МегаПредмет

ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение


Как определить диапазон голоса - ваш вокал


Игровые автоматы с быстрым выводом


Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими


Целительная привычка


Как самому избавиться от обидчивости


Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам


Тренинг уверенности в себе


Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"


Натюрморт и его изобразительные возможности


Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.


Как научиться брать на себя ответственность


Зачем нужны границы в отношениях с детьми?


Световозвращающие элементы на детской одежде


Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия


Как слышать голос Бога


Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)


Глава 3. Завет мужчины с женщиной


Оси и плоскости тела человека


Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.


Отёска стен и прирубка косяков Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.


Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Місце соціальної роботи в сучасному суспільстві 1 страница





Соціальна робота є відносно новою практичною ді­яльністю й академічною дисципліною. Вона орієнтуєть­ся на допомогу у розв'язанні соціальних проблем окре-


Соціальна робота як суспільне явище


Сутність соціальної роботи



 


мої людини, груп, спільнот, на розвиток у них техніки подолання труднощів і вироблення навичок самодопо­моги. Фундаментальними в соціальній роботі є принци­пи соціальної справедливості й дотримання прав люди­ни. У багатьох розвинутих країнах вона є однією з най­поширеніших професій.

Попри те що деякі вчені починають відлік її історії ледь не з часів дохристиянської Київської Русі, не варто ототожнювати доброчинність і професійну діяльність спеціально підготовлених фахівців, які застосовують наукові, перевірені практикою моделі та підходи. З по­дібних міркувань не можна відносити до фахової соці­альної роботи заходи із соціального захисту людей по­хилого віку, дітей-сиріт, інших вразливих груп, які здійснювались різними радянськими відомствами (із соціального забезпечення, охорони здоров'я, народної освіти, внутрішніх справ). Сповідувана ними філософія і практика допомоги суттєво відрізнялися за своїми цін­ностями від того, що є сутністю соціальної роботи.

Як самостійний вид діяльності соціальна робота ут­вердилася в Україні в середині 90-х років XX ст. Це бу­ло спричинено масштабними змінами в суспільстві, пе­редусім соціально-економічною кризою, а відповідно — появою вразливих груп населення, які потребували професійної допомоги, підтримки, і не лише матеріаль­ної. Адже соціально-економічна криза супроводжува­лась ідейною: руйнувалися звичні для багатьох людей ідеологічні, етичні принципи, вони опинилися наодин­ці з багатьма невідомими їм проблемами, що вселяло почуття невизначеності й нестабільності. Актуальні суспільні потреби обумовили відчутний інтерес до теорії і практики соціальної роботи, який постійно зростає.

Донедавна на міжнародному рівні не було універ­сального визначення соціальної роботи як фахової ді­яльності, єдиного розуміння того, які види діяльності можуть бути включені у соціальну роботу, що є її об'єк­том, хто є її клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники. Сформульоване воно було у червні 2002 р. Міжнародною федерацією соціальних працівників і Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи з ог­ляду на суспільне значення діяльності соціальних пра­цівників, а не на конкретні види допомоги. У ньому йдеться про те, що професія «соціальний працівник» за­охочує соціальні зміни, розв'язання проблем у люд­ських стосунках, просуває ідею наснаження (надання


влади та мобілізації), а також розширення меж свободи людей з метою поліпшення їхнього життя. Соціальна робота виникає там, де є взаємодія людей з їхнім ото­ченням.

Певні уточнення сутності соціальної роботи містять­ся у коментарі до цього визначення: «Соціальна робота, здійснювана у різних формах, наявна там, де відбува­ються численні комплексні взаємодії між людьми та їх­нім середовищем. Місія соціальної роботи — надавати змогу людям якомога повніше розвивати власний по­тенціал, збагачувати своє життя і попереджувати ви­никнення дисфункцій. Професійна соціальна робота спрямована на вирішення проблем і зміни, а соціальні працівники є «агентами» змін у суспільстві, житті лю­дей, сімей та громад, яким вони прислуговуються. Соці­альна робота має систему цінностей, теорій і практики, взаємопов'язаних між собою».



У цьому коментарі йдеться також про те, що соці­альна робота постала з гуманітарних і демократичних ідеалів, тому її цінності ґрунтуються на визнанні рів­ності, значущості та гідності усіх людей. У зв'язку з цим вона спрямована на задоволення потреб людей і розвиток людського потенціалу. Головною її мотиваці­єю є права людини і соціальна справедливість. Цим обу­мовлені її повсякденна увага до вразливих груп насе­лення, старання щодо викорінення бідності, надання свободи знедоленим, пригніченим людям з метою їх за­лучення до активного і повноцінного соціального жит­тя. Методологія соціальної роботи ґрунтується на дока­зових наукових знаннях, а її результати оцінюють з урахуванням конкретних умов її здійснення.

Отже, соціальна робота є специфічним видом профе­сійної діяльності щодо надання державного і недержав­ного сприяння людині з метою забезпечення культурно­го, соціального і матеріального рівня її життя.

Соціальна робота — галузь наукових знань і професійна діяль­ність, спрямована на підтримання і надання кваліфікованої допо­моги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або від­новлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє ре­алізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню.

Найсуттєвіше в цьому визначенні те, що соціальна робота є наукою і практикою, заснованою на певних те­оріях. Соціальне виключення в цьому контексті розгля­дається як позбавлення людей змоги брати участь у за-



Соціальна робота як суспільне явище


Сутність соціальної роботи



 


гальноприйнятих видах діяльності. Воно є породжен­ням неможливості людини доступитися до загально­прийнятих ресурсів суспільства.

Як соціальний інститут соціальна робота орієнтова­на на розв'язання проблем, спричинених негативними діями або бездіяльністю таких базових соціальних інс­титутів, як економіка, політика, сім'я та ін. Вона є важ­ливим елементом інституційної структури суспільства, який надає відносинам допомоги усталеності і визначе­ності, розширює можливості реалізації потреб індивідів і суспільства, усуває ризики суспільної дестабілізації, вносить у дії суб'єктів, що перебувають у цій сфері, уз­годженість. Соціальну роботу інколи вважають інстру­ментом реалізації соціальної політики, яка здійснюєть­ся через соціальну діагностику, соціальну корекцію, со­ціальну реабілітацію та інші механізми.

Сучасний британський фахівець Стівен Шардлоу ви­окремлює такі напрями соціальної роботи:

1. Допомога людям, які зіткнулися з проблемами, у пошуку шляхів їх розв'язання. Коло проблем, які мо­жуть належати до компетенції соціального працівника, охоплює труднощі у взаєминах з іншими людьми, не­здатність до виконання різних соціальних ролей, не­здатність доглядати за собою з певних причин, кризові ситуації в житті тощо.

2. Допомога людям допомогти собі. Важливо, щоб робота з людьми була спрямована на допомогу у досяг­ненні ними власних цілей, формування здатності обхо­дитися без соціального працівника.

3. Надання допомоги не тільки тим, хто її потребує, а й вживання заходів щодо захисту найвразливіших верств суспільства від інших осіб. Такими вразливими групами є: діти, які зазнають насильства; люди з пробле­мами у навчанні (розумово відсталі); пацієнти психіат­ричних служб; люди похилого віку, яких родичі можуть використовувати у своїх інтересах. У таких ситуаціях со­ціальний працівник зобов'язаний, згідно із законодавс­твом багатьох країн, забрати людину із середовища, яке посягає на неї. В Україні соціальні працівники таких повноважень не мають.

4. Здійснення за рішенням суду нагляду за людьми. Наприклад, у Великобританії з цією метою функціонує така сфера соціальної роботи, як пробаційна служба, покликана здійснювати нагляд за особами, чия вина до­ведена судом, але не засудженими до тюремного ув'яз-


нення. Соціальні працівники пробаційної служби ма­ють надавати рекомендації суду стосовно соціальної си­туації людини, які він враховує при винесенні вироку.

5. Здійснення догляду за особами, неспроможними доглядати за собою. Клієнти, які потребують такого до­гляду, перебувають у будинках для людей похилого ві­ку, дитячих будинках та інших закладах.

Цей перелік напрямів соціальної роботи неповний, але він дає загальне уявлення про її зміст.

Сфера компетенції соціальної роботи у різних краї­нах має свої межі та особливості. Це обумовлено куль­турними, історичними традиціями надання суспільної допомоги, політико-ідеологічними поглядами на роль соціальних служб і соціальних працівників у суспільс­тві. Наприклад, у Великобританії до соціальної роботи не належать робота з молоддю і робота в громаді. А соці­альний працівник може бути бакалавром психології і магістром соціальної роботи або бакалавром соціальної роботи і магістром ділового управління тощо.

У Франції соціальною роботою займаються праців­ники служби пробації (нагляду за правопорушниками за місцем їх проживання), експерти із спеціальної осві­ти, дошкільні вчителі, персонал дитячих садків, меди-ко-психологічні працівники, асистенти соціальних служб, сімейні консультанти, соціальні аніматори (фа­хівці з організації культурного дозвілля), надомні (сі­мейні) помічники. Координує цю роботу Міністерство соціальних справ і національної солідарності.

У Німеччині соціальна робота, маючи багато спіль­ного із соціальною педагогікою, більше зосереджена на проблемних сферах соціуму. Основними її напряма­ми є:

— робота з сім'ями та молоддю (фінансова допомога, консультування, робота в денних та резидентних уста­новах, тобто соціальних стаціонарних службах, де клі­єнти проживають тимчасово або тривалий час, центрах для молоді, організація дозвілля);

— робота в закладах охорони здоров'я (лікарні, пси­хіатричні клініки, заклади для немовлят, дітей шкільно­го віку, робота з хронічно хворими та людьми з функціо­нальними обмеженнями, запобігання алкоголізму та наркоманії);

— соціальний захист, у т. ч. різні види допомоги, ро­бота з бездомними, людьми похилого віку, іммігранта­ми та політичними біженцями;



Соціальна робота як суспільне явище


Сутність соціальної роботи



 


робота з правопорушниками, у в'язницях, проба-ційній службі;

— робота у школах та інших освітніх установах.

У США організація соціальної роботи має у своїй ос­нові «медичну модель», що.зумовлює її спрямованість на «лікування», «виправлення» клієнтів, надання тера­певтичних соціальних послуг. Американці розгляда­ють соціальну роботу як професійну діяльність щодо на­дання допомоги індивідам, групам, громадам, результа­том якої є підвищення або відновлення їхньої здатності до соціального функціонування та створення сприятли­вих для цього умов.

В Україні соціальна робота тісно пов'язана із соціаль­ним захистом і соціальною педагогікою. Тому її часто розглядають як комплекс соціально-побутової, медико-соціальної, соціально-правової, соціально-педагогічної допомоги, спрямованої на задоволення різноманітних потреб громадян, груп, громад.

Однак у зв'язку з відсутністю у фаховому середови­щі єдиного погляду на сутність соціальної роботи доте­пер (червень 2005 р.) немає загальноприйнятого або визнаного усіма фахівцями єдиного її тлумачення. Із цим пов'язана відсутність відповідного визначення у Законі України «Про соціальні послуги» (2003 p.). Проте прийнятий у 2001 р. Закон України «Про соці­альну роботу з дітьми та молоддю» тлумачить її як діяльність уповноважених органів, підприємств, орга­нізацій та установ незалежно від підпорядкування і форми власності, також громадян, спрямовану на створення соціальних умов життєдіяльності, гармо­нійного і всебічного розвитку дітей і молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, за­доволення культурних і духовних потреб. Однак це визначення є обмеженим, бо стосується тільки однієї групи клієнтів.

Отже, соціальна робота є сферою гуманітарної діяль­ності людини, а також назвою визнаної в усьому світі спеціальності, заснованої на гуманному ставленні лю­дини до людини. Вона відрізняється від філантропії (благодійництва) та інших видів діяльності, зорієнтова­них на допомогу у вирішенні проблем окремої людини чи групи людей, розвиток у них техніки подолання труднощів і вироблення навичок самодопомоги. Соці­альна робота є суспільним явищем, активним елемен­том громадянського суспільства.


Сутність соціальної роботи як фахової діяльності

Сучасна соціальна робота має на меті конкретну пер­сональну допомогу людині, яка потребує опікування з боку суспільства. Тому в розвинутих країнах світу кіль­кість соціальних працівників є майже такою, як кіль­кість педагогів, і перевищує кількість лікарів. Вони ві­діграють відчутну роль у плануванні, реалізації, оціню­ванні, вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітніших груп населення.

В аналізі суті й змісту соціальної роботи як фахової діяльності сформувалися рефлексивно-терапевтичний, соціалістично-колективістські, індивідуалістично-ре­формістські погляди.

Згідно з рефлексивно-терапевтичним поглядом зміст соціальної роботи полягає в ідентифікації вислов­лених клієнтами потреб і конкретній роботі щодо їх за­доволення, тобто у відшукуванні оптимальних варіан­тів добробуту для індивідів, груп і громад у суспільстві шляхом сприяння їхньому розвитку, взаємодії з інши­ми та самореалізації. Завдяки цьому люди здобувають владу над власними почуттями і способом життя, що ро­бить їх спроможними подолати страждання, незручнос­ті або піднятися над ними.

Відповідно до соціалістично-колективістських по­глядів соціальна робота є пошуком співпраці та взаємної підтримки у суспільстві, спрямованим на те, щоб владу над власним життям могли здобути найпригніченіші й найзлиденніші люди, тобто надавати людям можливості для участі у навчанні та співробітництві, створювати інституції, в яких мали б змогу брати участь усі. Роль со­ціальної роботи полягає в оцінюванні потреб, наданні доступу до послуг через розподіл ресурсів. Соціальні працівники повинні створювати структури для співпра­ці клієнтів щодо задоволення їхніх потреб.

Згідно з індивідуалістично-реформістськими погля­дами соціальна робота повинна відповідати потребам ін­дивідів, поліпшувати послуги, що належать до її компе­тенції. У зв'язку з цим одним із завдань соціальних пра­цівників є з'ясування конкретних потреб і задоволення їх від імені суспільства на основі ефективного викорис­тання ресурсів. Вони повинні представляти клієнтів та їхні інтереси у різноманітних агенціях.

Попри певні відмінності, ці погляди акцентують на відповідності соціальної роботи потребам індивідів,



Соціальна робота як суспільне явище


Сутність соціальної роботи



 


груп і громад, реалізації їх потенціалу у межах кон­кретної соціальної системи, забезпеченні відповідних змін і розвитку. -,— Зміст соціальної роботи залежить від часу, соціаль­них і культурних умов. Оскільки вона є суспільним на­дбанням, конкретні її види формуються теоретичними розробками, даними наукових досліджень, політичними і законодавчими змінами, організаційними перетворен­нями, впливами суміжних професій, засобами масової інформації, які створюють і забезпечують контроль соці­альної роботи як професії, сприяють її академічному та практичному розвитку; формують групу клієнтів і зу­мовлюють зміни їхніх потреб; конструюють контекст, у якому розгортається соціальна робота. Саме в цих коор­динатах формується практика соціальної роботи.

Практична соціальна робота — діяльність соціальних служб і пра­цівників щодо визначення потреб клієнтів, узгодження плану спільних дій, надання необхідних послуг і консультування, розвит­ку їхньої самостійності тощо.

Конкретна практика соціальної роботи закорінена в історичні та культурні традиції конкретної країни, пов'язана з національною свідомістю і ментальністю.

Визначальною ознакою соціальної роботи є захист інтересів людей, які мають нерівні потенційні можли­вості порівняно з іншими через хвороби, вади, бідність, кризові ситуації. За словами сучасного британського фахівця Уолтера Лоренца, «...соціальні працівники працюють з людьми, які є потенційно відторгнутими: бездомними, тими, хто є виключеним з основного пото­ку життя внаслідок бідності, фізичних або психічних проблем, що ускладнює пристосування до соціальних вимог, а також з тими, хто став жертвою нерівності вла­ди у родині».

Як і будь-яка інша діяльність, практична соціальна робота має свою структуру, кожен елемент якої органіч­но пов'язаний з іншими. Такими її елементами є мета, завдання, об'єкт, суб'єкт, функції тощо. — Мета соціальної роботи передбачає регулювання правових, економічних відносин людини із суспільс­твом, надання їй допомоги та підтримки в подоланні проблем, гідному самоутвердженні й повноцінному житті. У кожній країні фахова асоціація конкретизує мету діяльності практичних соціальних працівників у суспільстві. Наприклад, Американська асоціація соці-


альних працівників вбачає мету соціальної роботи у розвитку або відновленні взаємовигідних відносин ін­дивіда з суспільством для поліпшення якості життя кожної людини.

Завдання соціальної роботи полягають у розширен­ні можливостей і самостійності клієнтів у подоланні їх­ніх життєвих проблем; встановленні зв'язків клієнтів із соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги, а також у сприянні гуманному функціонуванню соціаль­них служб; забезпеченні розвитку служб відповідно до потреб клієнтів, а також у формуванні ефективної соці­альної політики.

Об'єктом соціальної роботи є проблеми людей, розв'язання яких потребує сторонньої допомоги (укра­їнське законодавство трактує такі проблеми як складні життєві обставини).

_;t. До суб'єктів соціальної роботи належать держава, яка виробляє і здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські організації, працівники соціаль­ної сфери. Деякі теоретики зараховують до суб'єктів соці­альної роботи і її клієнтів, оскільки від них очікують ак­тивної участі в подоланні власних проблем, а також во­лонтерів (людей, які добровільно на безоплатній основі надають послуги особам, які їх потребують) і членів гро­мади. Свою позицію вони аргументують тим, що соціаль­на робота як професійна діяльність спрямована на задово­лення потреб клієнтів, створення у перспективі для них можливостей самостійно розв'язувати свої проблеми.

Підтримання людей у кризових ситуаціях, допомога їм у самовираженні, оцінюванні власних можливостей, прийнятті рішень, у реалізації намічених планів вима­гають від соціального працівника усвідомлення того, що кожна людина має право і є здатною жити задовільно.

Унікальна роль соціальної роботи полягає у визнанні цінності кожної особистості в контексті соціальних структур. Принципи соціальної науки і педагогіки на­снажують соціальну роботу ідеєю, згідно з якою у праг­ненні досягнути стабільності, впевненості кожної люди­ни і суспільства варто спиратися на особистість як на творчий суб'єкт. Адже людей неможливо і недоцільно підлаштувати й змінити під прийняті кимось рішення, вони мають самі брати активну участь у розв'язанні влас­них проблем. Це означає, що найважливішою особливіс­тю соціальної роботи як професійної діяльності є харак-


16 Соціальна робота як суспільне явище


Сутність соціальної роботи 17


 


тер відносин між спеціалістом і клієнтом. На відміну від суб'єкт-об'єктних відносин, притаманних іншим видам допомагаючих професій, у процесі соціальної роботи формуються такі суб'єкт-суб'єктні відносини, за яких до­помога спрямована переважно на активізацію клієнтів.

До засобів соціальної роботи належать усі предмети, пристосування, дії, знання, за допомогою яких досяга­ють поставленої мети.

Соціальна робота як професійна діяльність здійсню­ється в кілька етапів: збір і аналіз інформації про проб­лему клієнта, об'єктивне оцінювання ситуації, плану­вання відповідних дій, вибір оптимального рішення, відповідної техніки (методу) розв'язання проблеми, оці­нювання ефективності зусиль.

У цьому процесі реалізуються такі функції соціаль­ної роботи:

1) діагностична (оцінювальна) — вивчення, аналіз та оцінювання життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), досягнутих у процесі роботи результатів;

2) прогностична — розроблення плану розв'язання проблеми;

3) організаторська — діяльність соціального праців­ника щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та ус­танов, які працюють із клієнтом;

4) комунікативна — встановлення, продовження й припинення професійних контактів, обмін інформацією;

5) правозахисна — використання законів і правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів;

 

6) превентивна — запобігання виникненню життє­вих колізій в окремих індивідів і груп ризику;

7) коригуюча — конструктивні зміни в соціумі та системі життєзабезпечення людини;

8) соціально-економічна — задоволення матеріаль­них інтересів і потреб бідних клієнтів.

У своїй роботі з індивідами, сім'ями, невеликими групами, організаціями і громадами соціальні праців­ники виконують різноманітні професійні ролі — детер­міновані фаховою культурою моделі поведінки; робочі функції, що передбачають використання певного підхо­ду; діяльність щодо виконання певних завдань. Струк­тура професійної ролі може визначатися нормативними обов'язками і сферою відповідальності, які окреслюють статус і посаду працівника і формують стиль поведінки відповідно до певної соціальної ситуації. На рольовий репертуар соціальних працівників також впливають


специфічні для кожної країни національні стандарти і вимоги до таких спеціалістів. Як правило, у ньому ви­окремлюють групи споріднених ролей. Наприклад, по­слуговуючись функціональним критерієм, український фахівець Володимир Сидоров вважає за доцільне розріз­няти практичні, посередницькі, управлінські, дослід­ницькі, сервісні, латентні (приховані) ролі.

З огляду на головні цілі соціальної роботи виокрем­люють чотири групи ролей соціальних працівників (табл. 1.1). Усі ролі взаємопов'язані. Це означає, що при наданні соціальних послуг соціальний працівник може інтегрувати їх, тобто одночасно виконувати кіль­ка ролей. Крім того, ролі можуть включати в себе додат­кові функції.

Таблиця 1.1 Ролі соціальних працівників

 

Мета діяльності Ролі
1. Підвищувати здатність клієнта до розвитку, розв'язання проблем, подолання труднощів фасилітатор (англ. facili-te — полегшувати) — заохо-чувач, мобілізатор соціальних змін; — терапевтичні ролі (консуль­ тант, терапевт групи, сім'ї); — тренер/учитель соціальних навичок
2. Зв'язувати клієнтів із системами, які надають ресурси, послуги та можливості — керівник (управляючий) випадку, тобто відповіда­ льний за планування та надання допомоги особі чи родині, яка звернулася до соціальної служби й має право на отримання допомоги від неї; — брокер соціальних послуг (посередник між соціальними службами); — захисник прав та інтересів клієнта (адвокат)
3. Просувати ефективну та гуманну діяльність систем, які забезпечують ресурси та послуги — консультант, експерт соціальних служб; — координатор; — керівник (супервізор)
4. Розвиток і вдосконалення соціальної політики — розробник програм/ напрямів роботи; — дослідник; — аналітик; — представник інтересів громад

ft


]_g Соціальна робота як суспільне явище

Специфіку діяльності соціальних працівників мож­на простежити на підставі роботи з певними категорія­ми осіб, які отримують соціальні послуги. Йдеться не лише про особливий набір функціональних ролей, а й ставлення до клієнтів. Наприклад, для юристів спожи­вач нелегальних психоактивних речовин безсумнівно є злочинцем, до якого слід застосовувати передбачену за­коном міру покарання; для медиків — хворою люди­ною, якій потрібне медикаментозне лікування. Для спе­ціалістів соціальної роботи така людина є передусім жертвою соціальних умов (сім'я, група ровесників, еко­номічне становище, традиції), які необхідно поліпши­ти. З огляду на це вони можуть займатися первинною профілактикою, короткотривалим втручанням (діяль­ністю з надання безпосередніх послуг клієнтові або зі зміни середовища клієнта), направити клієнта на спеці­алізоване лікування.

Попри те що лікар і соціальний працівник мають справу з одним і тим самим об'єктом, їхня діяльність суттєво відрізняється за змістом. Якщо лікар передусім бере до уваги фізико-хімічні розлади організму, то соці­альний працівник — суспільні відносини людини. На етапі втручання лікар пропонує готову модель бажаного результату, рекомендації щодо його досягнення, а соці­альний працівник намагається реалізувати модель ба­жаного результату, виходячи з потреб клієнта. Лікар повинен бути завжди на боці клієнта, незважаючи на його стать, клас, погляди, переконання, і будь-коли має надати йому допомогу. Соціальний працівник ставить­ся до потреб клієнта диференційованіше і не завжди має бути на його боці, оскільки виконує ще й контролюючу функцію від імені суспільства. Важливо при цьому, щоб цінності соціального працівника не суперечили ціннос­тям клієнта. Лікар не завжди і не все мусить пояснюва­ти пацієнту, часто послуговується у професійній ситуа­ції латиною, щоб не налякати пацієнта подробицями його стану. Соціальний працівник не повинен прихову­вати від клієнта інформації, а має спілкуватися звич­ною, доступною для клієнта мовою, демонструвати свої професійні нотатки, що передбачає відповідальність стосовно їх змісту і активну, партнерську позицію клі­єнта. Основне завдання соціального працівника полягає в тому, щоб якомога детальніше продемонструвати всі механізми розв'язання проблеми, вселити клієнтові ві-


 

Сутність соціальної роботи

ру в себе, завдяки чому він у майбутньому зможе долати труднощі самостійно.

Відрізняється соціальна робота і від психології, у якої вона запозичила чимало теорій і методів. Психоло­ги працюють здебільшого із внутрішнім світом людини, прагнуть поліпшити її поведінку та психологічну куль­туру, допомагають відновити втрачену душевну рівно­вагу. А соціальні працівники мають справу переважно з зовнішнім світом людини, допомагають їй налагодити своє соціальне функціонування, надають юридичну, ма­теріальну та побутову допомогу, представляють і захи­щають інтереси, впливають на формування соціальних програм і відповідного законодавства.

Сфера роботи соціальних працівників постійно роз­ширюється. У сучасному світі вона охоплює:

— будинки і мікрорайони;

— соціально-педагогічні служби закладів освіти (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх шкіл й профтехучилищ, коледжів, ліцеїв, шкіл-інтернатів, ди­тячих будинків, середніх і вищих навчальних закла­дів);

— спеціалізовані установи (будинки для людей по­хилого віку, сімейні дитячі будинки, центри реабіліта­ції, спеціальні школи для дітей із відхиленнями в розу­мовому і фізичному розвитку, центри зайнятості, біржі праці, в'язниці та ін.);

— соціальні служби підприємств, організацій і уста­нов, гуртожитків, громадських організацій, органів внутрішніх справ, військових частин, різні благодійні фонди організацій, банків, комерційних структур;

— служби муніципальних органів (відділи соціаль­ного захисту населення, культурно-спортивні комплек­си, відділи соціальної допомоги вдома);

— служби дозвілля (клуби для підлітків, будинки культури, парки, ігрові майданчики тощо);

— валеологічні і медичні служби (профілакторії, ре­абілітаційні комплекси і зали, центри оздоровлення і лікування при лікарнях, медпунктах, на дому);

— приватну практику.





©2015 www.megapredmet.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.