напрям, ідеологом якого був англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632— 1704). За його переконанням, держава має захищати й оберігати власність, безпеку громадян, права, особисті інтереси, індивідуальні свободи людини. Розпочата в XVII—XVIII ст. секуляризація (звільнення від релігійного впливу суспільного й особистого життя) спонукала до участі світської науки в осмисленні різноманітних аспектів суспільної допомоги. Цей процес сприяв усвідомленню обов'язків і ролі державних інститутів в організації соціальної допомоги, науковому осмисленню понять «соціальна норм» і «патологія», а також явищ, які вони позначають, стимулював розвиток громадської і приватної благочинності. З розвитком держави і поширенням світських тенденцій ідеї44 Соціальна робота як суспільне явище Виникнення та еволюція соціальної роботи
Історичний зв'язок з традиціями благодійності обумовив порівняно повільний розвиток професії соціального працівника у Великобританії, Німеччині та інших європейських країнах. Тому Британська асоціація соціальних працівників виникла лише у 1935 р. Спеціальні відділення для підготовки соціальних працівників стали масово відкривати в університетах аж у 50-ті роки, хоча ще на початку століття фахівців соціальної сфери готували кілька навчальних закладів. У 1952 р. було створено Раду з навчання і підготовки соціальних працівників, покликану координувати діяльність навчальних закладів, а через три роки кілька фахових асоціацій об'єдналися в Національну асоціацію соціальних працівників, яка дотепер є центральним керівним органом. Усе це дає підстави для тверджень, що соціальна робота як самодостатній соціальний інститут остаточно сформувалася на початку 50-х років XX ст. У США соціальна робота виникла пізніше і динамічно розвивалася під впливом британських традицій. Наприкінці XIX ст. «дружніх візитерів» благодійних організацій замінили оплачувані службовці, які володіли особливими навичками і майстерністю, виникли клуби соціальної роботи в громаді, створювалися галузеві фахові асоціації. Усі ці процеси засвідчили поглиблення спеціалізації всередині фаху. Попри те що у 1915 р. провідний американський фахівець з проблем фахової освіти Абрахам Флекснер не визнав соціальну роботу окремою професією, кількість охочих займатися нею не зменшилася. Очевидно, це було зумовлено наслідками Першої світової війни, яка спричинила для багатьох людей значні життєві труднощі, суттєво змінила уявлення про суспільну роль жінок, які найчастіше ставали соціальними працівниками. У 1917 р. було створено першу американську національну громадську організацію із соціальної роботи, куди міг вступити кожен. А в 1921 р. Національна конференція благодійності і виправлення перетворилася на Американську (пізніше — у Національну) асоціацію соціальних працівників, зусилля якої зосереджувалися у сфері охорони родин і дітей, системі охорони здоров'я та освіти. Для членства у ній потрібно було мати чотирирічний досвід роботи або академічну фахову підготовку. Паралельно розвивалася система навчання соціальних працівників. Наприкінці Першої світової війни у СІНА діяло 17 шкіл соціальної роботи. У 1919 р. їх представники домовилися про стандартизацію програм навчання. З їх ініціативи було створено Асоціацію професійних шкіл соціальної роботи, а з часом — Раду із навчання соціальної роботи. Із розширенням сфери соціальної роботи збагачувався арсенал її методів. Це зумовлювало певну фрагментацію діяльності, оскільки головною вважалася робота з певними групами клієнтів у конкретній ситуації. У зв'язку з цим назріла потреба в уточненні основних понять, осердя діяльності у її різноманітних формах, у з'ясуванні її зовнішніх і внутрішніх меж. Засвоєння використовуваного природничими науками емпіричного методу стимулювало розвиток соціальних наук, намагання представників нового фаху, які вже не називали себе філантропами, дотримуватися певних наукових підходів. Однією з перших виступила за використання логічних, «доказових» методів в організації соціальної допомоги американка Мері Річмонд (1861— 1928), яка у 1887 р. очолила професійну благодійну організацію у Буффало. Ідейною основою цього руху було визнання того, що причина бідності й соціальних проблем людини полягає в ній самій і необхідно працювати з людиною, а не вдаватися до соціальних реформ. |
працювати за неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта;
досвіду роботи в одній із галузей соціальної сфери). Характерною ознакою цього етапу професіоналізації, пов'язаного з організацією навчальних закладів і професійною підготовкою, є зміна якості діяльності, яка стає рольовою, цільовою, ієрархічною.
добровільну діяльність і соціальну роботу як систематичну, організовану фахову допомогу. Ілюстрацією цього підходу є міркування сучасного британського вченого Теодора Шаніна: «Часто доводиться чути думку, mobj ляв, соціальна робота — це просто сучасний світський варіант релігійної благодійності, вкорінений у середньовіччі. Насправді благодійність і соціальну роботу об'єднує лише загальна альтруїстична установка. За всіма основними параметрами — цілями, методами і структурою, пов'язаною зі спеціальною підготовкою працівників-виконавців, — вони суттєво відрізняються, являючи собою якісний стрибок у нове і різне. Найважливішим рушієм людей, котрі займалися благодійністю, було їхнє почуття морального обов'язку, прагнення робити добро — зазвичай вони походили від віри у безсмертя душі. Акцент робився на того, хто творив добро, а його внесок вимірювався розміром і тривалістю допомоги. Сучасний соціальний працівник вбачає своє завдання в тому, щоб людина, котрій він допомагає, могла обходитися без цієї допомоги і без соціального працівника, що стає тепер ключовим критерієм професійного успіху. Процес, за допомогою якого намагаються досягнути цього, називають по-різному: реабілітація, нормалізація, реадаптація. Але головна мета тут завжди полягає в поверненні «клієнтові» здатності діяти самостійно за наявних соціальних умов. Для цього майбутніх соціальних працівників вчать розуміти індивідуальну психологію «клієнтів», характер зв'язків людини із родинним та більш широким оточенням, навчають засобам розвитку у підопічних активності та самостійності. Можна сказати, що наріжним каменем благодійності як виду соціальної активності є прагнення та переконання тих, хто надає допомогу. У соціальній роботі центральною фігурою є «клієнт», а метою — звільнення його від потреб у соціальних працівниках».
були дійти до конкретного адресата, відповідати його потребам і запитам, а іноді й мали бути суттєво переглянуті, як того потребує практика. Реалізацію цієї функції взяли на себе соціальні працівники.
датки, пожертвування, спадщина, заповіти на благодійність, штрафи, орендна плата за користування майном общини. Зібрані кошти спрямовувалися на адресну підтримку бідних, викуп полонених, створення спеціальних їдалень для бідних. Важливою частиною синагогального богослужіння був збір пожертвувань для бідних. В іудейській культурі також був обов'язок кожної людини трудитися, щоб не бути ні для кого тягарем. А законодавчо встановлені податки у Давньому Єрусалимі передбачали перерозподіл прибутків серед нужденних.
ків, а через дев'ять років її було перетворено на факультет соціальної роботи Лондонської ніколи економіки і політології.