ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Характеристика цільового компоненту процесу навчання.

Предыдущая 1 2 345 6 7 Следующая

Цільовий компонент– усвідомлення педагогом і прийняття учнями цілі і завдань теми, розділу, навчального предмету. Цілі і завдання визначаються на основі вимог навчальної програми, урахування особливостей учнів класу. Для розуміння навчання як діяльності, його планування та здійснення неабияке значення мають такі педагогічні категорії, як ціль і мета. Вони як складові цілепокладання в будь-якому виді людської діяльності є системотвірними, вихідними у виборі засобів цілеспрямованого досягнення поставленої мети. Щоб з ’ясувати сутність цілі й мети як загальнонаукових категорій, слід спочатку розкрити їхню загальну сутність. Це необхідно зробити у зв’язку з тим, що поняття цілі й мети часто ототожнюються, вживаються як синоніми. Виходячи із загальнонаукової суті цілепокладання як специфічної людської здатності ставити перед собою свідомі цілі й реалізувати їх, спробуємо поняття ціль і мета розвести за їх сутністю. Ціль як ідеальний внутрішньо спонукальний мотив виробництва (діяльності) є законом практики, яким визначається напрям і регулюється людська діяльність, спрямована на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби. Ціль як закон мобілізує волю й енергію людини, спрямовує людську діяльність на свідомо визначений напрям руху до результату. Один і той же очікуваний ідеальний результат може досягатися за різного цілеспрямування діяльності з точки зору її оптимальності Усвідомлена, прийнята як мотив діяльності ціль регулює вибір засобів діяльності, який є суб’єктивним, а тому не завжди адекватний затраченим енергії, зусиллям і часу. Так, іноді за мінімуму засобів і часу отримують максимум якісного результату, а буває й навпаки, отриманий ефект не вартий затрачених зусиль і часу, а діяльність з

Цілепокладання в дидактиці Цілепокладання- це важливий компонент структури цілісної педагогічної діяльності, системотвірний фактор, що закономірно визначає не тільки передбачуваний результат, а й етапи, форми, методи і засоби діяльності. Мета і результати діяльності здебільшого не збігаються, оскільки мета є лише ідеальним образом, а будь-яка цілісна діяльність, особливо педагогічна, завжди ширша за абстрактні прагнення, і її результат об'ємніший за поставлену мету, хоча буває навпаки. Формулювання цілей навчання має бути не описовим, абстрактним, а стислим, технологічним, передбачати конкретні процедури діяльності. Процес цілепокладання полягає у виборі найсприятливіших з погляду можливостей навчального матеріалу і підготовленості учнів варіантів навчання, у яких зовнішні (матеріал, середовище, засоби) і внутрішні (готовність до учіння, зацікавленість, рівень знань, умінь, навичок) чинники співвідносяться в зоні найближчого розвитку учнів у процесі їх пізнавальної діяльності. Цціль і мета є складовими цілепокладання, як мотив супроводжують всю діяльність, виступають еталоном для визначення якості результату, спонукають суб’єктів діяльності до його (результату) корекції. Цілі навчання визначають на підставі аналізу основних компонентів змісту навчального матеріалу, діяльності вчителя, внутрішніх процесів особистісного, інтелектуального та емоційного розвитку учнів, їхньої навчальної діяльності. Такий підхід забезпечує усвідомлення того, що цілі навчання необхідно формулювати через результати, виражені в діях учнів, які вчитель може чітко розпізнати. Щоб "перекласти" результати навчання на мову конкретних дій, необхідно: побудувати систему цілей (таксономію), виділити її категорії та рівні і створити чіткий, конкретний мовний апарат для опису цілей навчання, що забезпечить об'єктивне оцінювання його результатівЦілі навчання визначають з огляду на освітні, виховні та розвивальні можливості навчального матеріалу, а також досягнутий рівень знань, умінь, якостей особистості. Поняття завдання має дві сутності: цільову як завдання формування або цільове завдання (етапна мета короткочасної дії) і змістову сутність як навчальні, тренувальні завдання: вправи, задачі тощо. Щоб забезпечити стратегію будь-якої цілеспрямованої діяльності, необхідно виробити тактику прийнятої виконавцями мети, складовими якої є завдання (що слід зробити), способи їх розв’язання (виконання): методи, прийоми, засоби, які в сукупності приведуть до стратегічного успіху.

Виховні – формування світогляду,моралі. Завдання має дві сутності :1 Завдання формування, або цільові завдання, 2 Завдання розв’язання або навчальні завдання. Поняття 3-єдиної мети спірним і неоднозначним як в дидактиці так і в методиці. Мета уроку повинна бути чіткою, лаконічною, та дидактичною з погляду на вимоги. Мета може бути ближньою і віддаленою, загальною і окремою. Поняття мети, цілі належать до категорії результату, який є не чим іншим, як продуктом певних дій. Конкретне вираження результату може бути здійснене через такі поняття, як підсумок, задача, мета, ціль, ідеал, що як у нашому, так і в зарубіжному вжитку, мають таке тлумачення: - підсумок — це найближчий бажаний результат, якого прагне досягти суб´єкт діяльності за певний час; - задача — це проміжний результат із сукупності доступних і впорядкованих так, що він є певним кроком, який наближає досягнення мети; - мета — це бажаний результат, недосяжний за певний проміжок часу, але доступний для досягнення в майбутньому; - ціль — кінцевий результат, на досягнення якого спрямовані зусилля суб´єкта діяльності; - ідеал — це результат, якого ніхто ніколи не може досягти, але до якого можна дуже близько підійти. Точний і повний опис цілі навчання включає інформацію про елемент засвоєння (уявлення, поняття, судження, теорія), про який ідеться, про те, на якому рівні він засвоюється й як його діагностувати. Виділимо дві важливі характеристики цілей навчання: їх діагностичність та ієрархічність. Цілі навчання мають ієрархічну будову. Це означає, що залежно від обсягу змісту, масштабності завдань, рівня загальності чи конкретності проблеми одна і та сама ціль формулюється по-різному. Ієрархічність цілей навчання підкреслює, що поняття "ціль навчання" — відносне, оскільки воно залежить від того, на якому часовому проміжку розгортається діяльність її реалізації. Таким чином, цілі навчання мають ієрархічну структуру, на вершині якої стоять цілі як соціальне замовлення суспільства. Найповніше і в найбільш загальному вигляді вони сформульовані у Конституції України та у Законі" Про освіту". Це ті цілі навчання, які ставить суспільство перед школою, далі йдуть цілі навчання на рівні предмета, тоді на рівні курсу, нарешті, на рівні явища, факту чи процесу і на рівні поняття.Ще з часів Я.А.Коменського вчені-педагоги відзначали як значний недолік педагогічної діяльності відсутність чітко визначених цілей навчання. Учителі, готуючись до уроків, визначають лише спосіб своєї діяльності на уроці (ознайомити, навчити, повторити, довести тощо), але аж ніяк не кінцевий результат цієї діяльності. Він уявляється дуже невизначено, тому й потрібно розрізняти цілі навчання, цілі уроку і мету навчання.

Величезна стимулююча роль потреб і мотивів діяльності в розвитку і формуванні особистості розкривалася в главі про сутність і закономірності виховання. Це повною мірою відноситься і до навчання. Оволодіння досліджуваним матеріалом і розумовий розвиток учнів відбувається тільки в процесі їх власної активної навч-но-пізнавальної діяльності. Ще А. Дистервег писав: «Розвиток і освіта жодній людині не можуть бути дані або повідомлені. Всякий, хто бажає до них прилучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою. Ззовні він може отримати тільки збудження ... Тому самодіяльність засіб і одночасно результат освіти »35.

Кілька в іншій формі цю ж думку висловлював відомий психолог і педагог Л.В. Занков: «Всебічний розвиток, духовне багатство не може бути досягнуто з примусу. Справжнє духовне багатство складається тоді, коли людина сама тягнеться до знань, до науки, до мистецтва ».

Але коли ж учень сам тягнеться до знань, до науки, до мистецтва? Тоді, коли він переживає потреба в навчанні, коли їм рухають здорові мотиви і інтерес до оволодіння досліджуваним, матеріалом. У цьому відношенні дуже глибокий сенс мають слова видатного французького фізика Паскаля: учень - це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який треба заж'ечь.

Як же треба формувати в учнів потребу в навчанні і інтерес до оволодіння знаннями?

На формування в учнів потреби у вченні та інтересу до оволодіння знаннями впливає ціла сукупність педагогічних факторів і методичних прийомів. Психологічний механізм впливу цих факторів і прийомів полягає в тому, що вони збуджують в учнів переживання внутрішніх суперечностей між тим, як вони вчаться і як повинні вчитися, і стимулюють їх прагнення (активність) до оволодіння знаннями. Відомий дидакт М.А. Данилов стверджував, що переживання внутрішніх протиріччі меж'ду знанням і незнанням є рушійною силою, вчення, пізнавальної активності учнів.

Але як же приводити в дію цю рушійну силу? Як формувати в учнів потребу в навчанні?

Дуже діючим фактором у цьому відношенні є особистість учителя, його ерудиція (від лат. ЕгісШю - вченість, освіченість) і майстерність викладання. Коли вчитель досконало і глибоко володіє наукою, в процесі навчання він оперує цікавими деталями і фактами, вражає учнів своїм величезним кругозором, захоплює їх своєю освіченістю. У цьому випадку спрацьовує психологічний механізм наслідування, і учні переживають внутрішні протиріччя між досягнутим і необхідним рівнем своїх знань, що і стимулює їх до більш активної вченню.

Формуванню потреби у вченні сприяє доброзичливе ставлення вчителя до учнів, засноване па повазі і вимогливості до них, про що вже йшлося, коли розкривалися загальні закономірності виховання. Повага вчителя сприяє зміцненню в учнів почуття власної гідності, прояву доброзичливості до вчителя, що, природно, спонукає їх старанно опановувати його предметом. Вимогливість ж шановного вчителя дозволяє їм переживати недоліки в своєму навчанні і поведінці (внутрішнє протиріччя) і викликає прагнення до їх подолання. Якщо ж між учителем і учнями складаються негативні відносини, це дуже негативно позначається на пізнавальній діяльності останніх. Проф. М.А. Єфремов зазначає, що в подібних випадках негайно вступає в силу закон гальмування психіки людини, в тому числі і його пізнавальної діяльності.

Для розвитку потреби та інтересу до оволодіння знаннями велике значення мають спеціально використовуються для цього вчителем методичні прийоми навчання: демонстрація наочних посібників, технічних засобів навчання, залучення в процесі викладу нового матеріалу яскравих прикладів і фактів, створення проблемних ситуацій, збуджуючих в учнів внутрішні протиріччя між знову виникаючими позна вательность завданнями та недостатнім рівнем наявних знань для їх вирішення, вміння вчителя викликати здивування стосовно винахідливості і могутності людського розуму в пізнанні глибинних явищ природи, розвитку науки і техніки.

Істотний вплив на формування потреби в оволодінні знаннями надає та загальна закономірність виховання, згідно з якою активна діяльність учнів стимулюється радістю досягаються успіхів у навчанні. Кожен учень живе надією і прагне до успішного оволодіння знаннями. Якщо ці надії і прагнення збуваються, в учнів міцніє впевненість у своїх силах, і вони вчаться з ще більшою охотою. У тих же випадках, коли учень починає відставати, коли труднощі в навчанні не тільки не долаються, а й наростають, він втрачає віру в успіх і послаблює свої зусилля, а в інших випадках і зовсім припиняє навчальну роботу. У цьому сенсі не втрачає своєї педагогічної актуальності думка Я.А. Коменського про те, що вчитися должчю бути легко і приємно. Важке ж вчення, як правило, буває малопродуктивним і найчастіше зовсім вбиває бажання не тільки навчатися, а й відвідувати школу.

У зв'язку з розглянутими положеннями потрібно правильно підходити до оцінки тих випадків, коли школяр погано вчиться, порушує порядок і дисципліну на уроках, не проявляє належної пильності і активності при викладі нового матеріалу вчителем, а іноді і демонстративно заважає вчитися іншим.

У таких ситуаціях інші вчителі зазвичай говорять, що учень не хоче вчитися, хоча правильніше було б сказати: у нього немає потреби у навчанні. Якщо виходити з останньої оцінки, тоді такий учень потребує не опрацюваннях, закидах і нотациях, а в наданні йому допомоги в подоланні труднощів, у застосуванні більш майстерних прийомів формування у нього потреби у навчанні, розвитку інтересу до оволодіння знаннями. 5.

Визначення змісту навчальних занять

Хоча зміст навчання розкривається в навчальних програмах і підручниках, проте при підготовці до занять вчителю необхідно ретельно продумувати питання про те, яким конкретно повинно бути їх зміст і що необхідно засвоїти учням. Що ж повинно тут залучати його увагу?

Преж'де все слід конкретизувати обсяг теоретичних положень у досліджуваному матеріалі, виділити ті з них, які є ведучими. Разом з тим необхідно підкреслити в процесі викладу ті питання, які пов'язують новий матеріал з раніше вивченим і готують учнів до осмислення подальших знань.

Не менш важливим є також визначення тих умінь і навичок, які необхідно виробити в учнів у зв'язку з досліджуваним матеріалом.

Нарешті, необхідно акцентувати увагу на тих світоглядних і мо-рально-естетичних ідеях, які укладені в навчальному матеріалі і мають важливе виховне значення.

При визначенні змісту навчальних занять потрібно також вирішити питання про те, як найбільш доцільно викладати програмний матеріал, розбиваючи його на окремі теми або використовуючи методику пояснення його укрупненими блоками, коли на одних заняттях вивчається відразу дві-три і більше родинні теми, а закріплення їх проводиться на наступних уроках.

Природно, що, визначивши попередньо зміст навчальних занять, вчителю необхідно довести до свідомості учнів тему нового матеріалу, її головні питання, які їм потрібно засвоїти, і звернути увагу на ті практичні вміння та навички, які їм належить виробити. Це буде давати їм орієнтування в роботі, концентрувати їх навчально-пізнавальну діяльність на оволодінні найважливішими положеннями досліджуваного матеріалу. 6.

Предыдущая 1 2 345 6 7 Следующая