ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Види аналізу та його інформаційне забезпечення

12 3

Тема 5. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

5.1. Поняття та види фінансового планування

Даний розділ вміщує три типи задач: перший тип пов'язаний зі складанням бюджетів виробництва і реалізації продукції; запасів готової продукції; товарно-матеріальних запасів витрат на оплату праці виробничого персоналу; накладних витрат; аналітичного бюджету; прогнозного звіту про прибутки й збитки; грошових коштів; прогнозного балансу розроблення прогнозних показників діяльності підприємства; другий тип – це складання оперативного бюджету руху грошових коштів підприємства; третій тип – розроблення прогнозного бюджету фінансового результату.

Особливістю задач першого типу є їхній навскрізний характер, тобто для того, щоб скласти прогнозний баланс і визначити прогнозні розрахункові показники, слід починати з розроблення прогнозного бюджету реалізації продукції, бюджету запасів готової продукції, бюджету всіх витрат і бюджету фінансових результатів.

Фінансове планування займає важливе місце в системі фінансового менеджменту, яка включає планування, організацію, мотивацію й контроль діяльності підприємства. Об`єктами фінансового планування виступають: 1) рух фінансових ресурсів; 2) фінансові відносини, які виникають при формуванні, розподілі та використанні фінансових ресурсів; 3) вартісні пропорції які утворюються в результаті розподілу фінансових ресурсів.

Фінансове планування – це процес систематичної підготовки управлінських рішень, які прямо чи опосередковано впливають на обсяги фінансових ресурсів, узгодження джерел формування та напрямків використання, згідно виробничих, маркетингових планів, а також показників діяльності підприємства в плановому періоді, і які забезпечують вирішення завдань найбільш раціональним шляхом.

Техніка фінансового планування починається з визначення цілей фінансової політики підприємства розробки фінансової стратегії і тактики. Головною метою фінансової політики підприємства, є підвищення ефективності системи управління фінансами, а головними завданнями є максимізація прибутку, оптимізація витрат та структури капіталу, забезпечення його фінансової стійкості, досягнення прозорості фінансового стану, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства та створення ефективного механізму управління останнім. До основних напрямків розробки фінансової політики, відносять аналіз фінансово-економічного стану підприємства; розробку облікової, податкової, дивідендної політики; розробку методів управління оборотним капіталом, дебіторською та кредиторською заборгованістю; розробку методів управління витратами, грошовими коштами. Фінансова стратегія визначає довгострокову мету фінансової діяльності підприємства, що залежить від його фінансової політики та вибору найефективніших напрямків її досягнення, а також повинна узгоджуватись з цілями й напрямками загальної стратегії економічного розвитку підприємства.

Початковим етапом фінансового планування є фінансове прогнозування, яке полягає у визначенні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від фінансового планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких, відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку, дає змогу визначити один з варіантів розвитку подій та їх вплив на фінансовий стан підприємства. Тобто, при фінансовому прогнозуванні оцінюються можливі майбутні фінансові наслідки рішень, які приймаються, а при фінансовому плануванні фіксуються фінансові показники, які підприємство намагається отримати у майбутньому та формалізуються шляхи їх досягнення. Фінансове планування направлено, з одного боку, на запобігання помилкових дій у діяльності підприємства, з іншого – на зменшення числа невикористаних можливостей.

Традиційно, фінансові плани поділяють на стратегічні, поточні, оперативні кожний з яких має своє чітке призначення, певний ступінь деталізації та форму реалізації. Так, стратегічне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення й є головною формою реалізації мети підприємства. Стратегічне фінансове планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування фінансової діяльності на основі яких визначається фінансова політика підприємства за конкретними напрямками фінансової діяльності. Система поточного фінансового планування базується на розробленій фінансовій стратегії та фінансовій політиці за окремими аспектами фінансової діяльності й пов`язана з розробкою конкретних видів поточних фінансових планів, які дають можливість підприємству визначити на поточний період всі джерела фінансування його розвитку, сформувати структуру доходів й витрат, забезпечити постійну платоспроможність, а також визначити структуру активів та капіталу на кінець планового періоду. Результатом поточного фінансового планування є розробка трьох основних планів: звіту про прибутки й збитки, руху грошових коштів, бухгалтерського балансу. З метою контролю за фактичними надходженнями й їх використанням необхідне оперативне фінансове планування, яке включає складання й виконання платіжного календаря, касового плану та розрахунок потреб в короткострокових залученнях коштів чи їх ефективне короткострокове розміщення.

Фінансове планування в залежності від напрямку використання джерел інформації поділяють на чотири види: реактивне, інактивне, преактивне, інтерактивне. Реактивне (орієнтація на минуле) – базується на досвіді попередніх періодів, який може бути з успіхом використаний в умовах стабільного бізнесу. Інактивне (орієнтація на сучасне) – базується на збереженні існуючих позицій бізнесу на максимально тривалий термін. Преактивне (орієнтація на майбутнє) – дозволяє забезпечити ефективне управління при умові отримання точних прогнозів. З метою найбільш якісної оцінки результатів, що плануються, доцільно було б враховувати й орієнтуватись на оптимальний взаємний вплив та взаємодію перерахованих раніше видів, тобто інтерактивне. Це єдина методологія, яка відкрито направлена на ефективну взаємодію: минулого досвіду, об`єктивної оцінки існуючого стану справ, поставлення реальних завдань на майбутнє й вибору оптимального шляху досягнення останнього.

Одним з напрямків фінансового управління, який позитивно зарекомендував себе на підприємствах з розвиненою ринковою економікою є бюджетування яке можна подати як інтегровану систему складання бюджетів, поточного контролю за їх виконанням, обліку відхилень фактичних показників від бюджетних та аналізу причин суттєвих відхилень. При цьому бюджет підприємства є засобом балансування доходів та витрат, надходжень і виплат грошових коштів. В основі концепції бюджетування покладено забезпечення успішного функціонування підприємства способом погодження стратегічних планів з поточними та оперативними; координації й інтеграції поточних планів за різними напрямками бізнесу; створення системи якісного інформаційного забезпечення менеджерів різних рівнів управління в необхідні терміни; створення системи контролю за виконанням фінансових планів.

Бюджетування як систему фінансового управління можна подати у вигляді взаємопов`язаних економічних, аналітичних та фінансових блоків які об'єднують заходи, що необхідні для ефективної діяльності підприємств (рис. 5.1. ). На зазначеному рисунку інвестиційне, фінансове та операційне бюджетування базуються на інформаційно-аналітичному підґрунті й є результуючим етапоми інформаційної системи прийняття управлінських рішень.

Бюджетування хоча й тісно взаємодіє з плануванням, зокрема фінансовим, але за охопленням елементів з підготовки управлінських рішень має більш об`ємнішу сферу функціонування. В основі бюджетування покладено інтегрований підхід до основних функцій управління: прогнозування та планування, організації, обліку, контролю, регулювання, аналізу. Схематично послідовність взаємозв`язку функцій управління відображено на рисунку 23.

Рис. 5.2. Взаємозв`язок функцій управління.

Слід пам`ятати, що структура системи бюджетів та ступінь деталізації її складових, визначається особливостями виробничого процесу (в тому числі, видом продукції та послуг, методами виробництва й маркетингу); організаційної структури; організації системи бухгалтерського обліку, виробничого й фінансового контролю; інформаційними потребами менеджменту; розмірами підприємства й тим, що є предметом бюджетування; кваліфікацією керівників і тих хто розробляє бюджети.

За традиційного бюджетування, плановий обсяг потреби в капіталі залежить від прогнозованих величини грошових виплат та надходжень, а також часового інтервалу між ними. Нестача чи надлишок грошових коштів за певний проміжок часу визначається як різниця між наростаючими підсумками грошових виплат та надходжень за цей період. Методика визначення потреби в капіталі на прогнозний період зводиться перш за все до визначення планової суми грошових виплат у розрізі окремих їх складових. Види потреби у капіталі можна класифікувати за типом грошових виплат підприємств:

Ø грошові видатки у результаті операційної діяльності;

Ø грошові видатки у результаті інвестиційної діяльності;

Ø грошові видатки у результаті фінансової діяльності.

Загальна потреба в капіталі розраховується як сума: капіталу, необхідного для фінансування основних засобів та нематеріальних активів (інвестиційна діяльність) та капіталу для фінансування оборотних активів (операційна діяльність).

З метою дотримання фінансової рівноваги на підприємстві, забезпечення стабільної платоспроможності та ліквідності, під час прийняття рішень, щодо джерел покриття потреби в капіталі, складання фінансових бюджетів слід дотримуватися правил фінансування, до яких відносять: 1) золоте правило фінансування; 2) золоте правило балансу; 3) правило вертикальної структури капіталу.

Базовою ланкою системи бюджетування є операційні бюджети, які включають окремі частини надходження й використання ресурсів підприємства. Основна частина операційних бюджетів прямо чи опосередковано впливає на показники, що характеризують результати поточної діяльності й перш за все показники доходу та здійснених поточних витрат, які знаходять відображення в групі аналітичних бюджетів. Операційні, спеціальні та допоміжні бюджети необхідні перш за все для взаємозв`язку натуральних показників бюджетування з вартісними, для більш точної розробки основних бюджетів, визначення найбільш важливих пропорцій, обмежень та припущень, які можуть враховуватись при складанні основних бюджетів. Склад операційних й допоміжних бюджетів може визначатися керівниками підприємства виходячи з характеру цілей та завдань, які перед ними поставлені. Спеціальні бюджети необхідні для більш точного визначення цільових показників та нормативів бюджетування, більш точного обліку регіональних особливостей фінансово-господарської діяльності.

Ефективність бюджетування досягається в результаті змістовного аналізу, обґрунтованого передбачення, постійного контролю та своєчасного проведення необхідних заходів, в залежності від змін зовнішніх та внутрішніх економічних обставин, з метою максимізації прибутку чи мінімізації збитків.

Обов`язковими етапами при визначенні ефективності бюджетування є:

визначення точності бюджету (точність підготовки бюджету визначається шляхом порівняння фактичних значень з запланованими, які виражені або в грошових одиницях, або в одиницях виміру продукції. Чим менша розбіжність значень, тим вище точність бюджету);

ПОКАЗНИКИ ТОЧНОСТІ БЮДЖЕТУ:

Точність продаж = фактичний обсяг виручки / бюджетована виручка;

Точність витрат = фактичні витрати / бюджетовані витрати;

Точність прибутку = фактичний прибуток / бюджетований прибуток.

Kоригування бюджету. Бюджет може не відповідати реальності й тому перестає бути інструментом ефективного управління, а тому підлягає зміні. Бюджет переглядається, коли відбуваються важливі зміни у витратах чи доходах, й з`являються або нові можливості, або певні ускладнення в подальшій роботі (зміна заробітної плати, поява нових конкурентів). Доцільно розраховувати вплив усіх чинників на результати, як передбачуваних так й не передбачуваних, щоб не втрачати реального контролю за діями чи бездіяльністю відповідних керівників. Наприклад: якщо прогнозований обсяг продаж відрізняється від реального то необхідно змінювати всі бюджети. Бюджети повинні постійно контролюватися, а коригуватись тільки при обґрунтованій необхідності, для того щоб зберегти їх координуюче та контролююче значення;

Kонтроль та аналіз. З метою підтримки діяльності підприємства на досить високому рівні ефективності, дуже важливо проводити функціонально-вартісний аналіз. В результаті аналізу визначається, які статті витрат при виробництві (торгівлі) можуть бути змінені так, щоб максимізувати дохід при одночасному збереженні якості та обсягу реалізації продукції. Розраховані показники зіставляються між собою й перевіряються, наскільки допустимі отримані результати, наприклад, між витратами за бюджетом та при фактичному обсязі виробництва).

Під час розв`язку задач даного типу слід пам`ятати, що оперативне фінансове планування необхідне підприємству для контролю за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок та їх витрачанням в процесі діяльності. Більшість підприємств складають оперативні фінансові плани як окремі складові системи оперативного фінансового планування, зокрема платіжний календар, касовий план.

Практичні завдання даного розділу вміщують порядок та показники для складання фінансового плану. Слід враховувати, що фінансовий план підприємства є узагальнюючим документом, в якому формалізуються фінансові показники, за видами діяльності з узгодженням напрямків використання грошових потоків з джерелами їх фінансування. З метою перевірки узгодженості наявності фінансових ресурсів з напрямками їх використання доцільно використовувати шахматну таблицю, в якій чітко формалізуються й узгоджуються джерела покриття кожної статті витрат.

В процесі фінансового планування можуть бути використані різні методи, а саме: балансовий (чітка відповідність напрямків використання джерелам фінансування), нормативний (використання певних норм та нормативів), розрахунково-аналітичний (з використанням аналізу фактичних показників та перспективних змін в майбутньому), оптимізації планових рішень (пошук шляхів досягнення найоптимальнішого результату), економіко-математичного моделювання (врахування різних факторів фінансово-господарської діяльності).

В процесі контролю виконання бюджетів використовують: гнучкі та фіксовані (статичні). В гнучких бюджетах планові розрахунки затрат та фінансових результатів прив’язуються до обсягів виробництва та реалізації продукції. До цієї категорії бюджетів відносять бюджет затрат, які відносяться до умовно-змінних (змінюються пропорційно до обсягів виробництва). На відміну від цього, показники фіксованихбюджетів здебільшого не змінюються зі зміною обсягів виробництва. За принципом фіксованого бюджетування складають бюджет адміністративних витрат, бюджет на рекламу тощо.

Види аналізу та його інформаційне забезпечення

Класифікація економічного аналізу господарської діяльності має важливе значення для визначення його змісту і завдань.

У сучасних умовах економічний аналіз господарської діяльності класифікується за різними ознаками, до яких відносяться наступні.

За галузевою ознакою, яка ґрунтується на суспільному розподілі праці, аналіз ділиться на галузевий, методика якого враховує специфіку окремих галузей економіки (промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі і т.д.), і міжгалузевий, який є теоретичною і методологічною основою економічного аналізу в усіх галузях національної економіки, а саме, теорією аналізу господарської діяльності.

Об'єктивна необхідність галузевого економічного аналізу обумовлена специфікою різних галузей виробництва. Кожна галузь суспільного виробництва через різний характер праці має свої особливості, свою специфіку і, як наслідок - характерні економічні відносини Необхідність дослідження специфіки різних галузей зумовила потреба розробки методики економічного аналізуз урахуванням особливостей і умов кожної галузі економіки.

Одночасно потрібно враховувати, що всі галузі суспільного виробництва тісно зв'язані між собою. Їм властиво багато загального. Взаємозв'язки окремих галузей, наявність внутрішнього зв'язку між ними викликають необхідність розробки міжгалузевого аналізу (теорії економічного аналізу). Теорія економічного аналізу розкриває найбільш загальні методологічні риси і особливості цієї науки, узагальнює досягнення в різних галузях економіки, збагачує зміст економічного аналізу в цілому і галузевого зокрема. Володіння загальними теоретичними знаннями економічного аналізу є необхідною умовою кваліфікованої розробки і практичного використання індивідуальних методик галузевого аналізу.

За ознакою часуекономічний аналізпідрозділяється на попередній (перспективний) і подальший (ретроспективний, історичний).

Попередній (прогнозний, перспективний) аналіз проводиться до здійснення господарських операцій. Він необхідний для обгрунтування управлінських рішень і планових завдань, а також для прогнозування і оцінки майбутніх результатів, попередження небажаних результатів.

Подальший (ретроспективний) аналіз проводиться після здійснення господарських операцій і використовується для контролю за виконанням завдань, виявлення внутрішньогосподарських резервів, об'єктивної оцінки результатів діяльності.

Перспективний і ретроспективний аналіз тісно зв'язані між собою. Без ретроспективного аналізу неможливо виконати перспективний. Аналіз результатів діяльності у минулих періодах дозволяє встановити тенденції, закономірності, виявити невикористані можливості, що має важливе значення при обґрунтуванні рівня економічних показників на перспективу. Можливість бачити перспективу дає саме ретроспективний аналіз, тому він є основою перспективного аналізу

Ретроспективний аналіз у свою чергу ділиться на оперативний і підсумковий (завершальний). Оперативний (ситуативний) аналіз проводиться відразу після здійснення господарських операцій або зміни ситуації за короткі відрізки часу (зміну, добу, декаду і т.д.). Мета його -оперативно виявляти недоліки і впливати на господарські процеси. Сучасна економіка характеризується динамічністю ситуації як у виробничій, комерційній, фінансовій діяльності підприємства, так і у зовнішньому середовищі. У цих умовах оперативний (ситуативний) аналіз набуває особливого значення.

Підсумковий (завершальний) аналіз проводиться за звітний період часу (місяць, квартал, рік). Його цінність в тому, що діяльність підприємства вивчається комплексно і всесторонньо за звітними даними за відповідний період. Цим забезпечується повніша оцінка діяльності підприємства щодо використання наявних можливостей.

Підсумковий і оперативний аналізи взаємозв'язані і доповнюють один одного. Вони надають можливість керівництву підприємства не тільки оперативно ліквідовувати недоліки в процесі діяльності, але і комплексно узагальнювати досягнення за відповідні періоди часу, розробляти заходи, спрямовані на забезпечення зростання ефективності господарської діяльності.

За просторовою ознакою можна виділити аналіз внутрішньогосподарський і міжгосподарський. Внутрішньогосподарський аналіз вивчає діяльність тільки даного підприємства і його структурних підрозділів. При міжгосподарському аналізі порівнюються результати діяльності двох або більше підприємств. Це дозволяє виявити передовий досвід, резерви, недоліки і на основі цього надати об'єктивну оцінку ефективності діяльності підприємства.

Важливе значення має класифікація за об'єктами управління. Господарська діяльність (керована система) складається з окремих підсистем: економіки, техніки, технології, організації виробництва, соціальних умов праці, природоохоронної діяльності і ін. Аспект аналізу в залежності від актуальності, може бути зміщений у бік яких-небудь підсистем господарської діяльності. У зв'язку з цим виділяють:

техніко-економічний аналіз, яким займаються технічні служби підприємства (головного інженера, головного технолога і ін.). Його змістом є вивчення взаємодії технічних і економічних процесів і встановлення їх впливу на економічні результати діяльності підприємства;

фінансово-економічний аналіз (фінансова служба підприємства, фінансові і кредитні органи) основну увагу приділяє фінансовим результатам діяльності підприємства: виконанню фінансового плану, ефективності використання власного і позикового капіталу, виявленню резервів збільшення суми прибутку, зростанню рентабельності, поліпшенню фінансового стану і платоспроможності підприємства;

управлінський аналіз проводять всі служби підприємства з метою надання керівництву інформації, необхідної для планування, контролю і ухвалення оптимальних управлінських рішень, вироблення стратегії і тактики з питань фінансової політики, маркетингової діяльності, вдосконалення техніки, технології і організації виробництва, носить оперативний характер, результати його є комерційною таємницею;

соціально-економічний аналіз (економічні служби управління, соціологічні лабораторії, статистичні органи) вивчає взаємозв'язок соціальних і економічних процесів, їх взаємний вплив і на економічні результати господарської діяльності;

економіко-статистичний аналіз (статистичні органи) застосовується для вивчення масових суспільних явищ на різних рівнях управління: підприємства, галузі, регіону;

економіко-екологічний аналіз (органи охорони навколишнього середовища, економічні служби підприємства) досліджує взаємодію екологічних і економічних процесів, пов'язаних із збереженням і поліпшенням навколишнього середовища і витратами на екологію:

маркетинговий аналіз (служба маркетингу підприємства або об'єднання) застосовується для вивчення зовнішнього середовища функціонування підприємства, ринків сировини і збуту готової продукції, її конкурентоспроможності, попиту і пропозиції, комерційного ризику, формування цінової політики, розробки тактики і стратегії маркетингової діяльності.

За методкоюі вивчення об'єктів аналіз господарської діяльності може бути порівняльним, діагностичним, факторним, маржинальним, економіко-математичним, економіко-статистичним, функціонально-вартісним і т.д.

При порівняльному аналізі зазвичай обмежуються порівнянням звітних показників про результати господарської діяльності з показниками плану поточного року, даними минулих років,конкурентів.

Факторний аналіз спрямований на виявлення величини впливу чинників на приріст і рівень результативних показників.

Діагностичний аналіз передбачаєвстановлення характеру порушень нормального ходу економічних процесів на основі типових ознак, характерних тільки для даного порушення. Наприклад, якщо темпи зростання валової продукції випереджають темпи зростання товарної продукції, то це свідчить про зростання залишків незавершеного виробництва. Якщо темпи зростання валової продукції вищі за темпи зростання продуктивності праці, то це ознака невиконання плану заходів щодо механізації і автоматизації виробництва, поліпшенню організації праці і на цій основі скорочення чисельності працівників. Знання ознаки дозволяє швидко і досить точно встановити характер порушень, не проводячи безпосередніх вимірювань, тобто без дій, які вимагають додаткового часу і коштів.

Маржинальний аналіз — це метод оцінки і обгрунтування ефективності управлінських рішень в бізнесі на підставі причинно-наслідкового взаємозв'язку обсягу продажів, собівартості і прибутку і розподілу витрат на постійні і змінні.

За допомогою економіко-математичного аналізу вибирається найбільш оптимальний варіант вирішення економічної задачі, виявляються резерви підвищення ефективності діяльності за рахунок повнішого використання наявних ресурсів.

Детермінований аналіз застосовується для дослідження функціональних взаємозв'язків між факторними показниками і результативними.

Стохастичний аналіз (дисперсійний, кореляційний, компонентний і ін.) використовується для вивчення стохастичних залежностей між досліджуваними явищами і процесами господарської діяльності підприємств.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) є методом виявлення резервів. Він базується на функціях, які виконує об'єкт, і зорієнтований на оптимальні методи їх реалізації на всіх стадіях життєвого циклу виробу (науково-дослідні роботи, конструювання, виробництво, експлуатація і утилізація). Його основне призначення в тому, щоб виявити і попередити зайві витрати за рахунок ліквідації окремих функцій..

За суб'єктами (користувачами аналізу) розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз. Внутрішній аналіз виконується безпосередньо на підприємстві для потреб оперативного, короткострокового і довгострокового управління виробничою, комерційною і фінансовою діяльністю. Зовнішній аналіз проводиться на підставі фінансової і статистичної звітності органами державного управління, банками, фінансовими органами, акціонерами, інвесторами.

За охопленням об'єктів, що вивчаються, аналіз ділиться на суцільний і вибірковий. При суцільному аналізі висновки робляться після вивчення всіх без виключення об'єктів, а при вибірковому - за наслідками обстеження тільки частини об'єктів.

За змістом програми аналіз може бути комплексним і тематичним. При комплексному аналізі діяльність підприємства вивчається всесторонньо, а при тематичному - тільки окремі її сторони, що представляють в певний момент найбільший інтерес, наприклад, питання використання матеріальних ресурсів, виробничої потужності підприємства, зниження собівартості продукції і ін.

Кожен з названих видів економічного аналізу своєрідний за змістом, організацією і методикою його проведення.

12 3