ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Напрямки, структура курсу, принципи викладання українознавства

Українознавство– система наукових інтегративних знань про Україну й світове українство як цілісність, як геополітичну реальність. Вивчення українознавства в сучасній школі сприяє відродженню національної школи, реформуванню системи освіти, формуванню світоглядної свідомості учнів. Включення українознавства у навчально-виховний процес сприяє засвоєнню учнями знань про Батьківщину , свій народ, його культуру, виробленню умінь і навичок застосовувати їх на практиці, оволодінню рідною мовою, співробітництву вчителів та учнів у виборі форм і видів діяльності, організації активно-творчої патріотичної роботи школярів у позаурочний час. Сьогодні перед нами стоїть проблема пошуку шляхів використання українознавства у педагогічному процесі школи.

Іван Франко

“…пізнати народ то значить пізнати людей, що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє і минуле становище, їхні інститути й економічне становище, їхні торговельні відносини й інтелектуальні зв’язки з іншими народами».

Стає зрозумілим питання впровадження українознавства в сучасний навчально-виховний процес школи. Вирішення цієї проблеми можливе тільки на підставі окремої методики , якою, у даному випадку, є методика викладання українознавства Як навчальний предмет українознавство є сукупністю знань і вмінь, узятих з педагогіки минулого й сьогодення українського народу, з його багатовікового досвіду (історичного, культурного, побутового).

Базовий зміст українознавства, що є системою знань про Україну, покладено в основу програми навчального предмету, з тією метою, щоб учень міг усвідомити сам себе, своє етнічне коріння, визначитися в різних сферах діяльності, реалізуватися в полікультурному просторі.

Пріоритетні напрями українознавчої роботи школи: філософсько-світоглядна підготовка учнів, формування у них наукового та народного світогляду, виховання культури розумової праці; формування загальнолюдської моралі, громадянської і соціальної відповідальності; формування національно-правової свідомості і самосвідомості; розвиток естетичної культури, художніх здібностей і смаків; виховання і розвиток потреби у здоровому способі життя, прагнення стати хорошим сім’янином. Суспільно-гуманістична, ігрова, трудова, пошуково-краєзнавча діяльність учнів – пізнавальна діяльність українознавчого характеру.

Складові структури українознавства (концентри українознавства):

1. Знати народ – знати його історію.

2. Знати народ – знати його народну культуру.

3. Знати народ – знати його усну народну творчість.

4. Знати народ – знати його матеріальну культуру та господарство.

5. Знати народ – знати сімейні звичаї, традиції та обряди.

6. Знати народ – знати його народний календар.

7. Знати народ – знати його сучасне життя.

Викладання українознавства в школі здійснюється на основі навчальних програм.

МВУ має і керується певними принципами, які викладені в сучасній концепції національного виховання.Принципи викладання українознавства

ПРИНЦИП НАРОДНОСТІ – єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно – етнічної обрядовості усіх народів, що населяють Україну.

ПРИНЦИП ПРИРОДОВІДПОВІДНОСТІ ВИХОВАННЯ – врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей.

ПРИНЦИП КУЛЬТУРОВІДПОВІДНОСТІ ВИХОВАННЯ – органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь.

ПРИНЦИП ГУМАНІЗАЦІЇ ВИХОВННЯ – створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини, джерел її життєвих сил, гуманізація взаємин між вихователями і вихованцями, постановка виховання в центр навчально – виховного процесу, повага до особистості.

ПРИНЦИП ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИХОВАННЯ – усунення авторитарного стилю виховання. Співробітництво вихователів і вихованців.

ПРИНЦИП БЕЗПЕРЕРВНОСТІ ВИХОВАННЯ – досягнення цілісності і доступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває упродовж усього життя людини.

ПРИНЦИП ЕТНІЗАЦІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ – наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина.

ПРИНЦИП ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ТА ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ – врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного.

ПРИНЦИП ПОСЛІДОВНОСТІ, СИСТЕМАТИЧНОСТІ І ВАРІАТИВНОСТІ ФОРМ І МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ – поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.

ПРИНЦИП ІНТЕГРАТИВНОСТІ – єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості. Організація родинного виховання та освіти як важливої ланки вихованого процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків. Єдині вимоги до дітей з боку різних соціальних інститутів, посилення педагогічного впливу на них, підвищення спільними зусиллями ефективності виховного процесу.

Наведені принципи покладено в основу сучасної концепції українського народознавства і в основу запропонованих навчальних програм для середньої загальноосвітньої школи.

Завдяки науковій спрямованості нашої дисципліни можна визначити головні завдання українознавства: формування у учнів національної самосвідомості, виховання гуманістично спрямованої особистості, розвиток її морального та духовно – творчого потенціалу на основі культурно – національних традицій українського народу та загальнолюдських надбань народів світу.

Тематичні аспекти змісту українознавства на народних традиціях.

Вашій увазі пропонуються основні тематичні аспекти використання народних традицій та класифікація форм і видів позаурочної шкільної діяльності.

Тематичні аспекти змісту українознавства на народних традиціях:

– історико – патріотичний – використання у виховній практиці образів легендарного характеру з метою виховання у дітей любові до Батьківщини, громадянських та патріотичних почуттів;

– соціально – побутовий – введення у виховну практику зразків, що втілюють соціальні й моральні ідеали народу;

– трудовий – прилучення школярів до традиційних видів трудових занять народу, що сприяють формуванню їхнього розуміння суспільного значення праці;

– художньо – естетичний – використання у виховній роботі фольклорної спадщини, ознайомлення учнів з різноманітними формами декоративно – прикладного мистецтва.

Реалізація цих напрямів можлива в конкретних формах.

1. Опосередковане прилучення учнів до етнокультурних знань (етнокультурна освіта). Бесіди, лекції, диспути, зустрічі з народними майстрами, перегляд кінофільмів, діафільмів, відвідування краєзнавчих і етнографічних, художніх музеїв… форми, при яких діти отримують інформацію опосередковано, як слухачі й глядачі.

2. Форми діяльності, в яких діти беруть безпосередню участь, виступають в ролі організаторів і учасників:

– прилучення до дослідницької роботи (участь у пошуковій роботі, загонах, фольклорних та етнографічних експедиціях, напис рефератів, наукових повідомлень);

– включення учнів у пропаганду етнокультурних знань (лекторські групи, стіннівки, бюлетні, радіогазети);

– розвиток творчих здібностей учнів (участь у гуртках, мистецьких клубах, Малих академіях мистецтв, оволодіння навичками декоративно – прикладної творчості);

– сприяння розвитку активності, організаційних умінь (проведення масових заходів, фольклорно – етнографічних свят, обрядів, фестивалів).

Процес прилучення до національно – культурної спадщини не повинен бути ізольованим від усього комплексу навчально – виховної роботи школи а відбувається у нерозривному зв’язку з нею.