ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Становлення мережевого суспільства в умовах сучасності

Тема 11. Суспільство як соціальна система.

Поняття та природа суспільства.

Типологія суспільств.

3. Основні сфери (підсистеми) суспільного життя. Сутність економічної підсистеми, її структурні елементи.

Політична система суспільства.

Суспільство як соціокультурна система. Культура та духовне життя.

Поняття суспільства і системи. Упродовж усієї історії соціології однією з найважливіших її проблем була проблема: що являє собою суспільство? Соціологія всіх часів і народів намагалася відповісти на запитання: яким чином можливе існування суспільства? Які механізми соціальної інтеграції, що забезпечують соціальний порядок усупереч величезному розмаїттю інтересів індивідів і соціальних груп?

Соціологія по-різному тлумачить поняття “суспільство”. Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспільства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало суспільство, хоча деякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завжди було суспільним. Якісно нове розуміння категорії «суспільство» запропонувала соціологія в середині XIX — на початку XX ст. Так, соціологи О. Конт і Г. Спенсер вважали його динамічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання. Для М. Вебера суспільство — це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Г. Тард розумів суспільство як продукт взаємодії індивідуальних свідомостей через передавання людьми один одному переконань, прагнень, спонукань тощо. За К. Марксом, суспільство — це соціальна система, сутністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від економічної; це сукупність відносин між людьми, що формуються та історично розвиваються у процесі спільної діяльності. Різні аспекти суспільства як соціологічного феномену є предметом багатьох сучасних досліджень.

Суспільство складається з множини індивідів, їхніх соціальних зв’язків, взаємодії і стосунків, однак, це –не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв’язки і відносини створюють нову, системну якість.

Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його. Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів. Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями (наприклад, українське суспільство). До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

- спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

- цілісність і сталість (єдине ціле);

- здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;

- певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;

- автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Суспільні взаємодії й відносини носять надіндивідуальний, надособистісний характер, і суспільство — це певна самостійна субстанція, яка відносно індивідів є первинною. Кожен індивід, народжуючись, застає певну структуру зв’язків і відносин і в процесі соціалізації включається до неї.

Типологізація суспільств.

Залежно від критеріїв соціологи по-різному визначали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописемні. Німецький соціолог Ф.Тьонніс (1855— 1936) з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове. Американські соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобуття засобів до існування, виокремлюють:

Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв'язків, усім править вождь. Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родинні зв'язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша.

Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з'являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла, зароджується держава. Система родинних зв'язків перестає бути основою соціальної структури суспільства.

Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління. Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства. Беручи за основу ціннісні критерії, соціолог Д. Рісман виділяє такі типи суспільства:

Традиційне суспільство.Традиційне суспільство (до індустріальне) — це най триваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. У ньому індивіди керуються традиційними цінностями. Ця особливість властива насамперед аграрному суспільству, в якому професія переходить від батька до сина. Людина, будучи обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиціями. Саме такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство — це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.

Індустріальне суспільство. Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з ХVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. В індустріальному ж суспільстві кожен завойовує свій статус особистими заслугами — капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.

Постіндустріальне суспільство. термін запропонований Деніеллом. Беллом доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав "постіндустріальним".

У другій половині XX ст. у найрозвинутіших країнах світу, таких, як: США, країни Західної Європи, Японія різко зростає значення знання та інформації. Динаміка оновлення інформації стала такою високою, У зв'язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства — все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємною та інформаційною продукцією (як-от: кіно, телепрограми, комп'ютерні програми тощо). У постіндустріальному суспільстві вся духовна надбудова інтегрується в систему виробництва і — тим самим — долається дуалізм матеріального та ідеального. Якщо індустріальне суспільство було економіко центричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуро-центричністю: зростає роль "людського фактора" і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри). Як зауважив Деніелл Белл, "постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне, так само як індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор економіки". Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною". Домінантними для неї стають нові, "пост матеріалістичні" цінності. Збігнєв Бжезінський віддає перевагу терміну "технотронне суспільство", підкреслюючи тим самим вирішальне значення у новому суспільстві електроніки і засобів комунікації. Елвін Тоффлер називає його "суперіндустріальним суспільством", позначаючи ним складне мобільне суспільство, яке базується на високо передовій технології і пост матеріалістичній системі цінностей. Понад 25 % населення земної кулі живуть у промислово розвинутих країнах. Вони живуть сучасним життям. Вони продукт першої половини XX ст. сформовані механізацією і масовою освітою, виховані на спогадах про аграрно-промислове минуле своєї країни. Вони — люди сучасного. Решта 2—3 % населення планети не можна назвати ні людьми минулого, ані людьми сучасного. Бо у головних центрах технологічних і культурних змін, в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо про мільйони людей можна сказати, що вони живуть у майбутньому. Ці першопрохідці самі того не усвідомлюючи, живуть так, як інші будуть жити завтра. Вони розвідники людства, перші громадяни суперіндустріального суспільства".

Політика перестає бути сферою класового конфлікту, політична боротьба розгортається не за контроль над власністю, а за вплив на державу. У соціальному житті відбувається перехід від ієрархії (поділу на нижчі та вищі чини) до сіткової організації. Власність перестає бути головним критерієм соціальної диференціації. Класову структуру поступово змінює статусна ієрархія, яка формується на підставі освіти, рівня культури та ціннісних орієнтацій. Вісь соціального конфлікту пролягає не по лінії володіння чи неволодіння власністю, а по лінії володіння знаннями та контролю над інформацією. Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти. Телекомунікації визначають комунікаційну та інформаційну спроможності суспільства в цілому, створюють кожній людині можливість безпосереднього спілкування з іншими суб'єктами суспільства, без посередництва жодних груп, ідеологій, підвищують роль кожної людини як особистості. Освіта теж трансформується з інституту в самостійну систему, яка визначально впливає на сферу праці та економіки, є стратегічним ресурсом державних політичних структур, пріоритетним статусом і групоутворювальним чинником. У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація, обробка знань посідають дедалі важливіші місця. Термін цей запровадив японський вчений І. Масуда. Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне значення інформаційного сектора, але й його соціальна та політична вага.

Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура — інформаційні мережі, банки, бази даних, масове виробництво інформації. Принципом управління виступає погодження, а ідеологією — гуманізм. Проте нові технології, що визначають особливості інформаційного суспільства, мають і негативні наслідки, позначені в соціології категорією «дуалістичне суспільство», яке поділяється на тих, хто програв, і тих, хто виграв: одні його сфери процвітають, інші потерпають від труднощів; житлові райони забезпечених мешканців різко контрастують з районами незаможних; соціальна диференціація виявляється у багатьох формах. Тому одні вчені називають таке суспільство «одномірним», вважаючи, що можливість задоволення над-потреб пригнічує потенційні протести проти соціальної системи, робить діяльність і мислення індивіда однобічними, людину одномірною, наділеною «неправильною свідомістю».

Становлення мережевого суспільства в умовах сучасності

Сучасний етап розвитку світового суспільства характеризується багаточисельними зрушеннями і змінами. Тому науковці були змушені по- новому розглянути і оцінити можливості та потреби науки відносно її впливу на розвиток суспільства в цілому і розглянути суспільство в усіх його проявах, адже останнім часом виникає все більше трактувань сучасного «постіндустріального» суспільства. Деякі науковці вважають цей термін неповним і недосконалим. Тому виникають нові терміни і концепції, які прагнуть пояснити особливості постіндустріальної епохи - «інформаційне суспільство» (Д. Белл, М. Кастельс, Е. Масуда, Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма та ін.), «технотронне суспільство» (З. Бжезинський), «суспільство знань» (В.А. Колпаков, Всесвітня організація ЮНЕСКО), «суспільство не-знання» (В. Горохов), «мережеве суспільство» (О. Бард, Я. Зодеквіст, М. Кастельс), «суспільство ризику» (У. Бек, Е. Гідденс, К. Лау, Н. Луман та ін.) та як найвищий етап розвитку світового суспільства - «наносуспільство» (А.А. Давидов, В.С. Лук’янець та ін.), яке досліджене не досить детально. Але все ж таки всі ці назви є неоднократним і багатогранним проявом сучасного інформаційного суспільства.

Вступ людства в ХХІ сторіччя ознаменоване двома факторами, які мають всесвітньо-історичне значення. Першим з них є глобалізація - як «процес універсалізації, становлення єдиних для всієї планети Земля структур, зв’язків і стосунків в різних сферах життя суспільства» [4, 163] та як процес становлення єдиного взаємопов’язаного світу, в якому народи не відокремлені один від одного звичними протекціоністськими бар’єрами та межами, які одночасно і перешкоджають їх спілкуванню, і захищають їх від невпорядкованих зовнішніх впливів.

Другим фактором є інформатизація - «процес оволодіння інформацією як ресурсом управління і розвитку за допомогою засобів інформатики з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства, його членів, який забезпечує подальший прогрес цивілізації» [15, 24], або ж як назвав цей процес М. Кастельс - «інформаціоналізм», як новий спосіб розвитку. Його специфіка полягає в формуванні нового джерела креативності в сучасній цивілізації, яке заключається в «технології генерування знань, обробці інформації та символічній комунікації» [8, 39].

Саме завдяки інформатизації сучасного суспільства та постнекласичної науки, інформація, в сучасних умовах акселерантного розповсюдження електронних засобів зв’язку, становиться структуроутворюючою основою розвитку суспільства нового типу - інформаційного. Саме інформація сприяє появі певних знань, а знання, як відомо, сприяють виникненню і розробці нової інформації та нових знань. Як зазначає В.Г. Буданов «наукове знання має реального, активного носія - конкретних людей, наукові співтовариства з їх науковою та культурною традиціями виховання стилю мислення, інтелектуальною інерцією і ментальними прихильностями до пануючих парадигм» [3, 77], отже люди прагнуть до нової інформації, нових знань, нових звершень, тому і впливають на загальний розвиток суспільства, сприяючи його інформатизації та вдосконаленню.

Інформаційне суспільство – За концепцією постіндустріального суспільства, це нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання. Рисами, що відрізняють інформаційне суспільство, є: збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства; збільшення долі інформаційних комунікацій, продуктів та послуг у валовому внутрішньому продукті; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задовільнення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Отже, за таких умов постіндустріальний стан розвитку цивілізації соціальні теоретики пов’язали з поняттям «інформаційного суспільства», яке в кінці ХХ сторіччя і стало заміною поняттю «постіндустріальне суспільство». В філософії та соціологічних науках поняття «інформаційне суспільство»розвивалося в якості концепції нового, відмінного від попереднього, соціального порядку досить швидко. Ця концепція знайшла своє вираження в працях Д. Белла, З. Бжезинського, Е. Масуди, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями та інших мислителів.

Становлення інформаційного суспільства призвело до всезагальної комп’ютеризації і введення інформаційно-телекомунікаційних технологій в усі сфери життя. В даному суспільстві знання та інформація відіграють неабияку роль, а отже і специфіка інформаціонального способу розвитку в тому, що головним джерелом виробництва в даному випадку є «вплив знання на саме знання» [8, 39]. Але в той же час незважаючи на широке використання в політиці, філософії, соціології такого терміна, фахівці досі не мають єдиного розуміння його змісту. Переважно вважається, що це суспільство, де забезпечуватиметься «легкий і вільний доступ до інформації з усього світу» [17, 2].

Поступово наукове співтовариство почало звертати увагу на нові виклики і проблеми, які несе бурхливий економічний і технологічний розвиток інформаційного суспільства. Було встановлено, що збільшення об’єму інформації не обов’язково призведе до приросту знань. Усе більш очевидним ставав той факт, що таке суспільство не гарантує якості і безпеки життя своїх громадян. «Усвідомлюючи глибокі протиріччя і загрози в розвитку інформаційного суспільства, мислителі стали активно здійснювати дослідження інших вимірів нового соціального порядку. Наслідком такого пошуку стало формування на рубежі століть концепції суспільства знань» [14, 32]. І хоча сьогодні ще немає досить аргументованої теорії, яка б пояснювала всебічні аспекти нового історичного феномена, але все більше країн прагнуть розвиватися інноваційною дорогою, яка веде до суспільства знань. Даному суспільству, як і інформаційному, притаманна «залежність від наукового знання і технологічних інновацій, від розвитку нових комп’ютерних та інформаційних технологій, які мають велике значення для розуміння природи цього суспільства» [9, 27]. Суспільство знань та інформації панує в світі і сьогодні. Але і на цьому етапі вивчення суспільства вчені не зупиняються.

Думки та дії людей є похідними наявної інформації. Інформація створює цивілізації, а, отже, і нова історична парадигма виникає як наслідок нової інформаційної технології. Розвиток інформаційних технологій відбувався за лінією «слово - писемність - книгодрукування - глобальні цифрові мережі» [6, 7]. Писемність інформаційно забезпечила феодалізм. Всі великі імперії старовини зародилися та існували завдяки писемності. Книгодрукування створило інформаційну базу капіталізму, але інкубаційний період тривав майже 300 років, і лише тоді стала очевидною революційність друкарського верстата. Цифрові мережі створюють інформаційно-технологічну основу мережевого інформаційного суспільства, період зародження якого почався з кінця 1960-х - початку 1970-х років. Революційний вплив мережевих технологій найвиразніше виявляється завдяки комерціалізації Інтернету і посилюється за рахунок історичного резонансу, що створюється такими процесами, як інтернаціоналізація, глобалізація і інтеграція світової економіки. Інтернет-технології становляться речовою основою нового, «мережевого» суспільного устрою.

Виникає новий тип суспільства - мережеве суспільство, в якому поєднуються особливості попередніх двох суспільств і яке є соціальною структурою, що характеризує інформаційну епоху розвитку суспільства. Його генезис в значній мірі обумовлений ходом історії, а особливо тим, що на початку 70-х років ХХ сторіччя у світі паралельно відбувалися 3 незалежних один від одного процеси: інформаційно-технологічна революція; культурні та соціальні рухи 60-70-х років; кризи, що призвели до перебудови двох існуючих соціально-економічних систем - капіталізму та етатизму.

Мережеве (сетевое) суспільство – Мереже́ве суспі́льство (англ. Network society) — суспільство, яке грунтується на горизонтальних соціальних зв'язках і головну роль в якому відіграють не ієрархічні моделі, а соціальні мережі. Значну роль в формуванні такого суспільства відіграють сучасні комунікації, особливо мережевого типу на зразок інтернету.

Автором терміну є іспанський соціолог М.Кастельс, який спеціалізується в галузі теорії інформаційного суспільства.

На сьогодні нова соціальна структура у вигляді мережевого суспільства, характерна для більшої частини планети та заснована на новій економіці. Але що ж таке «мережа» та «мережеве суспільство»? У чому їх сутність?

Про мережі вже написано багато книг - про торгівельні мережі, терористичні, комп’ютерні та ін. Але чим більше ми стикаємося з поняттям «мережа» тим більш фундаментально не розуміємо його сутності.

М. Кастельс визначає мережу як «сукупність пов’язаних між собою вузлів» [7, 13]. Мережа - напівпрозора система, а, отже, вона є демократичною і надає людям рівні можливості. Принцип прозорості виявляється в тому, що усі учасники Мережі мають доступ до всієї необхідної інформації і в будь-який момент можуть зробити власний внесок [1, 196]. Мережа дозволяє моментально і майже без зайвих витрат часу, сил та енергії встановити велику кількість прямих контактів і цим полегшує виявлення партнерів, тому знайти людей з необхідними якостями в умовах Мережі набагато простіше, ніж при використанні будь-якої іншої форми взаємодії.

Мережі бувають найрізноманітнішими. Це може бути і торгівельна мережа, і розвідувальна, релігійна, мережа агентів впливу або інформаційна, а також Інтернет, який є втіленням всезагальної мережі. Не дарма його називають WorldWideWeb, тобто розповсюджене на весь світ павутиння. Але Інтернет далеко не єдина велика мережа. Існують також політичні мережі, сектантські, терористичні - усі вони функціонують по іншому принципу.

На наш погляд, мережа повинна розглядатися як система. Отже, вона буває двох видів:

Комунікаційна мережа. Як у будь-якої мережі, основна властивість комунікаційної мережі - багатоканальність, висока щільність логістичних шляхів переміщення інформації. Якщо якась ланка випадає з мережі, комунікація легко знаходить інші шляхи, альтернативні ланцюжки комунікаційних ланок. Тим самим релятивізуєтся поняття комунікаційної магістралі, яке сходить до вінерівської моделі комунікації. Мережа - полімагістральна структура, в якій два об’єкти завжди зв’язуються безліччю магістралей, а кожна магістраль складається з безлічі відрізків і доріг.

Людина - це індивід, який може існувати в нестійкому комунікативному середовищі, постійно утворюючи адекватні форми самореалізації. Тому, як вважають С.В. Кувшинов та Е.І. Ярославцева, «найбільш популярними стануть ті сервіси, які будуть сприяти навчанню і самонавчанню, особливо актуальному в сучасній ситуації розширених освітніх комунікацій, дистанційного використання учбової та навчальної інформації» [11, 137].

Соціальні мережі ніколи не зводяться лише до комунікаційних мереж, до переміщення наявної інформації. Комунікаційним вузлом тут є який-небудь соціальний суб’єкт, здатний, подібно до ЕОМ в комп’ютерних мережах, обробляти і нагромаджувати, створювати нову інформацію, більш того, бути суб’єктом вільного волевиявлення і дії. Це може бути мережева структура індивідів (наприклад, революціонерів або терористів), мережа філій, мережа організацій, мережа інститутів. Кожна ланка здатна не лише клонувати материнську ланку, але і реалізовувати індивідуальне начало [12, 63].

Перспектива розширення соціальних мереж перш за все пов’язана із задоволенням різноманітних людських потреб, особливо - навчанням людини реалізовувати свої потреби, використовуючи віртуальний мультимедійний простір Інтернет та його інструменти. Це і об’єднує людей в мережі і сприяє формуванню власне мережевого суспільства.

Розглянемо основні характеристики та особливості мережевого суспільства:

· в мережі головною діючою особою є активна особистість, довкола якої формуються союзи та коаліції;

· ієрархія в мережі децентралізована (аж до феномену «розщепленого лідерства»), тому існують декілька лідерів;

· мережева організація не має структурних підрозділів усередині себе, оскільки є єдиною цілісністю;

· праця стає більш індивідуальною, відбувається децентралізація робочих місць;

Сучасні суспільства: «Суспільством ризиків», якому притаманні розвинуте виробництво, технологічний прогрес, економічне зростання, ефективність. Характеристики мають двоякий зміст: з одного боку, прогрес і добробут, з іншого — скорочення робочих місць, забруднення довкілля, внаслідок чого суспільство стає беззахисним перед природними катастрофами та соціальними проблемами. Але сучасне суспільство, впроваджуючи новітні технології, створює нові ризики, від яких дуже важко застрахуватися (ядерна енергія, виробництво хімікатів, генна технологія, викиди та відходи виробництва тощо).

Чорнобиль - це кінець "других", кінець усіх наших строго культивованих можливостей дистанціюватися один від одного, який став очевидним після радіоактивного зараження. Від бідності можна захиститися кордонами, від небезпеки атомної епохи - не можна.Аварія на ЧАЕС - катастрофа планетарного масштабу, яка поділила час існування не лише українського суспільства, а й глобального соціуму на період "до" та "після". Досить часто Чорнобильську катастрофу визнають вихідним чинником переходу до нової фази розвитку - суспільства ризику, головною з ознак якого є існування загроз різного походження й зумовлених ними ризиків. "...Підкоривши природу і поставивши її на службу цивілізації, людина виявилася беззахисною. Межі, за якими вона могла захиститися від небезпеки, перестали існувати. Кінцем можливостей дистанціюватися від загрози став Чорнобиль."*53

Усе частіше виникають надзвичайні ситуації на спеціальних об'єктах - атомної енергетики, військово-промислового комплексу, хімічної та нафтохімічної галузі тощо. Значні загрози несе і зберігання потенційно небезпечних речовин, матеріалів, тимчасово законсервованих виробництв і технологій.

Безпека та атомна енергетика - важко поєднуються. Зникають межі поширення негативних наслідків у разі їх виникнення, існуюча диференціація глобального середовища стає умовною перед сучасними ризиками.

У сучасному суспільстві відбуваються кардинальні зміни, в основі яких - перехід від виробництва багатства до виробництва ризику. Таким чином, постіндустріальне суспільство стає "суспільством ризику"*55.

Основу соціологічної концепції "суспільства ризику" заклав У. Бек. Пізніше питання аналізу сучасного суспільства як суспільства ризику стали в центрі уваги інших дослідників: Н. Лумана, Е. Гіденса та інших. Концепція набула поширення з огляду на актуальність проблеми для сучасного соціуму.

Еволюцію та типологію ризиків розрізняє три історичні види ризику: природний, цивілізаційний та глобальний

В основі аналізу визначених видів ризику є їх характерні ознаки:

- ризик взаємовідносин із природою;

- ризик взаємовідносин у межах соціуму;

- ризик застосування технічних засобів в діяльності людини;

- ризик взаємодії суспільства та держави, міждержавної взаємодії.

Ризик природний. У давні часи людина - атомізована істота, яка, за відсутності держави, самостійно "один на один" вирішує всі проблеми і має право застосовувати всі можливі засоби для самозбереження. Природа виступає основним джерелом загрози, тобто фактором ризику. В свідомості особистості природний ризик сприймається як випадковість в хаотичному потоці подій, визначена необхідність (фатальність, кара...).

Ризик у такому суспільстві - іманентна властивість. Він хоча й загрожує стабільності окремих складових (індивідів), але загалом забезпечує гармонію та цілісність системи.

1. Ризик цивілізаційний. Перехід від натурального господарства до індустріального порушив природний баланс сил у соціальній та природній сфері. Вніс зміни в соціальну структуру суспільства, зумовив зростання кількості агентів взаємодії, наміри та волевиявлення яких гранично не збігаються. Ризик став масовим явищем: до індивідуального додався соціальний ризик у вигляді масових форм протесту, світових воєн, революцій. В соціальній сфері процес модернізації, формалізації, уніфікації взаємовідносин (нібито спрямованих на зниження ризику) призвів до розширення сфери дії ризику та залучення до неї суб'єктів, які не мають безпосереднього відношення до джерела ризику. Індустріальна епоха завершується під знаком нарощування можливих ризиків. Ризик - зло, якого не можна уникнути. У свідомості людей цивілізаційний ризик (до Чорнобиля) сприймався як "необхідна плата на шляху до прогресу", до "світлого майбутнього". В науковій сфері відбувся перехід від простої калькуляції ризиків до оцінки, яка містить технічну, формальну, а також ціннісну та моральну складові (досить складно інтерпретувати та операціоналізувати).- Ризики цивілізації - це великий бізнес; безмежна сукупність потреб, які постійно самовідновлюються та зростають. Економічний зиск від породжених ризиків одночасно стає підґрунтям небезпечних ситуацій та політичного потенціалу суспільства.

3. Глобальний ризик. Початок ХХІ ст. - новий статус ризику. В епоху постмодерну світова система постала перед неминучим ризиком після кумулятивного накопичення наслідків техногенних і природних катастроф та помилок, викликаних людським фактором. Ризик - визначальна характеристика життєдіяльності. Він - всезагальний: на планеті немає місця екологічно, соціально та технологічно безпечного. Скрізь людина може стати жертвою фінансового краху, військової загрози, тероризму, епідемії... Виникла загроза існуванню людства. Індивідуальне та наукове осмислення глобального ризику ще на початковій стадії. Особливістю глобального ризику є те, що людина не може його контролювати, не застосовуючи техніку, яка і зумовила виникнення цього ризику. Ризик має штучний, рукотворний характер. Для захисту атомних електростанцій після Чорнобиля, з-поміж іншого, використовують багаторівневе комп'ютерне забезпечення управління. "Однак відомо, що складні комп'ютерні системи відрізняються такою особливістю, як допуск непередбачуваності її поведінки під час експлуатації. Відбулося ускладнення імовірнісного характеру такого явища, як ризик"*58.

- Небезпека має "руйнівну силу війни", вона торкається усіх сфер життя та усіх соціальних спільнот.

- Небезпека виходить за межі окремо взятої країни, ми стаємо членами "світової команди небезпеки", якій потрібна нова внутрішня політика, орієнтована на спільне подолання небезпеки.

- Прогрес науки підриває роль експертів, які, не вбачаючи небезпеки, визначали її відсутність. "Наука не зменшує ризик, а лише загострює усвідомлення ризику".

- Страх є визначальним у відчутті життя. Цінність безпеки змінює цінність рівності, виникає розумний "тоталітаризм захисту від небезпеки".

- Найбільш продуктивною стає "економіка страху". Безпека стає суспільним продуктом споживання (розробляються, впроваджуються, купуються системи захисту).

Соціальна система суспільства. Суспільство як цілісна соціокультурна система складається з великої кількості підсистем з різними системостворюючими інтегральними якостями. Одним із найважливіших типів соціальних систем є соціальні єдності.