ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Театралізовані культові заходи Єгипту, Дворіччя, Індії.

12 3

Розділ І. Основні етапи розвитку сцени та її художньо-технічного оснащення.

Тема 1.1. Архітектура і машинерія театрально-видовищних заходів в стародавньому світі.

ПЛАН

Театралізовані культові заходи Єгипту, Дворіччя, Індії.

Видовища Древньої Греції.

Видовища Стародавнього Риму.

Театралізовані культові заходи Єгипту, Дворіччя, Індії.

Перші комерційні видовищні заходи проводилися ще в епоху античності. Вони не могли з’явитися відособлено від цивілізаційного розвитку релігії і культури стародавнього світу. Обрядово-культова традиція Єгипту, Вавилону, Індії, Китаю зробили свій внесок у становлення архітектури і технічного забезпечення видовищних заходів Давньої Греції і Давнього Риму.

Наші знання про технічні засоби інсценізації міфологічних сюжетів при організації культових свят у стародавньому світі дуже фрагментарні. Так більш за все інформації про святкування Нового року у Єгипті, що припадало на 19 липня, коли сходила зірка Сиріус і розливався Ніл^{^[1]}, збереглося в храмі Хатор в Дендері та в храмі Гора в Едфу. В Дендері, де Хатор вважалась дочкою сонячного бога Ра. Свято розпочиналось за дві ночі до початку нового року. Верховний жрець з чотирма пророками і жерцем-музикантом входив до «Зали Полум’я», де підіймав камінь, що закривав вхід до гробниці. У крипті зберігався човен зі скульптурою Хатор. Жрець спускався до крипти, щоб виконати обряд очищення статуї богині. Після його завершення статуя «прямувала» до «чистої молитовні», яка знаходилась просто неба. Тут здійснювався обряд «покладання восьми корон», які приносили представники восьми богів Гермополя. Вночі напередодні Нового року проходила процесія зі статуєю богині – її встановлювали в альтанці із опущеними фіранками. При появі перших променів фіранки розкривались і богиня могла возз’єднатися із сонячним батьком і знову наповнитися магічною силою.

Єгипетські храми не були загальнодоступними – увійти до них могли лише жерці і фараон, прості ж прихожани не мали права ступити навіть на перший двір. Протягом року боги-статуї «мешкали» всередині храмів. На свята їх виносили із храмів, процесія прямувала містом за його межі й поверталася назад або їх переносили з міста до міста, щоб бог одного міста міг зустрітися з богом-дружиною або богом-сином. Такі свята мали характер масової народної релігійної процесії, протягом якої на зупинках розігрувалися драматичні дійства.

Традиція інтерактивної присутності на великих святах статуй богів як матеріалізованого втілення божеств була як в Стародавньому Єгипті, так і у Дворіччі. Історія зберегла інформацію про святкування вавилонянами, а згодом і ассірійцями Нового року. Новорічний святковий ритуал відбувався протягом дванадцяти днів. Святкування розпочиналось з ритуального читання аккадської (вавилонсько-ассирійської) космогонічної^{^[2]} поеми «Енума елиш» (enuma elisch) і продовжувалось протягом перших чотирьох днів із розігруванням містерій і драм на площах та у храмах, читанням поем, віршів, розповідей міфів і легенд. Вранці на п’ятий день святкування Нового року з храму бога Езіда в Борсиппі^{^[3]} до храму Есагіла^{^[4]} у Вавилоні вирушала урочиста святкова ритуальна процесія. Спочатку головного бога, бога світла Мардука везли в човні каналом вздовж священної вулиці Айбур-Шаба (Айібуршабу) – «Дорога процесій»^{^[5]}. Потім цей корабель ставили на колеса, і він їхав далі Дорогою процесій до головного святилища міста Вавилона. Цей візок-корабель, на якому бог Мардук перепливав світовий океан, називався «карнавалом» (car naval). Під час святкування Нового року статую Мардука носили Вавилоном, освячуючи її присутністю вулиці. Одночасно до Вавилону звозили ідолів інших богів. Перед статуями виконувались містерії, епічні балади, гімни про створення світу і людини з танцями, музикою, рядженням, кривавими і безкровними жертвопринесеннями, навіть, цирковими номерами[1]. Урочиста служба супроводжувалась музикою і співом – використовувались кімвали, флейти, 11-струнні арфи. При святкуванні особливого ритуального значення набував вогонь.

Вже за доби Давнього царства в Єгипті існували ударні, струнні та духові музичні інструменти, які, безумовно, застосовувалися в святкових церемоніях. Найдавнішим ударним інструментом були дерев’яні «калатала», якими відбивали такт. Пізніше з’явилися барабани різної форми та розмірів. Традиційним інструментом була арфа, яка мала форму лука. На зображеннях шумерських майстрів можна побачити підтвердження використання музичних духових, ударних та струнних інструментів. Найпоширенішою була, очевидно, знайома і єгиптянам арфа. Існували навіть спеціальні «будинки музики», де збиралися городяни для того, щоб долучитися до виконання музичних творів. Про поширення у Дворіччі музики свідчить клинописна табличка із стародавнього міста Урагинт, на якій написані ноти ассирійської пісні – найдавніший, відомий людству, записаний музичний твір.

Обов’язковим елементом єгипетських драматичних релігійних вистав були маски тварин, які мали декілька натяків-символів: наприклад, маска шакала говорила про політичний союз Верхнього й Нижнього Єгипту, представляла божества південного міста Нехен, нагадувала про похоронні містерії, персоніфікувала бога бальзамування Анубіса (див. іл.).

Іл. Анубіс, бог бальзамування. Єдиний примірник древньоєгипетської маски-шолома, що збереглася. Отвори для очей під мордою дозволяли людині в масці бачити[2].

Давня Індія так само як і Єгипетська цивілізація та цивілізація Дворіччя зробила вагомий внесок у розвиток сценічного мистецтва – зокрема, драматургію, акторське мистецтво та архітектуру. Давньоіндійська теорія театрального мистецтва, теорія драми та музики була викладена в одному з найбільших і найдавніших трактатів з цього питання, що дійшли до нас, «Натьяшастрі» («Читання про драму") – давньоіндійському тексті на санскриті, що приписується мудрецю на ім’я Бхарата. Текст науковці датують дуже умовно – між 200 р. до н.е. і 200 р. н.е.

Відповідно до «Натьяшастри», зручним для вистави місцем є приміщення прямокутної форми розміром 96х48 футів. Половина простору відводилась глядачам, інша призначалася для вистав і ділилась навпіл (24х48 футів). Сценічний майданчик відокремлювалася стіною від кімнати для переодягання акторів, двоє дверей призначалися для входу і виходу. Швидше за все, сценічний майданчик також ділилася навпіл (12х24 фути). Щоб музиканти мали змогу краще бачити акторів, вони розміщались на дещо піднятій площадці в задній частині сцени, між двох дверей. Гладка підлога сценічної площадки була трохи піднята в центрі, щоб після миття з неї добре стікала вода. Над нею облаштовувався дах, який закріплювався на декоративно оформлених стовпах. Конструкція стелі, очевидно, повинна була мати задані акустичні властивості, щоб посилювати звучання людського голосу та музичних інструментів, особливо ударних. Розміри приміщення для глядачів (48х48 футів) обмежувало їх кількість до 500 осіб.

Театральна архітектура була одним з різновидів храмової архітектури. Тому вибір місця, підготовка будівельного майданчика і планування здійснювалось за певним ритуалом. Ритуали супроводжували і кожний етап будівництва, крім того, перед кожною виставою сцену знову освячували для захисту від злих сил. Вистави давалися з нагоди релігійних свят і придворних урочистостей з таких приводів, як коронація, весілля, народження сина, повернення з подорожі, захоплення міста чи держави[3].

Видовища Древньої Греції.

В Давній Греції знайшла своє втілення давньоєгипетсько-шумерська традиція організації святкових процесій як складової найбільших релігійних свят, в яких центральною фігурою ставала рухома статуя бога або його атрибут. Так кульмінаційною складовою головного «загально афінського» свята Панафіней (Панафінейських ігор), у якому знайшла втілення ідея державної централізації Аттики, була святкова процесія, в якій брали участь не тільки всі громадяни Афін незалежно від віку і статі, але й переселенці (метеки)^{^[6]}. На світанку жителі збиралися біля однієї з міських брам, чекаючи на появу урочистої процесії ("помпи"). З першими сонячними променями з’являвся кортеж. Учасники проходили в певному порядку, за яким стежили спеціальні розпорядники: на чолі процесії чоловіки котили на колесах або несли на плечах священний панафінейський корабель. На щоглі і на реях розвивався пеплос – розкішний одяг із шерсті, пофарбований у шафрановий (жовтий з фіолетовим) кольори. Ткали священний пеплос у Парфеноні чотири жриці. На ньому були вишиті сцени боротьби богів з гігантами. Під співи гімнів і музику процесія обходила усі святі місця. І, нарешті, зупинялась перед Акрополем^{^[7]}. Знятий з корабля пеплос біля входу до храму віддавали в руки жриці Афіни, яка одягала його на давню на хрисоелефантинну (з золота й слонової кості) статую Афіни Парфенос (діви), створену для Парфенону великим Фідієм.

Активну участь в організації Елевсинських містерій брало зображення Діоніса. Наприкінці вересня – початку жовтня святково одягнені й увінчані миртовими вінками місти урочистою процесією прямували священною дорогою з Афін до Елевсину, де відбувалися найголовніші урочистості. На чолі процесії йшли жерці, які несли зображення Діоніса. Ввечері процесія прибувала до Еливсину, де зображення Діоніса встановлювалося в храмі Деметри і Персефони.

Коли природа прокидалася від зимнього сну, а приготовлене восени вино можна було вживати, наприкінці лютого – початку березня (в антестеріоні) греки святкували Антестерії (квіткові Діонісії), присвячені богові мертвих Діонісові. Під час першого дня свята – Пітойгія – влаштовувався великий ярмарок – зокрема, ярмарок дитячих іграшок. Усі храми зачинялися, окрім храму Діоніса-спасителя, двері якого були зачинені протягом року і відчинялися лише на час Антестерій. У храмі знаходився ксоанон (ідол) бога. Вночі цю статую, здійснюючи таємничі обряди, переносили до святилища. Вранці на другий день у так зване «свято джбанів» Хоес готувалися до урочистої процесії, яка здійснювалася у сутінках, при світлі смолоскипів. У процесії брали участь сатири, пани, селени верхи на віслюках, учасники хору у звірячих шкірах і вінках, ряджені німфами і менадами жінки. Усі вони, разом із загоном афінських вершників, супроводжували тріумфальну колісницю, на якій везли ксоанон Діоніса до Ленайона – храму Діоніса в Афінах. Після завершення процесії народ прямував до театру, де влаштовувалося змагання у пиятиці. Кожен кубок спорожнювався під звуки сурми, учасники змагань пили вино – хто швидше й більше вип'є, – а спеціально обрані судді визначали переможця, котрий отримував у нагороду кубок з вином. Залишки напою приносили у жертву Діонісові, день закінчувався веселою процесією.

Під час Сільських Діонісій шанувальники бога, переважно жінки (а у найдавніших Діонісіях – виключно жінки), здійснювали нічний культовий обряд при світлі смолоскипів, під звуки флейт і тимпанів. Діоніса зображував жрець, який з атрибутами бога (плющ і чаша вина) сидів на кораблі, поставленому на колеса. Супутників Діоніса – селен і сатирів – нерідко називали «козлами». Одягнені у звірячі шкіри, учасники культу зображували світу Діоніса, доводили себе до екстазу, розривали на шматки жертовну тварину (козла) і поїдали її сирою.

Самі ж священнодійства спершу розгорталися дуже просто: хор з виконанням пісень та танців виступав на круглій уторованій ділянці – орхестрі (від слова орхеомай – танцюю), навколо якої збирались глядачі. Посередині кола палав жертовний вогонь бога, на честь якого виконувались пісні, танці, мімічна дія. Хор співав пісню Діонісові – дифірамб, з хору згодом виокремився соліст – протагоніст. Натовп, який раніше виконував роль величезного хору співучасників, поступово перетворювався на юрбу глядачів, які оточували виконавців. Обличчя учасників процесії фарбувалися у колір крові^{^[8]}.

Сам Діоніс символізувався фалосом, роль якого виконував дорослий чоловік, дитина або навіть цілий дитячим хор. Фалос до Міських Діонісій виготовляли з дерева, використовуючи клей і цвяхи. До Сільських Діонісій фалос робили менший – у людський зріст. У процесії фалос несли у супроводі дівчат-канефор^{^[9]}. Проносячи фалоси вулицями міста, учасники співали фалічні гімни. Ці процесії називалися «Прибуттям Діоніса в країну».

Побоюючись, що весна десь може забаритися, греки намагалися забезпечити її повернення магічними діями – так, зокрема, вони справляли весілля Діоніса із царицею Афін, дружиною архонта-царя. Для проведення урочистої весільної церемонії відчиняли ворота приміського храму, який протягом року був зачинений, і народ, на чолі з обраними демократичним голосуванням урядовцями, йшов процесією до храму, аби взяти звідти дерев'яну статую бога і перенести її зі співом релігійних гімнів до будинку царя, де протягом усієї ночі цей бовван залишався у ліжку цариці (можливо, тому Діоген Синопський, той, що жив у діжці, називав Діонісії дивом для бовдурів). Шлюб найшляхетнішої жінки Афін з козлоногим богом відбувалося цілком натурально, а не символічно, що й мусило забезпечити у майбутньому плодючість грецьких полів, садів і виноградників, сприяти народженню дітей і розмноженню худоби.

На честь Діоніса поселяни влаштовували також процесію ряджених, зображуючи вакханок і сатирів – супутників Діоніса. Під звуки флейт, тимпанів і бубнів, одягнені в козячі шкури, вони хором виконували дифірамби, прославляючи великого бога. Попереду у легкій хламиді йшов, пританцьовуючи та граючи на сирінзі – губній гармоніці пана – юнак. За ним ішла молода жінка – канефора. За канефорою йшов хлопчик з кадильницею, що поширювала запах ладану. За ним у випраному в сечі віслюка хітоні йшов мускулистий чоловік, що підхльостував круторогого барана, прикрашеного святковими стрічками. За ними, підстрибуючи, йшов флейтист. За флейтистом поважно виступав «гілконосець». За ними – сатири, які танцювали навколо човна на колесах. На човні стояв, завмерши Діоніс-Елевтер (Діоніс-визволитель)

Вазовий живопис іноді відтворює картину святкового прибуття Діоніса на кораблі в Афіни. Корабель Діоніса отримав назву carrus navalis – "корабель-колісниця", – згодом трансформувалось в знайоме нам слово "карнавал". З цих карнавалів за участю комосу і трагедів, народилися комедія і трагедія.

У заключній частині свята відбувались агони (змагання) театральних вистав. В VІ ст. до н.е. на біля підніжжя Акрополю в Афінах Афіни був побудований постійний майданчик для пісень і танців на честь Діоніса. А майже два сторіччя потому афіняни спорудили там же монументальний кам’яний театр – "видовище" і театрон – "місце для глядачів". Саме сюди люди приносили статую Діоніса, щоб він сам споглядав трагедійні, а пізніше й комедійні виступи акторів у супроводі хору.

У древній Греції улюбленими видами розваг були театральні і спортивні змагання (агони). Втім, тут театр нагадував змагання, спортивні змагання мали елементи театру, і ті й інші присвячувались богам і проводились на території храмів.

Отже, народження грецької драми і театру безпосередньо пов'язано з обрядовими іграми, що присвячувалися богам-покровителям землеробства: Деметрі, її дочці Корі та Діонісу. Особливе місце серед них займають Великі, або Міські, Діонісії – свято весни, що тривало шість днів від 28 березня до 2 квітня. На свято приходили мешканці всіх околиць і навіть іноземці. Вшановували Діоніса як рятівника народу від негараздів і під спів дифірамбів у виконанні хору хлопчиків носили старовинну статую бога. Свята відзначали веселими процесіями масок і чотириденними виставами трагедій та комедій у великому театрі Діоніса. Трагедія відображала страсний бік діонісійського культу. Комедія – карнавально-сатиричний. Сатирівська драма – середній жанр з веселим ігровим характером та щасливою розв’язкою. Від постановки трагедії (назва невідома) Феспіда навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій прийнято відраховувати історію світового театру.

Театральні вистави в стародавній Греції були дійсно масовими видовищами: кількість місць для глядачів доходила в найбільшому з античних театрів в Мегалополісі до 44 тис., а в афінському – 14-17 тис. глядачів, а за іншими джерелами – до 30 тис. глядачів (14000 глядачів при ширині місця 0,50 м.), що цілком співвідноситься із сучасними стадіонами, на яких проходять поп-концерти та рок-фестивалі.

Театр Діоніса в Афінах є найдавнішим і найбільш характерним з великих театрів древньої Греції, що дійшли до нас. Театр розташований на південному схилі Акрополя й звернений убік храму Діоніса. Найбільш стара частина його відноситься до VI в. до н.е. Театр, цей, на жаль, дуже погано зберігся й дійшов до нас у значно переробленому пізнішими перебудовами виді.

До VI ст. до н.е. відносяться лише незначні залишки первісної орхестри, що мали 24 метра в діаметрі. Загалом радіус театру складав 85 м. З південної сторони орхестра була піднята на висоту близько 2 м. Після того як в V ст. обрушилися дерев'яні сидіння старого амфітеатру, їх замінили кам'яними. Театрон триярусний, із двома діазомами. Нижній ярус великого півкола й розбитий радіальними сходами на 13 клинів. По зробленим реставраціям (мал.) нижній ярус мав 17 повних рядів, середній ярус – 16 рядів, з них частина урізана, і верхній ярус – 8 рядів, значно урізаних через неправильну поверхню схилу. Найбільше віддалення останнього ряду від середини орхестри (по горизонтальній проекції) 43 м; діаметр першого ярусу 37 м. Підйом верхнього ряду місць над орхестрою дорівнює приблизно 16 м. Ухил місць 1:2,3.

Театр Діоніса в Афінах. План театру.

Висота східців, на яких розташовані місця, 37 см. На верхній горизонтальній поверхні місць, загальною шириною в 85 см, з відступом від краю для сидінь на 35 см, зроблений лоток, шириною в 40 см і глибиною в 10 см для розміщення ніг сидячих у вище розміщеному ряду (мал.). На кожний ряд сидінь у цьому театрі припадає одна сходина радіальних сходів.

Театр Діоніса в Афінах. Місця для глядачів.

Театр Діоніса. Театрон і троної.

Свого найвищого розквіту давньогрецьке театральне мистецтво досягло у творчості трьох великих трагіків V ст. до н.е. – Есхіла, Софокла, Еврипіда – і комедіографа Аристофана. До цього часу всі ролі виконував лише один актор – протагоніст; Есхіл ввів у дію другу дійову особу, зробивши дію значно динамічнішою. Саме тоді ж у грецькому театрі з'явилися перші технічні засоби оформлення вистав: декорації, маски, костюми і спеціальні театральні машини.

Вже від самого виникнення давньогрецького театру, велике значення мала певна канонічність в костюмах акторів. Так, провідною деталлю костюма античних акторів була маска. Вони проникли в грецький театр внаслідок відвічного зв'язку останнього з культом Діоніса. Жрець, що зображав божество, завжди виступав у масці. Однак у театрі класичного періоду маски вже не мали культового значення. Проте вони відповідали завданням грецького театру створювати великі узагальнені образи. Так, наприклад, характер або сьогохвилинний настрій дійової особи визначався маскою, яку надягав на обличчя актор: регочуча, скорботна, умиротворена. Вони змінювалися щоразу, як тільки виконавець переходив від зображення одного психологічного стану до іншого. Крім того, певне значення мав і колір маски: наприклад, «за багряним її кольором, глядачі впізнавали дратівливу людину, за рудим – хитрого і підступного»[4], с. 22. Виконання жіночих ролей чоловіками також спонукало до використання маски. Крім того, вживання маски обумовлювалося розмірами грецького театру. Без маски обличчя акторів були б погано видно глядачам останніх рядів.

Костюм трагічних акторів був деякою видозміною пишного одягу, який носили жерці Діоніса під час виконання релігійних церемоній. Театральний хітон мав довгі рукави і спускався до п'ят. Плащі вживалися в основному двох видів: гіматій – широкий плащ у вигляді чотирикутного полотна, який спадав фалдами навколо тіла, і хламида – короткий плащ із застібкою на плечі. Окремі персонажі носили спеціальний одяг. На театральних хітонах і плащах вишивалися різні, нерідко складні малюнки – квіти, пальми, зірки, спіралі, арабески, а також фігури людей і тварин. Колір на одязі мав теж певне значення: ролі щасливців виконувалися в одіянні з жовтою або червоною смугою, а сині або зелені смуги вирізняли невдах. Взуттям трагічного актора були котурни, завдяки яким зріст актора візуально збільшувався. Щоб надати своїй фігурі ще більшої величності, трагічні актори закріплювали під одягом спеціальні підкладки або невеликі подушки, зберігаючи при цьому природні пропорції тіла.

Хламіда – короткий плащ

Котурни – сандалі на високій дерев’яній платформі

Що стосується оформлення сцени, то древні греки в постановках спектаклів використовували декорації, які могли бути рухомими, та природний ландшафт. Театральне обладнання у греків було нескладним. Вистави відбувалися вдень, тому світлових ефектів не передбачалось. Завіса, ймовірно, була відсутня. Машини були досить примітивними. Підйомний механізм, побудований на системі підвісних блоків, за допомогою якого вершителі добра у трагедіях і комедіях (в основному давньогрецькі боги) злітали до небес або навпаки, спускалися на землю називався еорема. Існував і виїзний майданчик – екіклема (те саме, що ексостра) – рухомий дерев’яний сценічний майданчик на колесах, який викочувався на орхестру в тих випадках, коли треба було показати події, що відбувалися всередині будинку. Перед скеною театру в Еретрії виявлено мармурові рейки, що, мабуть, призначалися для еккіклеми. За потреби влаштовувалася також і вишка, звідки могли говорити боги. Існували й пристрої для зміни задньої частини декорації.

Оскільки боги в давньогрецькому театрі з'являлися для того, щоб так чи інакше вирішити долю героїв, саме в театрі стародавньої Греції народилася знаменита ідіома, відома нам у формі перекладу на латинь: «Deus ex machina» («Деус екс махіна» – «Бог з машини»), що означала якраз таку технічно підготовлену появу бога на підмостки. Пізніше ця ідіома стала означати те, що вона означає і донині – нічим не вмотивовану розв'язку, ніяк не підготовленою розвитком дії вирішення конфлікту.

Декорації виконувалися на знімних щитах, якими закривалися прорізи в стіні скени і між напівколонами проскенія. З боків скени розташовувалися періакти – трикутні призми, що обертаються, на кожній зі сторін яких зображувалася особлива декорація (пінака).

Застосовувались засоби, що імітують звуки або зорові ефекти (грім і блискавки). Для зображення мертвих або німих використовувалися ляльки.

12 3