 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Тема 4. Суспільно-політичні та економічні чинники комунікативних процесів
Зміст 1. Роль інформації в розвитку сучасної економіки. 2. Характристика інформаційно-комунікаційного ринку. 3. Інтегровані маркетингові комунікації. Моделі. 4. Типи організаційних комунікацій. 5. Комунікативні процеси в політиці. 6. Політична влада в інформаційну епоху. 7. Особливості політичного маніпулювання в інформаційно-комунікаційному просторі й механізми його подолання Роль інформації в розвитку сучасної економіки Міжнародне економічне співробітництво сприяє створенню нової інформаційної економічної системи, де основним фактором виробництва є знання. В глобальному суспільстві інформація є основою економічного розвитку та зрушень у господарській діяльності. Сьогодні комунікативний процес включає крім взаємодії і спілкування, приховування інформації, спекуляцію нею та монополізацію права на користування. Найкраще питання комунікації розроблене американським економістом Томасом Сантом. Значна частина його праць присвячена ефективності збуту інформації. Він є творцем першої світової системи автоматизації немовних комунікацій в міжнародному бізнесі. Взагалі будь-які потоки інформації, які виникають в міжнародних стосунках мають бути спрямованими на мобілізацію ресурсів, щоб покращити розвиток країни, а не на одержання прибутку компаніями. Індустріальний етап характеризується рухом незалежної інформації, яка контролює діяльність різних економічних суб’єктів, є точною та об’єктивною. Основним завданням суб’єктів міжнародних економічних стосунків тут – це збагачення середнього достатку народу та відкритість економічних процесів. Характерні риси в розвитку інформаційного суспільства: • створення глобального інформаційного простору; • монополізація «прав на інформацію»; • зростання частки інформаційних комунікацій у ВВП; • вплив інформації ТНК на світове життя; • міждержавна нерівність; • загострення проблем інформаційної безпеки. Стрімкий розвиток комунікативних технологій у XXI ст. дозволяє швидко вирішувати економічні та соціальні проблеми, проте, через монополізацію прав на інформацію певними країнами чи компаніями, скористатись цим методом здатні тільки суб’єкти з вагомою часткою виробництва на ринку комунікативних технологій чи високим прибутком. Саме розвиток таких технологій дозволяє країнам-лідерам корегувати й дозувати інформацію, одержуючи ряд економіко-політичних переваг, що збільшує розрив між країнами. Починаючи з 2007 р. країнами було витрачено рекордні суми з метою проникнення на ринок портативних комунікацій. Держави із високим рівнем ВВП витрачають більше коштів на новітні технології портативних комунікацій, тобто прогресивніша країна намагається використовувати кращі засоби комунікацій. Основною складовою мовної комунікації є вербальне та невербальне спілкування. Вагомість словесної мови в постіндустріальному суспільстві при встановлені певних економіко-значимих контактів складає тільки 10 %, невербальне спілкування – приблизно 78 %. Суб’єкти міжнародних економічних відносин змушені стикатись з різномовністю партнерів, наслідком чого стали пошуки універсального засобу комунікацій. Основним засобом міжнародного спілкування утвердилась англійська мова, яка є домінуючою в сфері обслуговування світових телекомунікацій та укладання договорів (57 %). Наслідком поширення інформації є виникнення нових економічних ідей та рішень, які вигідно використовуються на міжнародному рівні. Саме тому витрати на придбання та обслуговування одиниць телекомунікацій оцінюються мільярдами. На світовому ринку Інформаційно-Комунікаційних Технологій (ІТС) протягом 2009 р. загальний грошовий оборот склав 1797 млрд. у.о. Більшість розвинених країн прийняли концепцію інформаційного суспільства, в них розвивається інформаційна економіка і є відповідні зміни як в економіці, так і в технологіях, культурі, соціально-економічних відносинах. Створення нових елементів продуктивних сил у вигляді ІКТ привело до появи нових, раніше не існуючих форм міжнародного бізнесу. Необхідно відзначити, що існує необхідність розглядати найрізноманітніші характеристики і властивості інформації, зокрема економічної. Для інформації, що відноситься до економічної, особливо важливі такі характеристики як коректність, точність і достовірність.
Характристика інформаційно-комунікаційного ринку Інформаційно-комунікаційний ринок складається з двох взаємопов’язаних кластерів – галузей телекомунікації (ТК) та галузей інформаційних технологій (ІТ), які розглядаються як окремі ринки. Світовий ринок комп’ютерних технологій представлений підприємствами декількох країн. Зокрема, лідерами в експорті цих технологій є Індія (60% загального експорту), Ізраїль, Китай, а в Європі – Ірландія та Угорщина. Ринок інформаційних послуг у 2005 р. сягнув 640 млрд. дол. Світова галузь електронного обладнання представлена підприємствами США, Японії, Китаю, Тайваню, Півд. Кореї, Малайзії та іншими. Частка країн ЄС, як і Японії, у світових продажах електронної продукції становить 22 %, у світовому виробництві – 19 %. Регіоном швидкого розвитку наукомістких технологій в останні десятиліття стала Південно-Східна Азія. Вітчизняний ринок інформаційно-комунікаційних товарів і послуг за останні роки демонструє стабільно високі темпи зростання порівняно зі світовим. За даними на грудень 2010 р. 81 % усіх користувачів електронних мереж звертаються до Інтернету в пошуках товарів, а 76 % стверджують, що через Інтернет їм значно простіше спостерігати за новинками на ринках. Цільова інформація не завжди здатна охопити необхідну аудиторію споживачів. Для того щоб розширити взаємозв’язок між комунікантом та комунікатом, в багатовекторному спілкуванні, використовують комунікативний канал. Комунікативний канал – це спосіб розповсюдження мовної інформації, що зазвичай супроводжується використанням продукції сектору медіа (радіо, телебачення, друковані матеріали, телефонний зв’язок, тощо). Комунікативні канали в міжнародних комерційних стосунках, слугують способом поширенням реклами чи антиреклами. Недоліком функціонування комунікативного процесу на сучасному етапі є збереження достовірності інформації. «Гонка інформаційних технологій» перетворила цю сферу в серйозний конкурентний бізнес з нерівномірною участю країн в обміні (розмежування правдивості інформації, доступ до неї). Впровадження новітніх засобів комунікації відбувається хвильоподібно залежно від життєвого циклу товарів (від декількох місяців, до 2-3 років). ЖЦТ комунікацій, за останній період, характеризується рекордно короткими термінами, такий процес швидкого зістарення забезпечує ринки країн, що розвиваються відносно новими дешевими технологіями та дає змогу активніше брати участь у житті світової спільноти. Отже, комунікаційні засоби в економіці дозволили вирішити нагальне питання – питання часу, тим самим розпочавши новий етап розвитку світу де основним є знання та миттєвість. Інтегровані маркетингові комунікації. Моделі Інтегровані маркетингові комунікації (ІМК) (стали відповіддю теорії маркетингу на ускладнення просування товарів і послуг на сучасному ринку, оз основоположник теорії ІМК є Поль Сміт) – це взаємодія всіх форм комплексу комунікацій, за якого кожна форма комунікацій повинна бути інтегрована з іншими інструментами маркетингу й підкріплена ними для досягнення максимальної економічної ефективності. Ефективність застосування маркетингових комунікаційних інструментів зумовлюється дією цілого ряду чинників, найбільш суттєвими з яких є особливості споживачів, різні способи оцінки і реагування їх на маркетингову комунікацію. Для першого типу споживачів характерна обмежена поінформованість про товар, існуючі цілі, способи придбання до моменту прийняття рішення про необхідність купівлі; як правило, це стосується високовартісних альтернативних товарів, яким властиві різні характеристики. Поведінка споживача другого типу основується на їх власних оцінках і стосується в основному товарів і брендів, які не відрізняються особливими відмінностями; купівля товару здійснюється достатньо швидко, лише після цього споживач повністю усвідомлює властиві даному товару якості. Якщо процес купівлі носить рутинний характер і відповідно стосується товарів із низьким ступенем диференціації, поведінка споживача не пов’язана із активним пошуком інформації і вирішальною умовою вибору стає звичка, впізнаність бренду по упакуванню. Відповідним комунікаційним інструментом в цьому випадку стає реклама, повідомлення з достатньо суттєвою частотою повторюваності. Реакції споживачів на маркетингові комунікації ґрунтуються на таких рівнях психологічного впливу комунікацій: як когнітивний (передача інформації); афективний (відношення); сугестивний (навіювання); конативний (поведінки). До найрозповсюдженіших чинників, що служать перепонами впровадженню інтегрованих маркетингових інтеграцій, відносяться: - недостатнє розуміння значущості та користі від застосування інтегрованих маркетингових комунікацій; - опір змінам зі сторони персоналу, особливо функціональних підрозділів організації, які відповідають лише за певну частину комунікаційного процесу; - існуюча система планування на підприємстві до впровадження інтегрованих маркетингових комунікацій, як правило, недостатньо гнучка і не відповідає стану інтеграції; - неготовність зовнішніх агентств, що спеціалізуються на виконанні якоїсь певної функції (реклама, паблік-рілейшнз), переорієнтуватися до роботи в умовах інтегрованих маркетингових комунікацій; - значні витрати часу менеджерів для здійснення інтегрованих маркетингових комунікацій. Основною умовою ефективної інтеграції маркетингових комунікацій є наявність в організації стратегії маркетингових комунікацій, яка б безпосередньо виходила з маркетингової стратегії, що, в свою чергу, була б відповідною корпоративній стратегії. Моделі маркетингових комунікацій пройшли в своєму розвитку ряд етапів. Історично першою вважається модель Н. Вінера (1954 р.), який запропонував модель маркетингових комунікацій, в якій отримувач повідомлення або споживач (R), ініціалізується повідомленням (SIGN), під впливом якого він реагує станом (REPLY). Відправник повідомлення (S) фіксує характер реакції об’єкта упр-ня (CR) та вводить корегуюче повідомлення (СF). Найбільш розвинутою з точки зору економетричного опису факторів та часових процедур, які визначають поведінку маркетингових комунікаційних систем, є модель Шенона та Вівера. Її відносять до «математичних» моделей теорії маркетингових комунікацій. В моделі внесено поняття «ентропії» («шум») – розсіювання кількісної та якісної складової потоку інформації/ Наступна модель Левіджа та Стейнера – передбачає, що процес впливу на сегмент споживачів розбитий на чотири послідовні етапи: усвідомлення (А), ставлення (В), первинна покупка (С), повторна покупка (D). Економічна ефективність комунікаційного процесу визначається через дві змінні. Важливим способом визначення економічної ефективності маркетингових комунікацій є метод оцінки впливу реклами на основі порівняння власних витрат з витратами конкурентів і, відповідно, обсягів продажу. Існуючі моделі впливу реклами на споживача не є взаємовиключними, хоча і відрізняються за кількістю визначених стадій. Так, в модель АІDА включаються стадії «увага–інтерес–бажання–дії»; в моделі АIDМА присутній ще один компонент – «мотивація»; формула DІВАВА визначає шість фаз процесу продажу: 1) визначення потреб і бажань потенційних покупців; 2) ототожнювання споживацьких нужд з пропозицією реклами; 3) «підштовхування» споживача до необхідних висновків про купівлю, які асоціюються з його потребами; 4) урахування передбачуваної реакції споживача; 5) формування у покупця бажання придбати товар; 6) створення сприятливої для купівлі атмосфери. Модель DAGMAR обґрунтовує чотири стадії акту купівлі: 1) упізнавання марки товару; 2) асиміляція – повідомлення адресата про якість товару; 3) переконання – психологічна схильність до купівлі; 4) дія – здійснення купівлі адресатом реклами. Модель «Схвалення» пропонує наступні стадії: 1) усвідомлення необхідності купівлі; 2) виникнення інтересу до товару, що рекламується; 3) оцінка його основних якостей; 4) перевірка, апробація якості; 5) схвалення. Основна проблема, пов’язана не тільки з впливом реклами на споживача, а і будь-якого іншого інструменту маркетингової комунікації, – визначення кількості знань, необхідних споживачу для формування/зміни відношення до товару і своєї поведінки, що дозволило б оптимізувати структуру комунікаційного набору.
Типи організаційних комунікацій 3 типи організаційних комунікацій: міжрівневі комунікації; горизонтальні або бокові комунікації; діагональні комунікації. В межах міжрівневих комунікацій розрізняють: низхідні й висхідні. В теорії управління розрізняють 5 базових типів комунікаційних мереж: ланцюгова мережа; Y- мережа; розкладена мережа; кільцева мережа; мережа повного взаємозв’язку (багатоканальна). Вибір типу комунікаційної мережі залежить від цілей, які ставить перед собою менеджер. Є формальні і неформальні комунікації. Мережа неформальних комунікацій отримала назву «виноградної лози». В такій мережі розповсюджується неточна, неповна, не завжди перевірена інформація, яку прийнято називати «чутками».
Таблиця 1. Базові типи комунікаційних мереж і критерії їх ефективності
Комунікативні процеси в політиці Політична система, її структура і особливості. Політична комунікація є процесом соціальної взаємодії за допомогою повідомлень, який стосується державного управління і здійснення влади у суспільстві. Така соціальна взаємодія може відбуватися у багатьох формах: від дебатів за кухлем пива у барі до випуску партійних буклетів і виступів політиків на сесіях і зібраннях. Власне, у сучасних демократичних суспільствах процес політичної комунікації майже весь реалізується через ЗМІ. Їхню впливовість спричинено масштабами охоплення аудиторії, високою технічною ефективністю, швидкістю поширення інформації, залежністю населення і політичних лідерів від ЗМІ у питаннях поширення знань про світ політики, який перебуває за межами сфери їхньої прямої участі, а також тим, що у найліберальніших демократичних суспільствах ЗМІ набули репутації достовірних і об'єктивних джерел інформації. Засоби масової інформації стали провідними інституціями у громадській сфері, тобто у «тій сфері соціального життя, де обмін інформацією і поглядами з питань, що становлять загальний інтерес, може впливати на формування громадської думки». М. Маклюен також розмежовує «холодні» й «гарячі» види комунікації. Холодні засоби вимагають більшої участі від аудиторії, щоб доповнити інформацію, яка видається. Гарячі засоби вимагають малої участі. Прикладом гарячих засобів у комунікації слугують: велике заповнення, багато інформації, мале включення, радіо, кіно, фотографія, друк, алфавіт, лекція, трансляція та ін. Прикладом холодних засобів комунікації є: мало інформації, велике включення, телефон, телебачення, карикатура, ієрогліф, семінар, репетиція ін. Унікальність процесів масової комунікації пов’язана з п’ятьма основними технічними властивостями, що забезпечуються каналами засобів масової комунікації: діахронністю – можливістю сталого збереження в часі повідомлення, яке передається; діатонністю – можливістю долання повідомленнями значних відстаней за умов відсутності посередників; мультипліцируванням – можливістю багаторазового відтворення одного і того самого повідомлення з автентичним змістом інформації та пов’язаною з цим можливістю її тиражування; симультанністю – можливістю одночасно надавати автентичні повідомлення для сприйняття багатьох людей; реплікацією – можливістю саморегуляції ЗМК. Політична комунікація відбувається на таких рівнях: між владою і громадянами, між політичними партіями, внутрі певних політичних організацій тощо. У системі політичної комунікації виокремлюють три рівні інформаційних потоків: 1) обслуговування органів влади і управління; 2) утворення інформаційного середовища діяльності партій, профспілок, громадських рухів; 3) звернення до громадської думки, масової свідомості, вплив на політичну поведінку. Для характеристики динамічних властивостей політичної комунікації варто опертися на п’ять основних функцій, сформульованих Ю. Ірхіним: 1. Поширення ідейно-політичних цінностей, знань про політику, політичне інформування. 2. Інтеграція і регулювання політичних відносин. 3. Формування громадської (політичної) думки. 4. Поширення політичної культури, її розвиток в індивідуумів; політико-культурний обмін. 5. Підготовка громадськості до участі в політиці.
Політична влада в інформаційну епоху Однією з найважливіших особливостей інформаційної епохи стає трансформація ролі, місця та змісту політичної влади як ядра політичних процесів будь-якого суспільства. За сучасних умов політична влада виявляється в ролі головного ньюзмейкера, формуючи соціополітичний феномен медіакратії. Причому національні медіакратії не просто мають різний політичний потенціал, але й визначаються різноспрямованими векторами майбутньої політичної еволюції. Особливостями інформаційної влади (тобто медіакратії) є: стійкість та асиметричність впливу комунікатора на реципієнта, високий ступінь контролю за його поведінкою, доволі умовні межі такого впливу. Інформаційна влада здатна впливати на політичну поведінку громадян двома способами – спонукати людей до певних дій, визначаючи цілі та зміст цих дій; запобігати або блокувати можливості виникнення «незручних», опозиційних рухів. Основою такої новітньої глобальної системи політичної комунікації стають віртуальні спільноти, що мають функціонувати на основі співпраці «електронної демократії» та «електронного уряду» за умов здійснення комп’ютерно-опосередкованої політичної комунікації (Computer-Mediated Political Communication). Основою комп’ютерно-опосередкованої політичної комунікації виступає обмін інформаційними повідомленнями політичного спрямування у всесвітній мережі Інтернет. Адже Інтернет дає змогу до нескінченності множити джерела політичної інформації, створює умови для глобального, інтерактивного політичного спілкування. «Електричні мережі інтерактивних комунікацій» у сучасних політологічних дослідженнях зазвичай називають віртуальними спільнотами. Особливість електронної форми урядування полягає в об’єднанні за допомогою Інтернет-технологій усіх міністерств і відомств у єдиний комплекс з вищим ступенем інтегрування внутрішніх процесів (документообіг) та єдиним інтерфейсом (вікном взаємодії) із громадянином (користувачем). Негативні тенденції у царині політичної комунікації: – надмірний («зомбуючий») вплив на суспільство засобів масової інформації (особливо реклами, зокрема політичної); – небажане втручання у приватне життя людей та організацій за допомогою застосування інформаційних технологій (наприклад, так зване хакерство через Інтернет); – складність адаптації до середовища інформаційного суспільства; – небезпека появи та поглиблення розриву між «інформаційною елітою» (людьми, які займаються розробкою інформаційних технологій) та пересічними користувачами. Концепції «електронного уряду» та «електронної демократії» свідчать про появу та розвиток нових форм політичної комунікації і політичної участі в інформаційному суспільстві. Ще однією загрозою, що несе із собою розвиток інформаційного суспільства, на думку багатьох дослідників, виступає поширення ідеології так званого кіберлібералізму або мережизму (від назви Інтернету «мережа»). «Кіберлібералізм» є наднаціональною ідеологією, що пропагує відмову від будь-яких обмежень інформаційного обміну та руху світових стихійних потоків інформації. Цю ідеологію пов’язують передусім з агресивною пропагандою Інтернету. Критика ідеології «кіберлібералізму» заснована на тому, що він характеризується надмірним експансіонізмом, прагненням до уніфікації, примусовості, руйнування моральної автономії людини. Інтернет ізолює людину, породжуючи «інтерактивну самотність», фрагментує суспільство, адже віртуальні об’єднання не в змозі генерувати та відтворювати повноцінні соціальні зв’язки. Інформаційно-комунікаційний простір породжує нові феномени: інформаційна війна, інформаційно-психологічна війна, мережна війна, кібервійна тощо, паблік-рилейшнз (PR), приховане соціальне маніпулювання (ССМ), комунікативна (електронна) демократія (КД), реклама, Інтернет-комунікації тощо. Отже, становлення глобального інформаційного суспільства є суперечливим, неоднозначним процесом, який породжує достатньо серйозні виклики для сучасних національних держав, ставлячи їх перед необхідністю перегляду засад своєї національної ідентичності, ставлення до базових демократичних інституцій, національного суверенітету та механізмів і принципів політичної комунікації.
Особливості політичного маніпулювання в інформаційно-комунікаційному просторі й механізми його подолання Система маніпулювання свідомістю впливає як позитивно, так і негативно, та при охопленні великої кількості людей може призвести до масового перекрученого бачення світу і, як наслідок, до непередбачуваних дій людей, що є загрозою суспільній безпеці та самозбереженню суспільства в цілому. Наслідками маніпулювання свідомістю в політиці можуть бути посилення дестабілізації внутрішньополітичної обстановки і формування загроз інформаційно-психологічній безпеці особистості, суспільства й держави. Основні засоби маніпуляції суспільною свідомістю: «1) мовні (використання певних штампів, термінів, ідеологічних і політичних кліше); 2) немовні (блокування «невигідної» інформації; представлення інформації у вигідному для себе контексті); 3) активні (нав’язування стереотипів і цінностей); 4) пасивні (фрагментарність інформації)». У вузькому розумінні політичне маніпулювання – це приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примушування їх діяти (або не діяти) всупереч власним інтересам. Як свідчить практика, в основі будь-якого маніпулювання лежать неправда й обман, причому не заради благих цілей, а заради користі. Вимагаючи більшої гнучкості в політиці, маніпулювання як спосіб соціального управління має для його суб’єктів ряд переваг порівняно з силовими й економічними методами панування. Особливостями політичного маніпулювання у виборчих кампаніях в Україні є: обмеження електоральної конкуренції, здійснення контролю правлячою групою за основними інформаційними потоками й політичним фінансуванням; систематичне використання державного апарату в проведенні виборчих кампаній (адміністративний ресурс); використання прийомів дезінформації (висування двійників, імітація дій від імені конкурентів, імітація небажаної підтримки конкурентів, перехоплення гасел опонентів) та ін. Серед поширених можна виділити: систематичне навіювання соціальних міфів, підтасування фактів, поширення неправди й наклепу, фрагментація інформації і її тенденційне коментування, а також використання спеціальних методів формування ілюзорної свідомості, таких як «напівправда», «наклеювання ярликів», «перенесення чужого авторитету», «спіраль умовчання» тощо, показ на телебаченні неугодних політиків у непривабливих ракурсах, використання для компрометації супротивників монтажу кадрів, який спотворює реальність, застосування витончених маніпуляційних електоральних технологій тощо. Розглянемо деякі прийоми маніпулювання, які використовують ЗМІ. 1. Ефект бумеранга. Виникає внаслідок надмірної активності можновладних угруповань при організації тотального цькування свого опонента. Нерідко останні «забивають» його до такої міри, що в результаті він починає викликати співчуття і симпатії в широкої аудиторії. Те саме трапляється, коли влада вирішує боротися з поширеними в суспільстві негативними чутками. Зазвичай довіра до чуток за цих умов тільки посилюється. 2. Ефект ореола. Складається з двох поширених стереотипів-помилок: 1) «поряд – значить разом», що, наприклад, означає – знаходження поряд зі знаменитою або високопоставленою людиною дещо підвищує статус людини в очах оточуючих; 2) другий стереотип полягає в тому, що людину, яка досягла вагомих успіхів у конкретній галузі, вважають здатною на більше і в інших справах; численні факти доводять, що це лише поширена помилка, адже є безліч прикладів, коли люди, які блискуче роблять одну справу, в усьому іншому виявляються абсолютно безпорадними. 3. Ефект присутності. Прийом був введений у практику нацистською пропагандою. Включає низку трюків, які імітують реальність, їх використовують при «репортажах з місця бою» та в кримінальній хроніці, фабрикуючи заднім числом зйомку «реального» затримання бандитів чи автокатастрофи. Ілюзію «бойової обстановки» створюють, наприклад, різкими рухами камери та порушенням її фокусу. При цьому все виглядає так, ніби оператор у страшному хвилюванні, під вогнем знімає реальність. 4. Інформаційна блокада. Інформаційна блокада завжди тісно пов’язана з інформаційним домінуванням. До неї вдаються як під час збройного конфлікту, так і за мирного часу, переважно під час виборів. Заангажовані ЗМІ створюють інформаційний ажіотаж тільки довкола свого кандидата. При цьому опонент повністю позбавляється можливості розкрити в ЗМІ свою позицію та дати відповідь на випади на свою адресу. 5. Використання медіаторів. Означена техніка ґрунтується на двох постулатах. По-перше, встановлено, що більшого ефекту на формування думки з якого-небудь питання у «середньостатистичної людини» досягають не масовані пропагандистські кампанії в ЗМІ, а міфи, плітки, які циркулюють у суспільстві. Другий постулат витікає з першого: ефективний інформаційний вплив на людину здійснюється не безпосередньо від засобів масової комунікації, а через значущих для неї, знайомих їй авторитетних людей. 6. Коментарі. Повідомлення про факт супроводжується інтерпретацією коментатора, який пропонує читачеві або глядачеві декілька варіантів пояснення. Від спритності коментатора залежить можливість зробити необхідний варіант найбільш правдоподібним. Для цього зазвичай використовується декілька додаткових прийомів. По-перше, включення в пропагандистські матеріали так званих двосторонніх повідомлень, які ніби випереджають аргументи опонента і за вмілої критики сприяють створенню певного імунітету проти них. По-друге, дозуються позитивні й негативні елементи. Для того щоб позитивна оцінка виглядала більш правдоподібною, до характеристики описуваної точки зору додається небагато критики. По-третє, здійснюється добір фактів посилення або послаблення висловлювань. Висновки не входять у текст наведених повідомлень, їх мають зробити ті, для кого призначена інформація. По-четверте, відбувається оперування порівняльними матеріалами для посилення важливості, демонстрації масштабності подій. 7. Констатація факту. Прийом використовується для створення відповідних настроїв у суспільстві. Розрахунок робиться на те, що більшість людей мислить стереотипами: «Диму без вогню не буває», «Раз про це всі говорять – значить, так воно і є». Така пропаганда зазвичай подається під виглядом новин або результатів соціологічних досліджень із застосуванням при цьому звичайної дезінформації. 8. Зворотний зв’язок. Сучасними ЗМІ широко практикуються способи «зворотного зв’язку» в різних формах: дзвінки в студію під час прямого ефіру, вибір по телефону варіанта відповіді на поставлене питання тощо. Такий «макіяж» покликаний створити у масової аудиторії ілюзію участі в інформаційному процесі. Псевдосоціологічні опитування найчастіше є лише способом формування громадської думки, а не її реальним віддзеркаленням, тобто різновидом звичайної пропагандистської маніпуляції. Питання формулюються так, щоб створити в аудиторії «правильний погляд» на ту чи іншу проблему. Вони спрямовують хід наших роздумів у заданому напрямі. 9. Обхід з флангу. Полягає в дозованій передачі достовірних відомостей, точність яких наперед відома слухачам або читачам і може бути легко ними перевірена. До категорії такої «переконливої інформації» належать фактичні дані – імена, назви вулиць, інші деталі, що є достовірними і в які «запаковуються» пропагандистські повідомлення. 10. Відволікання уваги. Цей засіб маніпулювання свідомістю ґрунтується на тому, що будь-яка пропаганда мусить бути комбінацією розважального, інформаційного і переконливого компонентів. Виключно сильним відволікаючим впливом володіють безпрецедентні події (вбивства, катастрофи, терористичні акти, гучні скандали). Під їхнім прикриттям політики зазвичай поспішають провернути всі «темні справи». До техніки відволікання уваги належать також передвиборчі концерти і різноманітні народні гуляння. 11. Анонімний авторитет. Цей прийом введення в оману належить до так званої сірої пропаганди. Давно доведено, що одним з ефективних методів впливу є звернення до авторитету. Авторитет, до якого звертаються, може бути релігійною чи вагомою політичною фігурою, діячем науки тощо. Ім’я авторитету не повідомляється. При цьому для більшої переконливості можуть цитуватися документи, оцінки експертів, звіти свідків та інші матеріали. Інформація, що повідомляється таким чином, у більшості випадків є неправдивою. Посилання на неіснуючий авторитет додають їй солідності й ваги в очах пересічних громадян. При цьому джерело не ідентифіковане, і відповідальності за помилкове повідомлення журналісти не несуть. 12. Буденна розповідь. Якщо потрібно «привчити» людей до насильства, різного роду неправедних вчинків, тоді щодня в ЗМІ повідомляється про найтяжчі з них. Через декілька тижнів такої обробки населення перестає реагувати на найжахливіші злочини і масові вбивства, що відбуваються в суспільстві. Настає психологічний ефект звикання. Такий прийом дає змогу ЗМІ зберегти ілюзію об’єктивного висвітлення подій, але водночас девальвує значущість того, що відбулося, створює у масової аудиторії уявлення про таку подію, як про щось малозначуще, що не потребує особливої уваги і, тим більше, суспільної оцінки. 13. Голодування. Ефективний прийом емоційного впливу на електорат і психологічного тиску на владу. Добирається група добре оплачуваних молодих людей з міцним здоров’ям, які, нічим не ризикуючи, організовують «курс лікувального голодування» в якомусь публічному місці. Довкола цієї події ЗМІ здіймають неймовірний галас. Постійно звучать звинувачення в нелюдяності режиму, організації або конкретної особи. Відтак влада вимушена реагувати на вимоги, що висуваються «борцями». 14. Тримай злодія. Цей прийом використовується для дискредитації, коли винні, відчуваючи провал, першими здіймають крик і спрямовують гнів народу в інший бік. Цим прийомом часто користуються псевдоправозахисники, завданням яких є дезорганізація громадськості. 15. Набридлива похвала. Використовується для боротьби з опонентом. Означає безперервне вихваляння лідера, його «незвичайних» здібностей, постійно тримаючи на слуху його ім’я і явно перебільшуючи його здібності. Дуже швидко це всім набридає, і саме ім’я цієї людини викликає роздратування. Авторів такого заходу важко викрити в навмисній дискредитації, оскільки формально вони докладають зусилля тільки для похвали. Під час виборів цей метод нерідко застосовується для створення «інформаційного шуму», коли за потоком другорядних повідомлень потрібно приховати якусь важливу подію чи проблему. 16. Емоційний резонанс. Спосіб створення в широкої аудиторії певного настрою з одночасною передачею їй пропагандистської інформації. Він дає змогу зняти психологічний захист, який на розумовому рівні вибудовує людина, свідомо намагаючись захиститися від пропагандистського або рекламного «промивання мізків». І якщо пропагандистський вплив на людину відбувається на емоційному рівні, поза її свідомим контролем, жодні раціональні контраргументи в цьому випадку не спрацьовують.
|
