 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Порушення голосу — ця відсутність або розлад фонації унаслідок патологічних змін голосового апарату.
Тема 1: Історія розвитку вчення про голос і його порушення
Мета: Формувати уявлення студентів про історію розвитку вчення про голос і його порушення. План: 1. Порушення голосу, його визначення. 2. Проблема порушень голосу у дітей. 3. Історія розвитку вчення про голос. 4. Анатомо-фізіологічні основи голосоутворення. Головні поняття: голосовий апарат, порушення голосу, голосоведення, фонопедія, голос, фоніатрія, афонія, дисфонія.
Порушення голосу, його визначення. Порушення голосу — ця відсутність або розлад фонації унаслідок патологічних змін голосового апарату. Існує два основні терміни для позначення патології голосу: афонія (лат. а — негативна частка і греч. рhопе — звук, голос) — повна відсутність голосу і дисфонія(дис. і греч. рhопе) — часткові порушення висоти, сили і тембру. Отже, порушення голосу (згідно класифікації мовленнєвих порушень) відносяться до розладів фонаційного оформлення мовленнєвого вислову. 2. Проблема порушень голосу у дітей. У логопедичній і фоніатричній практиці нерідко доводиться стикатися з дітьми, що страждають захворюваннями голосового апарату. Проблема порушень голосу у дітей залишається актуальною, оскільки голосові перевантаження, пов'язані з колективним вихованням дитини в дитячих дошкільних установах, участь в різноманітних вокальних і хорових колективах, що не мають досвідчених педагогів та екологічні й соціальні проблеми призводять до цього. Голос має важливе значення в розвитку дитини, формуванні його особистості, в спілкуванні з однолітками і дорослими. Порушення функції голосоутворення може впливати на розвиток мовлення, нервово-психічний стан, утрудняти комунікацію, навіть стати причиною неповноцінності голосового апарату дорослої людини. Число дітей, що мають змінений тембр голосу, — від легкої охриплості, гіперназальності до більш виражених порушень тональності, сили звучання, аж до шепітного мовлення — не має тенденції до зниження. За даними Д. Чирешкіна (1988), захворювання гортані, що супроводжуються дисфонією займають друге місце в структурі всієї ЛОР-патології у дітей. В роботах зарубіжних дослідників указується, що порушення голосу у школярів діагностуються у 6%, а хронічна охриплість у дітей в початковій школі складає від 24 % до 38%. Крім того, патологічна зміна голосу є симптомом в структурі таких мовленнєвих розладів, як дизартрія, ринолалія, заїкання. Голос, як один з компонентів мовлення, забезпечує її чутність, виразність, емоційність, тому будь-які його порушення в першу чергу впливають на процес комунікації, виявляються як в інформативно-комунікативних, так і в афективно-комунікативних здібностях дитини. В зв'язку з цим дослідження голосу в нормі і патології є однією з актуальних завдань в області логопедії і фоніатрії; метою дослідження є вивчення співвідношення комунікативних і мовленнєвих здібностей дітей з мовленнєвою патологією, обстеження голосу з використанням об'єктивних інструментальних методів (ларингоскопія, ларингоробоскопії, фонетографії, акустичного аналізу голосу, вивчення часу максимальної фонації). При аналізі сформованості звукової сторони мовлення слід звертати увагу на необхідність чіткої диференціації виявлених симптомів залежно від рівня порушення і клініко-функціональних особливостей. На цій основі будується коректувальний вплив, що враховує структуру мовленнєвого порушення, з одного боку, і комунікативні порушення, з іншого. Такий підхід забезпечує більш ефективний перехід від приватних прийомів корекції окремих компонентів мовленнєвої системи до формування повноцінних комунікативних навичок і умінь в спонтанному мовному спілкуванні. Вивчення патології голосу і засобів його відновлення є одним із проблем логопедії. В останні роки область педагогічного впливу при різних порушеннях голосового апарату значно розширилася, одержавши найменування фонопедія. Фонопедія — комплекс педагогічного впливу, спрямованого на поступову активізацію й координацію нервово-м'язового апарату гортані спеціальними вправами, корекцію дихання і особистості. В процесі фонопедичних занять встановлюються і закріплюються такі умови голосоведення, при яких голосовий апарат працює з якнайменшим навантаженням при хорошому акустичному ефекті. Це педагогічний процес, що базується на фізіології голосоутворення, основних дидактичних і методологічних принципах логопедії. Фонопедіярозвивається в тісній співдружності з фоніатрією — медичною наукою, розділом оториноларингології, вивчаючої причини порушення голосу і розробляючої методи його лікування. |
