ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Третя стадія розвитку конфлікту

123 4

Початок відкритого протиборства сторін є результатом конфліктного поводження, під яким розуміють дії, спрямовані на конфронтуючу сторону з метою зах оплення, утримання спірного об'єкта або примуса опонента до відмови від своїх цілей або до їхньої зміни. Конфліктологи виділяють кілька форм конфліктного поводження:

- активно-конфліктне поводження (виклик);

- пасивно-конфліктне поводження (відповідь на виклик);

- конфліктно-компромісне поводження;

- компромісне поводження.

Залежно від конфліктної установки сторін і форми поводження сторін, конфлікт здобуває логікові розвитку. конфлікт, Що Розвивається, має тенденцію створювати додаткові причини поглиблення й розростання. І якщо йому ніщо не заважає, він починає як би харчувати сам себе, створюючи, породжуючи всі нові й нові підстави подальшого розвитку.

Тому кожен конфлікт є деякою мірою унікальним. Можна виділити три основні фази в розвитку конфлікту:

1. перехід конфлікту з латентного стану у відкрите протиборство сторін. Боротьба ведеться поки обмеженими ресурсами й носить локальний характер. Відбувається перша проба чинностей. На цьому щаблі ще існують реальні можливості припинити відкриту боротьбу й вирішити конфлікт іншими методами;

2. подальша ескалація протиборства. Для досягнення своїх цілей і блокування дій супротивника вводяться нові ресурси сторін. Майже всі можливості знайти компроміс упущені. Конфлікт стає усе більше некерованим і непередбаченим;

3. конфлікт досягає свого апогею й приймає форму тотальної війни із застосуванням всіх можливих чинностей і коштів. На цьому щаблі конфліктуючі сторони як би забувають щирі причини й мети конфлікту. Головною метою протиборства стає нанесення максимальної втрати супротивникові.

Цю стадію ще називають ескалація конфлікту (від панцира. Scala - сходи), тобто тут конфлікт як би “крокує по сходам”, реалізуючись у серії окремих актів - дій і протидій конфліктуючих сторін.

Кульмінація

Ця стадія наступає тоді, коли ескалація конфлікту приводить одну або обидві сторони до дій, що наносять серйозний збиток справі, що їх зв'язує (або їхнім родинним зв'язкам, або дружнім відносинам). Кульмінація — це верхня крапка ескалації. Вона звичайно виражається в якомусь вибуховому епізоді або декількох наступних підряд епізодах конфліктної боротьби. При кульмінації конфлікт досягає того розжарення, що обом сторонам стає ясно, що продовжувати його більше не треба. Кульмінація безпосередньо підводить сторони до усвідомлення необхідності перервати як подальше загострення відносин, так і посилення ворожих дій і шукати вихід з конфлікту на якихось інших шляхах.

Ескалація не обов'язково закінчується кульмінацією. Тут має місце “межа терпимості”, при перевищенні якого учасники конфлікту утомлюються від свого протиборства, у них виникає бажання якось улагодити розбіжності.

У затяжному конфлікті момент кульмінації довго не наступає. В одних випадках конфлікт при цьому поступово вгасає. Але в інших випадках відтягнення кульмінації обходиться дуже дорого: у процесі тривалої ескалації накопичується високий “енергетичний потенціал” негативних емоцій, що не знаходить розрядки в кульмінації; і коли, нарешті, момент кульмінації приходить, викид всієї цієї енергії здатний зробити самі жахаючі руйнування. Такого роду кульмінація - це ще один варіант гострого конфлікту.

Дозвіл конфлікту

Тривалість й інтенсивність конфлікту залежить від цілей й установок сторін, ресурсів, коштів і методів ведення боротьби, реакції на конфлікт навколишнього середовища, символів перемоги й поразки, наявних (і можливих) способів (механізмів) знаходження консенсусу й т.д.

На певній стадії розвитку конфлікту в протиборчих сторін можуть істотно змінитися подання про можливості своїх і супротивника. Наступає момент переоцінки цінностей, обумовлений новими взаєминами, розміщенням чинностей, усвідомленням реальної ситуації - неможливості досягти цілей або непомірною ціною успіху. Все це стимулює зміну тактики й стратегії конфліктного поводження. У цьому випадку конфліктуючі сторони починають шукати шляхи примирення, і розжарення боротьби, як правило, іде на спад. Із цього моменту фактично починається процес завершення конфлікту, що не виключає нових загострень.

На стадії дозволу конфлікту можливі варіанти розвитку подій:

- очевидна перевага однієї зі сторін дозволяє їй нав'язати більше слабкому опонентові свої умови припинення конфлікту;

- боротьба йде до повної поразки однієї зі сторін;

- боротьба приймає затяжний, в`ялотекучий характер через недолік ресурсів;

- сторони йдуть на взаємні поступки в конфлікті, вичерпавши ресурси й не виявивши явного (потенційного) переможця;

- конфлікт може бути зупинений під тиском третьої чинності.

Соціальний конфлікт буде тривати доти, поки не з'являться реальні умови його припинення, які можуть бути визначені ще до початку протиборства, а можуть бути вироблені й погоджені в ході розвитку конфлікту.

Існують такі абсолютні конфлікти, у яких боротьба ведеться до повного знищення одного або обох суперників. Ніж жорсткіше обкреслений предмет суперечки, чим очевидніше ознаки, що знаменують перемогу й поразку сторін, тим більше шансів для його локалізації.

Способи завершення конфлікту спрямовані в основному на зміну самої конфліктної ситуації, або шляхом впливу на учасників, або шляхом зміни характеристики об'єкта, або іншими способами. Назвемо деякі із цих способів:

- усунення об'єкта конфлікту;

- заміна одного об'єкта іншим;

- усунення однієї сторони учасників конфлікту;

- зміна позиції однієї зі сторін;

- зміна характеристик об'єкта й суб'єкта конфлікту;

- одержання нових відомостей про об'єкт або створення додаткових умов;

- недопущення безпосередньої або опосередкованої взаємодії учасників;

- прихід учасників конфлікту до єдиного рішення або звертання до арбітражу за умови підпорядкування будь-якому його рішенню.

Тут необхідно ввести ще два поняття: ціна конфлікту й ціна виходу з конфлікту.

Ціна конфлікту для кожної з конфліктуючих сторін складається із суми трьох величин: з витрат енергії, часу й чинностей на конфліктну діяльність; зі збитку, наносимого недружелюбними діями іншої сторони; із втрати, пов'язаної з погіршенням загальної ситуації. Не строгість ціни, що виловлює інтуїтивно, конфлікту не заважає тому, щоб зрівняти її з інший інтуїтивно оцінюваною величиною - ціною виходу з конфлікту.

Ціна виходу з конфлікту - це різниця між втратами, з якими сполучений цей вихід з конфлікту, і придбаннями, які дає цей вихід.

Якщо придбання більше, ніж втрати, то вигода від припинення конфлікту очевидна. Однак придбання звичайно представляються неясними й гіпотетичними, що значно знижує їхню оцінку, тоді як втрати чітко зримі й тому оцінюються високо. От чому не дивно, що набагато частіше зустрічається інший варіант: втрати представляються більше придбань. У цьому випадку доцільно зіставити ціну конфлікту й ціну виходу з конфлікту. Якщо ціна конфлікту менше, тобто вихід з конфлікту дається занадто дорогою ціною, то спроби продовжити конфліктну боротьбу ще мають сенс.

Таким чином, порівняння ціни конфлікту й ціни виходу з нього дозволяє раціонально вирішити питання: чи варто продовжувати конфлікт, з огляду на подальше зростання його ціни, або ж припинити його.

Переговори

Завершальний етап стадії дозволу конфлікту припускає переговори. Звичайно однією з умов початку переговірного процесу є тимчасове перемир'я. Але можливі варіанти, коли на стадії попередніх домовленостей сторони не тільки не припиняють ворогувати, але йдуть на загострення конфлікту, прагнучи усталити свої позиції на переговорах.

Переговори припускають взаємний пошук компромісу конфліктуючих сторін і включають усілякі процедури:

- визнання наявності конфлікту;

- затвердження процедури, правил і норм;

- виявлення основних спірних питань;

- дослідження можливих варіантів рішення проблеми;

- пошук угоди по кожному спірному питанню й урегулювання конфлікту в цілому;

- виконання всіх прийнятих взаємних зобов'язань.

В основу переговірного процесу може бути покладений метод компромісу, заснований на взаємних поступках сторін, або метод консенсусу, орієнтований на спільне рішення існуючих проблем.

Методи ведення переговорів й їхній результат залежить не тільки від відносин між протиборчими сторонами, але й від внутрішнього становища кожної зі сторін, відносини із союзниками й інші внєконфліктні фактори.

Післяконфліктна стадія

Завершення безпосереднього протиборства сторін не завжди означає, що конфлікт повністю завершений. Ступінь задоволеності або незадоволеності сторін укладеними мирними домовленостями буде залежати від наступних положень:

- наскільки вдалося в ході конфлікту й наступних переговорів досягти переслідуваної мети;

- якими методами й способами велася боротьба;

- наскільки великі втрати сторін;

- наскільки великий ступінь ущемлення почуття власного достоїнства тієї або іншої сторони;

- чи вдалося в результаті миру зняти емоційна напруга сторін;

- які методи були покладені в основу переговірного процесу;

- наскільки вдалося збалансувати інтереси сторін;

- чи нав'язаний компроміс однієї зі сторін або третьою чинністю, або був результатом взаємного пошуку рішення конфлікту;

- яка реакція навколишнього соціального середовища на підсумки конфлікту.

Післяконфліктна стадія знаменує нову об'єктивну реальність: нове розміщення чинностей, нові відносини опонентів друг до друга й до навколишнього соціального середовища; нове бачення існуючих проблем і нову оцінку своїх чинностей і можливостей.

Типологія конфліктів.

Конфлікти класифікуються у відповідності зі ступенем нормативної регуляції: на одному кінці — інституціоналізовані (типу дуелі), на іншому — абсолютні конфлікти (боротьба до повного знищення опонента). Між цими крайніми крапками перебувають конфлікти різного ступеня інституалізації.

Соціальний конфлікт — поняття збірне, що охоплює безліч форм прояву групових зіткнень. Такі конфлікти розрізняються масштабом, типом, складом учасників причинами й наслідками. При цьому за формою прояву ці конфлікти можна розділити на два види:

1) антагоністичні (непримиренні);

2) агонистические (примиренні).

Для другого виду характерні конфронтація, суперництво, конкуренція.

Конфронтація — це найчастіше пасивне протистояння соціальних груп із протиборчими політичними, екологічними, соціальними інтересами. Як правило, конфронтація не приймає форму відкритого зіткнення, але припускає надання тиску, наявність розбіжностей. Конфронтація може перерости в суперництво.

Суперництво — це боротьба за визнання досягнень і здатностей окремої людини або якої-небудь спільності. Ціль суперництва - придбання кращих соціальних позицій, досягнення престижних цілей. Суперництво, у свою чергу може перерости в конкуренцію.

Конкуренція — це особливий тип конфлікту, ціль якого — одержання вигоди, прибу тку або доступу до дефіцитних благ.

Антагоністичні (непримиренні) конфлікти діляться на смуту. Заколот, бунт, революцію, тобто, конфлікти, що мають гострі форми.

Смута — це неясно виражене невдоволення існуючим положенням. Спочатку з'являється роздратування, воно переходить у збурювання, а потім — в обурення. Неясні цілі оформляються в більш-менш чітко виражені вимоги, хоча й не завжди зрозуміло, чого хочуть організатори смути, тобто воля їх чітко не виражена. Смута може перерости в бунт або заколот, потім — у повстання.

Бунт і заколот — це цілеспрямоване вираження особистої або колективної активності в агресивних формах.

Повстання — цілеспрямоване вираження особистої або колективної агресії з високим ступенем організації колективного протесту. Вищою формою конфлікту може стати революція.

Революція — це крайня форма незгоди політичний спосіб скинення існуючого ладу, що означає якісні зміни існуючого соціально-економічного порядку. Як правило, революція припускає насильницький військовий спосіб дії й залучення у свою орбіту широких мас.

Соціологи описують конфлікт також за допомогою змінних, таких, як розбіжність і домінування.

Розбіжність — основна змінна, котра вказує стан й орієнтацію поглядів, інтересів і цілей учасників, виражених у вимогах або деклараціях про наміри. Розбіжність формує протиборче поводження, описуване процесуальною моделлю конфлікту. Моделі (програми) поводження можуть бути трьох типів:

1) досягнення мети за рахунок іншого учасника конфлікту;

2) часткова або повна поступка своїх позицій іншому учасникові конфлікту;

3) взаємне, рівне задоволення інтересів обох сторін.

Домінування припускає соціальну ієрархію в людських співтовариствах, боротьбу за пріоритетні позиції. Це система людських дій, заснована на прагнення застосувати чинність.

Якщо за критерій прийняти об'єкт конфлікту, то можна виділити наступні види конфліктів.

1. Економічні. У їхній основі лежить зіткнення економічних інтересів, коли по треби однієї сторони задовольняються за рахунок потреб іншої. Ніж глибше ці протиріччя, тим сутужніше їх дозволити. Саме економічні причини найчастіше лежать в основі глобальних криз між суспільством і владою.

2. Соціально-політичні. У їхній основі лежать протиріччя, що стосуються політики держави в сфері владних і соціальних відносин, партій і політичних об'єднань. Вони тісно пов'язані з міждержавними й міжнародними зіткненнями.

3. Ідеологічні. У їхній основі перебувають протиріччя в поглядах, установках людей на самі різні проблеми життя суспільства, держави. Вони можуть виникати як на рівні макросфери, так й у найменших об'єднаннях на рівні особистості.

4. - соціально - психологічні. Вони можуть виявитися як між особистостями, так і між соціальними групами. У їхній основі лежать порушення в області взаємин. Причиною може бути психологічна несумісність, невмотивоване неприйняття людини людиною, боротьба за лідерство, престиж, вплив і т.д.

5. Соціально- побутові. Вони пов'язані з різними поданнями груп й окремих осіб і життя, побуті й т.д. Головний з них - дисгармонія сімейних відносин. Його причини: побутові безладдя, морально-побутова розбещеність, а також серйозні ідейні розбіжності.

Якщо за критерій прийняти тривалість і ступінь напруги, то конфлікти можна розділити на наступні типи:

1. Бурхливі й скороминучі. Відрізняються великою емоційністю, крайніми проявами негативного відношення конфліктуючих сторін. Вони можуть закінчуватися важкими сходами й мати трагічні наслідки: в основі їх лежить психологічний стан людей.

2. Гострі й тривалі. Виникають переважно в тих випадках, коли протиріччя досить глибокі, стійкі, непримиренні або трудно приміримі. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції й учинки. Прогноз рішення - переважно невизначений.

3. Слабо виражені й в`яло текучий. Характерні для протиріч, що носять негострий характер, або для зіткнень, де активна лише одна сторона; друга не прагне чітко виявити свою позицію або уникає конфронтації.

4. Слабо виражені й швидко протікаючи. Про сприятливий прогноз можна говорити лише в тому випадку, якщо такий конфлікт має місце в певному епізоді. Якщо за ним треба новий ланцюг подібних конфліктів, то прогноз може бути не тільки складним, але й несприятливим.

Якщо за критерій прийняти рівень організації громадського життя, то конфлікти можуть бути:

1. Глобальні (світова мета);

2. Регіональні (Афганістан);

3. Міждержавні (Вірменія - Азербайджан);

4. Міжнаціональні (Осетино - Інгуський, 1991 р.);

5. Межклассовые або між різними верствами суспільства (Кузбас: учителі, шахтарі й чиновництво);

6. Межгрупповые (команда Президента й Верховна Рада в 1993 р.);

7. Межпартийные (КПРФ - ЛДПР);

8. Міжособистісні політичні (передвиборна боротьба кандидатів у владні структури).

Якщо за критерій взяти кількість сторін, що беруть участь, тобто коло учасників, то конфлікти бувають:

- двосторонні;

- тристоронні;

- багатобічні.

Якщо за критерій прийняти ступінь силового тиску, то конфлікти можуть бути:

неозброєні (митні війни);

- збройні, що представляють собою різно масштабне фактичне ведення воєнних дій.

Якщо за критерій прийняти ступінь протиріч, то конфлікти бувають:

- агресивні;

- компромісні.

Можуть бути конфлікти:

- по основних питаннях;

- не по основних питаннях.

Зрозуміло, не можна всі конфлікти звести в єдину універсальну схему. Є конфлікти типу “сутичок”, де дозвіл може бути тільки у випадку перемоги однієї зі сторін, і “дебати”, де можливе компроміс. Крім того, зустрічаються й інші погляди на типологію конфліктів. Американський соціолог М. Ройч, наприклад, виділяє наступні види конфліктів (з урахуванням мотивації конфлікту й суб'єктивних сприйняттів ситуації):

1. Помилковий конфлікт - суб'єкт сприймає ситуацію як конфліктну, хоча реальних причин для цього немає. Не має об'єктивних підстав, виникає в результаті неправильних уявлень або непорозумінь.

2. Потенційний конфлікт - існують реальні підстави для виникнення конфлікту, але поки одна зі сторін або обидві в чинність тих або інших причин (наприклад, через недолік інформації) ще не усвідомили ситуацію як конфліктну. Він може відбутися в чинність об'єктивних причин, але до певного часу не актуалізується.

3. Щирий конфлікт - реальне зіткнення між сторонами. Це зіткнення інтересів існує об'єктивно, усвідомлюється учасниками й не залежить від легко змінюваного фактору. У свою чергу щирий конфлікт можна розділити на наступні підвиди:

а) конструктивний - виниклий на основі реально існуючих між суб'єктами протиріч;

б) випадковий або умовний - виниклий через непорозуміння або випадковий збіг обставин, що не усвідомлюється його учасниками; він припиняється у випадку усвідомлення реально наявних альтернатив;

в) зміщений - виниклий на помилковій підставі, коли щира причина схована. Тут сприймана причина конфлікту лише побічно пов'язана з об'єктивними причинами, що лежать у його основі, коли слідство видається за причину;

г) невірно приписаний конфлікт - це конфлікт, у якому щирий винуватець, суб'єкт конфлікту, перебуває за “лаштунками” протиборства, а в конфлікті задіяні учасники, що не мають до нього відносини. Це робиться або навмисно, або свідомо, з метою спровокувати зіткнення в групі супротивника.

Якщо за підставу конфлікту береться психічний стан сторін і відповідному цьому стану поводження людей у конфліктних ситуаціях, то конфлікти діляться на:

- раціональні;

- емоційні.

Залежно від цілей конфлікту і його наслідків, конфлікти підрозділяються на:

- позитивні;

- негативні;

- конструктивні;

- деструктивні.

Соціальний психолог В.И. Курбатов (Ростову-на^-Дону) пропонує інші підходи до класифікації конфліктів:

- зовнішній — конфронтація між суб'єктами;

- внутрішній — конфронтація мотивів, намірів, цілей суб'єкта;

- конфлікт вибору — утруднення вибору однієї із двох рівних цілей;

- конфлікт вибору найменшого зла — утруднення вибору між варіантами, кожний з яких рівною мірою небажаний;

- груповий - між групами людей;

- комунікативний — результат мовного протистояння, що є слідством бар'єрів розуміння установки першого враження;

- мотиваційний — між потребами й намірами;

- відкритий — боротьба з метою завдання збитків супротивникові;

- схований — неявне протистояння, напружені взаємини;

- конфлікт потреб — різновид мотиваційного, пов'язаного з тим що людина хоче досягти суперечливі цілі;

- конфлікт потреби й соціальної норми — між спонукальними особистими мотивами й заборонними загальними імперативами;

- статусний — конфронтація, обумовлена статусом, положенням і роллю учасників;

- цільовий — конфронтація із приводу досягнення певної мети;

і т.д.

123 4