ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

КОНЦЕПЦІЯ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДОЗНАВСТВА В СУЧАСНІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ШКОЛІ

Народознавство — ключ до пізнання національного духу, усвідомлення неповторності й самобутності кожного народу, його індивідуальних рис у загальній структурі людської цивілізації.

Специфіка природно-географічного середовища, господарського укладу, що був домінуючим на конкретній території, своєрідність історичної долі народу витворюють неповторну соціокультурну атмосферу, специфічну духовну ауру, що стимулює подальші творчі пошуки людини. Народознавство дає відповідь на питання, що може людина зробити в даних конкретних умовах, у яких сферах її творчість може бути найбільш успішною і плодотворною, які резерви і передумови є для цього, як зберегти й розвинути той могутній внутрішній заряд народного самовиявлення і самовідтворення, який кожне нове покоління одержує у спадок від попереднього.

Ці проблеми є особливо актуальними для кожного народу сьогодні, на межі II і III тисячоліть, що характеризується подальшим посиленням міграційних процесів. Цілком очевидно, що через історичну інерцію домінуюча роль у кожному суспільстві буде належати народам (етносам), які є автохтонними у своєму краї або чия матеріальна і духовна культура має найтривкішу традицію. До того ж незмінною лишається сама природа людини: людська індивідуальність прагне відтворити в особі те, що закладено в ній генетично, тобто вона завжди залишається істотою біо-соціокультурно-духовною. Навіть в умовах найбільшого соціальне-економічного благополуччя і побутового комфорту людина завжди підсвідомо прагне до єднання із своєю культурно-духовною ейкуменою, без чого вона ніколи не відчуватиме внутрішньої гармонії і душевного комфорту.

Народознавство для сучасної молодої людини — це своєрідний орієнтир у складних процесах самопізнання, громадянського самовизначення, у пошуках шляхів творчого самовираження. Досвід показує, що тільки незалежний базовий рівень власної національної культури, засвоєний людиною в юному віці, є ядром, основою її духовного й соціального становлення, а рідна культура—це той надійний плацдарм, що стимулює постійне нарощування й розвиток її потенційних творчих можливостей. Процес вивчення юною особистістю народознавства — це процес пізнання і засвоєння культурно-духовних здобутків свого народу.

Автори даної Концепції вважають, що сьогодні слід змінити підходи до вивчення народознавства в усіх типах сучасної національної школи в Україні.

1. Ми мусимо відмовитись від принципу інформаційно-ілюстративного, пасивно-споглядального, нерідко заглибленого лише в історичну минувшину, що мав місце під час вивчення цього предмета в перебудов чий період. Натомість в умовах державотворення ми повинні віддати перевагу принципу активно-пізнавальному, дієвотворчому. Тобто народознавство має вчити молоду людину не тільки

оглядатися назад, а й з упевненістю дивитись уперед, розкрити перспективу подальшого розвитку рідної культури в сучасних умовах. Адже йдеться не лише про осягнення й репродукцію на рівні почуттів і свідомості культурного досвіду минулих поколінь українського народу (на рівні замилування всім своїм»), а й залучення підростаючого покоління до відтворення культурного середовища в межах, які визначає суспільний історичний прогрес, до подальшого розвитку й піднесення на вищий щабель національної культури українців, як і будь-якого іншого народу.

2. Першочерговим завданням є чітке окреслення змісту поняття «НАРОДОЗНАВСТВО», яке трактується в науковій літературі та в публіцистиці досить неоднозначне. Під народознавством розуміємо ту галузь гуманітарної науки, яка дає знання про особливості духовної й матеріальної культури народу, нації (етнографічні спільності), що знайшла своє відображення в традиції. Українське народознавство — це знання про традиційний родинний уклад українців, громаду й громадське життя, звичаї й вірування, житло, харчування, одяг, переважні трудові заняття та знаряддя виробництва, про його народне мистецтво, фольклор. Це також знання про усталені норми людського співжиття — про звичаєве право, мораль, етикет, народні знання (засоби народного виховання, народної медицини, метрології, агрономи, гідрометеорології та ін.).

Одним із недоліків вивчення народознавства в сучасній школі є саме підміна цих двох понять—народознавства й українознавства, намагання перевантажити предмет народознавства невластивими йому питаннями, взятими з різних галузей українознавства (наприклад, такі теми, які пропонуються однією з програм: «Опришківський рух. Олекса Довбуш» або «Пісні Марусі Чурай»).

3. Наступне завдання — уникнення дублювання одних і тих самих тем на заняттях із споріднених, а іноді й неспоріднених дисциплін (скажімо, про Конституцію Пилипа Орлика говориться на багатьох уроках із різних предметів). Безперечно, в навчальному процесі неможливо і не потрібно

абсолютно відмежовувати матеріал різних освітніх дисциплін. Навпаки, забезпечення міжпредметних зв'язків аж до створення інтегративних курсів—одна з провідних засад сучасного навчального процесу.

4. Виходячи із вишесформульованого нами принципу активно-пізнавального, дієвотворчого засвоєння народознавства, необхідно зробити акцент на спрямуванні вікових особливостей школярів, учнівської молоді. Діти, підлітки і юнацтво різняться певними властивостями психіки, здатністю до

тієї чи іншої діяльності. Так, добре розвинені чуттєво-емоційна сфера і добра пам'ять молодшого школяра дають можливість засвоїти розмаїття форм, барв, нюансів народного мистецтва в різних його жанрах —народного мелосу, хореографії, фольклору, зокрема дитячого. Однак незначний соціальний досвід змушує обмежити сферу його пізнання рамками найближчого оточення — дому, родини, вулиці, села (міста), свого краю.

Вивчення народознавства здійснюється у такий спосіб, що характерні ознаки й елементи національної культури молодший школяр засвоює як органічно притаманне, природно властиве йому і його найближчому оточенню. Дитяча пісня, гра, танець, поширені в даній місцевості, прислів'я, приказки, загадки, скоромовки стають надбанням дитини на все життя, вони стають особистісно-цін ніс ними для неї. Особливості ритмомелодики, кольорової палітри, ліній і символів, властивих народному мистецтву, містяться в основному художньо-творчому потенціалі мистецьки обдарованої дитини.

Молодь не може дивитись на свою національну культуру, як на щось відсторонено-екзотичне, таке, що кануло в забуття і що побачиш лише в музеї. А через те у школі не повинні лунати такі вирази: «Колись наші дідусі й бабусі носили таке вбрання, робили так-то і так-то...» або: «Колись це у нас називалось отак...». Ми мусимо сказати так: «Наша українська ноша включає...» або «Землю копають заступом (лопатою, рискалем і т. д.)», або: «Полотно в домашніх умовах тчуть на кроснах (верстаті)...». Назви важливо подавати відповідно до місцевої термінології, обов'язково слід навести загальновживану літературну норму, і це сприятиме тому, що у дітей на все життя залишиться відчуття свого першого гнізда, свого кореня.

У роботі з учнями середнього шкільного віку, який характеризується прагненням самовизначитись і здобути визнання ровесниками своєї діяльності, слід віддати перевагу їх ознайомленню з різними видами народних ремесел і промислів, навчити тим видам, які є традиційними в даній місцевості. Найкращим стимулом у даному разі є адресність виробів—для кого саме вони призначені: для дитсадка, для старих людей, для свого дому, для подарунків.

Настав час відійти від олімпіадно-виставочного підходу до творчості підлітків, їхня творчість, їхні вироби повинні входити в життя, як це завжди було в народі. Підлітки мають навчитися знаходити, заготовляти й обробляти природний матеріал, дбайливо ставитись до природи, турбуватись про відтворення її багатств.

У старших класах (9—11) закладаються основи наукового підходу до характеристики явищ національної культури, її локальної специфіки, загальнонаціональних особливостей, того, що її відрізняє від інших національних культур (насамперед слов'янських) та об'єднує з ними. Докладно вивчається духовна і матеріальна культура різних регіонів України, ведеться активна збирацька робота (створення шкільних етнографічних кутків, кабінетів, музеїв). Проводяться молодіжні свята відповідно до звичаїв нашого народу. Створюються етнографічні, фольклористичні гуртки.

Тільки цілісна, педагогічно осмислена система в народознавчій підготовці школярів здатна забезпечити належний рівень їх поінформованості в народознавчих питаннях, прищепити любов до свого народу, бажання примножувати його здобутки.

У системі профтехосвіти, крім того, звертається увага на традиційні народні знання в тій чи іншій галузі виробництва— сільськогосподарській, харчової промисловості, будівельної справи і т. ін.

У вищій школі теми «Нація», «Народ», «Етнос» розглядаються у філософсько-психологічній площині. Тут поглиблено мають вивчатись питання етногенезу українців, міграцій і природного ареалу їх поширення, перебіг етнокультурних процесів в Україні й поза ЇЇ межами (в далекій і близькій діаспорі), динаміка цих процесів під впливом різних соціокультурних і політичних факторів, прогнозування місця і ролі українства й української культури у майбутньому. Основною формою народознавчої підготовки в сучасному українському вузі є науково-дослідницька робота студентів. Це написання рефератів, курсових, дипломних робіт, розробка власних проектів, моделей тих чи інших явищ етнокультурного життя із застосуванням сучасних наукових методик та технологій. Звичайно, читаються лекції й проводяться семінарські заняття з ключових проблем курсу народознавства, спецкурси відповідно до спрямування факультету або вузу. Скажімо, «Етнопедагогіка» —-в педагогічних закладах, «Народна медицина» —в медичних, «Народне будівництво, або архітектура» — в закладах або на факультетах будівельного профілю. Має проводитись гурткова народознавча робота, а також робота різних об'єднань, що базуються на національному досвіді молодіжних громад.

Так можна уникнути дублювання однієї і тієї самої інформації, зацикленості на певному колі питань, що дають лише поверхневе уявлення про українську культуру та традиційний побутовий уклад. Автори цієї програми свідомі того, що дана Концепція — не догма. У педагога завжди є можливість творити, шукати свої пщходи. Шаблонність, як І дилетантизм у реалізації завдань народознавства у сучасній українській школі можуть завдати непоправної шкоди національному вихованню. Щоб запобігти цьому, слід відкорегувати чинні, а ще краще створити нові програми з народознавства, мобілізувати зусилля фахівців-народознавців і педагогів (практиків і науковців) на створення навчальних посібників для різних ланок освіти, активізувати громадське життя підлітків і юнацтва на основі національних традицій.