ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Багатогранність управління

Тема 10. Поняття державного управління

10.1. Управління — суспільний інститут.

10.2. Сутність керуючого впливу.

10.3. Багатогранність управління.

10.4. Специфіка державного управління.

10.1. Управління—суспільний інститут

У розкритті поняття державного управління важливе значення належить тлумаченню обох його складових — "державне" і "управління".

Управління, звичайно, здійснюється в системах "людей — техніка", "людей — технологія", "людей — природа", "людей — техніка (технологія) — природа" і інших, але здійснюється саме тому, що в них первинним, "керуючим" z:\CorvDoc\zavalny\Books\temp\Kons1.htm - т022компонентом виступає людина, та й створені вони з метою обслуговування інтересів людини. Якою би складною не була подібна система, вона формується й діє за моделлю, заданою їй людиною, і покликано задовольняти її потреби.

Управління (у латинській мові — regere, в англійському — control, management, у французькому — administration, у німецькому — Regierung) у буквальнім значенні цього поняття починається тоді, коли в яких-небудь взаємозв'язках, відносинах, явищах, процесах присутні свідомий початок, інтерес і знання, цілі і воля, енергія і дії людини

Управління перебуває в ряді явищ "другої" (штучної) природи, що виникли й розвинулися протягом усієї історії людської цивілізації. Воно створене людьми з метою свідомої саморегуляції своєї життєдіяльності й набуло в забезпеченні їхніх потреб і інтересів настільки ж важливе значення, як родина й власність, мораль і право, спосіб проведення й держава, знання й інформація й інші суспільні інститути.

Звідси "зв'язаність" управління рівнем розвитку й організації людського потенціалу, усі його залежності від стану z:\CorvDoc\zavalny\Books\temp\Kons1.htm - т023суспільства, його закономірностей і форм, ідеалів і цінностей. У кожний даний історичний момент управління відтворюється відповідним суспільством, від нього "бере" свою сутність, у ньому реалізує свої можливості, є його частиною, існує для нього, за рівнем його розвитку характеризується й удосконалюється. Воно до того ж збільшено винятковою складністю даної системи, у якій представлені інтереси й воля, свідомість і вчинки мільйонів людей, її інертністю й рухливістю, твердістю й мінливістю й у той же час різноманітним елементним складом самого управління, величенним спектром його взаємозв'язків і взаємодій із суспільством. Коротше кажучи, управління — це одна із найскладніших і відповідальних сфер інтелектуальної й практичної діяльності людей. Це сфера, від стану якої багато в чому залежить благополуччя суспільства й в остаточному підсумку — доля кожної людини.

Управління існує в рамках взаємодії людей, у межах суб'єктивного фактору. За допомогою управління насамперед і головним чином люди зв'язуються між собою, спільними зусиллями формують "тканина" колективного й суспільного життя. Предметами, із приводу яких виникає управління між людьми, можуть бути матеріальні речі, технічні кошти, технологічні процеси, соціальні цінності, продукти духовної творчості тощо, але сторонами в керуванні можуть бути тільки люди.

Управління в співтоваристві людей тому й виникло, є необхідним і завжди актуальним, що суспільство є відкритою системою, у якій майбутнє зовсім не детерміноване минулим, а залежить від волі, енергії й організованості дій людей. Воно буває таким, яким його спільно творять люди.

Особистісні й соціальні взаємозв'язки відтворюються щодня, щогодини, щохвилини зусиллями свідомості, реальною поведінкою й активною діяльністю людей. Без цього наступає ентропія, хаос, анархія, сваволя, розпад.

У таких умовах — відкритості всього людського — управління служить найважливішим суспільним інститутом самозбереження, відновлення, подолання ентропії (хаосу, невизначеності) суспільного, а часто й особистого життя. Треба розуміти сутність управління, для того щоб краще використовувати його потенціал у вирішенні всіх проблем життєдіяльності людей.

Сутність керуючого впливу

Давно й переважно в юридичній науці управління характеризується через термін "діяльність", що означає, що управління складається зі специфічних видів людської праці, фіксованих в адекватних їм формах. Зміст такої діяльності бачать у здійсненні дій адміністративної властивості, у спрямованості її на виконання законів, у створенні правових актів, їх реалізації і проведенні організаційних заходів. Дане розуміння управління досить імпонувало авторитарної бюрократії, оскільки воно, з одного боку, не ставить питання про цілі управління (що і в ім'я чого виконувати?) і про об'єктивні результати їх досягнення, а з іншого — завжди дозволяє створювати видимість управління шляхом видання великої кількості правових актів і проведення безлічі організаційних заходів.

Проте, термін "діяльність" не розкриває соціальної сутності управління, його специфічного місця й ролі в житті людей.

Управління характеризується як відношення, що входить у систему суспільних відносин. Воно являє собою особливе відношення в людській життєдіяльності: в ієрархічній суспільній структурі це відношення, як правило, вертикальне по характеру й пов'язане з наявністю у вищої сторони здатності владно виражати й здійснювати свою волю.

Управління можна представити у вигляді відносини, тому що воно, дійсно, входить у систему суспільних відносин і формує певні відносини між людьми, як "по вертикалі", так і "по горизонталі". Але настільки абстрактне розуміння управління знову ж веде вбік від аналізу й опису його власних, унікальних якостей, у тому числі, що виділяють його із системи суспільних відносин, що й дозволяють йому впливати на саму цю систему.

Головне в управлінні — момент впливу на свідомість, поведінку й діяльність людей. Адже управління існує тоді, коли якийсь його суб'єкт на щось впливає (на об’єкт управління), щось змінює, перетворює, переводить з одного стану в інший, чомусь надає новий напрямок руху або розвитку. У багатьох процесах може бути діяльність, можуть бути відносини, але якщо немає дійсного впливу, що забезпечує якусь мету, то немає й управління. У відомому змісті вплив — це результуюча діяльності, взаємодії, відносин.

Специфічне й управління, і його керуючий вплив, тобто реально діючий, який спонукує, змінює, перетворює. Тому в розумінні управління дуже важливе розкриття особливих якостей і можливостей керуючого впливу.

Імпульсом і формуючої силою в керуванні служать знання, думка й воля людини. Керуючий вплив, перш ніж здійснитися, стати реальністю, виникає у свідомості людини, проходить у ньому шлях розвитку від інтуїтивного відчуття необхідності щось змінити, від задуму й роздумів до конкретних рішень, підкріплених розрахунками, ресурсами, проектами, моделями й головне волею — бажанням і прагненням зробити справу, досягти поставленої мети. А це означає, що керуючий вплив обов’язково повинен містити в собі момент ціле-покладання (встановлення напрямку).

Представляючи собою відбиття усвідомлених потреб і особливо інтересів, ідеальний прообраз можливих шляхів і засобів їх задоволення, розумову структуру спрямованості й зміст передбачуваної діяльності, цілі виконують у житті людей великі спонукальні регулюючі функції, що стимулюють їх. Часто від вибору цілей повністю залежить результат суспільних, колективних і особистих зусиль. Із цього приводу можна привести скільки завгодно прикладів з історії народів і доль окремих людей.

Ціле-покладанням тією чи іншою мірою зайнята кожна людина. Величезна роль у ціле-покладанні суспільного розвитку й конкретних видів діяльності належить науці, художній творчості, релігії, ідеології, іншим формам пізнання й мислення, політиці й політичним інститутам. Тому в управлінні ціле-покладання має особливий характер, який можна позначити як практичну цілеспрямованість. На відміну від інших інтелектуальних сфер в управлінні цілі здебільшого "операційні", замкнені на практику; це свого роду цілі-завдання. В управлінні все сказане, описане й обмірковане, виражене в письмові або літературній формі й політичних документах виступає вже як би проробленим стосовно до реальних можливостей влади й власності, сформульованим з урахуванням наявних матеріальних, фінансових, інформаційних, правових і організаційних ресурсів.

Складність управлінського ціле-покладання полягає в тому, що необхідно "відібрати" цілі, виділити з їхньої природної безлічі саме ті, які не тільки потрібно (звичайно нам потрібно всього чимало), але й можливо практично реалізувати. Інакше управління втрачає власний зміст, свою перетворюючу конструктивну силу і перетворюється в інформаційну або роз’яснювально-популяризаторську діяльність.

Усі цілі повинні бути перекладені на строгу і ясну мову керуючих впливів. Не цілі взагалі, хоча й самі прекрасні, а цілі досяжні в позначений час, у точному обсязі та при використанні певних ресурсів; цілі, по-справжньому диференційовані й конкретизовані, чітко доведені до окремого колективу, групи, людини і разом із тим скоординовані між собою таким чином, щоб одна мета не суперечила інший, а, навпаки, сприяла її реалізації.

У цьому змісті будь-який керуючий вплив повинен завжди містити в собі точну мету й точний напрямок руху до неї, до того ж воно повинне бути практичним, тобто викликати дійсний рух до мети й наближення до неї.

Управління необхідне там і тоді, де й коли виникає потреба в розподілі й узгодженні діяльності певної кількості людей. Окрема людина само-управляє своєю соціальною активністю. Але щоб група зробила які-небудь скоординовані вчинки й дії, вже не обійтися без того, щоб спільно визначити загальні цілі та їхню реалізацію, не підкорити спільно наміченому поведінку кожного із членів групи. Отже, будь-яка цілеспрямована колективна діяльність потребує управління й такім його важливому прояві, як організаційний момент.

"Організовувати" означає розташовувати людей у просторовій (територія, спорудження), часовій і функціональній (соціальні ролі, види робіт) площинах/координатах, з'єднувати їх зі знаряддями й засобами праці, забезпечувати їхню взаємодія й взаємний обмін у праці й суспільному житті, розширювати їхні творчі можливості шляхом узгодження й концентрації зусиль. Відомо, що організація розширює можливості людей, надає їм нову якість.

Будь-яка організація взаємодії людей має два "зрізи": статичний (структурний), що надає взаємодії стабільність, визначеність, послідовність, і динамічний (функціональний), пов'язаний з реальною, практичною взаємодією, внаслідок якого й виникає підсумковий, сукупний результат праці. Обидва "зрізи" взаємообумовлені, тому що тільки структура у вигляді організованого колективу людей відомого рівня може функціонувати (здійснювати діяльність) і лише наявне, дійсне функціонування, що виражається в об'єктивних результатах, свідчить про структуру і її активності. Одного "зрізу" немає без іншого.

Управління покликано формувати, підтримувати, перетворювати, удосконалювати, розбудовувати обидва "зрізи" організації взаємодії людей. Це винятково важке завдання, складність якого зростає буквально в геометричній прогресії в порівнянні з ростом числа людей, поєднуваних певною організаційною структурою. Виходить, що управлінський вплив повинен завжди й неодмінно містити в собі організаційний момент, направляти й практично здійснювати взаємодію людей.

У той же час, надаючи якому-небудь суспільному процесу певні цілі (наміри), організувати в ньому взаємодію людей, управління покликане, у рамках цих цілей і організації, конкретно регулювати поведінку й діяльність кожного з учасників даного керованого процесу. У суспільстві діє безліч соціальних норм, що направляють й орієнтують, оцінюють і мотивують поведінку й діяльність людей. Традиції й звичаї, історичні уроки й висновки, право й мораль, ціннісні й соціально-технічні норми й багато інших регуляторів виступають найважливішими досягненнями людської культури, що допомагають розумніше і більш економічно творити сьогодення й майбутнє.

Такі соціальні норми, у тому числі й закріплені за допомогою законодавства, в управлінні здобувають реалізованість, прихильність до якій-небудь справи або людини, стають необхідним моментом керуючих впливів. В управлінні здійснюється пряме й практичне регулювання, при якому та або інша соціальна норма не тільки проголошується, визнається, затверджується, але насправді перетворюється в життя, застосовується при вирішенні позначених цілей.

Будь-які перетворення в суспільстві не знімають проблем соціального нормування, опрацювання й практичної реалізації норм праці, нормативів видатків сировини й енергії, стандартів одержуваної продукції, стимулів і санкцій. Усе це вкрай необхідні моменти, які повинні бути належним чином представлені в кожному керуючому впливі.

Отже, управління являє собою целе-покладання, яке організує й регулює z:\CorvDoc\zavalny\Books\temp\Kons1.htm - т029вплив людей на власну, суспільну, колективну й групову життєдіяльність, здійснювану як безпосередньо (у формах самоврядування), так і через спеціально створені структури (держава, суспільні об'єднання, партії, фірми, кооперативи, підприємства, асоціації, союзи тощо).

Багатогранність управління

Управління як суспільне явище, відпрацьоване й пристосоване людьми для вирішення життєвих проблем, має багатогранний характер, складається з різноманітних елементів і взаємозв'язків. Це обумовлене тим, що в управлінні як суб'єктом, так і об'єктом керуючого впливу виступає людина — найскладніше біо-соціальне створення природи й суспільства. Впливає й те, що управління органічно включене в механізми взаємодії природи, людей, суспільства.

У філософській літературі управління аналізується з погляду прояву в ньому сутнісних самокерованих властивостей суспільства. Воно визнане історичним феноменом, що містить у собі багато діалектичних закономірностей природи, суспільства й мислення. Положення й висновки філософської думки створюють методологічну й світоглядну основу наукового пізнання й практичного вдосконалювання управління, сприяють орієнтації творчих пошуків.

Важливі аспекти управління розкриті соціологічною думкою, яка довела глибокі корелятивні залежності між станом управління і рівнем упорядкованості суспільних процесів.

Виникла наукова течія — "соціологія управління", у рамках якої управління розглядається як складний механізм взаємин між класами, станами, соціальними верствами й професійними групами, представникаz:\CorvDoc\zavalny\Books\temp\00.htmz:\CorvDoc\zavalny\Books\temp\Kons1.htm - т030ми різних народів. Одночасно соціологічні знання, що відображають соціальний "зріз" життя суспільства, привнесені в теорію й практику управління, що дозволило поглибити соціальні характеристики багатьох управлінських елементів і взаємозв'язків.

Дуже велике значення для усвідомлення сутності управління і його практичного використання мають економічні дослідження. Саме зусиллями економістів був закладений менеджмент — теорія управління бізнесом, підприємництвом, виробництвом, послугами. Синтез економічних і технологічних знань, став фактично тим поштовхом, який поступово призвів до становлення тієї системи знань, яку в наші дні ми називаємо "теорією управління".

Отже, управління є обов'язковою інтегруючою функцією будь-якої колективної економічної діяльності, і обумовлена спеціалізацією й кооперацією праці, виробництва й обслуговування. Логічно, що при аналізі економічних аспектів управління особлива увага приділяється питанням функціонування й розвитку виробничих сил, зокрема, з погляду росту продуктивності праці, взаємозв'язкам і взаємодіям продуктивних сил і виробничих відносин, проявам управління у вільній ринковій економіці, державному програмуванню економічного життя.

В управлінні завжди задіяні люди зі своїми інтересами, цілями, ідеалами, цінностями, волею, мотивами, установками й іншими психологічними елементами. Часто саме ці суб'єктивні елементи відіграють вирішальну роль у керуванні, визначають його зміст, форму й результативність. Акz:\CorvDoc\zavalny\Books\temp\Kons1.htm - т031цент на психологічних аспектах управління, ініційований ідеями психоаналізу, дозволив приступитися до пізнання управління як дуже складного й актуального механізму психологічної взаємодії людей. Були розкриті джерела й форми індивідуальної, колективної й загальної домінуючої волі, обґрунтовані структури й процедури узгодження інтересів і життєвих орієнтації (компроміс, консенсус, конфліктологія тощо), сформувалися різні за вихідними посилками концепції "людських відносин". Почалася розробка психологічної теорії рішень.

Управління як явище культури досить часто характеризується з етичної, естетичної і педагогічної точок зору. В управлінні, поза сумнівом, реалізуються моральні якості людей, і саме воно може аналізуватися й оцінюватися в моральних категоріях. Суспільне значення має не тільки сприйняття управлінням моральних цінностей, але й той моральний "заряд", який воно несе в собі, як і моральні наслідки у свідомості й поведінці людей, які дає його практична реалізація. Входить у життя, хоча повільно й із труднощами, етика управління.

Управління зазвичай пов'язане із владою, виходить з неї, спирається на владу, втягує владу в свої керуючі впливи. В ньому виразно виявляються політичні аспекти, що характеризують можливості управління в розподілі цінностей і впорядкуванні суспільних процесів. Управління самим щільним чином взаємодіє із правом, здобуває в багатьох випадках правову форму, використовує чинність права, здійснюється у встановлених правових процедурах. Правові аспекти управління принципові для практики управління, оскільки їх незнання (або ігнорування) перетворює часто управлінські рішення й дії в незначні.

Комплексний і багатогранний характер управління породжує теоретичні посилки, які необхідно враховувати при дослідженні й науковому описі різних його елементів, сторін, їх взаємозв'язків і проявів.

По-перше, кожний підхід (погляд, ракурс) до управління — філософський, політичний, історичний, ідеологічний, юридичний, економічний, соціально-психологічний, праксеологічний, інформаційний, педагогічний тощо — несе в собі пізнавальний z:\CorvDoc\zavalny\Books\temp\Kons1.htm - т033зміст, "схоплює" і висвітлює якусь особливу грань, сторону цього складного суспільного явища.

По-друге, кожний аспект дослідження виконує свою пізнавальну функцію і їх не слід протиставляти один одному, випинати один і принижувати інший, уважати один слушним, а інший помилковим. Тільки рівноправність і глибина різних аспектів дослідження здатні наближати нас до істини.

По-третє, єдність сутності управління припускає все-таки, що різні аспекти дослідження управління, виявлені ними різні його елементи, сторони, грані тощо повинні бути між собою логічно погоджені, співвідноситися із сутністю управління, відображати й характеризувати саме управління, а не щось інше, близьке до нього або схоже на нього. Це особливо актуально для практики управління, в якій управління проявляє себе як складна цілісність у всім багатстві своїх елементів і їх властивостей. Тут уже нічого подумки не виділиш, "не розкладеш по поличках", а треба про все знати, все враховувати й використовувати. Не випадково самі більші труднощі управління викликає не в пізнанні, а в застосуванні.