ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Мета» – літературно-політичний вісник

Перший номер журналу «Мета» повинен був вийти у вересні 1865 року, однак через хворобу Ксенофонта Климковича перше число з’явилося лише у жовтні з епіграфом «У своїй хаті – своя правда, і сила, і воля». Друкувався він кулішівкою. Виходив щомісяця. Це був журнал на кшталт вісника. На п’ятому номері (у січні 1864 року) видання часопису через брак коштів довелося припинити. Відновити вдалося через рік, у березні 1865 року, на нових засадах. Тепер це був політичний часопис і неофіційний орган українських народовців, що виходив два рази на місяць, в якому друкувалися політичні, історичні, літературні, театральні статті і розвідки та численні дописи з краю, Наддніпрянської України, Відня. Наклад збільшився від 400 примірників у першому періоді до 500 – у другому. На цей раз було видано 18 номерів, після чого журнал остаточно припинив своє існування.

У першому томі друкувалася програма видання. Було сформульовано два завдання у сфері літературній і політичній, спрямовані до одної мети – національного відродження українського народу.

У «Меті» були опубліковані поезії Т. Шевченка «Заповіт», уперше – «До Миколи Костомарова», «Сидячи в неволі, 1847 р.», «Мені однаково», вірш П. Чубинського «Ще не вмерла Україна», помилково приписаний також Т. Шевченкові. Активну участь у журналі брав П. Куліш. Шевченкові твори були надруковані в журналі за його списками. Він опублікував «Думу про Саву Кононенка», поему «Могильні сходини», оповідання «Мартин Гак», уривки з історичного роману «Брати», історичну працю «Руїна», Д. Мордовець – поему «Козаки і море». У перекладі з російської мови К. Климковича в «Меті» були написані дві повісті Є. Гребінки «Може билиця» і «Так іноді люде женяться». Професор В. Антонович під псевдонімом В. Маринчук опублікував у третьому числі вірш «З колишнього». Також у журналі були надруковані віршу Ю. Федьковича «Писанка», «До керманича», «Зіронько моя», «Дарма», «Не можу», «Чекайте» і оповідання «Хто винен?», «Стрілець», «Тальянка».

К. Климкович у редакційній діяльності орієнтувався на досвід «Основи», вважаючи після її закриття свій журнал осередком творення української літератури і політичного руху. Тут містилися полемічні статті, друкувалися дописи з підросійської України, важливе місце відводилося інформаційним рубрикам «Новини», «Огляд часописей», «Огляди політичні», «Перегляд різних часописів, роз’яснюючих руське питання».

Інформаційно насиченим є розділ «Дописи», в якому друкувалися кореспонденції про українське життя з різних місцевостей підросійської України, зокрема з Києва, Харківщини, а також з-над Сяну Анатоля Вахнянина (під крипт. Н. з С.).

Одне з чільних місць у часописі займали матеріали, що заторкували актуальні на той час проблеми національної просвіти і культури, української літератури, народного шкільництва. Це статті та розвідки Павлина Свєнціцького (за підп. Лях з України) «Дещо до становища Русі супротив ляцько-московської борби», «Дещо про школи народні на Україні» (під псевд. Лев Сорочинський), Омеляна Гороцького «Дві літератури руські в Галичині», Порфирія Павлусевича (крипт. П. П.) «Сліди кулішівки в ХVІІ ст.», «Як говорять русини угорські?»; «Австрія і доля України» (за підп. Голос з-над Дніпра). З наддніпрянської публіцистики – нариси Левка Гончаренка «Значення Київського університету для українського народу».

У розділі «Провесна літопись» містилися публікації літературознавчого характеру, зокрема «Нова доба нашої словесності», замітка К. Климковича «Жива словесність» та збірка пісень «Коляди гуцулів» А. Бобринського з редакційною приміткою, як збирати і записувати народні пісні та що найкращою для цього є «наша фонетична правопис», огляд «Руської літератури на Вкраїні за 1862 і 1863 роки» під рубрикою «Літературні вісті». У «Меті» другого періоду була представлена літературна критика. Надрукований твір Олександра Кониського «Критичний огляд української (руської) драматичної літератури», який увіходить до корпусу класики української літературної критики. За взірець О. Кониському править «Обзор української словесності» П. Куліша в «Основі».

Провідним публіцистом відновленої «Мети» залишався редактор К. Климкович. У статті «Руська народна партія та її політична ісповідь» він сформулював позиції українства стосовно польського повстання. Із публікацій політичної тематики вирізнялися статті «Дотеперішня політика русинів», «Федерація і її значення для Австрії», «Централізм московський», «Теперішня політика поляків насупротив нашої Русі».

У 1865 році в журналі з’являються два нариси Марко Вовчок «Листи з Парижа». Це був новий жанр подорожнього нарису в українській журналістиці.

Про розвиток українського театру і театральні вистави писали Василь Ільницький «О руськім народнім театрі», О. Гороцький «О представленнях руського театру», також були надруковані матеріали «Руський Народний Театр і його заряд», «В ділі театрального персоналу», «Про театри у Львові» тощо.

Не залишилися поза увагою часопису проблеми української католицької церкви. Проти російського православ’я, на захист української католицької церкви виступали С. Голод «Московська агітація», П. Павлусевич «За життя віденських русинів» тощо.

Таке різнобічне наповнення літературно-політичного вісника викликало не тільки зацікавлення і захоплення молодої української громади, а й незадоволення москвофілів. Вихованцям духовної семінарії у Львові, наприклад, заборонялося його передплачувати й читати.

Значення часопису «Мета» полягало у запровадженні спеціалізації в народовській періодиці й розділенні двох моделей: літературно-наукової й політичної журналістики. Тут були опубліковані нові художні твори, що увійшли до скарбниці класики української літератури, літературної критики й публіцистики, намітилися нові теми й напрямки їх обговорення.