ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Видовища Стародавнього Риму.

123

Римський театр в основному схожий на свій грецький прообраз, але багато в чому значно від нього відрізняється. Головними причинами цього розходження став відхід грецького хору від провідної ролі у виставах і відсутність зв'язку з культовими церемоніями.

Грецький театр став зразком для театру римського, який можна назвати по відношенню до грецького вторинним – особливо стосовно технічних засобів: машини тут використовувалися ті ж, що і в греків. Відносно декораційного облаштування римський театр скористався досягненнями грецького театру пізнього періоду. Завіса в римському театрі має рух, зворотний сучасному: вона опускалася вниз при відкритті й піднімалася знизу нагору по її закінченні дії.

Зауважимо також, що римський театр був не менш масовим, ніж грецький. Перший постійний кам’яний театр Помпея було збудовано в Римі в 55 році до н.е.. До цього періоду, а саме з 191 року до н.е., для «сценічних ігор» дозволялось будувати тільки тимчасові дерев’яні підмостки. Відвідування театру було безкоштовним, однаково вільним для обох статей – до театру не допускалися тільки раби. Багато римських імператорів вважали театр однією з головних своїх вотчин і йшли на будь-які витрати, щоб здивувати глядачів розкішшю і пишністю: з їхнього наказу амфітеатри усипали квітами, кропили ароматними розчинами, багато прикрашали. Імператор Нерон, який вважав себе покровителем мистецтв і більше того, геніальним актором і поетом, пішов далі інших – він звелів натягнути над глядачами пурпурний покрив, усіяний золотими зірками, із зображенням самого себе на колісниці.

У Римі з’являються цілі касти організаторів видовищних театралізованих святкових заходів: служителі урочистостей шлюбного союзу ("весільних спектаклів"), служителі тріумфів, похоронних бенкетів та різних ігор. Головними організаторами священних обрядів і свят у масштабах усієї держави були колегії квіндецемвірів – колегія з 15 чоловік, яку обирали для виконання священних обрядів та спеціальних доручень нерідко на чолі із самим імператором. Основна діяльність їх полягала в державному гаданні. Час від часу сенат доручав їм запитати в особливих "пророчих книгах", як ушанувати богів, щоб досягти повної безпеки. Відповідь жерців підказувала, що тих чи інших богів потрібно вшанувати певними обрядами, в тому числі й проведенням театрально-музичних видовищ.

Цікаво, що сучасні архітектори та фахівці в галузі акустики захоплюються тим, як були спроектовані римські амфітеатри: при величезних масштабах споруд (книги й сувої, що збереглися до наших днів, свідчать про те, що театр Помпея у Римі був розрахований на 18 тис. глядачів (за деякими джерелами 20 тис. і, навіть, 40 тис.)[10], театр в Марцелла в Римі – на 20 тис. (11 тис. – 30 тис. чол.) чоловік, амфітеатр Флавія – Колізей – на 56 тис. глядачів) текст, що читався актором зі сцени, було ідеально чути практично в будь-якій точці залу для глядачів.

Місця для глядачів у театрах були розташовані напівкруглим амфітеатром і трималися на кам'яних склепінних конструкціях. Посунена вперед сценічна площадка залишала вільною лише половину орхестри. В римському театрі сценічна дія відбувалася на сцені, орхестра ж була призначена для сенаторських місць.

Театр Помпея в Римі

Театр Марцелла в Римі.

Варто особливо зупинитися на облаштуванні суцільного античного амфітеатру, що мав однаковий для всіх рядів дуже правильно обраний загальний нахил. Нахил цей дозволяв всім глядачам із всіх місць сприймати дію під однаковим комфортним оптичним кутом зору. У зоні прямої видимості в античному театрі не зустрічалося ніяких перешкод; жоден предмет, жодна голова поперед сидячого глядача не заважали ні з передніх, ні із задніх рядів бачити всій масі глядачів те, що відбувається на сцені.

Суцільний конусоподібний античний амфітеатр, без шкідливих для акустики вертикальних перепадів або яких-небудь виступаючих бар'єрів, без усяких перешкод для вільного поширення звуку, які б могли зумовлювати утворення відлуння, був в акустичному відношенні так само досконалий, як і в оптичному.

Широка й неглибока антична сцена, освітлювана природним денним світлом, була розрахована на чітке зображення актора й акторських груп у вигляді яскраво розфарбованої рельєфної картини, всі рухи на якій, незважаючи на дуже значні відстані, сприймалися ясно й чітко.

Не переслідуючи завдань ілюзорного зображення, антична сцена користувалася нескладними, значною мірою умовними, декораціями, що не відвертали увагу глядача, а сприяли поглибленому сприйняттю дії й змісту. Прекрасна архітектура сценічного обрамлення, сама дія, віддалена від глядача на незначну відстань, робили з античної п'єси яскравий предмет показу, що хвилював всіх глядачів.

У чому ж укладаються основні принципи античного театру, які через тисячоріччя здаються нам близькими й значною мірою відповідними до запитів нашого часу.

По-перше, античні театри у найповнішій і найдосконалішій формі дозволили вирішити дві основні проблеми масової театральної споруди: вимоги гарної видимості й гарної чутності.

По-друге, античні театри, завдяки своїй природній формі, ясно й легко дозволили вирішити завдання однакового розміщення всіх глядачів у театрі. Всі відвідувачі в античному амфітеатрі однаково бачать сцену, однаково бачать один одного й десятки тисяч глядачів почувають себе зовсім рівними.

По-третє, античному театру, і особливо римському, вдалося вирішити найважче завдання, а саме: фактичне об'єднання сцени й залу для глядачів, що об’єднує дію актора й сприймаючу його дію глядача. Античний театр представляє таку архітектурну форму взаємин сцени й залу для глядачів, при якій усе, що відбувається на сцені, сприймається всіма глядачами; всі тисячі й навіть десятки тисяч глядачів охоплюються одним почуттям, одною загальною, майже стихійною емоцією.

За своєю архітектурою римський театр представляє подальший розвиток грецького, але має ряд особливостей, що дозволяє говорити про особливий тип римського театрального будинку:

- римський театр був самостійним будинком міського типу;

- розмір орхестри значно зменшився (наполовину), оскільки в римській драмі не було хору;

- на півколі орхестри розмістилися місця для сенаторів;

- опорна стіна, на якій зводився амфітеатр (кілька ярусів у вигляді півкола), являла собою систему склепінчастих галерей, які використовувалися як фойє під час антрактів, а також для переходу з одного ярусу в іншій. Такі галереї давали можливість швидко заповнювати й звільняти театр;

- сценічна площадка (просценіум) була піднята над рівнем орхестри на 1,5 м, ширина її досягала 6 м;

- фасад скени був багато декорований і пишно оздоблений;

- над просценіумом піднімався дерев'яний дах;

- римський театр мав завісу; перед початком спектаклю вона опускалася в поздовжню щілину просценіуму, відкриваючи сценічну площадку, а наприкінці спектаклю закривалася, піднімаючись нагору;

- стало більше складної машинерії (особливо це стосується театрів, побудованих на кошти приватних осіб, які в боротьбі за владу бажали одержати розташування плебсу, не зупинялися ні перед якими витратами);

- великою самостійною заслугою римлян було те, що вони архітектурно об'єднали сцену й зал для глядачів. Таке об'єднання могло бути здійснене завдяки великій ширині сцени. Театр став закритим будинком і представляв по суті суцільний об'єм.

Колізеї

З театром в стародавньому Римі змагалося інше, значно масовіше видовище – бої гладіаторів, що беруть свої витоки від ритуальних битв-жертвопринесень полонених на могилах своїх загиблих воїнів. Такі жертвопринесення проводилися спочатку етрусками, а потім їх запозичили римляни, які асимілювали етрусків. Якщо театр вимагав хоча б деякої культурної підготовки, то на гладіаторські бої приходила найрізноманітніша, в тому числі і невибаглива публіка – але і патриції, безумовно, ними не гребували.

Бої гладіаторів стали чи не першим в античному світі комерційним видовищним заходом. Справа в тому, що високий попит на видовища привів до постановки боїв на серйозні професійні рейки. З'явилися школи гладіаторів, які займалися навчанням і організацією виступів, і перші букмекери, які брали ставки на перемогу тієї чи іншої школи. Разом з серйозними грошима, які прийшли в гладіаторські бої, з'явилися і перші ознаки нинішнього інституту «зірок»: серед маси рабів-гладіаторів, що мріяли про свободу і часто піднімали повстання, були й ті, хто відмовлявся сходити з арени, навіть отримавши свободу – ці люди прагнули слави і визнання публіки. Традиційні гладіаторські поєдинки «один на один» або «пара на пару» періодично змінювалися масовими побоїщами на арені. Так, в 46 р до н.е. Юлій Цезар присвятив своєму тріумфу битву двох загонів, до складу кожного з яких входило по 500 піших солдатів, 300 вершників, а також 20 слонів, на спинах яких в спеціальних башточках також розташовувалися озброєні бійці.

Але справжньою кульмінацією всіх цих кривавих ігрищ були, безсумнівно, справжні гладіаторські морські битви, так звані, навмахії, що влаштовувались задля розваги натовпу в Римській імперії протягом І ст. до н.е. – І ст. н. е. і проводилися на ставках та озерах. Це були інсценізації справжніх морських баталій, але під час таких ігрищ-забав задля розваги глядачів і прославляння імператорів гинуло безліч рабів і осуджених злочинців. Кожен імператор намагався в організації театралізованого вбивства маси людей перевершити попередників. Юлій Цезар в 46 році до н.е., влаштовуючи першу навмахію на честь перемоги над Галлією, Єгиптом, Понтом і Нумідією, використав у ній 2000 (за деякими джерелами – 1000) бійців і 4000 (2000) веслярів. Традиції наслідували й інші імператори Риму: Клавдій, Август, Нерон, Тит, Доміциан, Траян та інші. Затоплюючи величезні простори, влаштовували штучні озера. На них випускали кораблі із спеціально навченими гладіаторами, які билися в смертельних сутичках на воді. Наприклад, для одного морського бою було викопане озеро на малому Кодетському полі у Римі: у бої брали участь біреми, триреми, квадриреми^{^[11]} тірийського і єгипетського зразка з безліччю бійців. Про навмахію, влаштовану Клавдієм в 52 році н.е. давньоримський історик Тацит писав: «Клавдій спорядив триреми і квадриреми, загалом 100 кораблів, посадивши на них 19000 чоловік». Ці заходи вимагали неабиякої технічної підготовки: так, наприклад, сигнал до початку «битви» подавав срібний тритон (напівбог), що піднімався за допомогою системи механізмів з води.

Менш масштабні морські битви влаштовувалися і на циркових аренах, заповнених водою. Для посилення переконливості на штучних озерах вибудовувались також острови з фортецями, а самі битви ставали практично повноцінними реконструкціями знаменитих морських битв. На всі ці видовища звідусіль, стікалося стільки народу, що багато приїжджих ночувало в наметах на вулицях і провулках.

Отже, можна з упевненістю сказати, що народи стародавнього світу Давніх Єгипту, Дворіччя, Індії, Греції та Риму приділяли значну увагу технічній, особливо архітектурній, стороні улаштовування масових театралізованих заходів, домагаючись в цій області серйозних і масштабних навіть за теперішніх часів результатів.

У країнах стародавнього світу у святкових процесіях для транспортування статуй богів або їх ритуального одягу часто використовували механізований човен, який міг плисти річкою або каналом, а потім проноситися або провозитися вулицями. Також статуї були мобільними в межах самих храмів.

Давні греки значно просунулись у напрямку механізації декораційного оформлення вистав.

Одним з видів художнього оформлення театралізованих обрядів, а згодом і вистав були маски різної форми, кольору, матеріалів. Костюми і взуття виготовлялися з різноманітних матеріалів (дорогоцінні метали, шкіра, дерево, тканина), з елементами конструювання, ошатно оздоблювались. Широко застосовувались музичні інструменти – ударні, струнні, духові.

Тести

123