ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ТЕКТОНІЧНІ ГІПОТЕЗИ В ІСТОРІЇ ГЕОЛОГІЇ

Предыдущая 1 2 3 4 567 8 Следующая

Історія розвитку рельєфумає глибокі історичні коріння, які сягають докембрію. В початковий період свого існування Земля зазнала бомбардування метеоритами. Наслідком цього було інтенсивне виділення летких компонентів і утворення атмосфери, апотім і гідросфери, котрі поповнювались в процесі дегазації мантії при вулканічній діяльності. Падіння метеоритів створювало значні

за розмірами кратери, подібні до сучасних на Місяці, Марсі, Меркурії. Кратероутворення спонукало до виливу основної і ультраосновної магми та утворення базальтових полів. На рубежі 3,8 млрд. років з'явилась кора, яка містила у своєму складі граніти і гнейси. В подальшому ця тонка і пластична кора під впливом сил розтяжіння зазнала розриви через які знову ж вилилась базальтова магма, яка заповнила прогини довжиною в сотні і шириною в десятки кілометрів, що відомі під назвою зеленокам'яних поясів. Подальший розвиток зеленокам'яних поясів виразився у зміні основного-ультраосновного вулканізму середнім (не завжди) і кислим, в деформаціях стиснення і метаморфізмі осадово-вулканогенного субстрату, в нагромадженні уламкових осадків (які свідчать про існування гірських країн). В катаархеї і на початку архею з'явились перші бактерії і водорості, а у пізньому археї у атмосфері з'явились вільний кисень та водоростеві побудови — строматоліти. На цьому рубежі земна кора являла собою єдиний суперконтинент Мегагея,якому протистояв на іншій стороні земної кулі океан Мегаталасса(попередник сучасного Тихого океану). Архейський етап завершився масовим проявом гранітоутворення. Гранітизація і метаморфізм призвели до формування зрілої континентальної кори, яка на початку протерозойської ери зазнала подрібнення. В цей час виникла планетарна сітка розломів та тріщин, які заповнювались дайками основних магматичних порід, а також вперше проявилось рифтоутворення, яке дало початок зонам прогинання, потужному осадконагромадженню і вулканізму. їх еволюція призвела до створення наприкінці раннього протерозою складчастих систем. В докембрії відбувалось формування кристалічного фундаменту допалеозойських материкових платформ, а в геосинкліналях закладались основи майбутніх гірських споруд. Первинний рельєф цих платформ був сильно перероблений денудацією вже до початку фанерозою. У пізньому протерозої суперматерик Мегагея поступово почав розколюватися.

В фанерозої платформи зазнали диференційованих рухів. В місцях тривалих прогинів нагромадились товщі осадків і сформувались пластові рівнини. В фанерозої розвиток земної кори відбувався у двох напрямках. Першийвиражений в тому, що в результаті численних фаз складчастості і гороутворення, які

відбулись в палеозої, виникали гірські країни, відбулось замикання рухомих геосинклінальних поясів, перетворення їх в тверді ділянки земної кори. Після руйнування гір тут утворились молоді (епікаледонські і епігерцинські ) платформи. Наприкінці палеозою процес розростання платформ призвів до утворення значних континентальних масивів земної кори — Гондваниі Лавразії.Відмирання західної частини Середземноморського поясу привело до об'єднання суперконтинентів Лавразії та Гондвани в одну континентальну глибу — Пангею.Наприкінці палеозою — початку мезозою східна частина Середземноморського поясу перетворилась у величезну затоку Тихого океану, по периферії якої також піднялись складчасті гірські споруди. Останній крупний етап розвитку структури земної кори охоплює мезозойську і кайнозойську ери. Це був етап становлення сучасних океанів і відокремлення сучасних континентів. В мезозої процес нарощування континентальної кори продовжувався по окраїнам Тихого океану і частково Середземному геосинклінальному поясі, котрий закрився у кайнозойську еру. Вздовж Тихого океану і в Середземноморському поясі розташовуються крупні гірські країни, відбуваються землетруси, вулканічні виверження, відмічається висока тектонічна активність. Другий напрямокрозвитку земної кори і рельєфу починає чітко проявлятись у мезозої. Виражений він у розпаді древніх континентів. В тріасі Пангея ще існувала, але вже у ранній юрі континентальна глиба розкололась на Лавразію і Гондвану, внаслідок виникнення широтного океану Тетіс,який простягнувся від Центральної Америки до Індокитаю і Індонезії (на заході і сході він стикувався з Тихим океаном). Цей океан охоплював і центральну Атлантику. Звідси наприкінці юри процес розсуву розповсюдився на північ і створив протягом крейди і раннього палеогену Північну Атлантику, а починаючи з раннього палеогену Євразійський басейн Північного Льодовитого океану. Як результат, Північна Америка відокремилась від Євразії. У пізній юрі почалось формування Індійського океану і з початку крейди почала розкриватися з півдня Південна Атлантика. Це означало початок розпаду Гондвани, яка існувала як єдине ціле протягом усього палеозою. Наприкінці крейди Північна Атлантика з'єдналась з Південною і відокремила Африку від Південної Америки. Тоді ж Австралія відокремилась від

Антарктиди, а наприкінці палеогену відбулось відокремлення останньої від Південної Америки. В кайнозої руйнуються сухопутні зв'язки Євразії з Північною Америкою, формуються типові океанічні западини північної частини Атлантичного океану. Тектонічні рухи охоплюють платформи. До кінця палеогену сформувались усі сучасні океани, відокремились усі сучасні континенти і Земля набула вигляду близького до сучасного. З олігоцену почалось гороутворення, яке досягло кульмінації наприкінці міоцену-пліоцену-антропогену. Це період становлення молодих складчасто-покровних гірських споруд. Сучасне розташування геоструктур встановилось у четвертинний період. Для четвертинного періоду характерні різка диференційованість клімату, чергування холодних і більш теплих епох, неодноразове зледеніння, які і обумовили особливості сучасного рельєфу.

Перетворення і зміна рельєфу Землі пояснювалась одними вченими виключно діяльністю води (нептуністи),а іншими — діяльністю підземного вогнища (плутоністи).У другій половині XVIII ст. М.В. Ломоносов та Дж. Хаттон запропонували гіпотезу піднять,в якій провідна роль належала вертикальним рухам земної кори, котрі генерувались підйомом з глибин Землі розплавленої магми, яка місцями виливалась на поверхню, а складчасті дислокації викликали завдяки розсувній дії магми і зсуву шарів по схилах підняттів. Французьким геологом Л. Елі де Бомоном була запропонована гіпотеза контракції,яка виходила з початково-розплавленого, вогняно-рідкого стану нашої планети. Поступове охолодження земної кулі, яке йшло зверху, призвело до утворення твердої земної кори, якій необхідно було пристосуватись до об'єму ядра, який зменшується внаслідок охолодження. При цьому кора зминається, розтріскується і утворюються складки і складчасті споруди. їй на зміну прийшла пульсаційна гіпотеза,котру розробляли американець В. Бухер та радянські вчені М. Усов і В. Обручєв. Згідна цієї гіпотези об'єм Землі пульсує. У фази розширення відбувається утворення розломів, закладання геосинкліналей, масові виливи базальтів. У фази стиснення наповнення геосинкліналей зазнає деформацій, утворюються складчасті гірські системи, а в її надрах гранітні інтрузії. Однак в сучасну епоху ми спостерігаємо в земній корі прояви одночасно як

стиснення (гірські системи) так і розтягу (рифти), які компенсують одне одного, а за даними палеомагнетизму об'єм Землі не зазнав суттєвих змін — і це є головним недоліком пульсаційної гіпотези.

Протилежністю контракційній гіпотезі є гіпотеза Землі, що розширяєтьсязапропонована німцем О. Хільгенбергом у 1933р. Ця гіпотеза вдало пояснює утворення молодих океанських западин розтріскуванням першочергово суцільної оболонки континентальної кори, але має труднощі в поясненні протилежного процесу — «закриття» древніх океанів і формуванні на їх місці складчасто-насувних гірських систем.

В теоретичній геології з'являються два напрямки: мобілізм(прихильники його допускають можливість значних горизонтальних переміщень материкових глиб (літосферних плит) по відношенню до мантійного субстрату) та фіксизм(прихильники цього напрямку вважають фіксованим положення материків відносно мантії і головну роль в утворенні рельєфу надають вертикальним рухам).

Дуже популярною є гіпотеза дрейфу материківАльфреда Вегенера, який вважав, що на початку мезозою усі материки складали єдиний суперконтинент Пангею, а потім, в юрі, цей суперконтинент почав розколюватись і розпадатись. В результаті цього відокремились сучасні континенти, а в розсувах між ними утворились молоді океани. Вихідним моментом гіпотези є факт подібності обрису материків, що розділені сьогодні Атлантичним океаном, подібність наземної фауни і флори, що населяли материки в пізньому палеозої і ранньому мезозої. Окрім цього, є факт значного покривного зледеніння південних материків у пізньому палеозої, яке було б неможливим при сучасному розташуванні континентів. Нарешті, Вегенер зробив висновок, що континенти і океани підстеляються різними породами, і, таким чином, океани не могли утворитись шляхом занурення материкової кори. Дрейф материків, за Вегенером, здійснювався під дією сил обертання Землі, і це є слабким місцем гіпотези, оскільки геофізики та геологи вважають, що ці сили не можуть зрушити материки.

В 30-50-і роки минулого століття з'явилась фіксистська гіпотезау новому варіанті, в якій головна роль належить вертикальним рухам, що викликаються підйомом з надр Землі магматичних мас. Підйом стимулюється розігрівом мантійної

речовини і глибинною диференціацією. Ця гіпотеза пов'язана з іменем радянського вченого В. Бєлоусова і отримала назву концепції глибинної диференціації речовини.Згідно неї, підйом базальтового розплаву призводить до виливу базальтів на поверхню і просіданню літосфери. В результаті виникають геосинклінальні прогини, котрі в подальшому заповнюються осадками і вулканітами. Нагромадження осадочно-вулканогенних товщ дає можливість подальшого прориву базальту до поверхні. Він застигає на глибині і віддає тепло геосинклінальним товщам, котрі під впливом температури зазнають метаморфізм. Метаморфізм і гранітизація супроводжуються збільшенням об'єму порід, що призводить до потовщення кори, складчастості і підйому геосинклінальних товщ з утворенням гірського рельєфу. У випадку нового підйому значних мас розплавленого базальту він викликає обвал континентальної кори, окремі глиби якої поглинаються базальтом, а тугоплавкі залишки осідають на дно астеносфери. Цей процес призводить до заміщення континентальної кори корою океанічного типу і викликає утворення океанських западин.

Після другої світової війни, на підставі нових відкриттів, вчені знову повернулись до гіпотези мобілізму. З'явилась гіпотеза спредінгу — утворення океанів в результаті розсуву континентів внаслідок розширення рифтів і зародження в рифтах нової океанської кори, що виплавилась із астеносфери. Вдосконалена гіпотеза отримала назву нової глобальної тектоніки або тектоніки плит. Основні положення цієї гіпотези: 1) Земна кора і верхня частина мантії, що утворюють літосферу, підстилаються астеносферою (більш в'язкою і пластичною оболонкою). Літосфера розділена на сім великих і сім малих монолітних плит, які розграничені швами, вздовж котрих відбувається їх відносне переміщення. Вздовж швів зосереджені вогнища землетрусів; 2) Зміщення літосферних плит відносно одна одної буває троякого роду: їх розсув в рифтових зонах серединно-океанічних хребтів, зближення в зонах глибоководних жолобів і острівних дуг та зміщення зсувного типу вздовж трансформних розломів. Відносне зміщення літосферних плит по поверхні Землі здійснюється у відповідності з законами сферичної геометрії. Зближення плит в зоні глибоководних жолобів виражається у підсуві океанської плити під

континент або острівну дугу (субдукція) або в насуві останніх на океанську плиту; 3) В масштабі Землі безперервно здійснюється компенсація розтягу в рифтових зонах серединно-океанічних хребтів стисненням на периферії океанів, котре призводить до інтенсивної деформації кори в островодужних жолобах. Завдяки компенсації розтягу і стиснення об'єм Землі залишається незмінними; 4) Вірогідною причиною горизонтальних переміщень плит вважаються конвективні течії в мантії. Серединно-океанічні хребти з їх рифтами розташовуються над висхідними гілками рухів, а глибоководні жолоби — над низхідними.

Предыдущая 1 2 3 4 567 8 Следующая