ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Етнодемографія у системі демографічних наук.

Білет 10.

Чинники, що формують етнос та націю. Еволюція етносу в націю.

До головних чинників формування етносу відносять:

- расові,

- географічні

- історичні

- суспільні

- культуроморфічні

- глибинно-психічні.(взаємодія живих істот з природою)

Етнос — давньогрецький термін, що означає "народ", "плем'я". "Етнос" застосовують як науковий термін для означення всіх типів етнічних спільностей, до того ж, давні греки, відрізняючи себе від не греків, саме останніх називали етносами. Етноси є найдавнішими природними людськими спільнотами, котрі виникають задовго до появи класів і держав.

Як і нація, етнос належить до стійких спільнот, що уособлюють горизонтальний поділ окремих суспільств і людства загалом. Однак щодо рівня їх консолідованості та політичної суб'єктності, ці спільноти суттєво відрізняються між собою.

Поняття "етнос" застосовують для означення історичних спільнот різного ступеня консолідації, що належать до однієї культури, але зовсім не обов'язково усвідомлюють себе як політичну єдність. Етноси формуються на основі довготривалого проживання людей на спільній території, інколи — в межах однієї державності (щодо датково сприяє появі та зміцненню спільних рис і формуванню етнічної самосвідомості), у сфері розповсюдження однієї релігії тощо. Під впливом цих, а можливо, і багатьох інших чинників, які нині ще не достатньо досліджені, формується певний культурний тип людей. Вони виробляють певні норми моралі, етики й естетики, що передаються від покоління до покоління (традиція) і сприймаються як "свої", узвичаєні, "нормальні" форми суспільного буття, поклоняються своїм богам або по-своєму інтерпретують світові релігії, користуються спільною мовою або близькими мовними діалектами і більше чи менше усвідомлюють свою відмінність від інших народів, використовуючи антитези на зразок: "ми" — "вони", "свої" — "чужі", "звичне, наше, рідне" — "дивацьке, чуже, далеке".Нині "етнос" застосовують як науковий термін для означення всіх типів етнічних спільнот, а "народ" набув соціально-політичного і геополітичного значення.

Нація уособлює горизонтальну диференціацію людства, відображаючи розмаїття його етнопсихологічних, культурно-історичних і соціально-політичних форм у нові часи. Розглядаючи націю як колективну дійову особу історії й політичного життя, важливо знати, як вона виникла, розуміти особливості її генези. Генеза вказує на витоки "політичності" цієї спільноти, визначає специфічні риси національної свідомості та її найсуттєвішої складової — національної ідеї. Водночас визначення суті нації як історичної спільноти та шляхів Ті формування є одним із найскладніших і найдискусійніших питань теорії нації.

Нації вступають у політичний процес як його суб'єкти задля задоволення своїх соціально-культурних потреб, а також політичних та економічних інтересів, рівноправності на арені політичних та економічних змагань. Суб'єктами політики на внутрішньополітичному рівні можуть також бути частини націй чи етносів, що через певні причини опинилися в іншому етнічному середовищі — національні групи та меншини.

Процес націогенези (виникнення націй), згідно з етнічно-політичним підходом, полягає в тому, що етноси, як попередники націй, проходять певні етапи розвитку, культурного і політичного дозрівання: від згуртування споріднених племен у ширші етнокультурні об'єднання й аж до перетворення цих об'єднань у самосвідомі спільноти, що творять або прагнуть утворити держави. їхня суспільна свідомість поступово "політизується", вони стають учасниками політичного процесу і трансформуються в нації.

Етнодемографія у системі демографічних наук.

Демографія – наукова дисципліна, що склалася порівняно недавно на перетині демографічної науки з етнографією. У галузі наукових досліджень які охоплені етнодемографію поєдналися два важливі напрямки. Один з них пов’язаний з проблемами відтворення населення, що зумовлені демографічними чинниками, інший – з вивченням етносу як історико-культурного феномену, а це визначається етнографічними факторами.

Виділення етнічної демографії в окрему галузь наукових знань зумовив той факт, що проблеми народонаселення можуть мати як глобальні (світові) так і регіональні виміри та прояви. Глобальні проблеми народонаселення Світу пов’язані з прискореним ростом його чисельності. Регіональні ж проблеми зумовлені особливостями історичного, культурного і соціально-економічного розвитку окремих районів, держав і народів (етносів

Дослідження демографів довели, що народжуваність (ключова характеристика у системі відтворення населення) знаходиться під впливом складного комплексу чинників. Частина з них (культурно-побутові та соціально-економічні, а значною мірою і психологічні) пов’язані з етнічним складом населення, етнокультурними особливостями окремих народів. Етнічні особливості населення певним чином впливають і на динаміку смертності.2 Саме тому з часом в демографічних дослідженнях усе більшого розповсюдження набули угрупування за етнічною (національною) приналежністю населення, а демографи розпочали активніше досліджувати етнічні чинники, механізми та ступінь їх впливу на відтворення населення, залучаючи для цього матеріали широкого кола народознавчих наук - передусім етнографії.

Всебічне вивчення етнічної культури, інших національних явищ, буде неповним якщо ігнорувати дослідження демографічних ознак етносу, зміну показників його кількісної характеристики протягом історичного шляху народу. Особливо важлива роль кількісної характеристики народів для етнографії. Кожна раптова чи повільна зміна чисельності етносу відображає суттєві етапи його соціально-економічного та культурного розвитку та важливі віхи в його історії ( голод, війни, геноцид тощо). У свою чергу чисельність народів не може не впливати на історичний процес.

Пізнання динаміки чисельності етносу неможливе без вивчення основних параметрів його природного відтворення. Саме на цьому етапі етнографічного дослідження принагідною стає демографія. Демографічна наука озброює етнографів арсеналом методів дослідження процесу відтворення народонаселення, проте, тепер вже стосовно категорії “етнос”.

Проміжний характер етнічної демографії в системі суспільних наук. Поява етнічної демографії як окремої галузі знань відобразила загальний і закономірний процес диференціації напрямків наукових досліджень. Він полягає у появі на межі окремих давно сформованих наук проміжних дисциплін, що заповнюють лакуни у процесі пізнання. Диференціація предмету досліджень призводить до виділення цілих областей наукових знань, що не вивчаються жодною з класичних наук окремо. Саме тоді на допомогу приходить проміжна наука синтезуючи предмет, об’єкт, завдання і методи дослідження вже сформованих наук у нову область знань. Так сформувалася і етнічна демографія.

Проміжний статус етнічної демографії виявляється в тому, що фахівці відносять її одночасно до кола двох наукових систем – демографічної (об’єктом якої є вивчення “народонаселення”) та етнографічної (народознавчої) – об’єктом наукових інтересів котрої є “етнос”. Якщо до середини ХХ століття про демографію та етнографію (етнологію) йшлося переважно як про єдині унітарні науки то сьогодні вони розглядаються як центральні інтегруючі систем знань про народонаселення (демографічних) та про етнос (етнологічних). Відповідно до того, як народознавство являє собою комплекс наук про етнос, що розвивається на ґрунті загальної теорії етносу3 так демографія, у свою чергу, формує систему демографічних наук, що розвиваються на ґрунті загальної теорії народонаселення.4

Отже, етнодемографія посідаючи проміжне місце між демографією та етнографією є своєрідним містком, що інтегрує предметну сферу та об’єкт дослідження етнографічної науки з методологією та методикою демографічного аналізу.

Етнографія– галузь гуманітарних наук, котра вивчає народи (етноси), їхнє походження, етнічну історію, традиційно-побутову культуру та характер міжетнічних відносин, базуючись переважно на даних польових досліджень.5

Демографія– наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній обумовленості цього процесу. Об’єктом вивчення демографії є “народонаселення” як суспільно-історична категорія. Демографія вивчає закономірності та соціальну зумовленість народжуваності, смертності, шлюбності та переривання шлюбу, відтворення шлюбних пар і родин та відтворення населення в цілому як єдності цих процесів. Вона досліджує зміни статево-вікової, шлюбної та родинної структури населення, взаємозв’язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення і родин як результат взаємодії цих явищ. Демографія розробляє методи опису, аналізу і прогнозу демографічних процесів і демографічних структур на основі дослідження внутрішнього взаємозв’язку між процесами і структурами, а також впливу на них умов життя і суспільних відносин. Демографія виявляє як загальні закономірності демографічних процесів так і їх конкретні прояви в певних територіальних та часово-просторових умовах.6

На відміну від демографії, яка досліджує складові процесу відтворення народонаселення загалом , етнодемографія зосереджує свою увагу на аналізі традиційних систем життєзабезпечення властивих певним етнічним угрупуванням - при вивченні смертності; традицій шлюбу та родини, етнічних “норм” народжуваності, побутових умов сім’ї, міжнаціональних шлюбів та їхньої ролі у формуванні установок щодо народжуваності та форм родини – при дослідженні народжуваності; традицій осілості та ступеня рухливості етнічної групи в різних етнічних середовищах, етнокультурної адаптації переселенців, трансформації їхнього побуту, традицій, звичаїв та обрядів – при вивченні міграційних процесів.