ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса - ваш вокал

Игровые автоматы с быстрым выводом

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Право на охорону здоров’я та його реалізацію в Україні

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збере­ження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання економічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запро­вадження здорового способу життя.

Здоров'я - це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Охорона здоров'я - це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Ст. 49 Конституції України гарантує право на охорону здоров'я. Система охорони здоров'я передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є не­обхідним для підтримання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне сере­довище;

в) санітарно-епідеміологічне благополуччя території і населе­ного пункту, де він проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та від­починку;

ґ) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

д) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

е) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

є)участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

ж) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

з) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних зі станом здоров'я;

й) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

і) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

ї) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути зачеплені загальновизнані права людини і громадянина

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охоро­ну здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Разом з тим, закон визначає наступні обов'язки громадян України у галузі охорони здоров'я:

а) піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкоди­ти здоров'ю інших громадян;

б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

в) подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя і здоров'я стані;

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством "Про охорону здоров'я.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, користуються такими ж правами і мають такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законодавством України.

Охорона здоров'я - один із пріоритетних напрямків держав­ної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію. Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.

Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і зако­нодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямків, принципів і пріоритетів, встановлення нор­мативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових за­гальнодержавних програм охорони здоров'я.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України звітує про стан ре­алізації державної політики в галузі охорони здоров'я.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охоро­ни здоров'я України, компетенція якого визначається положен­ням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультур­но-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Держава також підтримує і заохо­чує індивідуальну підприємницьку діяльність у галузі охорони здо­ров'я. Дозвіл (ліцензія) на здійснення такої діяльності видається в порядку, передбаченому законодавством. Спори про відмову у видачі дозволу (ліцензії) розглядаються у судовому порядку.

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів органів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Держава повинна забезпечувати життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я. З цією метою на основі науково обґрунтовані медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується безкоштовне забезпечення найбільш вразливих верст населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безкоштовно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я.

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєні, та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних із діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в поряд­ку, встановленому законодавством.

В інтересах збереження генофонду народу України, запобіган­ня демографічній кризі, забезпечення здоров'я майбутніх по­колінь і профілактики спадкових захворювань держава зобов'я­зана здійснювати комплекс заходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо впливають на генетичний апарат люди­ни, а також створювати систему державного генетичного моніто­рингу, організовувати медико-генетичну допомогу населенню, сприяти збагаченню і поширенню наукових знань в галузі гене­тики і демографії.

З метою запобігання інфекційним захворюванням, небезпечним для населення, держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідація масових інфекційних захворювань.

Суттєвого значення законодавство надає проблемам запобігання захворюванню на СНІД. З цією метою в Україні прийнято Закон "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальних захист населення". Згідно з зазначеним Законом синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби й усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним із пріоритет­них завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово пере­бувають на території України, мають право на:

§ медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини;

§ одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо за­побігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції.

Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, виз­наних у встановленому законом порядку недієздатними, може проводитися на прохання чи за згодою їх законних представ­ників, які мають право бути присутніми при проведенні такого огляду. Медичний огляд громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території Укра­їни або яким надано статус біженців, здійснюється безоплатно. Порядок оплати медичного огляду інших категорій іноземців визначається законодавством та відповідними міжнародними договорами України.

Особа, яка пройшла медичний огляд, має право на повторний огляд у будь-який час у тому ж або, за своїм вибором, в іншому акредитованому в установленому порядку закладі охорони здоров'я.

За бажанням особи, яка звернулася до закладу охорони здоров'я для проведення медичного огляду, такий огляд може бути проведено анонімно. Відомості про результати медичною огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка прими медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.

Згідно з законодавством особі, в якої за даними медичні огляду виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це працівник ком закладу охорони здоров'я, в якому проведено огляд, з урахуванням вимог цього Закону щодо конфіденційності зазначеної інформації. Одночасно ВІЛ-інфікованому повідомляється про необхідність дотримання профілактичних заходів, спрямовання на недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції, про гарантії дотримання прав і свобод ВІЛ-інфікованих, а також про кримінальну відповідальність за завідоме поставлення в небезпеку зара­ження та зараження інших осіб вірусом імунодефіциту людини,

У разі виявлення ВІЛ-інфекції у неповнолітніх віком до 18 років, а також у осіб, визнаних у встановленому законом поряд­ку недієздатними, працівник закладу охорони здоров'я, в якому проведено медичний огляд, повідомляє про це батьків або інших законних представників зазначених осіб. Порядок повідомлен­ня обстеженим особам про результати медичного огляду та ви­дачі їм відповідних офіційних висновків встановлюється Міністерством охорони здоров'я України.

Обов'язковому лабораторному дослідженню на наявність ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів кроні (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин, клітин, тка­нин та органів людини. Переливання крові (її компонентів), а також використання інших біологічних рідин, клітин, органів, тканин у медичних цілях дозволяється лише після обов'язкового лабораторного дослідження крові донорів на ВІЛ-інфекцію. З метою запобігання поширенню ВІЛ-інфекції через донорську кров її переливання застосовується лише у випадках, коли таке медич­не втручання є єдиним засобом для врятування життя людини.

У разі, коли існує реальна загроза життю людини та єдиним за­собом врятування хворого є термінове переливання крові, а належ­ним чином перевіреної донорської крові немає, за згодою хворого або його законного представника допускається переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням швидких тестів. Якщо усвідомлену згоду хворого або згоду його законного представника тримати неможливо, рішення про переливання такої крові прий­мається консиліумом лікарів, а при неможливості скликання консиліуму - лікарем, який надає медичну допомогу. Факт переливан­ня крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням швидких тестів, та згода хворого або його законного представника на проведення такого медичного втручання обов'язково письмово посвідчуються в медичній документації хворого, а зразок цієї крові тер­міново надсилається для відповідного лабораторного дослідження.

Дипломатичні представництва та консульські установи України видають візу на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства, які прибувають в Україну на строк понад три місяці, за умови пред'явлення ними документа про відсутність у них ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

З метою охорони здоров'я населення організуються профілак­тичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечни­ми умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.

Держава повинна сприяти утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізич­ного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищен­ня гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу зі шкідливими для здоров'я людини звич­ками, встановлення системи соціально-економічного стимулю­вання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя.

Громадянам України надається лікувально-профілактична до­помога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науко­во-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охо­рони здоров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також окре­мими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.

Кожний пацієнт має право вільного вибору лікаря, якщо остан­ній може запропонувати свої послуги.

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Ме­дична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності І подальшим відшкодуванням витрат.

У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані на давати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу.

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну І сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (лікарська таємниця).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта при наявності його згоди. Проте у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого с наявною, згода хворого або його законних представників на ме­дичне втручання не потрібна.

Законодавством регулюється також порядок трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів, штучного запліднення та імплантації ембріона, застосування методів стерилізації, добро­вільного штучного переривання вагітності і т. ін.

Медичні працівники зобов'язані подавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані. Така допомога може також надаватися спеціально створеними закладами охорони здоров'я, то користуються піль­гами з боку держави. Активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються в тому випадку, коли стан людини виз­начається як незворотна смерть. Порядок припинення таких заходів, поняття та критерії смерті визначаються Міністерством охорони здоров'я України відповідно до сучасних міжнарод­них вимог. Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння не­виліковно хворого з метою припинення його страждань.

Громадяни забезпечуються лікарськими засобами та імунологічними препаратами через аптечні та лікувально-профілактичні заклади. У необхідних випадках громадяни забезпечуються протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, засобами лікувальної фізкультури і спеціальними засобами пересування.

Законодавство України спрямоване на заохочення материнства з боку держави. Охорона здоров'я матері та дитини забезпечується організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих закладів; наданням жінці відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв'язку з народженням дитини і допомоги на час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров'я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легку роботу зі збереженням середнього заробітку; поліпшенням і оздо­ровленням умов праці та побуту; усуненням негативних екологіч­них факторів; державною і громадською допомогою сім'ї та інши­ми заходами у порядку, встановленому законодавством України.

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єди­ним кваліфікаційним вимогам. Як виняток за спеціальним дозво­лом Міністерства охорони здоров'я України або уповноваженого ним органу охорони здоров'я особам без спеціальної освіти дозво­ляється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповід­но до спеціальності та кваліфікації;

б) належні умови професійної діяльності;

в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах;

г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяль­ності, впровадження у встановленому порядку сучасних досяг­нень медичної та фармацевтичної науки і практики;

ґ) безкоштовне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконан­ня професійних обов'язків.