 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Класифікація народних ляльок
Народна лялька відома з незапам’ятних часів і своїми витоками сягає доби Трипільської цивілізації.. Такі ляльки можна знайти в будь-якій країні. Це була не просто іграшка. Вважалося, що вона захищала людину від неприємностей і бід. Ляльку часто використовували у ритуалах. При виготовленні ритуальної ляльки в неї вплітали все те, від чого людина хотіла позбутися (біди, хвороби), і спалювали на вогнищі, або топили у воді. До кінця ХІХ ст. витоки обряду остаточно втратилися і забулися, а ляльки залишилися. У всіх слов'янських народів, було велике різноманіття саморобних ляльок. Традиції виготовлення ляльок на території, де проживали слов'янські народи існували аж до середини ХХ століття. За призначеннямслов’янські ляльки діляться на обрядові, оберегові, ігрові, авторські художні ляльки та сувенірні промислові ляльки. § Обрядові: Масляна, Купавка, Коляда, Покосниця, Нерозлучники, Зольна, Куватка, Пеленашка, Весільна, Круп’яничка, Вербниця, Пасхальна голубка, Веснянки § Оберегові: Куватка, Лихоманки, Травниця, Безсонниця, Берегиня, Вузлова, Десятиручка § Ігрові:Зайчик на пальчик, Вузлова, Куватка, Пеленашка. § Авторські художні ляльки відображають особливості індивідуального відношення автора до навколишнього світу стан його душі- це коли лялька стає предметом мистецтва. § Сувенірні промислові ляльки, пов'язані з соціальними стандартами і попитом на ринку. За матеріалами: ляльки виготовляли з різноманітних матеріалів – тканина, дерево глина, трава , солома, папір. Найпопулярніші серед українців ганчір’яні ляльки виготовлені переважно зі шматків одягу, що вийшов із ужитку, або залишків тканини від шиття нового. За способом виготовлення ляльки поділяються на : Ø мотані Ø вузлові Ø шиті Вузлові ляльки виготовляють шляхом намотування та прив’язування тканини без застосування голки. Спосіб творення цих ляльок – скручування, скочування, змотування, зв’язування, завивання. Вбрання ляльки створювали, намотуючи шматки тканини на тулуб. Голку з ниткою застосовують в окремих випадках під час пошиття головного убору та обробки вбрання ляльки. За розміром: висоту ляльок в основному приблизно визначають так Ø Ліктьві ляльки – від ліктя до кінця середнього пальця; Ø Вздовж долоні – від кінця середнього пальця до запястя; Ø Впоперек долоні – тобто на ширину чотирьох пальців руки або їх іноді називають пальчиков – тобто розміром із середній палець. За конструкцією ляльки поділяються на: Ø мотанки Ø вузлові Ø мотанки з перегином Ø ляльки-мішечки Види народних ляльок
В Україні вирізнялися три основні типи ляльок-мотанок: Ø немовля Ø баба-берегиня Ø княгиня Ø дівчина-наречена Немовля - при народженні дитини виготовляли ляльку-немовля в пелюшках. Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну і здоров'я. Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. Всередину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку. Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого. Люди завжди вірили в те, що речі, виготовлені власними руками, можуть уберегти від багатьох неприємностей. Вважається, що найсильніший оберіг - це річ, яку зробили для вас кровні родичі. Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити ляльку-оберіг, і до цього ставилися так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника. Збереглися відомості про те, що у 19-му столітті дівчаток з трирічного віку долучали до цього мистецтва, вони майстрували ляльок нібито для своїх майбутніх дітей. Ганчіркових ляльок починали «вертіти» з п'яти років. Такі ляльки були в будь-якій селянській сім'ї, в деяких будинках їх налічувала до сотні. А перед заміжжям дочки мати власноруч виготовляла і дарувала нареченій ляльку-мотанку, як символ жіночої мудрості. За традицією, лялька-мотанка повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник і запаску (фартушок). Усі елементи одягу є оберегами: Ø спідниця - символізує землю, Ø сорочка -позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній, – Ø намисто -уособлює достаток. Ø Також повинен бути головний убір– очіпок, стрічка чи хустка, що символізує зв'язок з небом. Зроблена з любов’ю, лялька розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Ляльки виготовлені шляхом намотування тканини на основу. Голова зроблена з мотка лняної тканини. Сакральний хрест замість обличчя символізує єдність неба і землі, чоловічого (вертикальна лінія) і жіночого (горизонтальна) начал. Ляльки одягнені в костюми, характерні для Україні 18-19 століття. В окремих деталях костюма використана традиційна українська вишивка. Усі моделі-аналоги нескладні за технологією виготовлення мають естетичний і привабливий вигляд. Важливим є збереження традицій національного костюма.
Наприклад, народний майстер-лялькар Валентина Бердник-Сокоринська, яка робить свої ляльки-мотанки з дотриманням усіх стародавніх обрядів та законів її виготовлення, часто проводить спеціальні майстер-класи для майбутніх матерів або для дітей-сиріт. Виготовлення ляльки-мотанки - це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки, стають врівноваженішими, і разом з тим, вони роблячи свою лялечку, формують образ своєї майбутньої матері. Так само, жінки, які в період вагітності, проходять майстер - клас, формують для своєї дитини щастя, здоров’я, успіх. У деяких регіонах України ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок - це теж зразок обрядової магії, адже мак — це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили.Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті. Марко Грушевський у своїй фундаментальній праці «Дитина у звичаях та віруваннях українського народу» Багато хто з дослідників, відзначаючи важливість традиційної ляльки у процесі виховання дитини і формування її світогляду, водночас залишає поза увагою інший аспект народної ляльки. Звісно, лялька завжди була іграшкою, але в древності кожна річ мала крім побутового, буденного, ще й сакральне призначення. І лялька - не виняток. З одного боку, гра з лялькою - це важлива складова прилучення дитини до пізнання світу і побутового життя, дівчинка, граючись з лялькою, психологічно готувала себе до майбутнього материнства. Водночас, лялька за своїм декоративним оформленням та формою служить для дитини найпершим зв’язком із Традицією. Але будь-яка лялька, а надто мотана лялька, у яку майстер вкладає свої думки і наміри, мала в усі часи й інше призначення, а саме - магічно-обрядове. Це вельми важливий культурний і навіть магічний феномен, про який зараз якщо й згадують, то здебільшого в контексті сумнозвісних «ляльок вуду», з допомогою яких чаклуни в Африці та на островах Карибського моря насилають хвороби і нещастя на своїх ворогів. Але нерідко забувається, що магія - це всього лише уміння працювати з певними силами природи, які до кінця ще не можуть пояснити вчені, і ці сили можна обернути як на шкоду, так і на користь, — все залежить від намірів і дій конкретно взятої людини, яка проводить ритуал. Звісно, іноді ляльку робили і на шкоду людині - зокрема, таке явище, як описують дослідники, мало місце на Гуцульщині. Добре цей обряд відображено у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Ляльку для такого ритуалу - чи то оздоровчого, чи навпаки, шкідливого - робили з воску або тканини, іноді з глини — тобто, з матеріалів, які порівняно легко було знищити. Ляльку спеціальним ритуалом пов’язували з людиною, які хотіли завдати шкоди або навпаки, зичили добра. І коли виготовляли - подумки або вголос виголошували те, для чого робиться ця лялька. Іноді в ляльку зашивали шматочок речі, яка належала людині. Якщо хотіли пошкодити, то ляльку протикали терновим шипом або іншого колючого дерева. У Карпатах, кажуть, це треба було робити виключно голками, купленими на гроші, зароблені у вдови. Воскову ляльку могли розтоплювати на вогні. Магічна роль мотаної ляльки, як захисного оберегу, відображене в народних казках. Лялька-мотанка є помічницею і берегинею героїні в казці «Василиса Прекрасна». Мати, помираючи, дає своїй доньці лялечку і наказує, щоб та берегла її, шанувала, годувала крихтами хліба і краплями молока - і лялечка завжди буде вірною помічнице. Дівчина виконує наказ матері, і лялька допомагає їй здійснити усі завдання, виконати усі забаганки лихої мачухи, вийти переможницею в символічному поєдинку з Бабою-Ягою і зрештою здобути щастя й добробут. Очевидно, ця казка - відгомін старовинного звичаю, коли мотана лялька була символом Берегині роду, яка передавалася з покоління в покоління, від матері і до дочки, і ниточка, якою в’язалася лялька, ставала символічною золотою ниткою, яка єднала покоління в міцний єдиний Рід, берегла і захищала, давала силу, наснагу і добробут. Лялька-мотанка - це один із найдревніших архетипічних символів, який єднає культури і традиції. Це ознака швидше не історичної спорідненості культурних традицій, які розвивалися у цих регіонах, єдності духовного, сакрального простору для всіх людей, у яких попри всі війни і чвари, якими повна людська історія, завжди було прагнення до злагоди й гармонійного життя, яке уособлює зроблена з молитвою та любов’ю Лялька-мотанка. Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.
|
Перегляд мультимедійної презентації з коментарями вчителя та виступом учениць з підготовленими доповідями.
Окремий різновид обрядової ляльки, яка створювалася на добробут і щастя – це весільна подвійна лялька, що зображувала «Князя з Княгинею», тобто, молодого й молоду. Такій подвійній ляльці робили одну ручку на двох, що повинно було символізувати злагоджене любов’ю життя. І нерідко таку парну ляльку садовили на першій підводі, якою молоді їхали до церкви вінчатися, щоб ця лялька захищала майбутнє подружжя від лихого ока. Дотепер можна бачити на капоті машин весільного кортежу ляльку, хоча уже давно забувся первісний, сакральний символ цієї традиції. Зараз майстри, які працюють з традиційною лялькою, відзначають позитивний вплив, який має процес виготовлення такої ляльки на психіку людини.
дає ґрунтовний опис ляльки-мотанки як дитячої іграшки. Зокрема, він пише про один із способів виготовлення мотанки: «Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її в полотнинку, зав’яжуть як вузлик, ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке, як очіпок у молодиці чи стрічка в дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або як дівці, вичешуть кіску з прядива, і узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде у ляльки шия, встромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата - весільних, а молодиці - «Неньки» абощо».