ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Особливості умислу у злочинах з формальним складом.

1 234 5

На сьогодні все ще дискусійним є визначення вини у злочинах з формальним складом. Значною мірою це пов’язано з тим, що Кримінальний кодекс визначає зміст умислу й необережності, по суті, лише щодо злочинів з матеріальним складом (до діяння та наслідків). Поза правовим регулюванням залишилося визначення змісту вини у злочинах з формальним складом, тобто в таких злочинах, де настання суспільно небезпечних наслідків лежить поза межами складу злочину. У зв’язку з цим виникають питання, що по-різному вирішуються науковцями та практиками: ставлення до яких ознак є змістом вини у злочинах з формальним складом; чи можна визначати вину в таких злочинах лише до діяння, чи до діяння й до наслідків, що лежать поза межами складу злочину, чи до діяння й до інших ознак об’єктивної сторони складу злочину; з якою формою вини та при якому виді умислу чи необережності можуть бути вчиненими злочини з формальним складом.

Думки вчених та практиків, що стосуються відповідей на зазначені питання, можна поділити на три групи:

1) злочини з формальним складом можуть бути вчиненими як з прямим та непрямим умислом, так і при злочинній недбалості та злочинній самовпевненості; при цьому зміст вини визначається як до діяння, так і до наслідків, що є поза межами складу злочину, а також до інших ознак об’єктивної сторони злочину;

2) злочини з формальним складом можуть бути вчинені або з прямим умислом, або при злочинній недбалості; при цьому унеможливлюється вчинення таких злочинів з непрямим умислом або при злочинній самовпевненості; ставлення у таких злочинах переноситься винятково на діяння, через що видозмінюється зміст прямого умислу, яким є таке ставлення, коли особа «усвідомлювала суспільну небезпеку діяння та бажала його вчинити» та злочинної недбалості, якою є таке ставлення, коли особа «не усвідомлювала суспільної небезпеки свого діяння, хоча повинна була і могла її усвідомлювати»;

3) злочини з формальним складом можуть бути вчиненими тільки з прямим умислом, унеможливлюється вчинення таких злочинів з непрямим умислом або із необережності; ставлення у таких злочинах переноситься винятково на діяння; на відміну від попередньої позиції, такі злочини можуть вчинюватися через злочинну недбалість, оскільки вважається, що особа не може не усвідомлювати суспільної небезпеки свого діяння.

На думку науковців, прихильників першої та другої позицій, у злочинах з формальним складом вина являє собою по суті теж психічне ставлення не тільки до дій, а й до суспільно небезпечних наслідків. Г.А. Кригер підкреслює, що форму і вид вини слід визначати, виходячи з психічного ставлення до прямих наслідків, описаних (матеріальні склади) чи не описаних (формальні склади) у диспозиції кримінально-правової норми. Аналогічну точку зору висловив і Б.С. Нікіфоров, відзначивши, що «у формальних злочинах суспільно небезпечний результат органічно включається в дію. У цих випадках здійснення дії є разом з тим і заподіяння результату, і передбачати результат окремо від дії тут не можна. Навпаки, свідомість у цих випадках цілком охоплює всю «суспільно небезпечну ситуацію»[6].

Справедливо піддаючи критиці таку позицію П.С. Дагель, І.Г. Філановський, А.І. Рарог, В.А. Ломако обґрунтовано вважають, що воля суб’єкта спрямована на саме діяння, тобто вольовий момент при вчиненні злочинів з формальним складом переміщається з наслідків на діяння[7]. Так, на думку І.Г. Філановського, при вчиненні формальних злочинів усвідомлення вчинюваної дії чи бездіяльності означає також бажання здійснення цих дій. За таких обставин особа повинна бути визнана такою, що діяла з прямим умислом. Подібну позицію відстоює й П.С. Дагель. А В.Д. Меньшагін писав, що непрямий умисел неможливий «при таких злочинах, де саме суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) утворює закінчений склад злочину і де до складу злочину не включається настання певних суспільно небезпечних наслідків. Підтримуючи цю точку зору, А.І. Рарог переконливо стверджує, що при вчиненні злочину з формальним складом зміст умислу завжди полягає в усвідомленні суспільно небезпечного характеру вчинюваної дії й у бажанні вчинити цю дію. Такий умисел є прямим і тільки він притаманний умисним злочинам, що мають формальний склад. Такі злочини не можуть вчинюватися з непрямим умислом, вольовий зміст якого у вигляді свідомого припущення законом пов’язаний винятково із суспільно небезпечними наслідками, що входять в об’єктивну сторону тільки матеріальних складів[8].

Слід враховувати, що зміст вини у злочинах з формальним складом складає ставлення виключно до суспільно небезпечного діяння. Не включаючи наслідки в коло ознак складу злочину, законодавець тим самим, на нашу думку, не вимагає встановлення характеру їх передбачення. Якщо особа в злочинах із формальним складом усвідомлює фактичну сторону свого діяння та усі його ознаки, то вона визначає, що тим самим порушуються охоронювані цим законом суспільні відносини, а отже, що існує суспільна небезпека цього злочину.

Отже, залежно від видів складів злочину вчені по-різному формулюють і зміст вини в них. Проте більшість з них сходиться на тому (вважаємо таку позицію цілком обґрунтованою), що злочини з формальним складом можуть вчинюватися лише з прямим умислом, а в зміст умислу включаються психічне ставлення лише до діяння, в тому числі певне вольове ставлення до нього.

1 234 5