МегаПредмет

ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение


Как определить диапазон голоса - ваш вокал


Игровые автоматы с быстрым выводом


Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими


Целительная привычка


Как самому избавиться от обидчивости


Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам


Тренинг уверенности в себе


Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"


Натюрморт и его изобразительные возможности


Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.


Как научиться брать на себя ответственность


Зачем нужны границы в отношениях с детьми?


Световозвращающие элементы на детской одежде


Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия


Как слышать голос Бога


Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)


Глава 3. Завет мужчины с женщиной


Оси и плоскости тела человека


Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.


Отёска стен и прирубка косяков Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.


Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ





Християнство — найпоширеніша світова релігія, що налічує у своїх лавах понад 2 млрд людей (мінімальні дані — 1,4—1,5 млрд). Воно сформувалося на початку І ст. н.е. у Палестині — історичній області в Західній Азії, на території якої розташовуються сучасні держави Ізраїль, Ліван, Сирія і Йорданія.

РЕЛІГІЙНІ ВИТОКИ ХРИСТИЯНСТВА

Релігійним витоком християнства було іудейське сектантство.

Протягом усієї історії християнства не припинялися суперечки про його засновника — Ісуса Христа. Зрештою щодо особи Ісуса Христа з ХVIII ст., коли оформилася наукова критика Біблії, склалися дві школи: міфологічна й історична.

Відчувши в собі проповідницьке покликання у віці близько ЗО років, він прийняв хрещення у водах річки Йордан від Іоанна Хрестителя, сам став сповіщати спочатку в Галілеї, а потом і в Єрусалимі про швидке Пришестя Царства Небесного й оголосив себе Месією, вісником і засновником цього царства.

Коли напередодні свята Пасхи між 29 і 33 р. н.е. Ісус зі своїми послідовниками в черговий раз прибув до Єрусалиму на головне єврейське свято, він був схоплений релігійною владою, звинувачений у святотатстві й переданий римській владі. Оскільки за народними віруваннями Месія мав стати й «царем» Іудеї, потенційним вождем антиримського повстання, римляни санкціонували його ганебну і болісну страту через розп 'яття на хресті.

Далі Євангелія розповідають, як на 3-й день після розп'яття Ісус воскрес, з'явився своїм учням і дав їм настанови щодо поширення віри, а на 40-й день вознісся на хмарі на небо. І потім ще при житті нинішнього покоління людей він має повернутися на Землю, щоб затвердити на ній своє Царство і вчинити над людьми останній Суд.

БІБЛІЯПереклад Біблії на слов'янські мови належить до IX ст. На сьогоднішній день Біблію вже перекладено практично на всі відомі мови народів земної кулі (понад 2100). З моменту винаходу друкарства в XV ст. вона вийшла рекордним накладом — більше 4 млрд примірників.

ЕВОЛЮЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА

Так, в наслідок розколу, який завершився в 1054р. виникли дві основних течії в християнстві - католицизм і православ'я.

Християн різних православних церков нараховується за мінімальними оцінками 150—200 млн чоловік. Православні вірять:

• в єдиного Бога, що створив світ і людину (Бог являє собою тотожність трьох рівноправних осіб: Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого);

• у первородний гріх, що вчинили перші люди Адам та Єва;

• в Ісуса Христа—Бога-Сина, що втілився (тобто прийняв людський вигляд, народившись через непорочне зачаття від Діви Марії) і добровільно приніс себе в жертву за гріхи людства;

• у безсмертя душі, в існування пекла і раю, де знаходяться душі померлих до Страшного суду.

У межах цієї обрядово-культової системи визначаються й обов'язки православного християнина:

• святкувати недільні і святкові дні;

• у неділю й у свята відвідувати церкву й брати участь у богослужіннях;

• дотримуватись встановлених церквою постів;

• щонайменше раз на рік - у Великий піст - сповідатися і причащатися;

• не брати шлюб в заборонений Церквою час.

Католицизм зараз являє собою найбільшу течію християнства. Прихильниками католицизму є понад 1 млрл людей.

Католицьку і Православну Церкви дотепер розділяють такі догматичні розбіжності:



1. Догмат про «філіокве» (латин. — і від Сина) — про джерело походження Святого Духа. Західні християни вважають, що Святий Дух походить і від Бога-Отця, й від Бога-Сина, тоді як православні переконані, що він походить тільки від Бога-Отця. Вони посилаються на євангельське першоджерело, де говориться, що Святий Дух «від Отця походить»/

2. Учення про чистилище. Відповідно до православного віровчення про загробне життя душі людей залежно від того, як вони прожили своє земне життя, обов'язково потрапляють у рай або до пекла. Католицька ж Церква відстоює уявлення про чистилище як проміжне місце між раєм і пеклом, де знаходяться не обтяжені смертними гріхами душі грішників.

3. Учення про «наднеобхідні заслуги», тобто добрі справи, зроблені понад релігійний обов'язок, а тому не важливі для остаточного порятунку того, хто їх зробив. Наприклад, «наднеобхідними заслугами» буде вважатися обітниця добровільної бідності, коли достатньо роздачі щедрої милостині, або обітниця дівоцтва, коли для спасіння досить зразкового виконання подружніх і материнських обов'язків.

4. Теорія і практика індульгенцій (латин.— милість). У розвиток навчання про «наднеобхідні заслуги» Католицька Церква вважала за можливе видавати особливі папські грамоти — індульгенції про відпущення гріхів їх власникам. Індульгенція звичайно здобувалася за гроші

5. Піднесене шанування Богородиці - Матері Ісуса Христа Діви Марії (Мадонни). Воно починає оформлятися вже в IV ст. На Третьому Вселенському соборі в Ефесі в 431 р. Діва Марія була визнана Богородицею і Царицею Небесною.
6. Учення про верховенство Папи Римського над усіма християнами та його непомильність. Догмат про непомильність Папи був прийнятий на І Ватиканському соборі (1869-1870рр.) й підтверджений II Ватиканським собором (1962— 1965рр.).

7. Католики продовжують розвивати своє вчення й після 1054 р., керуючись принципом «догматичного розвитку». В основі концепції догматичного розвитку лежало вчення про право Собору приводити традиційне положення відповідно до «живого голосу» (тобто існуючої церковної практики). Тому вони продовжували скликати нові Вселенські собори (всього 21), останній з яких відбувся в 1962— 1965 рр. (II Ватиканський собор). Православні після Сьомого Вселенського собору більше Вселенських соборів не скликали.

Крім догматичних, існують і канонічні відмінності католиків від православних, що стосуються обрядово- культової сторони християнства. Зазначимо найбільш принципові з них.

1. Щодо католицького духівництва існує принцип целібату (ла -тин. - неодружений) — обов'язкової безшлюбності. Православне ж духівництво поділяється на чорне, що дотримується цього принципу, і біле — одружених священиків.

2. Для католиків таїнство шлюбу вважається непорушним: «Схвалений і звершений шлюб не може бути розірваний ніякою людською владою і з жодної причини, крім смерті». У цьому відношенні Католицька Церква слідує за заповіддю Христа: «...Що Бог поєднав, людина нехай не розлучає.
Православ'я ж допускає можливість розлучення й повторного одруження.

3. Таїнство хрещення в католицизмі здійснюється над дітьми найчастіше через трикратне скроплення, у православ'ї ж це таїнство здійснюється через обливання або трикратне занурення у водну купіль.

4. Для таїнства євхаристії (причастя) у православ'ї використовується квасне тісто у вигляді просфори, що уособлює тіло Христа, у католицизмі випікається з прісного (без дріжджів) тіста облатка у формі плоского круглого коржа. У православ'ї причащаються хлібом та вином і миряни, і духівництво, у католицизмі ж миряни причащаються тільки хлібом

5. Католики хрестяться п'ятьма пальцями, роблять хресне знамення зверху вниз і зліва направо. Православні ж хрестяться трьома пальцями — великим, вказівним та середнім, що символізує християнську Трійцю. Інші два пальці притискаються до долоні, символізуючи два єства Христа - божественне і людське, з'єднані «незлитно, незмінно, неподільно, нерозлучно», як говорить відповідний догмат Четвертого Вселенського Халкидонського собору (451р.). Хресне знамення роблять вони зверху вниз і справа наліво.

6. Католицьке чернецтво має власні організації — ордени та конгрегації, яких на сьогодні налічується більше 140. Православне чернецтво орденів не має.

Папа Римський — глава всієї католицької ієрархії, що має, як і в православ'ї, три ступені священства: дияконів, священиків і єпископів. Обирається Папа Римський з XII ст. на конклаві, спеціальних закритих зборах, двома третинами голосів вищих посадових осіб Католицької Церкви — кардиналів.

Для керування Церквою Папа має власну систему органів влади — Святий Престол. Вона включає в себе єпископський синод—дорадчий орган при Папі; вже згадану Святу Колегію; Римську Курію.

Крім верховного керівництва Церквою, Папі Римському належить вища законодавча, судова і виконавча влада в кордонах його резиденції — Ватикану. Це порівняно невелика територія (44 га) з населенням 1 тис. чол.

Виникнення третього великого відгалуження християнства — протестантизму (до 400-500 млн послідовників) - пов'язано з розколом всередині Римо-Католицької Церкви. Цей розкол відбувся під впливом Реформації — широкого релігійного, соціокультурного і суспільно-політичного руху XVI— XVII ст. Вона проходила під гаслами виправлення католицького віровчення, культу й організації в дусі первісних євангельських ідеалів.

Віровчення протестантизму було в найбільш повному вигляді сформульоване в «Аугсбурзькому визнані віри», прийнятому 1559 р. після тривалої громадянської війни між різними німецькими землями. Засновник протестантизму Мартін Лютер звів його до трьох основних взаємозалежних догматів, висловлених у знаменитій формулі «тільки віра, тільки Писання, тільки милосердя Боже».

Відповідно до цих основних віронавчальних положень, у протестантизмі сформувалися три основних особливості культу.

1. Принцип «загального священства».

2. Принцип «дешевої Церкви».

3. Принцип «мирського аскетизму».

Хоча в ході подальшого розвитку протестантизм не зазнав істотних віронавчальних і обрядово- культових змін, в організаційному плані він розколовся на безліч різних груп і сект. За деякими підрахунками, їх число вже перевищило 20 тисяч і продовжує збільшуватися зі швидкістю 2—3 релігійні організації на тиждень. Разом з тим серед численних протестантських напрямків історично виділялися три —лютеранство, англіканство, кальвінізм. Крім того, з різних сект і течій, що виникли пізніше (у XVIII— XX ст.), масштабів самостійної Церкви (або деномінації) досягли баптизм, п'ятидесятництво, методизм і адвентизм.

 

ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСЛАМУ

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію, називають «вірним» (араб, муслим). Звідси друга назва цієї релігії — мусульманство. В Європі її колись також називали «магометанством», від латинізованої форми імені ЇЇ основоположника: Мухаммад - Магомет.

Іслам — наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на початку VIІ ст. у кочових і напівкочових народів семітської мовної сім'ї, що жили на території Аравійського півострова.

Іслам — друга за чисельністю послідовників світова релігія. На сьогоднішній день її сповідують 1 млрд 150 млн чоловік у більш як 120 країнах світу. Найбільше поширення іслам одержав в Африці (50% населення) й Азії (20% населення). У географії ісламу чітко простежується одна закономірність: компактність його розміщення. Майже половина мусульман світу живе в чотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш, Індії.

Найважливіша особливість ісламу як світової релігії полягає в нерозривному зв 'язку між релігійно-культовим і суспільно-політичним життям.

Не дивно, що вплив релігії на суспільство в арабських країнах виражений з більшою очевидністю, аніж у будь-якій іншій релігії, і одразу впадає в око: одяг чоловіків і жінок, мінарети мечетей, самобутня писемність, заборона на вживання спиртного навіть для невіруючих іноземців. У 28 країнах іслам оголошений державною або офіційною релігією: відповідні положення містять конституції Йорданії, Тунісу, Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів, Єгипту і багатьох інших країн.

ЖИТТЯ ПРОРОКА МУХАММАДА

Засновник ісламу пророк Мухаммад (букв. Прославлений), Мухаммад Ахмад бен Абд Аллах (570—632) — реальна історична особа. Однак, якщо про основні віхи його біографії та її хронологію можна говорити з достатньою вірогідністю, то за правдивість різноманітних подробиць поручитися не можна. Мухаммад рано залишився без батьків: батько помер ще до народження сина, а матір майбутній Пророк втратив шестирічним.

Треба сказати, що у своїх духовних пошуках Мухаммад не був самотнім. Йому випало жити в неспокійний час руйнування традиційного племінного укладу життя арабів, формування в них нових, більш складних форм громадського життя і появи держави.

У перші кілька років після 610р. Мухаммад вів проповідь таємно, у вузькому колі своїх родичів і друзів. Йому вдалося створити першу мусульманську громаду з кількох десятків членів.

У Медині Мухаммад збудував першу мечеть, що являла собою обнесений стінами дворик, де він, не побоюючись переслідувань, міг навчати в ім'я Аллаха, милостивого й милосердного. Один з вільновідпущених Пророка, який мав сильний голос, скликав мусульман, занурених у щоденні справи й турботи, на молитву. Тоді ж встановилися й інші правила мусульманського ритуалу, а в проповідях Мухаммада починають звучати й правила життя громади його послідовників — принципи спадкування, поділу майна, шлюбу.

У розпал бурхливої багатогранної діяльності Мухаммада спіткала смерть. Помер основоположник ісламу 8 червня 632 р., ймовірно, від плевриту.

Смерть пророка не зупинила поширення ісламу—силою зброї, але часто й добровільно. У рік смерті Мухаммада іслам остаточно утвердився на території Аравійського півострова.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВІРОВЧЕННЯ ІСЛАМУ. КОРАН

Основні положення віровчення ісламу викладені у Священній книзі — Корані (араб. аль-Куран — читання, точніше, декламація вголос підготовленого тексту, подібно до словосполучень «читати лекцію», «читати вірші», «читати нотацію»).

За мусульманським переказом, Коран зберігався на небесах біля престолу Аллаха, а його зміст було повідано засновнику ісламу в його одкровеннях.

Насправді, позаяк зміст Корану мав виняткове релігійне і законодавче значення для мусульманської громади, його було укладено впродовж кількох десятиліть після смерті Пророка Мухаммада на основі його проповідей. Відомо дві основні редакції Корану.

Найдавніші списки Корану, що збереглися до нашого часу, датуються VI І—VIII ст. Один з таких списків зберігається всередині мусульманської святині — Кааби.

Текст Корану написаний римованою прозою і складається з 114 сур (глав) і більш 6200 віршів — айатів. За змістом Священна книга мусульман схожа на Священні Писання багатьох народів. Разом з тим, має Коран і свої особливості. Сури за невеликим винятком розташовані не одна за одною, а за довжиною: довші — ближче до початку, коротші — ближче до кінця.

Аналогом Священного Переказу в ісламі є Суна (араб, звичай, приклад). Суна — це збірка священних переказів (хадисів) прожиття, чудеса та повчання Пророка Мухаммада. Вона була в основному складена в IX ст. мусульманськими богословами.

«СТОВПИ» КУЛЬТОВОЇ ПРАКТИКИ ІСЛАМУ. ШАРІАТ

Розберемо тепер докладніше п'ять «стовпів» культової практики ісламу. Лише один з них стосується догматики, а інші чотири пов'язані з ритуальною стороною ісламу, що зайвий раз підкреслює її пріоритетність для мусульман.

1. Проголошення першого і найважливішого положення символу віри, тобто короткого викладу основних догматів релігії, — аш-шохади, що говорить: «Немає ніякого божества, крім Аллаха, а Мухаммад — Посланник Аллаха».

У цьому висловлюванні чітко і недвозначно визначена основна ідея монотеїзму, доведена до повного логічного завершення. Тому триразове проголошення шахади перед духовною особою складає ритуал прийняття ісламу. Крім того, шахада входить у безліч молитов і азан — заклик до неї, що лунає п'ять разів на день вигуком.

2.Ритуальна молитва (араб, ас-салят, перс, намаз) — обов'язкова п'ятикратна молитва: на зорі, опівдні, вдень, на заході, перед сном, що читається в індивідуальному порядку, рідше колективно.

Молитву слід виконувати, дотримуючись певних правил:

• перед молитвою попередньо зробити омовіння (обличчя, рук) водою чи піском (5:9);

• молитву треба робити в пристойному одязі, на килимку, знявши взуття, але залишивши голову покритою;

• молитися треба, звернувшись у напрямку Мекки.

3. Піст(араб. ас-саум, перс.уразо), що розуміється як утримання від їжі, пиття, статевої близькості. Триває мусульманський піст цілий місяць, дев'ятий за місячним календарем (ЗО діб) — ромадан (перс., тюрк, рамазан). Від посту можуть звільнятися тільки мандрівники, старі, хворі та вагітні жінки, та й то з наступним зобов'язанням відшкодувати дні посту іншим часом, а також діти до 12 років.

4. Милостиня (араб, зак 'ят, очищення) — обов'язковий щорічний податок, розмір якого сягає у середньому 2,5 % від прибутку або майна (22:78; 24:55; 58:14). Кожний мусульманин, який володіє певною власністю (наприклад, не менше п'яти верблюдів або тридцяти кіз чи овець) або має певний прибуток, сплачує його на користь бідних побратимів по вірі.

5. Паломництво (араб, ал-хадж) — відвідини «святих місць», у першу чергу Мекки, де треба кілька разів обійти навколо старовинної святині - Кааби (3:91). Вважається, що його має здійснити кожен повнолітній мусульманин за наявності фізичних і матеріальних можливостей.

До п'яти стовпів ісламу іноді додають шостий — «священну війну» — джихад (араб, зусилля, боротьба за віру). Звичай «священної війни» походить з епохи раннього ісламу, коли тривала безперервна війна, пов'язана з розширенням «світу ісламу».

Невід'ємною частиною релігійно-культової системи ісламу є шаріат. Шаріат (араб, аш-шаріа, букв, прямий, правильний шлях, розпорядження, законоположення) — зведення норм моралі, права, культових розпоряджень, що регламентують усе суспільне й особисте життя мусульман.

Більшість розпоряджень шаріату мають загальний характер і визначають основні принципи ісламського законодавства. Разом з тим, у ньому можна зустріти і конкретні юридичні норми, особливо щодо ритуальної практики.

Головним джерелом шаріату є, безумовно, Коран.

На основі норм шаріату правосудця з цивільних і кримінальних справ здійснюють спеціальні судді - коді (араб, той, хто призначає; той, хто присуджує).

Норми шаріату і сьогодні діють у багатьох арабських країнах, хоча і несуть на собі помітний відбиток низького рівня розвитку арабського суспільства в часи формування ісламу. Тому, наприклад, за невелику крадіжку невдаху-злодія чекає відрубування кисті руки (5:42), а за перелюб загрожує 100 ударів ціпком (24:2) чоловіку і жінці або навіть публічне побиття камінням до смерті. За багато видів злочинів шаріат передбачає страту, способи якої залишилися незмінними з часів середньовіччя — відрубування голови, четвертування, утоплення, поховання живцем, а позбавлення волі застосовується порівняно рідко — можливо, тут позначилися кочові традиції. Крім того, діє принцип грошового відшкодування за убивство або заподіяння тілесних ушкоджень.

Шаріат розглядає шлюб як обов'язок людини перед Богом, а численних дітей — як знак Божого благовоління. В ісламі офіційно узаконене багатоженство, здавна відоме багатьом семітським народам (4:3), дозволяється мати до чотирьох дружин за умови рівного їх забезпечення.

Жінкам в ісламі виділяється особлива, заборонена для чоловіків половина будинку (араб, харам, звідси — гарем). Ніхто сторонній, крім вузького кола близьких родичів, євнухів і маленьких дітей (24:31), не може входити на жіночу половину будинку, бачити обличчя й прикраси жінок; залишати будинок без супроводу чоловіка шаріат жінці теж забороняє.

Як і в інших релігіях, у культовій системі ісламу значне місце приділяється релігійним святам, найзначнішими з яких є наступні.

День жертвопринесення, відомий нам під тюркською назвою Курбан-байрам. Відзначається на згадку біблійного праотця Авраама(Ібрагіма), який збирався принести в жертву Богові свого сина. Тому кожен віруючий зобов'язаний разом з читанням молитви зарізати вівцю, барана, корову, верблюда або коня.

ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ В ІСЛАМІ

Релігійна організація ісламу помітно менш централізована, ніж церковна організація в християнстві.

Для мусульман їхня релігійна громада є єдиним колективом, духовні зв'язки між членами якої не менш міцні, ніж колись кревно-родинні відносини.

Як і в буддизмі, основу релігійної організації мусульман складає громада віруючих — умма, не тільки духовним, а й політичним керівником якої є імам.

Релігійним центром, місцем проведення культових заходів є мечеть (араб, масджид). Важливою офіційною особою в мусульман є муфтій. Так називається знавець шаріату, що має право давати роз'яснення його основним положенням і приймати обов'язкові рішення із спірних питань. Зараз у кожній ісламській країні є верховний муфтій, який здійснює релігійний контроль над діями уряду.

Класична мечеть — це будинок з куполоподібною покрівлею, що спирається на колони. Поруч з мечеттю розташовані високі вежі — мінарети, з висоти яких 5 разів на день звучить ритуальний заклик до молитви.

За невеликими винятками двері мечетей (особливо міських) відкриті і вдень, і вночі, щоб надати притулок жебракам, мандрівникам і прочанам. Для громади віруючих мечеть служить місцем народних зборів, відправлення правосуддя, уній ведеться збір милостині й пожертвувань. У мечетях полюбляють збиратися вчені, літератори, філософи. Неподалік від мечеті завжди розташовано безліч крамниць і закусочних. Отже, не буде перебільшенням сказати, що для більшості мусульман мечеть — це свого роду другий будинок.

В ісламі, на відміну від інших світових релігій, немає чіткого розподілу на мирян і духівництво, не існує також і інституту чернецтва, навіть проповідь індивідуального або колективного аскетизму не вітається. Усе це прямо випливає з загальної помірності позиції ісламу щодо співвідношення між земним і небесним: «Кращий з вас не той, хто заради небесного зневажає земним, і не той, хто чинить навпаки, — підкреслював Пророк Мухаммад, — кращий з вас той, хто бере від обох».

Певним винятком з цього правила може вважатися хіба що суфізм (араб, суф — вовна, суфій — людина, одягнена у грубий вовняний одяг аскетів), представники якого закликали цілком відмовитися від усього земного і повністю присвятити себе Богові.

Окрім суфізму, в ісламі існують й інші течії. «Яблуком розбрату» для них є суперечка про принципи співіснування релігійної і світської влади. Пророк, якого обрав безпосередньо Аллах, помер. Його спадкоємці — халіфи — повинні були піклуватися про те, щоб люди жили відповідно до Корану і Суни. Із самого початку серед мусульман розпалювалися жорстокі суперечки про те, хто ж здатний очолити мусульманську громаду. Так виникли дві основні течії в ісламі — сунізм та шиїзм.

Головні святині шиїтів знаходяться в Іраку. Це міста Куфа, де було вбито халіфа Алі, розташований неподалік Неджеф, де його поховано, Кербела, центр вищої духовної освіти, місце останнього притулку імама Хусейна, онука Пророка Мухаммада.

В ісламському світі шиїти й інші близькі до них течії складають меншість (меншечверті від загальної кількості мусульман), але вони дуже активні і значно впливають на мусульманський рух не тільки на Сході. Шиїзм поширений переважно в Ірані й Іраку, Лівані, Йемені, Бахрейні, Азербайджані.

Сунізм — це ортодоксальний напрямок в ісламі. Суніти відрізняються від шиїтів тим, що за їхнім й уявленнями Суна — це одне з джерел мусульманського віровчення і права поряд з Кораном. Сунізм також відрізняється і ставленням віруючих до спадковості верховної і духовної влади — халіфа-імама. Світського і духовного главу мусульман повинні обирати члени громади.

Суніти наполягають на тому, що саме вони точно слідують Корану, вказівкам Мухаммада і його сподвижників. Оголосивши себе послідовниками «істинної віри», суніти розглядають всіх іновірців як «заблудлих».

 





©2015 www.megapredmet.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.