ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Специфіка державного управління

В науковій літературі управління підрозділяється на види за різними підставами.

Залежно від сфер суспільної життєдіяльності виділяють:

· управління суспільством у цілому,

· економічне управління,

· соціальне управління,

· політичне управління,

· духовно-ідеологічне управління.

Залежно від структури суспільних відносин виділяють:

· управління економічним розвитком суспільства,

· управління політичним розвитком суспільства,

· управління соціальним і духовним розвитком суспільства.

Залежно від об'єктів управління виділяють:

· економічне (господарське) управління,

· соціально-політичне управління,

· управління духовним життям.

За характером і обсягом охоплюваних управлінням суспільних явищ виділяють:

· управління суспільством,

· управління державою,

· управління галузями, сферами народного господарства,

· управління підприємствами, організаціями, установами, фірмами тощо.

Багато авторів підставою для класифікації видів управління визнають природу й субстанціональну специфіку суб'єктів управління, виходячи із чого розмежовують:

· державне управління (суб'єкт керуючих впливів — держава),

· суспільне управління (суб'єкт керуючих впливів — суспільство і його структури),

· менеджмент (суб'єкт керуючих впливів — підприємець, власник, хазяїн справи).

У якості своєрідної z:\CorvDoc\zavalny\Books\temp\Kons1.htm - т034підсистеми управління розглядають також місцеве самоврядування (муніципальне управління). Існує членування й суспільного управління, в якому поряд з управлінням з боку суспільних об'єднань указують громадське самоврядування, за допомогою якого люди самі формують і практично реалізовують керуючі впливи.

Предметом даної лекції є теорія державного управління, тому інші види управління ( при будь-якій їхній класифікації) згадуються тільки в тій мірі, в якій вони стикаються з державним управлінням, пов'язані з ним, впливають на нього або визначають ті або інші його характеристики.

Серед усіх видів управління державне управління займає особливе місце, що пояснюється деякими тільки йому притаманними властивостями. Таких властивостей можна назвати три.

Насамперед визначальний вплив на характер ціле-спрямованності, що організує і регулює впливи, здійснювані даним видом управління, виявляє його суб'єкт — держава. При всіх відмінностях у трактуванні держави й різноманітті його проявів, майже всі одностайно виділяють закладену в ньому потужну владну силу.

Держава є відношення панування людей над людьми, що опирається на легітимне насильство як засіб. Отже, держава — це структура, здатна владно визначати лінію поведінки людей і домагатися її за допомогою примусу.

Дійсно, держава тому і є державою й тим самим відрізняється від суспільних структур, що в ній зосереджена і реалізується в суспільстві стосовно людей державна влада. А влада являє собою такий взаємозв'язок, у процесі якої люди в силу різних причин — матеріальних, соціальних, інтелектуальних, інформаційних і інших — добровільно (усвідомлено) або за примусом визнають верховенство волі інших, а також цільових, норz:\CorvDoc\zavalny\Books\temp\Kons1.htm - т035мативних установлень і відповідно до їхніх вимог роблять ті або інші вчинки й дії, будують своє життя. Відома влада існує в родині, групі людей, їх колективі. Вона міститься в традиціях, звичаях, суспільній думці, моралі тощо. Але все це незрівнянно з державною владою, яка має в основі правову обумовленість (легітимність), а в реалізації — силу державного апарату, що володіє й засобами примусу (армія, поліція тощо, суди, прокуратуру, тюрми тощо).

Тому в державному управлінні його керуючі впливи спираються на державну владу, підкріплюються й забезпечуються нею. Це — не просто побажання, наміри, заклики, добрі думки й почуття (або навпаки — злі), а силовий тиск (зрозуміло, при необхідності, але в потенції він завжди є), який веде до того, що поставлені в управлінні цілі, організаційні імпульси й установлені ним регулюючі норми повинні бути неодмінно досягнуті. Звідси всі проблеми, по суті історичного значення, що полягають у тому, якою є а держава, що і як вона робить, які ставить цілі й яким шляхом їх втілює в життя й багато-багато інших, над вирішенням яких людство б'ється протягом усього періоду своєї цивілізації.

Специфічною властивістю державного управління є його поширеність на все суспільство, навіть за його межі, на інші суспільства людей у рамках державної міжнародної політики. Часто дана теза вносить плутанину в розуміння управлінських явищ, тому що народжує уявлення про те, нібито держава втручається (або може, повинна втручатися) в усі вчинки й дії людей, управляє всіма їхніми взаєминами. Тільки тоталітарна держава в крайньому її прояві намагалася робити щось подібне, але не виявилася здатною це здійснити в силу неможливості встановлення тотального контролю над суспільством. В останньому завжди залишалася воля, нехай і незначна. Нормальний же варіант взаємин держави й суспільства припускає, що суспільна життєдіяльність людей має більший обсяг волі, самостійності й самоврядування. Але границі цієї волі, самостійності й самоврядування визначаються поряд із суспільними інститутами й державою. Саме держава за допомогою законотворчості встановлює основні, загальні, типові правила (норми) поведінки людей у всіх сферах життя суспільства й забезпечує їхнє дотримання своєї владної силою.

Чомусь вважається, особливо в нашій інтелектуальній традиції, що держава обов'язкова протистоїть волі людини й волі суспільства й, відповідно, управління з її боку несе в собі тільки обмеження, заборони, санкції й покарання й у неї є мало конструктивного, творчого змісту (якщо взагалі є). І чим менш держава буде управляти суспільними процесами, тим вільніше від держави буде суспільство, тим краще для людей і швидше вирішуватимуться суспільні проблеми. Тим часом давно й на основі величезного історичного досвіду зроблений висновок, що справедливість повинна бути здійснена законом, на основі якогось ідеального закону, на основі природного права.

Свобода людини починається з того моменту, коли в державі, в якій вона живе, вступають у дію прийняті закони. Отже, боротися суспільству, людям треба не проти держави, а за більш досконалу, демократичну, правову держава. Шукана свобода повинна бути досягнута не на противагу державі, але разом з нею, за її допомогою, повинна стати її сутністю.

Дуже серйозна проблема "поширеності державного управління на суспільство" не полягає в тому, щоб спрощено пропонувати державі "піти" з тих або інших сфер суспільства, перестати організовувати ті або інші процеси, припинити регулювати ту або іншу поведінку. Адже все залежить від стану самого суспільства, від рівня його об'єктивної саморегуляції й суб'єктивного самоврядування, від реальної поведінки людей, у тому числі й характеризованої як злочинна. Більше того, упорядкування кожної сфери життя суспільства й людей, розгортання в ній свободи прямо визначається тим, наскільки державне управління підтримує тут загальноприйняті й законодавчо закріплені правила (норми) поведінки. Є багато підстав уважати, що й у самій віддаленій перспективі державне управління збереже свою властивість впливу на все суспільство.

Інша справа, що обрій цього впливу, його глибина й "детальність", його характер і зміст будуть постійно змінюватися, відображаючи й відтворюючи в собі стан суспільства. В управлінні не можна оперувати загальними гаслами й абстрактними істинами; воно конкретно, практично й покликано перебувати в корелятивному зв'язку з тим процесом, явищем, відношенням, на які воно направляє свої целеустановчі регулюючі впливи.

Держава, будучи складним (за елементним складом) і багатогранним (за функціями) суспільним явищем і виступаючи в якості суб'єкта управління, надає державному керуванню також властивість системності. На відміну від інших видів державне управління без цієї властивості просто не може відбуватися. В ньому задіяні десятки мільйонів людей, безліч державних органів і інших структур, а в них — велика кількість посадових осіб і інших службовців. У державному управлінні використовуються різноманітні й дорогі матеріальні, фінансові й інтелектуальні ресурси, об’ємна інформація. Воно складається з маси управлінських рішень і організаційних дій. В історії не раз фіксувалися ситуації, коли начебто існувала держава, яка начебто управляла, у той час як у суспільстві панували розбрід і анархія.

Для державного управління властивість системності набула принципового значення. Тільки його наявність надає йому необхідну погодженість, координацію, субординацію, певну цілеспрямованість, раціональність і ефективність.

Отже,державне управління — це практичний, регулюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її впорядкування, збереження або перетворення, що спирається на його владну чинність.

Гідність запропонованого визначення державного управління вбачається в тому, що воно поєднує в логічну цілісність принаймні три моменти:

1. держава як системно організований суб'єкт управління;

2. суспільну життєдіяльність людей, що сприймає керуючі впливи й реагуючу на них;

3. самі керуючі впливи, що утворюють активні взаємозв'язки між державою й суспільством.

Тим самим відкривається простір для теоретичного опису різноманітних проявів державного управління, їх адекватного розуміння й практичного використання.

Питання для обміркування й дискусії:

1. Що таке управління?

2. Відмінність управління від об'єктивної саморегуляції й стихійних механізмів у керуванні.

3. Характерні риси керуючого впливу.

4. Підстави й причини багатогранності управління.

5. Назвіть основні аспекти (прояви) управління й науки, що їх вивчає.

6. У чому специфіка й, відповідно, потенціал державного управління?

7. Покажіть на історичних прикладах взаємозалежності між рівнем управління й станом суспільства.