ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Причини поразки Директорії

1 234

— Суперечлива внутрішня політика (в тому числі не-розв'язане аграрне питання).

— Позбавлення політичних прав значної частини українських громадян.

— Необдумане закриття національних установ, ство-рених під час правління гетьмана.

— Заборона вживання російської мови, нездатність влади завадити єврейським погромам.

— Незадовільна підготовка та організація армії.

— Розквіт отаманства, анархія.

— Особисте протистояння лідерів — В. Винниченка та С. Петлюри.

— Складна зовнішньополітична ситуація (тери-торія України стала ареною битви для військ радянської Росії, білогвардійців, Антанти, поляків).

Міхновський Микола Іванович— визначний український громадсько-політичний діяч, ідеолог державної незалежності України, основоположник і перший ідеолог українського націоналізму. В 1900 р. на замовлення керівництва першої у Наддніпрянській Україні політичної партії — Революційної української партії (РУП) — написав програму організації, в якій проголошувалася ідея політичної самостійності України. На початку 1902 р. виступив ініціатором створення Української народної партії (УНП), що об'єднувала прихильників націоналізму та ідеї боротьби за створення незалежної національної держави. У 1906 р. опублікував програму УНП, яка передбачала створення самостійної Української держави («однієї, єдиної, неподільної, самостійної, вільної, демократичної України — республіки робочих людей — від гір Карпатських аж по Кавказькі»), встановлення президентської республіки, надання соціальних га-рантій широким верствам населення, передачу землі у власність селян тощо. Під час Першої світової війни 1914-1918 pp. був мобілізований до російської армії. У березні 1917 р, першим висунув ідею створення національних збройних сил. За його ініціативою в Києві було засновано Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка та Військовий організаційний комітет, які ставили собі на меті формування українських військових частин. У травні 1917 р. за безпосередньої участі М. Міхновського утворено Перший Український козачий полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. У березні 1917 р. стає членом Української Центральної Ради й Українського Генерального Військового Комітету. В липні 1917 p. М. Міхновський, на думку деяких істориків, був одним із керівників повстання полуботківців, учасники якого плану-вали збройним шляхом узяти владу в Києві і проголосити неза-лежність України. Влітку 1917 p. М. Міхновського за наказом В. Вин-ниченка заарештовано і відправлено на румунський фронт. Восе-ни 1917 р. повернувся на Полтавщину, де взяв участь у створенні Української демократично-хліборобської партії (УДХП). У період Української держави стояв в опозиції до гетьманської влади, на-лежав до Українського національно-державного союзу. Негативно ставився до політики ДиректоріїУНР. Безуспішно намагався виїха-ти за кордон. У 1924 р. був заарештований співробітниками ДПУ. Обставини смерті остаточно не з'ясовані (за одними даними, був розстріляний, за іншими — був звільнений з ув'язнення і незабаром знайдений повішеним).

Грушевський Михайло Сергійович — видатний український історик, ви-значний політичний і державний діяч. Брав активну участь у діяльності Київської громади. З 1894 р. очолював кафедру української Історії у Львівському університеті. В 1898-1913 pp., очолюючи Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, проводив величезну роботу з реорганізації товариства за зразком євро-пейських академій наук, збирання фондів, створення бібліотеки та музею. У березні 1917 р. повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. УЦР на чолі з М. Грушевським, враховуючи зміну політичної й соціально-економічної ситуації, пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної України. 29 квітня 1918 р. був обраний президентом Української Народної Республіки. Після приходу до влади гетьмана П. Ско-ропадського відійшов від активної політичної діяльності, У бе-резні 1919р. емігрував до Чехословаччини, а потім до Австрії, де розгорнув широку наукову і публіцистичну діяльність. У 1919 р. заснував Український соціологічний Інститут у Відні. У березні 1924 р. після довгих роздумів І переговорів з радянськими пред-ставниками повернувся до Києва. У 1924 р. був обраний членом Українськоїакадемії наук, керував секцією ІсторіїУкраїни Історич-ного відділу АН. У 1929 р. був обраний академіком Академії наук СРСР, Проте невдовзі М. Грушевського заарештували як керівни-ка т. зв. Українського націоналістичного центру (УНЦ), але незабаром звільнили. У березні 1931 р. його було вислано до Моск-ви, а наукові установи, створені ним, ліквідовано. Великі заслу-ги М. Грушевського як ученого, який створив цілісну концепцію українського Історичного процесу, йогодіяльністьякдержавного й політичного діяча періоду українських національно-визволь-них змагань 1917-1921 pp. ставлять його а ряд найвизначніших постатей української історії. Помер при нез'ясованих обставинах під час нескладноїоперацП у Кисловодську, де перебував на ліку-ванні. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Корнілов Лавр Георгійович — генерал, монархіст, один із керівників «білого» руху в Росії. Під час Першої світової війни 1914-1918рр. командував 48-ю піхотною дивізією, пізніше — корпусом. У березні-квітні 1917 р. був ко-мандувачем військами Петроград-ського військового округу, у травні-липні — Північно-Західного фронту, улипні-серпні — Верховним Головно-командувачем. У липні 1917 p., праг-нучи підвищити боєздатність фронтових частин, наказав українізувати 34-й корпус російськоїармії, яким командував генерал П. Скоропадський. Наприкінці серпня, очоливши заколот проти Тимчасового уряду, намагався встановити військову диктатуру. Після ліквідації заколоту був заарештований і ув'язнений у тюрмі м. Бихова біля Могилева. У листопаді 1917 р. втік на Дон, де разом із генералом М. Алексєєвим очолив Добровольчу армію. У квітні 1918 р. загинув під час боїв за Катеринодар (тепер Краснодар, Росія).

1 234