ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Генезис педагогіки дозвілля

Історія педагогіки дозвілля

План:

1. Генезис педагогіки дозвілля.

2. Вітчизняна історія дозвілля.

Генезис педагогіки дозвілля

Педагогіка дозвілля як практична виховна діяльність у визначеній часовій сфері почала складатися в епоху Античності. Тут уперше ми стикаємося із суспільним устроєм, коли держава і суспільство починають виступати в ролі сукупного вихователя, що соціально формує людину. Виховання починає розглядатися як загальна, а не приватна справа. На такий підхід до нього, зокрема, вказував Аристотель.

Вже в цей період ми знаходимо суспільно організовані масові і групові форми дозвільної діяльності. Групові - у вигляді симпосіонів - застіль із бесідами про літературу, філософію, із декламаціями. Масові - у вигляді свят і урочистостей, наповнених піснями, танцями, видовищами.

Симпосіонами керував виборний розпорядник – симпосіарх. Він спрямовував хід бесіди, визначав умови і м иіомшіітмих змагань, призначав-нагороди переможцям.

Особливе місце в застіллі належало жінкам, що вели вільний спосіб життя і знаходились за межами звичайного сімейно-побутового укладу, так званим подругам або грецькою - гетерам. Гетери були жінками освіченими, дотепними і чарівними. Вони вміли підтримувати бесіду навіть тоді, коли розмова заходила про важливі і серйозні питання. Присутність гетери було прикрасою не тільки симпосіонів, а і сесітій - загальних обідів із більшою ніж на симпосіонах кількістю учасників. Організовувалися ці обіди на паях. Кожний учасник обіду повинен був внести визначену кількість ячмінного борошна, винних ягід, сиру і вина, а також невеличку грошову суму. На сесітії зобов'язані були сходитися всі громадяни без розподілу на стан і стать. За суспільними столами наставники і досвідчені старці вчили молодь державному побуту й обов'язкам громадян. Тут же укладалися товариства, члени яких робили гімнастичні вправи і змагалися у військовому мистецтві.

Багато уваги приділялося фізичній досконалості. Для дітей були створені гімнастичні школи - палестри, для дорослих - гімнасії. Гімнасія, а іноді декілька, були в кожному місті. Пізніше гімнасії перетворилися у своєрідні клуби, де проводили час не тільки в гімнастичних вправах, а й слухали ораторів, вели диспути, збиралися вчені й філософи. Тілесні вправи та ігри виносили на площу. Дорослі чоловіки й жінки так само як і юнаки і юні громадянки бігали наввипередки, танцювали, боролися, грали в м'яч. Ігри в м'яч були особливо популярні. Грали під керівництвом тренера - сферістика. В Спарті такі ігри носили командний характер. Широко поширені були різноманітні настільні ігри.

Біля храмів й на площах виступали співаки і музиканти. Народ приєднувався до співу і музики, імпровізував хори, славив богів біля вівтарів.

З появою й розвитком ораторства зароджується масове просвітництво народу. Оратори виступають з ідеями добра, справедливості, викривають хиби суспільства. Особливе місце серед ораторів посідають філософи, що поряд із викладом своїх ідей намагалися втягти слухачів у дискусії. Робили вони це з надзвичайною методичною майстерністю. Сократ, наприклад, підходив до лавки торговця, портика храму або гімнасії, тобто до місця, де можна було зустріти народну юрбу, і з простодушним виглядом запитував у кого-небудь: "Скажи мені, друже, де тут продають оливки?" або щось подібне. І непомітно, низкою запитань, звертав увагу співрозмовника на бажаний предмет, а далі розкривав перед ним усю неспроможність його понять про те, що є в житті істотного і важливого, і як висновок звичайно говорив: "І як же це, друже? Ти знаєш, де продаються оливки, ти знаєш, як і шкіру опрацювати, і лампу хитру влаштувати, а не соромишся, що про те, що може послужити на благо державі, чим сам можеш бути щасливий, - ти нічого не знаєш?"

Безсумнівно, що серед тих, хто був слухачем або учасником дискусії, були люди, які недоброзичливо сприймали незваного наставника. Але багато було й таких, у яких великий наставник умів запалити іскру пристрасті до пізнань, і ця іскра розпалювалася, освітлюючи та зігріваючи наступні покоління.

В Афінах, особливо в часи їх розквіту, вплив на зміст і характер дозвілля збагатився розвитком системи освіти і мистецтв. Перикл (V в. до н.е.) - керманич афінської рабовласницької демократії, намагався зробити свою державу найосвіченішою у Греції, школою Еллади. У цей період в Афінах не було жодного неписьменного.

Будуються чудові великі будинки для гімнасій, що давали повний простір для розумового розвитку і фізичного виховання. Споруджується в Акрополісі величний храмовий ансамбль - культурний центр усього грецького світу.

З розвитком драматичної поезії почалося будівництво театрів. Афінські театри вміщали набагато більше глядачів, ніж сучасні. Театр, що знаходився на південно-східному боці Акрополіса, вміщував до 36000 глядачів. Якщо врахувати, що в той час в Афінах було близько 180000 жителів, то не важко собі уявити кількість людей, що могли слухати натхненні строфи Есхіла, Софокла, Евріпіда, сміятися разом з Аристофаном.

Театральні вистави як елемент великих релігійних свят улаштовувала держава в особі вищої посадової особи - архонта-апоніма.

Усвідомлюючи роль театру, держава не тільки не брала плату за провідини, а, навпаки, сплачувала тим, хто відвідував вистави. В часи Перикла в Афінах біднякам виплачувалася особлива субсидія "на видовища".

Театр не тільки вчив і розважав, але й формував ставлення до дозвілля. Так, наприклад, з давньої трагедії Софокла "Іфігенія" до нас дійшов єдиний рядок і звучить він так: "Не солодкий плід бездіяльного дозвілля, і гультію не допомагає бог".

Для музики і співу була створена спеціальна кругла будова - одеон, зал якої мав стелею увігнутої форми для кращого резонансу.

Інфраструктура дозвілля давніх вражає. Так, знамениті суспільні лазні - терми, що були місцем спілкування і розваг, відомі в XVI - XVIII ст. до н.е. Коли в 639 році нашої ери араби захопили Александрію, то в листі на адресу халіфа Омара повідомлялося, що в місті знаходиться чотири тисячі палаців, чотири тисячі суспільних лазень і чотириста суспільно-розважальних закладів.

Особливе місце в структурі дозвілля античного суспільства займало відправлення культів, змістовна спрямованість яких несла в собі ті духовні і естетичні цінності, що культивувала в своїх громадянах держава. У численних божествах пантеону давніх еллінів і римлян втілювалися духовні уявлення людини про божественне, піднесене, про моральність. Так, Зевса шанували як втілення ідеї найвищої духовної істоти в світі, найвищої мудрості й могутності. Афіна - Паллада уособлювала громадське життя, Афродіта - красу і любов. Аполлон - джерело натхнення, а його музи - образотворчі мистецтва та ін.

Поклоніння богам здійснювалося у формі урочистих процесій, жертвопринесень, свят - особливо пишними були свята на честь Аполлона, під час яких на загальні обіди пускали навіть рабів. Гостинні двері громадян розкривалися перед усіма, хто був готовий до приємної та розумної бесіди, витонченого застілля. Греки не знали національної або расової винятковості. Вони поділяли світ на зону цивілізації і зону варварства. Це було властиве також римлянам.

Останні дні свят заповнювалися іграми, танцями, гімнастичними забавами. Гімнастика була улюбленим видом проведеним дозвілля. Еллін вважали, що тільки за умови гармонійного розвитку тіла і духу (в здоровому тілі і здоровий дух) можна забезпечити за людиною те високе положення, що визначила їй природа. Ця незаперечна істина носила в Елладі силу морального і юридичного закону. З раннього дитинства вже зверталася увага на ігри дітей із тим, щоб вони готували їх до гімнастичних вправ. На ігри усі дивилися як на вірний засіб розвитку в людині спритності, граціозності, надання вірності оку і зміцнення здоров'я. Саме греки подарували світу одну з чудових форм дозвільної діяльності - Олімпійські ігри, принципом яких є участь, а не виграш.

Ще одним видом змістовного дозвілля, породженим у цей період, став театр. Його становлення як самостійного виду мистецтва пов'язане з культом Діоніса. Драматичні вистави відбувалися тільки на свято Діоніса - на Великих Діонісіях у березні і на Лінеях наприкінці січня, почасти на Малих Діонісіях у грудні, де вони укладали культ цього бога. Природно, що держава брала найактивнішу участь в організації вистав.

Драматичні вистави на свята Великих Діонісій перебували у веденні однієї з вищих посадових осіб в Афінах - архонтів. Постановки здійснювалися на кошти багатих громадян - хорегів, а сама суспільна повинність називалася хорегією. Вона полягала в тому, що хореги по черзі повинні були протягом усього часу занять і виступів утримувати хор, помешкання для його репетицій, сплачувати вчителеві хору, давати хористам сукні, вінки, прикраси . За це вони звільнялися від податків.

Під час Діонісій змагалися дитячі хори, що виконували урочисті співи, присвячені Діонісу. Мабуть таких хорів була велика кількість, тому що змагання тривали цілий день.

Після закінчення Великих Діонісій скликалися народні збори, що підбивали підсумки свята. Тут же визначалися імена переможців, що потім увінчувалися. Вінками нагороджували і представників міської адміністрації.

Театральні вистави настільки увійшли в життя, в культурний ужиток, що в кожному скільки-небудь значному місті був свій театр, а іноді й декілька. У Атгиці було, наприклад, не менше одинадцяти. Археологами на даний час розкопано 150 театрів.

Театральні вистави настільки увійшли в життя, в культурний ужиток, що в кожному скільки-небудь значному місці був свій театр, а іноді й декілька. У Аттиці було, наприклад, не менше одинадцяти. Археологами на даний час розкопано 150 театрів.

Разом із ростом культури збільшилася потреба в книгах і книжкових зібраннях. Освічені люди вже в V столітті до н.е. почали збирати бібліотеки. Однією з перших значних бібліотек була бібліотека трагічного поета Евріпіда. В Александрії поряд із декількома храмами, театром, форумом, музеєм, знаменитим як зосередження вченості того часу, величезний простір займала бібліотека. Згодом там же була створена багата бібліотека при храмі Серапіса, у ІІІ і в ІІ ст. до н.е. – бібліотека в Пергамі.

Постійне політичне суперництво між рабовласницькою демократією Афін і рабовласницькою аристократією Спарти, їхня боротьба за гегемонію у Греції в 431 році до н.е. зрештою призводить до війни. Ця війна, відома як Пілопонеська, стала точкою відліку грецької могутності і культури. Грошово-товарні відносини, що розвиваються, призводять до зсуву суспільних цінностей. Загальним гасло стають "гроші і насолоди і знову гроші". Від релігійності залишається тільки форма. Світлі сімейні бенкети більше стають схожими на пиятики. Виникають особливі братерства для задоволення всіляких фізичних насолод. Дня свят і бенкетів розподіляються на рік уперед. Широко поширеною масовою формою проведення дозвілля у містах стають видовища.

Найбільшою мірою ці форми організації дозвільної діяльності проявились у Римській імперії. Вони розглядалися як частина «народної справи (res publika)» і регулювалися посадовими особами.

Видовища були трьох видів: у театрі просто неба ставилися комедії і фарси, як правило з повсякденного життя. У амфітеатрах так само просто неба (місця кільцем навколо арени) цькували звірів і проводили гладіаторські бої. У цирку, що мав вигляд стадіону між двома римськими пагорбами, проводилися змагання колісниць.. Крім того, влаштовувалися навмахії – інсценівки морських боїв у спеціально виритих водоймах.

Найпопулярнішими були гладіаторські бої і змагання на колісницях.

Гладіатори і фурмани користувалися особливою прихильністю публіки, грали у суспільстві практично ту ж роль, що в наш час грають популярні спортсмени, артисти або співаки.

Свєтоній, розповідаючи про Цезаря, писав, що він улаштовував різноманітні видовища: битви гладіаторів, театральні вистави по всіх кварталах міста і всіма мовами, верхогони в цирку, змагання артистів, морські бої. Було вирито навіть спеціальне озеро, на якому стиналися біреми, триреми, квадри реми тірийського і єгипетського зразка з великою кількістю бійців. На видовища збиралося стільки народу, що багато приїжджих ночувало в наметах на вулицях і в провулках.

У період розквіту Рим жив не тільки видовищами. Грецькі філософи, що переселилися в Італію, і граматики спонукали римлян до інтелектуального життя, до привселюдних читань, дискусій. Були і привселюдні диспути, яким молодь іноді віддавала перевагу над фізичними розвагами.

Невід'ємною прикметою культурного побуту Римської імперії стали привселюдні читання поетами своїх творів. Такі читання - рецітації тривали часом декілька днів. Вірші не тільки слухалися, але й обговорювалися.

Закладів типу грецьких палестр і гімнасій Рим не знав. Їх функції виконували знамениті римські лазні - терми. Вони за внутрішнім устроєм значною мірою нагадували палестри і гімнасії і, фактично, були центрами дозвілля. Тут займалися гімнастикою, розмовляли, прогулювалися, слухали виступи поетів. Лазні були широко поширені. Навіть у невеличких містах будувалося багато лазень. Щодо великих міст, то в них зводилися гігантські будови, такі, як терми Діоклетіана, Траяна або Каракали. Терми Каракали, наприклад, займали площу 400 на 400 метрів. Вони мали вапни, зали для гімнастики, гри в м'яч, театр, дві бібліотеки, помешкання для читання лекцій і поетичних творів, буфети та крамниці. Терми розкішно оздоблювалися. їх інтер'єри прикрашалися скульптурами. Так, статуя Аполлона Бельведерського прикрашала в свій час терми Каракали, а група "Лаокоон" - терми Траяна.

Римські лазні були загальнодоступними, але представники різних соціальних прошарків відвідували їх у різний час. Місце терм у житті римлянина зафіксував віршик, популярний у той час:

Лазні, вино і любов руйнують тілесні сили, Але адже й життя-то суть у лазнях,вині і любові.

Не тільки цирки і терми були місцем проведення дозвілля. У Римі було багато трактирів, пивних, харчевень, що працювали майже цілодобово. Влаштовувалося багато найрізноманітніших виставок. Спеціальних музеїв у сучасному розумінні у Римі не було. Твори мистецтва - пам'ятники, скульптури, мозаїки були всюди, а все інше, що могло зацікавити публіку, просто виставлялося на загальний огляд. Виставляли дивовижних представників інших народів, скелети незвичайних риб і тварин, зберігали і виставляли навіть тіла мертвих людей, що відрізнялися незвичайним зростом. Історик Пліній Старший пише, що сам спостерігав якось збережені і виставлені в такий спосіб тіла карликів.

Незважаючи на те, що центром римського життя був поліс (римляни називали його сivitas - "цивільний загал"), римлянин спочатку належав до мікротовариства, а лише потім до суспільства в цілому. Перебування у міській юрбі сприймалося лише як джерело колективних емоцій, як почуття общинної солідарності. Основною же формою проведення дозвілля була групова. Вона створювала умови тіснішого спілкування у невеличкому колі людей. Римляни любили говорити, що кількість людей у застіллі повинна починатися з числа грацій (тобто трьох) і доходити до числа муз (тобто до дев'ятьох). Основу застіль складала постійна група, але обіди завжди припускали запрошення гостей. Головною була не їжа, а бесіда. Обіди часто прикрашалися комічними виставами. Читалися вірші, проводилися ігри, виступали музиканти, влаштовувалися аукціони картин. Особливо улюбленими були такі аукціони, коли картини виставлялися поверненими зображенням до стіни.

З розпадом римської імперії змінюються характер і зміст дозвілля. Видовища почали поступово витісняти театральні вистави. Зміст дозвілля зводиться до гасла: "Хліба і видовищ!" Вільні громадяни, які не мали коштів на існування, поряд із рабами ставали гладіаторами. Для цього вони приносили клятву, що дозволяють себе "зв'язувати, сікти, вбивати".

Селяни, які розорялися, і ремісники скупчувалися у Римі й інших містах, чекаючи грошових роздач і пишних видовищ. Життя селян стає нестерпним через нескінченні податки і побори, без яких римська аристократія не могла б проводити свої святкування, що відрізнялися божевільною розкішшю і марнотратністю. Бенкети, як істотна частина їх дозвілля породили відомий крилатий вислів - "лукулів бенкет", за іменем консула Лукула, що володів величезним багатством і прославився неймовірно дорогими і вишуканими застіллями.

З відходом з історичної сцени Античності, на довгі століття відходить і ставлення до дозвілля як свободи людського духу. Наступає Середньовіччя, а середньовічна людина не бачила ніякого змісту в свободі в її сучасному розумінні. Для неї свобода була привілеєм, і саме це слово частіше усього вживалося в множинному змісті. Свободи - це гарантований статус, законне місце перед Богом і людьми, тобто належність до товариства. Без общини не було свободи. Вона могла реалізуватися тільки в стані залежності, де вищий гарантував нижчому повагу його прав. Вільна людина та, у якої могутні покровителі. В селі - община. У місті - корпорації і братерства. Вони забезпечували економічний, фізичний і духовний захист своїх членів.

Середньовіччя із його замкнутим натуральним господарством, відособленою общиною і християнським світоглядом, що поширився, позбавило дозвілля змісту, вкладеного в нього еллінами. Античний світ, що розпадався, полегшив діяльність християнських учених перших століть Середньовіччя. Варварське Середньовіччя отримало від пізньої Римської імперії настільки спрощені і розкладені грецькі філософію і мистецтво, що легко їх могло засвоїти. Йому не потрібні були ні народні збори, ні форуми, ні тим більше гуманістичні ідеї загального виховання вільних людей.

Середньовічне суспільство Західної Європи було жорстко регламентованим, мало складну ієрархію. Суспільна свідомість епохи в самому спрощеному вигляді мислила його складеним з трьох розрядів - що моляться, що воюють і що працюють. Перші два, по суті, охоплювали пануючий клас - феодалів, духовних і світських, третій - селянство. Феодали - барони були не більш як розбійники і здирники, вся життєдіяльність яких була поділена між постійними міжусобними війнами, полюванням, лицарськими турнірами і застіллям.

Вищу ієрархію у цій системі посідала церква зі своїми проповідями про загробний світ, стражданнями на цьому світі і райське блаженство на тому. Проповідувались аскетизм, помірність, умертвіння плоті, відмова від мирських забав, придушення у собі диявола. Уява набожних ченців із захватом змальовувала перед паствою картини катувань і страждань засуджених за неправедне життя. Проте це не заважало церкви яскраво і пишно проводити релігійні свята та підтримувати народні релігійні звичаї і традиції, якими переважно було заповнене селянське дозвілля.

Час був знаряддям соціального контролю і цей контроль належав церкві, години дня встановлювалися дзвоном. Церква визначала, коли варто працювати і коли святкувати, коли сіяти і коли вести статеве життя. Час вважався надбанням Бога, а не людини. Основу всього складала праця народних мас. Середньовічний католицький теолог Хома Аквінський писав, що ця праця насамперед і головним чином повинна забезпечити їжу, виганяти ледарство, приборкувати хіть, умертвляти плоть. Достатньо мати необхідне і не потрібно нічого зайвого.

Середньовічні люди, задовольнивши свою потребу в їжі, мали зовсім небагато. їх єдиною і безкорисливою радістю були видовища, свята і гра. Усе, що відбувалося на тлі замку, церкви, міської площі, було видовищем. Святом були релігійні церемонії, а з літургійних драм утворювався просто театр. Особливе місце належало фольклорним святам, заснованим па народних віруваннях. Найяскравішим із них було свято дурнів - маскарад, під час якого діставалося і церкві, з чим вона була змушена миритися.

Всі прошарки суспільства захоплювалися співом, танцями, музикою - церковний спів, танці в замках, селянські танці. Над усім цим панувала азартна гра. Кістки стукали скрізь. І навіть святі батьки зосереджувалися не стільки на "духовних предметах", скільки на гральних кістках і шахах, які у той час теж вважалися азартною грою. А коли в XIV з'явилися гральні карти, то вони набули такої широкої популярності, що святий Бернард у привселюдній проповіді оголосив карти витвором Люцифера. Ця "сатанинська пристрасть" настільки поширилась, що багато монархів Середньовічної Європи змушені були видавати укази про її заборону.

Так само як сільське парафіяльне товариство, організоване церквою, так і товариство замку було соціальним осередком, сформованим сеньйорами. Воно об'єднувало васалів і їх молодих синів, відряджених служити сеньйору, вчитися військовому мистецтву із сеньйорською двірнею. Дозвілля в замку - бенкети, турніри, виступ труверів - середньовічних поетів, жонглерів, танцівників, поводирів ведмедів та ін.

Зростання кількості міст, що привело до зміни способу життя середньовічного товариства, наклало свій відбиток і на, характер проведення дозвілля. На початку XIV століття найбільшими містами за кількістю населення були Венеція і Мілан. У яких мешкало до ста тисяч чоловік. У Парижі було понад 80 тисяч. А в таких містах, як Брюгге, Гент, Тулуза, Лондон, Гамбург, - від 20 до 40 тисяч. Бути городянином або селянином - тут найбільший розлом середньовічного суспільства. Дозвілля жителя середньовічного міста порівняно з членом селянської общини виглядало розкутішим, розкріпаченішим і різноманітнішим. Зосередженням духовного, адміністративного, громадського життя середньовічного міста була площа. Вона була і ринком, і клубом, і рестораном, і центром усіляких святкувань і розваг, у яких брали участь як професійні актори, жонглери, розповідачі казок, так і самі городяни. Подібні святкування просто неба, що супроводжувалися танцями, маскарадами, іграми, дістали назву карнавалів і мали велике поширення. Особливо значним чинником громадського життя карнавали стали в Італії.

Центром виникнення карнавалу вважається Венеція. її сенат приділяв велику увагу організації карнавалів і навіть визначав терміни їх проведення спеціальними декретами. Це святкування розглядалося як ефективний засіб впливу на суспільний настрій." Так венеціанський дож П'єтро Граденіро неодноразово влаштовував карнавали, щоб загасити бунтарські настрої серед моряків і арсенальських робітників, сам брав участь у звеселяннях.

Ще одна форма проведення масового дозвілля - релігійні вистави - містерії, що були частиною багатоденного дійства. В містеріях сполучалися і релігійна містика, і набожність, і богохульство, і народна стихійність, і самодіяльний початок. Характерно, що сценарії містерій створювалися не стільки духовенством, скільки самими учасниками - ремісниками, членами цехів і гільдій, що виникли з розвитком ремесел. Цехи і спілки ремісників дуже впливали на життя міст, у тому числі й на організацію та проведення дозвілля городян.

Для того, щоб охопити якнайбільше народу підготованим спектаклем, практикувалася рухлива система так званих педжентів - візків, на яких споруджувалися декорації і переодягалися актори. Педженти вишиковувалися в порядку, в якому відбувалися епізоди містерії.

Коли актори закінчували епізод на першому педженті, він вирушали на сусідню вулицю. Його місце займав другий і т. і. Прямуючи містом, вони робили глядачами десятки тисяч, залучаючи їх до дії містерії.

У середньовічних містах Європи існували "риторичні камери" - літературні об'єднання або товариства, що мали свій статут, герб, прапороносця, голову і навіть блазня. Ці своєрідні клуби брали активну участь у розробці сценаріїв і проведенні свят.

Дані про перші подібні об'єднання ми вже знаходимо в папірусах. Вони свідчать про те, що в Давньому Єгипті процвітали і множилися найрізноманітніші дозвільної об'єднання. Знайдено звіт такою роду "клубу" любителів пообідати з перерахуванням його членів і вказівкою додаткових замовлень на хліб, вино і прикраси. Інше об'єднання звалося "Ушанований гімнастичний клуб (термін перекладача) кочівників під імператорським заступництвом", хоча до кочівників він, очевидно, мав дуже віддалене відношення. У багатьох листах є замовлення на музикантів і танцівниць для різних прийомів і веселощів

У еллінську епоху існували об'єднання ремісників, члени яких робили внески на загальні потреби, влаштовували святкування й обіди, створюючи умови, щоб зібратися разом, відчути живий зв'язок один з одним. За аналогією створювалися об'єднання сусідів. Основна увага об'єднань приділялася організації культових свят і приятельських гулянок за загальний рахунок. Неодмінною ознакою грецького обіду були дотепна розмова, гострий жарт, ігри, загадки, музика і спів.

Професійні, релігійні та інші об'єднання на дозвіллі задовольняли потребу в неформальному спілкуванні, створювали відчуття соціальної рівності в осередку, що було важливо за умов станових розподілів усередині цивільного співтовариства грецьких міст.

Як форма організації і проведення вільного часу дозвільне об'єднання разом з Античністю поступово зникає з подальшого життя. Відроджується воно із середини XVII століття в Європі серед представників пануючих станів.

Серед перших таких об'єднань можна назвати гурток (кружок - сirkle) княгинь і герцогинь, що збиралися навколо королеви. Надалі зміст цього поняття розширився і при Людовику XVI став означати збори чоловіків і жінок для бесіди.

Ще одним видом дозвільних об'єднань стали компанії, що французькою означає "невеличке товариство". Завдяки тому місцю, яке Франція займала в політичному і культурному житті Європи, подібні дозвільні об'єднання поширюються. Поряд із гуртком і компанією в ужиток вводить і таке поняття як салон. Салонами стали називати групу осіб, що збиралася постійно як у приватному будинку і була політичним, літературним або іншим гуртком.

У 1693 році виникає перше інституалізоване об'єднання в Англії, що одержало назву клуба. Хоча широко поширена думка, що клуби - інститут чисто англосаксонський, перший клуб "Уайт" був заснований заповзятливим італійцем Франческо Б'янко. Швидше за все можна сказати, ідо Англія подарувала світу не вид дозвільного об'єднання, айого узагальнену назву. В англійській мові слово "клуб" спочатку означало мірну палицю, потім складчину, частку, що припадала на кожного члена якого-небудь товариства. "Уайт" й існував саме на основі пайових внесків його учасників. Крім того, його особливістю було те, що він функціонував у спеціально відведеному для нього будинку і мав регламентоване членство. В результаті поняття "клуб." поширилося на дозвільне об'єднання, а потім на будинок для суспільного проведення вільного часу.

За "Уайтом" почали виникати й інші клуби - "Карлтон", "Тревелерс", "Бакс" та ін. Склад цих клубів визначався їхнім місцем розташування. Вони знаходилися усередині трикутника: один кут - столиця фунта - Сіті, другий - столиця політики - Уайтхол, третій - столиця світського життя - Мейфейєр. Хроніки англійських клубів мають історію про те, як поліції повідомили, що в одному закладі щовечора збираються чоловіки відповідного віку і через пару годин розходяться дуже задоволені, і що це не щось інше як таємний "будинок побачень". Коли поліція увірвалася до закладу, вона застала там лише чотирьох джентльменів, зайнятих бесідою, що розбавлялася тільки поодиноким ковтком портвейну. "Ваше ім'я? " - суворо запитав інспектор у першого співрозмовника.

- Я - лорд, охоронець печатки, - зніяковіло посміхаючись відповів той.

- А ви? - Звернувся вій до другого.
- Архієпископ Кентерберійський.

- Дуже радий. Ну, а ви?

- Президент Англійського банку.

Повернувшись до четвертого співрозмовника інспектор, не приховуючи іронії, запитав:

- А ви вже, напевно, будете не менше ніж прем'єр-міністр?

- Боюся, що це саме так, - відповів йому прем'єр-міністр Англії Артур Бальфур.

Подібне могло статися практично в кожному із клубів, що з'явилися в Англії в цей період, оскільки вони були дозвільними об'єднаннями аристократії. Належність до того або іншого клубу визначала соціальний стан людини. Цілі створення клубів були найрізноманітнішими, починаючи просто від приємного проведення часу і закінчуючи прагненнями політичними, науковими, художніми, літературними.

Виникнення перших робітничих клубів пов'язане з ім'ям утопіста - соціаліста Роберта Оуена. З його ініціативи в Нью-Ленарку відкривається перша бібліотека - читальня для робітників, що стала їх клубом. Збираючись, робітники відпочивали, займалися самоосвітою. Наприкінці XIX століття з'являються численні робітничі чоловічі клуби і засновується Спілка робітничих клубів, що знаходилася під заступництвом влади, одержуючи допомогу від королеви. До кінця століття в Англії налічувалося 4000 клубів, членами яких були близько двох мільйонів чоловік. Зміст їх діяльності - розваги (карти, більярд, крокет, танці), постановка спектаклів та ін.

На цей час припадає створення першого клубу робітниць -"Соха-клуб". Він мав дешеву кухню, читальний зал, зали для музики, танців. Тут читалися лекції, обговорювалися питання загального і фахового життя.

Мода на клуби поширюється по всій Європі. Спочатку ці клуби створюються аристократією і буржуазією, що народжується. І хоч їх діяльність спрямовується на відпочинок і розвагу членів об'єднання, деякі з них впливають на культурне життя. Як приклад можна навести масонські клуби або так звані ложі, члени яких закликали до морального удосконалення, об'єднання на засадах братерської любові.

У Франції клуби створюються представниками третього стану, що вплинуло на характер їх діяльності в період Французької буржуазної революції. Показовим у цьому плані є Якобінський клуб. Він був організований у 1789 році як Британський клуб. Потім назву було змінено на "Клуб друзів конституції" і, нарешті, на "Клуб якобінців". Клуб мав 3000 відділень, що фактично, були центрами революційної боротьби.

Першими членами клубу були мер міста Парижа, Лафайєт, Мірабо, Ларошфуко та ін.

Активна політична діяльність подібних клубів призвела до постановки питання про знищення "народних товариств", що порушували спокій держави. За законом 19 липня 1791 року всі особи, що мали заснувати клуб, повинні були під страхом великого грошового штрафу повідомляти в муніципальні правління імена своїх президентів, секретарів, місця і дні засідань.

Говорячи про період Французької буржуазної революції, не можна не сказати про те, що в цей час значна увага приділялася святам. Конвент створював і намагався впровадити нові свята, виходячи з ідей Ж.Ж. Руссо і Д. Дідро, які обґрунтовували свято як суспільно значиме явище, що служить справі виховання народу. Ж.Ж. Руссо, зокрема, писав про те, що якщо ви хочете зробити народ працьовитим і діяльним, дайте йому свята...

У Сполучених Штатах Америки залучення народних мас до змістовної реалізації вільного часу в першу чергу поширювалося на молодь. Велика частина рухів мала англійське походження. До них слід віднести рух УМСА - Асоціацію клубів для молодих людей, а також Асоціацію клубів для молодих жінок, які охоплювали дуже широке коло молоді.

Винятково американською є організація клубів для хлопчиків, що мала самостійні будинки культури, відпочинку, утворені за своїми власними статутами. Ці клуби були організовані також у минулому столітті. Пізніше до них приєдналися клуби для дівчаток.

Традиція створення центрів культури і відпочинку для широкої маси населення пов'язана з ім'ям Джейн Адамс, яка купила в окрузі один із величезних будинків і відчинила його насамперед для національних меншин, що переселилися в Америку. Нині будинку Джейн Адамс не існує, проте робота й діяльність суспільних центрів культури і відпочинку ґрунтується на принципах, закладених Адамс.

Сільське середовище своїми центрами спілкування мало млини і ринки. У черзі біля млинів можна було обмінятися новинами, висловити свої судження і вислухати судження інших. Про роль млинів як осередків спілкування свідчить, наприклад, те, що там збиралися повії, а ченцям рекомендувалося там же збирати пожертвування.

Незважаючи на те, що на поверхні був прогрес від Раннього Середньовіччя до Пізнього, а після нього - до Відродження, народні маси, особливо сільські, тривалий час зберігали погляди, вірування, стереотипи поведінки, традиції.