ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Право дружини та чоловіка на особисту свободу

1 2 34

Виходячи із змісту ст. 56 СК під правом на особисту свободу закон розуміє право на вибір кожним із подружжя місця свого проживання; право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин; та право на припинення шлюбних відносин.

Кожен з подружжя однаково вільний у вирішенні питань, що стосуються його особисто. Як чоловік так і дружина, самі визначають порядок свого життя відповідно до своїх бажань, прагнень, схильностей. Будучи вільними людьми, вони не можуть бути обмежені у своїй свободі в результаті вступу в шлюб. Але не можна ототожнювати свободу зі свавіллям, примхою, капризом. Якщо дві людини – чоловік і дружина – живуть разом, вони, природно, рахуються з думками та поглядами один одного. Бажаючи зберегти свою свободу, вони не вправі обмежувати свободу іншого. Не втрачаючи свободи вони зобов’язані погоджувати свої бажання з міркуваннями один одного, приймати рішення, що стосуються їх обох, з урахуванням інтересів кожного з них.

Право на вибір місця проживання. Вищезазначене право кожного з подружжя як громадянина гарантовано Конституцією України. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33). Стосовно реалізації цього права в сімейному законодавстві слід сказати, що природно, за звичайних умов сімейного життя подружжя проживає сумісно. Не може бути такого шлюбу, коли подружжя з самого початку має намір жити окремо і свій намір втілює у життя. Такий стан свідчить про фіктивність шлюбу, або являється підставою для розірвання шлюбу.[22] Сумісне проживання створює необхідні передумови для розвитку сім’ї та здійснення її функцій по вихованню дітей, веденню спільного господарства, вирішенню немайнових та майнових питань життя сім’ї. Закон не передбачає інституту роздільного проживання подружжя, хоча кожному з них надає право вибору місця свого проживання. Цим самим закон заперечує будь-яку можливість примусу подружжя до сумісного проживання і підкреслює, що шлюб не звужує особистих прав громадян і не виступає формою експлуатації слабкого сильнішим.[23] Разом з тим свобода вибору місця проживання кожним з подружжя зовсім не означає, що дружина повинна проживати окремо від чоловіка і навпаки. Зрозуміло, спільне проживання подружжя відповідає їх інтересам і інтересам сім’ї в цілому. Воно має велике значення для надання взаємної допомоги і підтримки, зміцнення шлюбно-сімейних відносин, виховання дітей і т.д. Але, зустрічаються у житті випадки, коли за тих чи інших обставин подружжя сумісно не проживає. Це може бути пов’язано з професійними інтересами чоловіка чи жінки, навчанням, роботою, здійсненням підприємницької діяльності, станом здоров’я – необхідністю лікування одного із подружжя або дитини, доглядом у зв’язку з хворобою та іншими важливими життєвими обставинами.

Слід зазначити, що роздільне проживання подружжя може свідчити про фактичне припинення шлюбних відносин між ними. Якщо цей факт буде встановлено, то згідно з ч. 6 ст. 57 СК суд має визначити особистою приватною власністю дружини або чоловіка майно, набуте кожним з них за час такого роздільного проживання.

Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонено законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Для визначення природи цього особистого немайнового права подружжя великого значення набувають особливості права кожного із подружжя на припинення шлюбних відносин. Мова йде, перш за все, про використання виховальних, моральних заходів, але й, встановлені законодавством обмеження для розірвання шлюбу також можуть використовуватися кожним із подружжя як засоби, спрямовані на збереження сім’ї.

Право на припинення шлюбних відносинвиступає, безперечно,одним із значущих особистих немайнових прав подружжя. Право на припинення шлюбу мають в однаковій мірі обидва з подружжя. Мова йде про свободу в сфері особливій – особистій свободі, яка по суті не обмежена конкретними правовими нормами. І оскільки шлюб являє собою лише форму визначених відносин, при відсутності належного змісту ця форма стає непотрібною. Тоді реалізація права на шлюб відноситься не просто до наданої одному із подружжя можливості, але й соціальному благу.[24] У противному випадку, а для нього характерні несерйозні сімейні розбіжності, неглибокі, переборні конфлікти – використання права на розірвання шлюбу небажано.[25] Від долі шлюбу і сім’ї залежать інтереси не тільки дорослих, але й неповнолітніх, а у кінцевому рахунку – і інтереси суспільства. Закон зобов’язує суд вжити заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111). Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Вищезазначені норми обумовлюють специфіку реалізації права на припинення шлюбу. Так, волевиявлення подружжя чи одного з них недостатньо для припинення шлюбних відносин. Необхідно ще й рішення компетентного державного органу про розірвання шлюбу.Крім того, не завжди волевиявлення подружжя чи одного з них є підставою для винесення такого рішення. Суд може відмовити в задоволенні позову і вжити заходів щодо примирення учасників спору. При розірванні шлюбу мають враховуватися інтереси інших осіб, насамперед інтереси малолітніх дітей і дітей-сиріт.(ч. 1 ст. 112). Особливістю реалізації права на припинення шлюбу виступає й те, що закон передбачає випадки, коли один із подружжя протягом певного часу взагалі не може здійснити свого права на припинення шлюбу. Так, позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини (ч. 2 ст. 110 СК). Крім того, розірвання шлюбу допускається і без врахування волі одного із подружжя. Наприклад, розірвання шлюбу з особою, засудженою за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки, допускається лише за заявою того із подружжя, хто знаходиться на волі (ст. 107 СК). Зазначені особливості здійснення особистого немайнового права подружжя на припинення шлюбних відносин зумовлені насамперед тим, що при розірванні шлюбу необхідно вирішувати два зовсім протилежних завдання – забезпечити особисту свободу кожного із подружжя і зберегти сім’ю. Крім того, встановлений законом порядок розірвання шлюбу виступає як публічно-правовий засіб профілактики правопорушень. Особа, яка замислила скоєння злочину, повинна знати, що може втратити не тільки волю, а й сім’ю.[26]

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв’язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом (ч. 4 ст. 56). Так, однією з гарантій забезпечення права на статеву недоторканість є встановлення кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 152 КК (зґвалтування), ст. 153 КК (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом), ст. 154 КК (примушування до вступу в статевий зв’язок) та цивільної відповідальності у формі відшкодування шкоди, завданої порушенням статевої недоторканності.[27]

Особисті немайнові права подружжя не вичерпуються лише правами, переліченими у гл. 6 СК. До особистих немайнових прав відносяться також інші права подружжя, передбачені сімейним законодавством. Це, перш за все, право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК), та права, пов’язані з визначенням походження дитини (ст. ст. 123, 124 СК), усиновленням (ст. 287 СК).

Досі мова йшла про особисті немайнові права подружжя. Аналогічні за змістом і їх обов’язки немайнового характеру. Вони полягають у тому, що кожен з подружжя зобов’язаний не заважати іншому з подружжя здійснювати його права на материнство, батьківство, повагу до своєї індивідуальності, здобуття освіти, прояв своїх здібностей, вибір місця проживання тощо. Теж саме можна сказати і про спільне вирішення подружжям питань життя сім’ї, де праву одного відповідає обов’язок іншого з подружжя.

Шлюб створює для подружжя і особливий особистий обов’язок ‑ не вступати в інші шлюбні правовідносини під час дії раніше укладеного шлюбу. Особа вправі перебувати одночасно у багатьох цивільних, трудових, адміністративних і інших правовідносинах, але не можна перебувати в декількох шлюбних правовідносинах.[28]

Особливо закон виділяє обов’язки подружжя, пов’язані з турботою про сім’ю. Так, згідно зі ст. 55 СК дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Кожен із подружжя зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері та батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім’ї за свою поведінку в ній, зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї. Варто відмітити, що ці норми носять декларативний характер, мають вид моральної заповіді. В них, по суті, названо моральні обов’язки подружжя одного перед другим. Однак подібного роду правила виступають своєрідним орієнтиром, схваленою державою моделлю поведінки в сім’ї учасників сімейних відносин, слідування їм створює необхідне середовище для нормальної життєдіяльності всіх членів сім’ї як всередині її, так і за її межами. Розумний підхід до використання кожним з подружжя наданих законом особистих прав з одночасним виконанням обов’язків буде сприяти зміцненню сім’ї і взаєморозумінню між подружжям.

Як висновок слід зазначити, що особисті немайнові права та обов’язки подружжя виникають у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Ці права будуються на відносинах любові, дружби, взаємної поваги, взаємної допомоги, піклування подружжя тощо. Більшість з них є законодавчими принципами побудови сім’ї і тому не регулюється нормами права, а розрахована законодавцем на моральний ефект застосування закону. Санкцій за невиконання подружжям особистих немайнових обов’язків сімейним кодексом прямо не передбачено. Однак зловживання одним з подружжя особистими правами чи обов’язками, явне нехтування інтересами сім’ї, а також ігнорування чи перешкоджання здійсненню іншим з подружжя його особистих немайнових прав може бути підставою для розірвання шлюбу, а в ряді випадків тягне для одного з подружжя-правопорушника негативні наслідки в майновій сфері. Наприклад, зменшення частки цього з подружжя в спільному майні подружжя при його поділі (ч. 2 ст. 70 СК).

[1] Советское семейное право / Под ред. В.А.Рясенцева. М., 1982. С.4

[2] Оридорога М.Т. Брачное правоотношение. К.: Киевская высшая школа МВД СССР. ‑ 1971. ‑ С.32

[3] Нечаева А.М. Семья и закон. М.: «Наука». ‑ 1980. С.21, 57.

[4] Гендерная экспертиза российского законодательства. /Отв. Редактор и руководитель авторского коллектива Л.Н.Завадская. М.: БЕК. ‑ 2001. ‑ С.92.

[5] Норми Конституції, як правило, безпосередньо не породжують цивільні чи сімейні суб’єктивні права та обов’язки. Вони опосередковуються цивільним та сімейним законодавством. Безпосереднє виникнення конкретних цивільних і сімейних прав та обов’язків на основі конституційних норм може мати місце лише у разі невідповідності цивільного і сімейного законодавства нормам Конституції.

[6] Бахин С.В. О классификации прав человека, провозглашенных в международнsх соглашениях // Правоведение. ‑ 1991. ‑ № 2. ‑ С.51

[7] Л.В.Красицька. Цивільно-првове регулювання особистих немайнових прав громадян. ‑ Донецьк: ДІВС МВС України.- 2002. С 78.

[8] Там само. С.107

[9] Там само. С.120

[10] Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. Рига: «Зинатне». ‑ 1976. ‑ С.88-92.

[11] Сімейне право України. ‑ К.: «Істина». ‑ 2002. ‑ С.77-78.

[12] Право на материнство – не тільки сімейно-правовий інститут . Зміст цього права становлять крім сімейно-правових норм, норми конституційного, цивільного, трудового, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

[13] Л.В.Красицька .Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав громадян. - Донецьк.: ДІВС МВС України. ‑ 2002. ‑ С.138, 66.

[14] В значній мірі це обумовлено активізацією у всьому світі та й в нашій країні руху супротивників абортів, як реакція на більш ширші можливості планування сім’ї, а також новітні досягнення у галузі біомедицини, які суттєво збільшили можливості лікування безпліддя за допомогою новітніх репродуктивних технологій.

[15] Гендерная экспертиза российского законодательства. ‑ М.: БЕК. ‑ 2001. ‑ С.126.

[16] Там же. С.127.

[17] М.Т.Оридорога.- ‑ Брачное правоотношение. – К.: Киевская высшая школа МВД СССР. ‑ 1971. ‑ С.149.

[18] А.М.Нечаева. ‑ Семья и закон. ‑ М.: «Наука».‑ 1980. ‑ С.49.

[19] Сімейне право України. К.: « Істина». ‑ 2002. ‑ С.81.

[20] У сучасній судовій практиці по розгляду справ про розірвання шлюбу рідко зустрічаються випадки розірвання шлюбу у зв’язку з порушенням подружжям особистих немайнових прав. Як правило, підставою розірвання шлюбу виступає порушення подружжям моральних норм. М.Т. Оридорога. ‑ Брачное правоотношение. ‑ К.: Киевская высшая школа МВД СССР. ‑ 1971. ‑ С. 38.

[21] Советское семейное право. ‑ К.: ‑ Вища школа. ‑ 1981. ‑ С.83.

[22] Н.В.Рабинович. Личные и имущественные отношения в советской семье. ‑ Издательство Ленинградского государственного университета. ‑ 1952. ‑ С.17.

[23] М.Т.Оридорога. К.: Киевская высшая школа МВД СССР. ‑ 1971. ‑ С.64

[24] А.М. Нечаева. Правонарушения в сфере личных семейных отношенний. ‑ М.: Наука. ‑ 1991. ‑ С.33.

[25] За даними соціологічних досліджень велика кількість тих, хто скористався правом на розірвання шлюбу згодом шкодували про це. Так 67,5 % чоловіків та 43,6 % жінок, які розірвали шлюб, жалкують про це і вважають, що сімейний конфлікт можна було подолати. – Заикина Г.А. Основные направления и методы регулирования брачно-семейных отношений: (Опыт социологического анализа): Автореф.дис. канд.филос.наук. М., 1988. С.16.

[26] Сімейне право України. К.: Видавництво Істина. ‑ 2002. ‑ С.86.

[27] Л.В.Красицька. Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав громадян – Донецьк: ДІВС МВС України. ‑ 2002. ‑ С.132.

[28] М.Т. Оридорога. Брачное правоотношение К.: Киевская высшая школа МВД СССР 1971. ‑ С.33.

1 2 34