 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Поняття, предмет, метод та принципи сімейного права в різних цивільно-правових системах.
ТЕМА: ШЛЮБНО-СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ В ПОРІВНЯЛЬНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ Поняття, предмет, метод та принципи сімейного права в різних цивільно-правових системах. Особливості та види сімейних правовідносин. Поняття та уладення шлюбу в порівняльному цивільному праві. Припинення шлюбу в різних цивільно-правових системах світу. Права та обов’язки подружжя в континентальному та англо-американському праві Правовідносини батьків і дітей у зарубіжних цивільно-правових системах
Поняття, предмет, метод та принципи сімейного права в різних цивільно-правових системах. Сімейне право – це галузь права, норми та принципи якої регулюють виникнення, існування та припинення особисти немайнових та майнових відносин людей, які виникають на підставі шлюбу та сім'ї. Питання про предмет сімейного права є дискусійним, ще не вирішеним остаточно. Деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою цивільного права, як, наприклад, спадкове право, житлове право тощо. Чим обґрунтовується ця думка? По-перше, обидві галузі регулюють одні й ті ж подібні правовідносини, тобто майнові правовідносини на грунті шлюбу і рідства (спір між подружжям з приводу майна, аліментні правовідносини) та особисті відносини. По-друге, оскільки і в цивільному праві регламентуються майнові та особисті немайнові правовідносини, то немає підстав для розмежування цих галузей, і таким чином сімейне право є складовою частиною цивільного права. Інші юристи (їх більшість) вважають, що сімейне право - самостійна галузь, яка принципово відрізняється від інших галузей права. Вони стверджують, що хоч об'єктом сімейного права і є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини - вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей. Усе це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має об'єктом особисті та майнові відносини, які виникають на грунті шлюбу, рідства та усиновлення. Предмет права - це зміст, головна суть певної його специфічної галузі, що вирізняється з-поміж інших галузей права. У зарубіжних правових системах сімейне право не розглядається як окрема галузь права. У країнах романо-германського права воно є складовою цивільного права; норми, які регулюють сімейні відносини, розміщено в цивільних кодексах: книга 4 Німецького цивільного кодексу, титули 5—9 книги 1 і титул 5 книги 3 Французького цивільного кодексу. У країнах англо-американської правової системи сімейне право становить окремий інститут. Сімейні відносини регулюються нормами загального права, звичаями, спеціальними законами з окремих питань сімейних відносин. Більшість правових норм оформлено законодавчо. Однак і прецеденти, і судова практика також мають важливе значення, оскільки закон у деяких випадках лише визначає фактори, які повинні враховуватися судами під час прийняття рішень, і спрямовує суд на вирішення проблеми за справедливістю. В Англії у цій сфері діють Закони: про майно заміжніх жінок (1964 р.), про сімейний обов’язок (1967 р.), про реформу сімейного права (1969 р.), про недійсність шлюбу (1971 р.) та інші. У США закони, що регулюють питання сім’ї та шлюбу, знаходяться в компетенції окремих штатів. Майже кожний штат має власні закони в галузі сімейного права. Закони штатів часом суттєво відрізняються за змістом. Схилити штати до прийняття уніфікованих законів у цій сфері досить складно. Разом з тим, федеральне право відіграє дедалі важливішу роль стосовно свободи особистості в сімейних відносинах. Створюються уніфіковані акти, зокрема Уніфікований (Єдиний) закон про шлюб та розлучення. Конгрес США взяв на себе повноваження федерального уряду у деяких питаннях надання допомоги сім’ям та визначення обов’язків батьків щодо утримання дітей. Предметом сімейного права є особисті немайнові та майнові відносини, що випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки та піклування, прийняття дитини в сім'ю для виховання та з інших підстав, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства і ґрунтуються на рівності та майновій самостійності їх учасників. Таким чином, до першої групи відносин, що є предметом сімейного права, належать відносини, пов'язані із виникненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлюбу недійсним. Ці відносини виникають або в процесі створення сім'ї або її припинення. Так, у сімейному законодавстві містяться норми, що встановлюють умови і порядок укладення шлюбу, порядок реєстрації шлюбу, наслідки заручин, умови і порядок припинення шлюбу, визнання його недійсним тощо. Друга група складається з особистих та майнових відносин, що виникають між членами сім'ї: подружжям, батьками та дітьми. До третьої групи відносин належать особисті та майнові відносини між іншими членами сім'ї та родичами: відносини баби, діда, прабаби та прадіда з їх онуками та правнуками стосовно спілкування та захисту прав онуків та правнуків. Особливу групу складають відносини, що виникають у процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (відносини усиновлення, патронату тощо). Метод сімейно-правового регулювання — це сукупність специфічних засобів впливу на учасників сімейних відносин, що характеризуються, передусім, юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на засадах їхнього вільного розсуду за винятками, встановленими законом. Види методів в сімейному праві: - диспозитивний - імперативний Характерними рисами диспозитивного методу правового регулювання є у сімейному праві: 1 - юридична рівність сторін; 2 - ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники сімейних відносин самі, за загальним правилом, вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати до говір тощо, хоча у деяких випадках сімейні правовідносини можуть виникати і внаслідок 3 - можливість вибору учасниками сімейних відносин варіанту поведінки, що не суперечить засадам сімейного законодавства і моральності суспільства (так, подружжя має право укласти шлюбний договір, договір про надання утримання одному з них тощо). Характерними рисами імперативного методу правового регулювання є: 1- юридична рівність сторін; 2 - виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників сімейних відносин внаслідок безпосереднього припису закону; 3 - можливість вибору учасниками сімейних відносин варіанту поведінки, лише в межах, точно визначених актами сімейного та іншого законодавства. Характерні риси сімейно-правового методу правового регулювання знайшли відображення в засадах або ж принципах сімейного права. Основні принципи сімейного права: 1. Надання пріоритету у регулюванні сімейних відносин Сімейному кодексу, який визнається основним спеціальним законом у даній галузі. 2. Межі правового регулювання сімейних відносин визначаються «інтересами їх учасників» та «інтересами суспільства». 3. При регулюванні сімейних відносин має бути забезпечене право на таємницю особистого життя учасників таких відносин та їхнє право на особисту свободу. 4. Принцип одношлюбності (моногамності) 5. Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу.(свободи розірвання шлюбу) 6. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі тощо. (положення ст. 21 та 24 Конституції України) 7. Рівність прав і обов'язків чоловіка та дружини в сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї ( ст. 51 Конституції України). 8. Ще один принцип ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 52 Конституції України та положеннях Конвенції ООН про права дитини 1989 р., відповідно до яких дитині має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні. 9. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, котра, до того ж, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей. Разом із тим, має враховуватися положення цієї норми щодо урахування при регулюванні сімейних відносин інтересів непрацездатних членів сім'ї. 10. Наступний принцип поєднує в собі одразу чотири засади регулювання сімейних відносин: 1) справедливість; 2) добросовісність; 3) розумність; 4) відповідність моральним засадам суспільства. Справедливість полягає у відповідності до вимог норм законодавства можливостей учасників сімейних відносин їх виконувати. Добросовісність припускає таке ставлення учасників процесу регулювання сімейних відносин до визначення їхнього змісту, яке забезпечує належне виконання останніх. Розумність означає зважене ставлення до визначення змісту норм та свідоме дотримання останніх. 9. Принцип судового захисту учасників сімейних відносин розвиває положення. (Ст 124 Конституції України).
2. ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДИ СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Особливості сімейних правовідносин: 1. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні відносини виникають з рідства, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя. 2. В першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові, і лише в другу чергу, вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих: є рідство, є шлюб - є майнові відносини. А в цивільному праві 99% взаємовідносин - це майнові відносини. 3. Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються (наприклад, право на одержання спадщини). 4. Сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був першим прийнятий в нашій країні. 5. Процес розгляду сімейних справ відрізняється від розгляду цивільних, як суттєво відрізняється й виконання рішень. (У справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення, скажімо, про відчуження певної речі). 6. Сімейно-шлюбні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами. Це характерно тільки для сімейного права. Основні види сімейних відносин за суб'єктним складом. До першої групи належать особисті немайнові та майнові відносини, які складаються між подружжям, батьками, дітьми, усиновлювачами та усиновленими. Друга група — це відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Третя група відносин — це відносини опіки та піклування над дітьми (глава 19 СК України), відносини патронату над дітьми (глава 20 СК України). Питання здійснення сімейних прав урегульоване ст. 14 СК України, яка має тотожну назву. Однак вона не містить ні визначення суб'єктивного права учасника сімейних відносин, ні загальних засад здійснення останнього. Натомість у ній звертається увага на невідчужуваність сімейних прав та особливості їхнього здійснення в тому випадку, коли той, хто їх має, не може зробити це самостійно. З цих причин для визначення умов та порядку здійснення сімейних прав (крім згаданого вище принципу невідчужуваності таких прав) слід, керуючись статею 8 СК України, звернутися до ст. 12 ЦК України, яка містить відповідні засади. При цьому виходимо з розуміння сімейного права, як можливої поведінки уповноваженої особи, якій відповідає належна поведінка зобов'язаної особи. Традиційно суб'єктивне право характеризується через «тріаду» можливостей, яка включає: 1) можливість самому поводитися певним чином; 2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб; 3) можливість отримати захист порушеного права за допомогою суду, державних ор ганів тощо. Гарантією для особи на вільне здійснення нею суб'єктивного права є положення ч. 2 ст. 12 ЦК України, згідно з яким нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для припинення цього права, крім випадків, установлених законом. Отже, хоча особа може ставитися до суб'єктивного права так, ніби воно їй непотрібне, це не означає, що хтось може вирішувати питання про недоцільність володіння особи цим правом. Винятки становлять випадки, прямо передбачені законом. Наприклад, особа, яка не здійснювала своїх прав та обов'язків щодо виховання дитини (ст. 150, 151 СК України), може бути позбавлена батьківських прав (ст. 164 СК України) і втрачає особисті немайнові права щодо дитини (ст. 166 СК України). Здійснення суб'єктивного права відповідно до ст. 13 ЦК України має відбуватися з дотриманням таких вимог: 1) не перевищуються межі, встановлені договором або актами законодавства; 2) особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; 3) не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні суб'єктивних прав особа повинна додержуватися «моральних засад суспільства». Як зазначалося вище, поняття «моральні засади суспільства» є продуктом звичаєвого права. Відповідно до ч. 2 ст. 14 СК України, якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Стаття 18 СК України, встановлюючи загальні положення щодо захисту сімейних прав та інтересів, згадує лише про судовий порядок захисту прав або інтересів, що відповідає ст. 55 Конституції України, яка зазначає, що кожен має право на судовий захист, а також є дублюванням положень ч. 5 ст. 7 СК України з тим уточненням, що право на особисте звернення до суду має той учасник сімейних відносин, який досяг віку чотирнадцяти років. Таким чином, має місце визначення вікових меж сімейно-цивільно-процесуальної дієздатності фізичної особи. Це ж положення дублюється в ч. 4 ст. 152 СК України. Важливою гарантією забезпечення захисту права є те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угода про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсною (ст. 6 Закону України «Про судоустрій України»). Згідно з ЦК України, в окремих випадках, передбачених Конституцією України та іншими законами, захист сімейних прав може здійснюватися в адміністративному порядку (ст. 17 ЦК України). Здійснити захист цивільних прав можуть також органи нотаріату (ст. 18 ЦК України).
|
