ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Реалізація соціокультурної компетенції на уроках «Я у світі».

12 3

План.

Вступ.

1.«Соціокультурна компетентність молодших школярів» як явище.

2.Реалізація «соціокультурної компетенції» на уроках «Я у світі».

3.Трактування поняття «культурологічна компетентність молодших школярів».

4.Реалізація «культурологічної компетентності» на уроках «Я у світі».

Висновок.

Вступ.

Проблема виховання особистості – одна з найголовніших проблем сучасності. І це зрозуміло: новому суспільству потрібна нова людина – високоосвічена, інтелігентна, національно свідома, здатна до саморозвитку, самовиховання та самореалізації в суспільстві, яка керується загальнолюдськими цінностями, глибоко розуміє традиції свого народу та примножує їх. Це людина, у якої багатий внутрішній світ, проте таку людину треба виховати. Вчителі – початківці повинні не тільки вчити дітей основам наук, а й прищеплювати їм високу духовність. (Формування соціокультурної компетентності молодших школярів через вивчення народних звичаїв і традицій на уроках української мови.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/45657/)

З огляду на це в освіті України почався новий етап розвитку, пов'язаний зі зміною менталітету суспільства та особистості. Процеси, що відбуваються сьогодні в нашій державі, зумовлені суперечностями соціального, економічного та політичного становлення, висувають важливе завдання для освіти —формування життєво компетентної особистості, здатної до самореалізації.Знаннєвий підхід до навчання неспроможний забезпечити ефективність процесу соціалізації особистості, що передбачає розвиток інтелекту, емоційної сфери, вироблення стійкості до стресу, упевненості в собі, позитивного ставлення до світу і сприйняття себе й інших, виховання мотивації, усвідомленої потреби в самоактуалізації, самовдосконаленні.За висновками зарубіжних та українськихнауковців і вчителів, реалізувати такі завдання покликаний компетентнісний підхід.

Державний стандарт початкової освіти, затверджений 20 квітня 2011 року Кабінетом Міністрів України, побудовано на засадах особистісно орієнтованого, компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти. (Дрожак І.М.Компетентнісний підхід у навчанні й вихованні молодших школярів. – Миколаїв, 2014; 7-8)

Отже, дамо визначеня і розмежуємо компетенцію та компетентність як педагогічні категорії.

Компетенція – це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості.За старими програмами – це сукупність знань, умінь, навичок та способів діяльності, за новими – рівень навчальних досягнень.

Компетентність – це володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності. Тобто під компетенцією слід розуміти задану вимогу, норму освітньої підготовки учня, а компетентність – як його реально сформовані особистісні якості та мінімальний досвід діяльності.(Студопедія .[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studopedia.com.ua/1_192692_ponyattya-pro-kompetentnist-i-kompetentsiyu.html)

Компетентнісний підхід – спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є компетентності учнів.

«Соціокультурна компетентність молодших школярів» як явище.

Сучасна політична, соціальна, культурна ситуація в Україні зумовлює особливу актуальність поступу шкільної освіти в напрямку підготовки патріотично налаштованої, активної, духовно багатої особистості школяра, здатної результативно взаємодіяти з іншими членами суспільства за допомогою державної мови, ставитися до неї як до вищого духовного надбання народу. Мова – це генетичний код нації. Видатний український науковець, політичний i церковний діяч І. Огієнко зазначав, що «любов до України неможлива без поваги до рідного слова як основи міцної держави, без якої людина помалу перестає любити свою рідну землю, а з часом стає до неї зовсім байдужою» . Мова, на переконання вченого, – то серце народу, а літературна мова – то головний двигун розвитку духовної культури народу, то найміцніша освіта її. Мова виконує культурозберігальну й культуротворчу функції. [ Топчій Л.С.Формування україномовної соціокультурної компетентності: теоретичні і практичні аспекти// «Молодий вчений». - 2014 . - No 7 (10) . – С.170-172. ]

Саме тому актуальність розвитку соціокультурної компетентності школярів визначається як соціальними чинниками, так і розробленням культурологічного напряму в сучасному мовознавстві (С. Єрмоленко, В. Жайворонок, В. Кононенко, В. Маслова, Л. Мацько та ін.). Водночас науковці та вчителі-практики констатують недостатній рівень сформованості соціокультурної компетентності в багатьох учнів, що, у свою чергу, є причиною проблем їхньої комунікативної реалізації в полікультурному соціумі.

Аналіз наукової літератури, присвяченої розв’язанню окресленої проблеми, свідчить, що окремі питання теорії і практики соціокультурного розвитку особистості розкрито в працях лінгводидактиків (А. Богуш, М. Вашуленко, Н. Голуб, О. Горошкіна, К. Климова, Д. Кобцев, А. Нікітіна, М. Пентилюк, О. Потапенко, О. Семеног, Л. Скуратівський та ін.).

Проблема формування соціокультурної компетенції знайшла своє відображення у багатьох роботах різних науковців. Кількість публікацій з вищезгаданої проблематики свідчить про актуальність останньої, оскільки соціокультурна компетенція уособлює здатність учнів ефективно взаємодіяти між собою та з іншими членами суспільства. Утім, зауважимо, що ефективності формування соціокультурної компетенції в учнів сприятиме уточнення сутності та складових цієї компетенції. Інакше кажучи, перш ніж щось формувати, необхідно чітко уявити собі, що необхідно формувати. Своєю чергою виходячи з визначеної сутності та складових певного явища чи вміння, вчитель має добирати засоби та форми роботи, застосування яких дозволить вирішити поставлене завдання.

Соціокультурна складова компетентності передбачає, що людина є обізнаною передусім у культурі та менталітеті свого народу та вміє застосовувати ці знання в процесі комунікації. Таким чином, під соціокультурною компетенцією ми розуміємо набуті знання про культурні і духовні цінності та норми народу носія-мови та вміння ефективно використовувати ці знання в процесі спілкування.

Соціокультурна компетенція складається з країнознавчої та соціолінгвістичної компетенцій. Країнознавчакомпетенція являє собою знання учнів про культуру країни (знання історії, географії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традицій та звичаїв країни). До складу соціолінгвістичної компетенції відносимо знання особливостей національного мовленнєвого етикету і невербальної поведінки(міміка, жести, що супроводжують висловлювання) та вміння враховувати їх у реальних життєвих ситуаціях, здатність організовувати мовленнєве спілкування відповідно до комунікативних ситуацій, соціальних норм поведінки та соціального статусу комунікантів.

У процесі навчання важливо залучити учнів до національної культури, побуту, традицій, соціальних відносин, сформувати позитивне ставлення до народу країни. У межах власної культури створюється стійка ілюзія власного бачення світу, способу життя, менталітету як єдино можливого. Тільки за умови виходу за межи своєї культури, зустрічі з іншим світоглядом можна зрозуміти специфіку своєї суспільної свідомості, побачити відмінність культур. У зв’язку з цим поряд із вивченням мовних особливостей учителям необхідно приділяти велику увагу формуванню в учнів соціокультурної компетенції.[ Сутність та структура соціокультурної компетенції учнів.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bo0k.net/index.php?bid=10575&chapter=1&p=achapter]

Реалізація соціокультурної компетенції на уроках «Я у світі».

Предмет «Я у світі» в порівнянні з попередніми варіантами суспільствознавчих курсів «Ознайомлення з навколишнім світом», «Я і Україна» розширює смислові горизонти бачення учнів, спрямовує їх на усвідомлення сучасного контексту взаємовідносин людини і суспільства, набуття демократичних цінностей, засвоєння поведінкових еталонів. Порівняно більшою стає питома вага етико-правової тематики. У змісті предмета «Я у світі» першорядними є формування системи ставлень учнів до навколишнього світу, створення умов для вибору ними суспільних цінностей. [Бібік Н. М. Авторська концепція підручників «Я у світі» для 3 і 4 класів / Н.М. Бібік // Проблеми сучасного підручника : зб. наук. праць / [ред. кол.; наук. ред. –О. М. Топузов]. –К. : Педагогічна думка, 2012. –Вип. 12. –С. 17–24.]

Учителю випадає найпочесніша, найвідповідальніша місія допомогти учням долучитися до культурної скарбниці українського народу. Зауважимо, що на сучасному етапі процес освоєння культурної спадщини має свої особливості. Тенденція переосмислення ролі й значення культурної спадщини полягає у прагненні не лише зберегти її в первісному вигляді, а й активно ввести у формат теперішнього життя. Відкриття нового в старому спонукає не механічно використовувати надбання минулих поколінь, а вивчати його й активно вводити в сучасну соціокультурну ситуацію, розуміти спадкоємність художніх цінностей.[ Реалізація соціокультурної змістової лінії на уроках української мови.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://docviewer.yandex.ua/?url=http%3A%2F%2Fimidg.ucoz.ua%2Fstaty%2Ffilosofia%2FKoricka.doc&name=Koricka.doc&lang=uk&c=56f70333fe96]

«Я у світі» – новий навчальний предмет, який справедливо називають першим курсом громадянської освіти. У початкових класах через введення цього предмета готується підґрунтя для диференційованого вивчення суспільствознавчої галузі на наступних ланках школи. Метою предмета у 3-4 класах є особистісний розвиток учня, формування його соціальної і життєвої компетентностей на основі поетапного засвоєння різних видів соціального досвіду, який охоплює загальнолюдські, загальнокультурні і національні цінності, соціальні норми, громадянську активність, практику прийнятої в суспільстві поведінки, толерантного ставлення до відмінностей культур, традицій, різних точок зору.

Програмою визначено що у дидактико-методичній систематизації навчального матеріалу особливо важливого значення надається зв’язку його з життям, оскільки обмеженість відповідного досвіду учнів потребує постійного залучення й аналізу життєвих вражень − цієї головної чуттєвої опори набутих знань. Це ж стосується принципу поєднання методів і прийомів навчання − він передбачає активне й свідоме нагромадження, а відтак − і узагальнення вражень із різних джерел, доцільну організацію самостійної й пошукової діяльності учнів. Це сприятиме пізнанню самими учням свого довкілля і самовизначенню у ньому, дасть можливість формувати у них елементарні навички дослідницької роботи, співпраці з іншим людьми і виробляти зацікавлене практичне ставлення до пізнаваних об’єктів. Уроки можуть бути досить різноманітними як за формами роботи, так і за змістом, вдалим буде використання парних, групових форм роботи тощо. [ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ УЧНІВ НА УРОКАХ «Я У СВІТІ».[електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://teacher.at.ua/publ/innovacijni_tekhnologiji_navchannja/tekhnologiji_ta_praktichni_metodi_navchannja_uchniv_na_urokakh_ja_u_sviti/63-1-0-17027]

Проблема формування соціокультурної компетентності учнів є насущною. Особливої актуальності вона набуває у зв’язку з тим, що більшість школярів має поверхові знання з нашого минулого, не зовсім чітко орієнтується в соціумі, та й загалом, як показує практика, для розвитку комунікативного мовлення учнів допомагатимуть такі зразки текстів, завдань, які мають високий навчально-виховний потенціал. Реалізація соціокультурної мети навчання передбачає не лише набуття учнями певних знань, необхідних і достатніх для спілкування, а й виправдане їх використання в житті.

Основними завданнями, які необхідно реалізувати для досягнення соціокультурної мети, є:

· вироблення в учнів уміння взаємодіяти з іншими людьми в полікультурному суспільстві;

· залучення школярів на практиці ефективно застосовувати набуті знання й уміння;

· формування духовного світу учнів, ціннісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів;

· виховання для життя в цивілізованому громадянському суспільстві.

Оскільки змістове наповнення соціокультурної лінії взагалі та на уроках «Я у світі» зокрема відбувається завдяки відбору соціокультурних відомостей з освітніх галузей «Мови і літератури», «Естетичної культури» тощо, то формування соціокультурної компетентності передбачає оволодіння школярами знаннями про природні, економічні, історичні, суспільні, культурні особливості країни, в якій вони живуть, а також зумовлює глибше розуміння власної духовно-культурної автентичності через усвідомлення традицій світової культури.

Реалізація методики формування соціокультурної компетентності учнів у процесі навчання «Я у світі» передбачає використання системи засобів:

- навчальних програм;

- методичних комплексів;

- навчально-методичних посібників.

Аналіз програм, підручників, навчально-методичного інструментарію засвідчує необхідність систематичної цілеспрямованої роботи над реалізацією соціокультурної змістової лінії, бо «соціокультурний блок програм дає змогу уникнути випадковості й безсистемності в доборі матеріалу, які мали місце в традиційній системі навчання базових предметів, спрямувати процес збагачення мовлення учнів на задоволення потреб їхнього мовленнєвого розвитку», – зауважує Н.Бондаренко. [Реалізація соціокультурної змістової лінії на уроках української мови.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://docviewer.yandex.ua/?url=http%3A%2F%2Fimidg.ucoz.ua%2Fstaty%2Ffilosofia%2FKoricka.doc&name=Koricka.doc&lang=uk&c=56f70333fe96]

А як відомо мовлення учнів залежить від багатого словникового запасу та обізнаності у різних сферах життя.

Ядром активізації пізнавальної діяльності учнів, засобом формування їх мовленнєвої культури виступає текст. В даному конкретному випадку – це тексти підручника з предмету «Я у світі» як базовий текст та різні допоміжні джерела для розширення кругозору, пізнавальної активності та розширення словникового запасу. Також він ознайомлює з найвидатнішими постатями, подіями національної історії та культури, матеріальними й духовними пам’ятками, із звичаями й традиціями українського народу, що мають неминущу цінність не лише для української, а й для світової культури. Текст втілює культуру в собі, в ньому закладена інформація, що відображає соціокультурну специфіку мовної спільноти, тому є основною одиницею сучасної культурологічної освіти. Тексти є універсальним засобом акумуляції людського досвіду. Система текстів повинна наповнювати освітній зміст соціокультурної змістової лінії. При доборі текстів певної тематики необхідно враховувати індивідуальні особливості дитини. Важливо, щоб дитина «не загубила» отриману раніше інформацію з певної теми в наступному класі.

На підвищення ефективності набуття учнями соціокультурних знань впливає використання вдало дібраних засобів навчання: дидактичний матеріал, наочність, технічні засоби. Дидактичний матеріал, об’єднаний певною тематикою, в комплексі ілюструє явище, допомагає учням цілісно сприйняти його. [Реалізація соціокультурної змістової лінії на уроках української мови.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://docviewer.yandex.ua/?url=http%3A%2F%2Fimidg.ucoz.ua%2Fstaty%2Ffilosofia%2FKoricka.doc&name=Koricka.doc&lang=uk&c=56f70333fe96]

12 3