ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Паспортні та візові формальності

123 4

Паспортно-візові формальності –процедури, пов'язані з необхідністю дотримання особами, які перетинають державний кордон, встановленого паспортно-візового режиму. Паспортно-візові формальності є одними з найважливіших, що стосуються кожного туриста. Встановлення паспортного або візового режиму для іноземних громадян і туристів – це прерогатива національного законодавства країни перебування.

Паспортні формальності

Паспорт є офіційним документом, який засвідчує особу громадянина при виїзді за межі країни, перебуванні за її межами і в'їзді у свою країну. Це основна функція паспорта. У паспорті, призначеному для поїздок за кордон, вказуються двома мовами (англійською і українською): прізвище й ім'я мандрівника; його стать, вік, дата і місце народження; номер паспорта, дата видачі і закінчення терміну його дії; найменування органа, який видав паспорт. Відповідно до чинного законодавства і конституційних гарантій на право вільного переміщення громадян паспорт надає право на вільний виїзд за межі країни і повинен зберігатися в його власника, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. Римська конференція по міжнародних подорожах і туризму (1963 р.) рекомендувала урядам ввести універсальні вимоги до паспортних формальностям, зокрема привести закордоні паспорти всіх держав у відповідність зі стандартами ІКАО з метою можливості їхньої перевірки за допомогою комп'ютерних систем. Крім звичайних закордонних паспортів тієї чи іншої держави в міжнародних поїздках з метою туризму можуть використовуватися міжнародні студентські карти «ISIС» (посвідчення особи), а в окремих випадках (не по лінії туризму) — інші документи. Відповідно до закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну» основними документами, по яких громадяни України можуть виїжджати і в'їжджати в Україну, визнані:

— паспорт;

— дипломатичний паспорт;

— службовий паспорт;

— паспорт моряка.

Паспорт видається терміном на п'ять років. У випадку його втрати необхідно негайно звернутися з заявою в найближче відділення міліції чи дипломатичне представництво України за кордоном. Якщо турист втратив паспорт знаходячись за кордоном, йому видається посвідчення, яке засвідчує особу громадянина України і надає йому право на в'їзд (повернення) до України. Посвідчення видається дипломатичним представництвом чи консульською установою України на термін, необхідний для повернення додому, але не понад 15 днів.

При відсутності в заявника документів, які підтверджують його особу, українське громадянство і місце проживання в межах України, дипломатичне представництво чи консульська установа України направляє для перевірки відповідний запит у паспортно-візову службу МЗС України. Діти, як правило, виїжджають на відпочинок у супроводі хоча б одного з батьків чи вихователів, опікунів та ін. У випадку якщо неповнолітній громадянин України виїжджає в іншу країну з одним батьком, він повинен мати при собі крім паспорта нотаріально оформлену згоду другого батька на його виїзд з вказівкою країни і терміну виїзду. Якщо дитина виїжджає без супроводу батьків, вона повинна мати крім паспорта нотаріально завірену згоду обох батьків. У випадку, якщо батьки є розлученими, згоду другого з них можна не одержувати, але вона повинна бути підтверджена копією свідоцтва про розірвання шлюбу. У випадку, якщо один з батьків заявить про свою незгоду на виїзд неповнолітньої дитини в турподорож за кордон, питання про можливість її виїзду вирішується в судовому порядку.

Візові формальності

Для в'їзду в іншу державу і тимчасове проживання на її території туристу, як правило, потрібна віза. Віза (від лат. visa) — дозвіл конкретній особі на в'їзд в іншу країну, виїзд з її території, транзитний проїзд через неї. Виходячи з цього візи бувають в'їзними (entry visa), виїзними (exit visa) і транзитними (transit visa).

Віза може бути одноразовою (на одноразовий в'їзд у країну у визначений період часу на певний термін) і багаторазовою (multy). По багаторазовій візі можна перетинати державний кордон кілька разів за визначений період часу (за три, шість місяців, рік). В деяких випадків у багаторазовій візі вказуються визначене число поїздок і їхня тривалість (наприклад, 10 разів на рік тривалістю два тижні для кожної поїздки).

Візи можуть бути індивідуальними (проставляються в паспорт туриста) і груповими (окремий документ), шенгенскі (на в'їзд у країни Шенгенської угоди), студентські (на навчання) й ін.

За призначенням візи підрозділяються на наступні види:

— туристська (без права займатися оплачуваною діяльністю);

— гостьова (з правом роботи);

— службова (ділова, приватна);

— імміграційна (на постійне місце проживання).

Віза на відвідування країни видають на підставі запрошення.

Запрошеннябувають:

- службові або ділові (від іноземної організації вітчизняної організації);

- приватні (від іноземного громадянина);

- гостьові (від особи, яка відряджається за кордон на тривалий термін своєму співвітчизнику);

- туристські (на поїздки в цілях відпочинку, лікування, короткострокового навчання, участі в спортивних змаганнях, бізнес-семінарах).

Залежно від запрошення визначається мета поїздки і оформлюється віза відповідного типу. Розрізняють ділові, приватні, транзитні, туристські та інші візи

Ділова віза(бізнес-віза) видається при оформленні іноземною організацією (іноземною юридичною особою) запрошення організації (візоодержувачу) іншої держави на конкретного працівника останньої з вказівкою мети і термінів перебування.

Приватна візавидається при оформленні приватною особою (громадянином іноземної держави) запрошення приватній особі (візоодержувачу) іншої держави.

Запрошення оформляється в місцевому органі влади.

Транзитна візанадає (візоодержувачу) право проїзду через третю країну в країну основного перебування. Вона видається посольством третьої країни на певну кількість днів після отримання основної візи.

Туристська віза– це відмітка в паспорті дипломатичними представництвами іноземних держав, що дає право його власнику на тимчасовий в'їзд на територію країни, яка видала йому візу, з метою туризму і відпочинку. Підставою для видачі туристської візи є згода приймаючої туристської фірми надати туристу обслуговування за узгодженим маршрутом в підтверджені терміни.

Крім розглянутих типів віз існують дипломатичні, службові, студентські, імміграційні візи, а також візи для працівників рятувальних служб, для науковців, для працівників засобів масової інформації, для представників релігійнихмісій, для представників гуманітарних місій, для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну, для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення та ін. Однак громадяни, для яких вони оформлюються, не вважаються туристами, тому ці візи не розглядаються.

Термін, на який видається віза, залежить від запрошення, на підставі якого вона видається. Залежно від періоду дії візи поділяються на короткотермінові й довготермінові. Короткотермінові візи видаються на період до 6 місяців. Довготермінові візи видаються на період від 6 місяців до п'яти років, якщо інше не передбачено законодавством країни. Видачею віз займаються консульські відділи посольств іноземних держав чи генеральні консульства по регіонах. Для одержання візи за допомогою турфірм необхідно представити відповідні анкети, паспорт, візову підтримку, тобто запрошення від приймаючої сторони, фотографії й оплатити консульський збір. В деяких посольствах при видачі візи потрібно додатково представити страховий поліс, авіаквиток, а іноді заставну суму в розмірі 2 тис. дол. США з умовою повернення застави після повернення туриста з турпоїздки (якщо в консульства є підозра на намір туриста залишитися в країні виїзду після закінчення терміну візи). При заповненні бланка запрошення приймаюча сторона вказує мету відвідування, передбачуваний термін перебування і кількість відвідувань країни. Відповідно до цих даних посольство ухвалює рішення про термін видаваної візи. За її оформлення може стягуватися консульський збір.

Консульський збір– встановлена грошова сума, одержувана з іноземних осіб консульською установою за видачу візи в дану країну. Термін видачі візи з моменту звернення залежить від міждержавних угод і практики, що склалася.

Візова анкета –опитний лист, що заповнюється особою, яка звертається в іноземне дипломатичне представництво за отриманням візи на в'їзд на територію даної держави. Кількість і зміст питань візової анкети визначаються кожною державою і залежать також від мети поїздки і її тривалості.

Для туристських груп і ділових поїздок у ряді випадків оформляється групова віза, яка ставиться на списку туристів або ділових людей.

Заява на видачу візи може не бути прийнята з технічних причин, а також в наступних випадках:

- паспорт не дійсний протягом 3 місяців після запланованої поїздки;

- в паспорті немає вільних сторінок для розміщення бланка візи;

- паспорт зіпсований або можна грунтовно підозрювати, що дані, які містяться в ньому, змінені;

- в системі даних зафіксована заборона на в'їзд даної особи;

- прохач візи під час попередніх перебувань вчинив серйозний злочин;

- прохач дав помилкові відомості про себе;

- на підставі діяльності прохача можна припустити, що він може предста-

- вляти загрозу суспільному порядку і безпеці;

- є підстави підозрювати, що прохач візи буде придбати кошти нечесним

- шляхом.

У даний час широке розповсюдження отримали шенгенські візи. 14 червня 1985 р. в Шенгені (Люксембург) Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Франція і ФРН уклали Угоду про поступову відміну контролю на спільних кордонах.

До грудня 2007 р. в зону дії шенгенської угоди входило 15 європейських країн: Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Іспанія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція і Швеція. Дві інші країни Євросоюзу – Великобританія і Ірландія – не беруть участь в шенгенській співпраці, хоча згідно з підписаним ними протоколом до Амстердамського договору можуть підключитися до нього в будь-який час. З 21 грудня 2007 р. Шенгенська зона поширилася ще на 9 країн: Польща, Литва, Латвія, Естонія, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія і Мальта. Таким чином у даний час в Шенгенську зону входить 25 країн.

У період з 1995 по 1999 рр. був здійснений перехід до єдиної візовоїполітики і практики держав-учасників шенгенських домовленостей, які були введені в дію 26 березня 1995 р. З цього часу був відмінений прикордонний контроль на внутрішніх кордонах держав-учасників, посилився контроль на зовнішніх кордонах.

Шенгенською угодою регулюють питання в'їзду і перебування іноземних громадян на території країн-учасниць на строк до трьох місяців. На зовнішніх кордонах встановлені єдині правила в'їзду і виїзду. Умовами в'їзду є наявність документа, що засвідчує особу, і візи, якщо така потрібна, а також достатніх коштів для проживання. При звертанні в більшість цих країн за візою необхідне пред'явлення поліса обов'язкового страхування.

При видачі віз застосовуються загальні вимоги, закріплені у Спільній консульській інструкції. Передбачені інструкцією категорії “єдиних віз” включають:

- візу для транзиту через аеропорт;

- транзитну візу (для проходження через шенгенськїй простір з однієї країни);

- візу для короткострокового перебування на термін, що не перевищує 90 днів;

- багатократну візу на строк до 5 років (за умови перебування не більше 90 днів протягом півроку з моменту першого в'їзду);

- візу з територіально обмеженою сферою дії;

- візу, що видається на кордоні;

- групову візу.

Шенгенська віза видається консульською установою країни, що представляє основну мету поїздки. Якщо основна мета поїздки не може бути визначена, то віза видається консульською установою країни першого відвідування. Шенгенськими нормами не передбачені конкретні терміни розгляду звернення за візою (на практиці вони, як правило, не перевищують 7–14 днів). Країнами – учасницями шенгенської угоди застосовується єдиний тариф за видачу віз. У той же час при виконанні візових процедур зберігаються незначні національні особливості. У виконанні паспортно-візових формальностей туристське підприємство бере безпосередню участь. При організації турів у зарубіжні країни необхідно встановити контакт з їх посольствами або консульствами і уточнити вимоги, що ставляться при отриманні туристських віз для в'їзду або транзиту через національну територію даних держав. У деяких випадках це передбачає надання в посольства або консульства пакету документів, що характеризують дане туристське підприємство: копії ліцензії на туристську діяльність; копії договорів із зарубіжними партнерами; списки груп; підтвердження партнера про готовність прийому груп туристів; поліси страховок медичного страхування тимчасово виїжджаючих за кордон; проїзні документи.

Для своєчасного і правильного оформлення іноземних віз працівники туристського підприємства повинні добре знати порядок звернення з цього питання в іноземні посольства (консульські служби). У них встановлені правила видачі туристських в'їзних віз, які розрізняються за термінами звернення; анкетами, що заповнюються на кожного туриста; кількістю фотографій; необхідністю особистих відвідувань посольства туристами; за порядком прийому в посольствах співробітників туристської фірми та ін.

Іноземні в'їзні-виїзні візи видають у точній відповідності з датами організовуваного туру. Тому перед видачею туристам їх паспортів з іноземними візами туристське підприємство зобов'язано перевірити відповідність термінів дії віз і дат початку і закінчення туру. Якщо ці дати не співпадають, необхідно до від'їзду туристів урегулювати дану проблему.

Туристське підприємство зобов'язано також попередити туриста, що воно не несе відповідальності за можливу відмову від надання візи або в її продовженні. У цьому випадку понесений туристом збиток може бути компенсований тільки фірмою страховиком, якщо інше не обумовлене в договорі страхування.

Наявність візи не гарантує того, що в'їзд в країну обов'язково відбудеться.

Незважаючи на те що віза є основним дозвільним документом на відвідування іншої країни, вона тільки підтверджує реєстрацію паспорта в консульській установі країни, яку передбачається відвідати. Остаточне рішення про можливість в'їзду на територію країни ухвалюється відповідними імміграційними (прикордонними, поліцейськими) організаціями на кордоні даної країни, і якщо особа, яка в’їжджає в країну з яких-небудь причин за рішенням цих організацій не відповідає положенню туриста, вона не буде пропущена через кордон, незважаючи на наявність візи.

123 4