ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Предмет макроекономіки. Специфіка макроекономіки: методологічні та методичні особливості макроекономічного аналізу.

12 3 4

Тема 1

У своїй основі економіка є емпіричною наукою. Спочатку вона допомагає пояснити світ навколо нас, а далі — виробити економічну політику, що ґрунтується на міцних економічних засадах і може підняти життєвий рівень людей в країні та за її межами.
Макроекономічна теорія — найбільш складний і, разом з тим, важливий розділ економічної науки.
Проблеми, що традиційно відносяться до макроекономічних, — це проблема зайнятості; величина виробленого національного доходу; динаміка ділового циклу; природа інфляції; світове господарство; економічне зростання.
Майже з самого свого початку макроекономіка була поділена на дві основні школи економічної думки. Кейнсіанці (та їхні неокейнсіанські спадкоємці) і монетаристи (та неомонетаристи) ведуть безжальну і невтомну битву, яка почалася з давньої полеміки з приводу втручання і невтручання уряду в економічне життя (так звана проблема laissez-faire й інтервенціонізм). Кейнсіанці виходять з того, що ринки недосконалі, а уряди мають перевагу свого розуміння економіки. Монетаристи вважають, що політика і влада бюрократії не дозволяють урядам успішно виправляти не вдачі ринків. Уряди обмежені у своїх впливах на ринкові процеси. Виходячи з таких засад, кожна зі шкіл використовує теорію і дані для підтримки її підходу.
Макроекономіка — це наука, що вивчає функціонування економічної системи в цілому.
На відміну від мікроекономіки, що розглядає головним чином поведінку окремого економічного суб'єкта, у макроекономіці досліджуються результати і наслідки діяльності всіх учасників.
У рамках економічної теорії макроекономіка представляє сукупність агрегованих економічних показників. Але щоб така «сукупність» перетворилася в «систему», необхідно було знайти залежності між цими показниками. Саме таке виявлення залежності між макроекономічними показниками складає предмет макроекономічного аналізу.
В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси:
– макроекономічні показники — це результат зведення показників економічної діяльності окремих домашніх господарств і фірм;
– макроекономічні закономірності відбивають тенденції масової поведінки на мікрорівні;
– при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення, що домашні господарства і фірми приймають мікроекономічні рішення;
– макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів і економічної політики держави.
Рівень розвитку країни значною мірою залежить від її економічної політики, фундаментом якої є макроекономічна теорія.
Економічна політика — це цілеспрямований вплив держави на виробництво, прибутки, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків і державних витрат.
Мета макроекономічної політики — підтримка повної зайнятості, стабільності цін і ефективного економічного зростання.
Макроекономічні чинники (рівень відсотку, інфляція, безробіття) впливають на рішення домашніх господарств про заощадження, споживання, інвестування, що у свою чергу, визначає розмір і структуру сукупного попиту. Тобто мікро- і макропроцеси взаємозалежні.
На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує агреговані величини:
– валовий внутрішній продукт (ВВП) — а не обсяг випуску окремої фірми; середній рівень цін — а не ціни на конкретні товари;
– ринкова ставка — а не ставка відсотку окремого банку;
– рівень інфляції, зайнятості, безробіття.
Основними макроекономічними показниками є темп зростання реального ВВП, рівень інфляції, рівень безробіття.
Основні відмінності макроекономіки від мікроекономіки:
1. У мікроекономіці: будь-яка точка кривої байдужості характеризує однаковий рівень задоволення. Криві байдужості не можуть перетинатися.
У макроекономіці криві байдужості можуть перетинатися, тому що в макроекономіці можливі різноманітні переходи, пов'язані з перерозподілом прибутків у рамках однієї економічної системи.
2. У мікроекономіці формула носить універсальний характер. У макроекономіці універсальних формул немає — підхід з різноманітних точок зору.
3. У макроекономіці велике значення надається політичним проблемам.
Методологія макроекономіки — сукупність підходів і прийомів пізнання економічних відносин і процесів на рівні економіки в цілому.
Основи сучасної методології макроекономіки були закладені в XIX і початку XX ст., а поглиблені і розвинуті в 1936 р. у знаменитій роботі Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».
Особливе місце в системі інструментів макроекономічного аналізу займає економічне моделювання.
Макроекономічне моделювання — метод дослідження, при якому у спрощеному вигляді при багатьох допущеннях встановлюють основні залежності між економічними показниками.
Макроекономічні моделі містять екзогенні (зовнішні) змінні — їх значення встановлюються урядом і Національним банком — та ендогенні змінні (внутрішні) — це результат рішення моделі (рис. 1. 1.).
До екзогенних відносять рівень податків, грошової пропозиції тощо. До ендогенних — обсяг виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції, безробіття тощо.
Модель показує, як зміна однієї з екзогенних величин впливає на ендогенні — ті, що об'єднуються в моделі.
У макроекономіці розрізняють позитивну (ex post) і нормативну (ex ante) макроекономіку (рис. 1. 2.).
Позитивна описує реальні економічні явища та їхні взаємозв'язки.
Нормативна — це розробка теорії функціонування і розвитку національного господарства.

2.Методологічні особливості та методи макроекономічного аналізу.В процесі макроекономічних досліджень застосовуються загальноприйняті наукові методи системного підходу, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, кількісного і якісного аналізу, порівняння, наукові абстракції тощо. При вивченні вітчизняних макроекономічних проблем обов'язкове використання законів України з питань економічного розвитку, прийнятих Верховною Радою. Центральним методом макроекономічного аналізу є метод моделювання. Модель - це один із основних способів пізнання і описання реального світу економіки. Побудова макроекономічних моделей дає змогу широко використовувати методи математичної формалізації.

Абстрагування вважається необхідною складовою процесу розробки макроекономічної моделі. Модель будується так, щоб відтворювати характеристики об'єкта, суттєві саме для обраної мети дослідження. Макромоделі – це математичні рівняння в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді.

Створити модель – це означає знайти функцію, яка пов’язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі. Екзогенні величини – це величини, що знаходяться поза макромоделлю (як, правило, це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб’єктів на кожному з ринків. Ендогенні величини – це величини, що визначаються в результаті розв’язання моделі. Макроекономічні моделі поділяються:

· Статистичні моделі – фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого.

· Динамічні моделі – зображують економічні процеси з урахуванням факторів часу.

При побудові макроекономічний моделей звичайно використовують чотири типи функціональних рівнянь:

1. Поведінкові функції виражають переваги, які склалися в суспільстві. Функція споживання домашніх господарств від доходу. С = С (І).

2. Технічні функції – характеризують технічну залежність. Наприклад виробнича функція: Q = f (x1; x2;... xn).

3. Інституціональні функції – зображають інституціонально установлені залежності між параметрами моделі. Наприклад: сума податкових надходжень (Т) є функцією від доходу (І) та податкової ставки Т (І), яку встановлює відповідний інститут: Т = f (T (I), I).

4. Дефініційні функції – виражають залежності які виходять з означення економічних явищ. Наприклад: сукупний попит на ринку благ (І) склалися з споживчого попиту домашніх господарств (С), інвестиційного попиту підприємницького сектору (І), витрат D. (G) та закордону (Е). І = С + І + G + Е.

3.Функції макроекономіки.Функції макроекономіки – це ті завдання, що розв'язуються у процесі дослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна).

Макроекономіка виконує такі функції:

· теоретико-пізнавальну;

· прикладну (практичну);

· світоглядну (формування сучасного економічного мислення та економічної культури).

Всі функції макроекономіки органічно взаємозв'язані. Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб повніше забезпечити вивчення власне макроекономічної теорії. Знання макроекономіки створює фундамент, на якому може будуватися вивчення багатьох прикладних економічних дисциплін.

Макроекономіка має безпосереднє прикладне значення. Майбутній спеціаліст повинен навчитися аналізувати суть державної економічної політики, напрями, шляхи та методи її реалізації. І головне, вміти ефективно розробляти й втілювати у життя стратегію і тактику діяльності своєї фірми (підприємства) на мікроекономічному рівні в умовах певного зовнішнього середовища, особливості якого визначаються макроекономічними факторами.

Важлива функція макроекономіки - її світоглядна функція. Цю функцію вона виконує на основі вироблення у майбутніх економістів-професіоналів сучасного економічного мислення. Глибоке і системне вивчення основних понять і механізмів функціонування національної економіки сприяє формуванню економічної культури студентів.

Макроекономіка та економічна політика.Одне з головних завдань макроекономіки - обґрунтування економічної політики та механізму управління економікою. У зв'язку з тим, що макроекономічна наука формулює наукові уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні, вона може дати практичні рекомендації та пропозиції щодо активного впливу держави на економічні процеси і явища. В макроекономіці виділяються такі основні засоби державного управління ринковою економікою:

· бюджет;

· податки;

· процентна ставка за централізованими кредитами;

· валютний курс;

· митні збори.

Різні комбінації цих засобів визначають конкретний зміст макроекономічної політики.

Завдання макроекономіста — чітко визначити стратегію розвитку національної економіки та її перспективу, розробити ефективну програму досягнення мети. Значення макроекономічної науки зростає у зв'язку з глибинними трансформаційними процесами, що відбуваються в Україні. Держава змушена втручатись в економічні відносини і певним чином їх корегувати. Дії керівництва, спрямовані на стабілізацію і розвиток економічних відносин, називаються економічною політикою. Держава встановлює "правила гри" на національному ринку, а саме визначає податкову політику, тарифні ставки, квоти, дотації, а також закони, згідно з якими діють учасники економічних відносин. Мета економічної політики:

· економічне зростання;

· підвищення економічної ефективності виробництва на базі НТП;

· економічна свобода;

· повна зайнятість;

· справедливий розподіл доходів;

· соціальний захист.

Серед економістів склалось 2 підходи до моделі поведінки сучасних керівних структур: Неокласичний чим менше керівництво втручається в економіку, тим краще. Прибічники класичної школи вважають, що ринок повинен сам розв’язувати власні проблеми. Кейнсіанський ринок не в силах стабілізувати всі відносини і керівництво повинне шляхом фіскальних, кредитно-грошових та інших інструментів постійно регулювати економічні відносини. Економічні функції уряду:

1. Регулювання ринкового механізму і встановлення "правил гри" на внутрішньому ринку – гарантія виконання законів, грошова політика, тощо.

2. Керівництво має "відновити недоліки ринку", тобто забезпечити функціонування галузей, які не можуть регулюватися ринком (фундаментальна наука, військові галузі, соціальна і виробнича інфраструктура).

3. Перерозподіл доходів і забезпечення соціальних гарантій громадян – видатки по безробіттю, допомога малозабезпеченим, соціальне страхування, пенсійне забезпечення тощо.

4.Історія розвитку макроекономічної науки. Макроекономічна наука пройшла значний історичний шлях розвитку.Першою макроекономічною теорією вважається вчення представника французької школи фізіократів Ф. Кене (1694 - 1774). Він у своїй "Економічній таблиці" проаналізував рух суспільного сукупного продукту з позицій певної системи натуральних і вартісних пропорцій суспільного відтворення. У XIX ст. К. Маркс (1818 - 1883) розробив схеми простого і розширеного відтворення, а Л. Вальрас (1834 - 1910) дослідив теорію загальної рівноваги.

Вагомий внесок у розвиток макроекономічної науки зробив англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883 - 1946). Його вчення спрямоване проти ідей класичної економічної школи, що обґрунтовувала моделі вільного ринкового господарства як рівноважної саморегулюючої системи. Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. Своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки ХХ ст. у період світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Свій початок макроекономічна наука бере у ХІV ст. У 1576 році француз Жан Боден обґрунтував інфляцію результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Така теорія стала основою сучасної монетарної теорії. Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійського економіста В. Петті, який вперше здійснив розрахунок і дав оцінку національному доходу Англії і Франції. В. Петті досліджував питання про вплив на економіку і розподіл доходів, пов’язаних з удосконаленням системи оподаткування в країні. Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVІІІ ст. у працях фізіократів.

Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського круговороту "Економічну таблицю" (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину круговоротів товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але в ній були свої недоліки. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. А. Сміт розглядає дві ціни:

· Природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку.

· Ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулююча роль цін при цьому виявляється так: Якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється в гору від природної, то в галузі де виробляється даний товар, прибуток вищий від середньої норми то капітал переміщують у більш прибуткову галузь від природної, а якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі. Це забезпечує рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам, тобто ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує теорія К. Маркса. Він розробив дві моделі господарського круговорот. Він дійшов до висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Внаслідок цього процес господарського круговорот гальмується, скорочується виробництво, виникає криза відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

Дж. Кейнс довів, що в економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і потрібне втручання держави для її усунення. До державного втручання Кейнс відносив фінансову і грошову політику, а об’єктом впливу вибрав сукупний попит. У книзі "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936) Кейнс показав, що держава, впливаючи на деякі макроекономічні показники, може здійснювати ефективне регулювання економіки.

В період нової світової економічної кризи 70-х рр. ХХ ст. виявилось, що державне втручання в економіку не завжди дає позитивний результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію. Вперше виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце спад виробництва і зростання цін.

Почала інтенсивно розвиватись "неокласична теорія", яка виникла в 70-х рр. ХІХ ст. Вона була з одного боку – реакція на марксизм з його критикою капіталізму, а з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень. Ця теорія має багато різних напрямків. Теорія добробуту ввела до наукового поняття "суспільні блага", "зовнішні ефекти", "монополії", де потрібна допомога держави. Виникла неокласична школа яка включає ряд теорій, що суперечать кейнсіанській.

Сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, які взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Тема 2

12 3 4