ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття злочинності та основні наукові підходи щодо її розуміння і визначення (інше джерело)

12 3 4

«Злочинність» - центральне поняття кримінології. Це і науковий термін, і термін щоденної мови, і практичної політики, що створює суттєві складнощі в його однозначному розумінні. Немалу роль при цьому відіграють, певно, і концептуальні принципи кримінології у поясненні злочинності, які сформувалися у процесі розвитку цієї науки.

Індетерміністський філософський принцип «свобода волі» діючої людини, перенесений у сферу кримінального права, виключав як саме поняття злочинності, так і розуміння її суті як цілісного соціального явища. Кримінальна реальність мислилася у вигляді одиничних злочинів – результат прояву злої волі окремих осіб, мотив до дії у яких виникає довільно, за власним міркуванням. З точки зору раціонального XIX ст. важко було б інакше пояснити поведінку людини, яка вчиняє явно іраціональні вчинки – злочини.

Антропологічний детермінізм з його головною ідеєю «уродженого злочинця» приводить до висновку щодо існування кримінальної реальності як набору заздалегідь відомих злочинів, котрі вчиняються хворими особами. Злочин і навіть його вид заздалегідь запрограмовані природою. При такій концепції злочинність як неминуче зло еволюції людства, його атавізмів, сприймалася у виді більшого чи меншого прояву біологічних «уроджених програм».

З середини XIX століття злочинність почала розглядатися не просто як набір індивідуальних злочинних актів, які породжуються свідомими егоїстичними устремліннями деяких людей, їх злою волею або осіб з уродженою злочинною програмою, а як соціальне явище, обумовлене суспільством. Соціальний детермінізм (позитивізм) за допомогою статистики і математики зафіксував, що злочинність, складовими частинами якої є окремі злочини, стала явищем, оскільки був установлений її зв'язок з різними соціальними протиріччями. Суспільство містить у собі зародки усіх злочинів, що мають вчинитися, оскільки у ньому існують умови, які сприяють їх розвитку (А. Кетле).

Визнання того факта, що злочинність – соціальне явище, є, безперечно, видатним відкриттям науки XIX століття. Воно мало і має далекоглядні висновки. Одним з таких висновків було те, що злочинність – явище, притаманне будь-якому суспільству, незалежно від рівня його цивілізованого розвитку, тобто воно вічне (Ю.М. Антонян). Дійсно, злочинність супроводжує людство. Якщо неупереджено звернутися до історії, то далеко не гармонія інтересів члена роду і авторитету старшин панувала у первісному суспільстві. Дикі масові людські жертвопринесення, ритуальні вбивства, спалення, винищувальні війни, грабування, насильство, нещадність і крайня жорстокість, варварські звичаї тощо були сопутниками людства з моменту його появлення. Це були витіки багатьох насильницьких, корисливих насильницьких та інших злочинів. Злочинність змушувала людську спільноту шукати різні види захисту від руйнівних суспільно небезпечних дій (табу, звичаї, заборони, приписи, та ін.), які з часом склали основу кримінального права.

У вітчизняній кримінології існує декілька наукових підходів до розуміння і визначення злочинності.

1. Сумарно-статистичний: злочиннність – відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має кримінально-правовий характер і складається із сукупності злочинів, які вчинюються у відповідній державі за певний період часу (Н.Ф. Кузнецова, І.М. Даньшин та ін.).

2. Деструктивний: злочинність – масовий прояв деструктивної поведінки людей, яка виражається у системі злочинів, вчинених на даній території протягом певного часу (А.Ф. Зелінський).

3. Девіантологічний, або релятивно-конвенціональний. Під злочинністю тут розуміється відносно розповсюдене (масове) статистично стале соціальне явище, різновид девіантності (відхилення), яка визначається законодавцем у кримінальному законі. При цьому припускається, що в дійсності немає об'єкта, який був би «злочинністю» за своїми внутрішніми якостями. Злочин і злочинність – поняття відносні, договірні, тобто штучні соціальні конструкти (Я. Й. Гілинський).

4. Особистісно-активністний. Злочинність – це соціальний феномен суспільного життя у вигляді несхвальної і опасної для суспільства кримінальної активності частини його членів. Численні фактори, які обумовлюють вчинення злочинів і злочинності як соціального феномену, у різні часи і різні періоди життя суспільства неоднакові не тільки за змістом, але й за інтенсивністю, стійкістю та глибиною впливу. Цими показниками визначаються такі риси злочинності як мінливість, відносна масовість, інтенсивність, міра суспільної небезпеки (А.П. Закалюк).

5. Інституціоналіський (суспільно установлений функціонально пов'язаний з суспільством). Злочинність розглядається як один із різновидів соціальної практики, як сукупність кримінальних практик. Вона – не особливий вид людської поведінки, що знаходиться поза соціальної діяльності, а є самою цією діяльністю, але поза правового поля (В.М. Дрьомин).

Є і інші підходи до поняття та визначення злочинності. Усі вони свідчать про спроби вчених розкрити предметну сутність злочинності, знайти відповіді на актуальні питання сучасності, науково адекватно відобразити цей фрагмент реальності. Доцільно із наведених визначень злочинності виявити найбільші характерні її ознаки.

До таких ознак відносяться:

- історична обумовленість і мінливість злочинності;

- соціальна природа злочинності;

- множинність злочинів;

- територіально-часовий і кількісно-якісний її вимір.

Отже, злочинність – це історично обумовлене і мінливе соціальне явище, яке проявляє себе у виді множинності злочинів, має територіально-часовий та кількісно-якісний вимір.

В деяких наукових роботах пропонується віднести до ознак злочинності її системність. Злочинність – це система, що складається зі злочинів, сукупність і взаємозв'язок яких підкорена системним принципам. З цієї точки зору, злочинність розглядається як порівняно самостійна, динамічна, ймовірна соціальна система, елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів, об'єднаних в однородні групи. Специфічний зв'язок цих елементів створює вже не просту сумарну сукупність, а якісно інше за своїм змістом явище – злочинність (І.М. Даньшин, Н.Ф. Кузнецова та ін.)

Але немало і тих вчених, які спростовують це положення. На їх думку, злочинності не притаманні властивості системи. Злочинність можна віднести до класу так званих уявних систем або статистичної множинності. Ледве чи доцільно накидати системний камуфляж на конгломерат різнородних ізольованих елементів, які не мають єдиного системостворюючого стрижня (І.П. Рущенко, В.В. Голіна та ін.)

Питання залишається відкритим для подальшої дискусії.

3. Ознаки злочинності (Ю.Ф.Іванов., О.М.Джужа)

Беручи визначення злочинності за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття "злочинність".

1. Злочинність - явище негативне, що завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема. Одночасно деякими мислителями ставилося під сумнів таке потрактування. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище.

2. Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність - це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти інтересів всього суспільства чи певної його частини.

Неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, які її породжують. Якщо в основі злочинності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.

3. Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає, що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного.

Стан злочинності неоднаковий у різних соціально-економічних формаціях. її рівень і структура змінюються й на певних етапах розвитку визначеної формації залежно від змісту й тенденцій, причин та умов злочинів, а також від визначення державами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності чітко відображена в історії кримінального законодавства всіх держав.

4. Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність - це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміна одного суспільного ладу на інший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем.

5. Злочинність має кримінально-правову характеристику. Поняття злочину - базового елемента поняття "злочинність" - дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміналізація тих або тих діянь впливає на всі її показники.

Кримінологія, вивчаючи злочинність та її причини, керується поняттям протиправності, трактуючи його як юридичний вияв суспільної небезпеки. Якщо в діях людини немає складу злочину, передбаченого кримінальним правом, то вона не може бути об'єктом кримінального переслідування.

6. Злочинність - не статистична сукупність злочинів, а власне явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за причиново-наслідковою залежністю та зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами - економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства та соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочинності визначаються суперечностями взаємодії соціальних процесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та мішаного характеру.

Це означає, що між усіма ознаками злочинності існує діалектична єдність. Це кількісно-якісна єдність її стану, структури, динаміки, характеру, географії, це взаємозв'язок соціального та правового явища, історично-мінливого і перехідного характеру. Тому зміна одного аспекту злочинності завжди веде до зміни іншого.

7. Злочинність - це не механічна сукупність, а цілісна сукупність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами. Крім цього, її елементи - окремі злочини та їх групи (підсистеми) - перебувають у визначених статистично вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.

8. Злочинності притаманна ознака самодетермінувального явища, тобто самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.

9. Злочинність складається з конкретних злочинів, вчинених на певній території у відповідний період часу.

10. Злочинності притаманна іррегулярність. Іррегулярність стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності, здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин. Ця незалежність окремих актів поведінки, їх іррегулярність і надає правопорушенням загалом статистичного характеру.

11. Злочинність має масовий характер. Стосовно злочинності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукупності дій.

12. Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість злочинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі порівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недоліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.

Отже, вивчаючи рівень і динаміку злочинності, можна спостерігати різні стійкі розподіли її видів, закономірностей місця та часу вчинення злочинів, характерні особливості особи злочинця тощо.

12 3 4