ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Літосфера-Земна кора разом із субстратом становить літосферу.

Земна кора-Верхня з внутрішніх оболонок відділяється від мантії поверхнею Мохоровичича. Товщина земної кори під океанами 5…10 км, під гірськими системами — до 60…80 км.

Мантія Землі - Мантія Землі, підошва якої міститься на глибині 2900 км, поділяється на верхню мантію (товщина 850…900 км) і нижню мантію (товщина близько 2000 км). Частину верхньої мантії, що лежить безпосередньо під земною корою, називають субстратом.

Астеносфера -Середня частина верхньої мантії називається астеносферою, або шаром Ґутенберґа, нижня — шаром Голіцина.

БУДОВА Й ТИПИ ЗЕМНОЇ КОРИ

Людство завжди цікавило, що насправді міститься всередині Землі. Досі ніхто не спромігся побувати там. Навіть найглибша бурова свердловина світу сягає тільки 12 км. Але це незначна глибина порівняно з розмірами нашої планети. Якщо уявити Землю у вигляді яблука, то ця надглибока свердловина навіть не порушить його шкірку.

Згідно з науковими даними у будові нашої планети розрізняють три основні частини: ядро, мантію та земну кору .

Ядро — наймасивніша (найщільніша) внутрішня частина Землі. Воно складається з речовин, що мають властивості металів. Радіус ядра становить близько 3 500 км.Температура в ядрі досягає 4 000 - 5 000°С.

Мантія — найбільша за об'ємом частина планети (4/5 об'єму Землі). Речовина мантії перебуває в твердому стані. Тільки на глибині близько 150 — 200 км від поверхні у верхній частині мантії є в'язкий шар — астеносфера. Температура речовини мантії з наближенням до поверхні Землі знижується від 4000° до 1 000°С.

Вище від мантії лежить земна кора — верхня тверда оболонка літосфери. Товща земної кори становить 5 — 10 км під океанами, 70 — 80 км — у горах на суходолі. Порівняй із товщею мантії та ядра — це наче тонка плівка.

Отже, земна кора має різну потужність під материками та океанами, що пояснюється віком і різним складом гірських порід.

На материках (континентах) виокремлюють три основні шари: верхній, що складається з осадових порід; середній— гранітний з переважанням твердих гірських порід; нижній — базальтовий, який сформувався в основному в процесі застигання магми. Він залягає на верхньому шарі мантії й має суцільне поширення.

Позаяк під океанами земна кора молодша за материкову, там є два шари — осадовий і базальтовий. Відповідно виділяють два типи земної кори: континентальний та океанічний. У перехідній зоні між материками й океанам и розрізняють субконтинентальний та субокеанічний типи.

Земна кора разом із верхньою частиною мантії (до шару астеносфери) утворюють тверду оболонку Землі — літосферу. Отже, товща літосфери становить 150 — 200 км.

Будова річкової долини.

Річки зазвичай течуть у вузьких витягнутих знижених формах рельєфу, що звуться річковими долинами.

Місце, з якого розпочинається річка, називають її витоком (зазвичай джерело, озерце, болото). Місце, де річка впадає до іншої водойми (річка, озеро, море тощо), – це гирло.

Частина поверхні суші, з якої та чи інша річка збирає свої води, називається її водозбором

Ділянки, які відокремлюють території, вода з яких збігає у різні річки, називаються вододілами. Вододільні лінії проходять по найбільш підвищених точках поверхні між сусідніми річковими басейнами. Вододіл – межа між басейнами суміжних водних систем. Розрізняють вододіли поверхневі та підземні.

Основними складовими річкової долини є:

Русло– ерозійна заглибина, вироблена водним потоком і заповнена його водами, які переміщують разом із собою мулисті і піщані частки (річкові наноси).Річище, русло – найнижча ділянка річкової долини, якою тече водний потік, – утворюється внаслідок розмиваючої дії текучої води на підстилаючі породи. У природному стані річкове русло здебільшого звивисте, меандруюче залежно від рис рельєфу. На ньому чергуються залучини, плеса та бистрини. Основними характеристиками русла є його ширина і глибина.

Заплава– частина річкової долини, яка утворена річковими наносами і заливається річковими водами під час повені. Вона лежить вище меженного рівня води і періодично затоплюється під час повені. Утворюються заплави майже на всіх рівнинних і гірських річках, за винятком ділянок з порогами і водоспадами та вузьких ущелин. Формуються внаслідок бокової ерозії річища. У будові заплави беруть участь різні типи алювіальних відкладів, потужність яких залежить від глибини річки і висоти рівня води під час повені. За морфологічними особливостями розрізняють заплаву прируслову, центральну і притерасну.

Річкові (берегові) тераси – схили річкової долини зі слідами врізування русла у дно долини в минулі епохи. Річкові тераси – це ті території, які в минулому також були заплавами. Тераса утворюється внаслідок циклічної акумулятивної та ерозійної діяльності води. Терасовані схили річкових долин мають східчастий профіль. Вищі тераси старші за віком. Вони разом з корінним берегом можуть утворювати вододіли. Другу терасу (першу надзаплавну) в лісовій та лісостеповій зоні ще називають боровою, оскільки природною рослинністю тут були бори. Утворена вона, переважно, пісками.

5.Вивітрювання та ґрунтоутворення.

Виві́трювання — процес механічного руйнування та хімічної зміни гірських порід та мінералівземної поверхні та приповерхневих шарів літосфери під впливом різноманітних атмосферних агентів, ґрунтових та поверхневих вод, життєдіяльності організмів та продуктів їхнього розкладення. Відповідно до вище наведених факторів розрізняють вивітрювання фізичне, хімічне та біологічне.

Розрізняють також наземне (атмосфера) й підводне вивітрювання. Процеси вивітрювання призводять до утворення різних осадових гірських порід та кори вивітрювання.

Фізичне вивітрювання — сукупність процесів механічного руйнування мінералів і гірських порід без зміни їх складу. Поділяється на:

1. Температурне — під впливом добових та сезонних коливань температури.

2. Морозне — замерзання і відтавання води в тріщинах.

3. Механічне — за рахунок механічного виносу часток водою або вітром, дії гірських рослин, тварин, що риють нори, кристалізації солей.

Фізичне вивітрювання особливо характерне для територій з арктичним кліматом і високогірних районів.

Фізичне вивітрювання виникає внаслідок коливання температури. Від частого нагрівання та охолодження гірські породи тріскаються, розпадаються на дрібні частини. Цьому сприяє також вода, що замерзає в тріщинах.

Хімічне вивітрювання — процес руйнування гірських порід під дією природних вод (атмосферних, поверхневих, ґрунтових, підземних), який супроводжується розчиненням та вилуговуванням мінералів порід. Внаслідок цього відбувається насичення вод хім. елементами, які містяться в мінералах.

Ґрунтоутво́рення — це складний природний процес утворення ґрунтів із гірських порід, їх розвиток, функціонування і еволюція під дією комплексу факторів ґрунтоутворення.

Ґрунтоутворення є специфічним біосферним процесом, і в результаті його прояви ґрунт набуває ряд специфічних рис, відсутніх в породі. До числа найбільш істотних рис такого роду відноситься наявність в ґрунті в тих чи інших кількостях специфічного органічної речовини — ґрунтового гумусу. З накопиченням гумусу пов'язано накопичення в ґрунті одного з найважливіших елементів — азоту, який також відсутній в породі. В результаті ґрунтоутворення ґрунт набуває специфічну будову. Ґрунтовий профіль являє собою систему горизонтів, більш-менш паралельних земній поверхні, формування яких обумовлено ґрунтоутворенням. Початок вченню про фактори та умови ґрунтоутворення поклав В. В. Докучаєв. Ним встановлено, що формування ґрунтового покриву зв'язано з фізико-географічним середовищем та історією його розвитку.

Ґрунтоутворення починається з моменту поселення живих організмів на скельних породах або продуктах їх вивітрювання. Для їх розвитку, у свою чергу, потрібна деяка кількість вологи і елементів живлення в доступній формі. Те й інше з'являється в породі в результаті її фізичного і хімічного вивітрювання. Кліматичний фактор визначає забезпеченість ґрунтоутворення вологою (атмосферні опади) і енергією (сонячна радіація). Саме ці умови у великій мірі визначають інтенсивність процесів, що протікають у ґрунті. Завдяки процесу ґрунтоутворення порода набуває якісно нову властивість — родючість.

Види і типи складок.

Складка –це повний пергин порід у протилежному напрямі.

1. складки поздовжнього вигину,

2. складки поперечного вигину

3. складки течії

4. складки сколювання

Складки поздовжнього вигину викликаються силами, що діють вздовж шаруватості. При вигині в шарі відбувається перерозподіл речовини таким чином, що воно переміщається від вигинів з відносно малим радіусом кривизни до вигинів з великим радіусом кривизни. У всьому обсязі товщі, що зазнала подовжньому вигину, загальне переміщення порід відбувається в напрямку, перпендикулярному до дії стискаючих зусиль, - в ділянки з відносно малим тиском, що призводить до інтенсивного зростання складок уздовж осьових поверхонь Завдяки цьому при утворенні складок поздовжнього вигину відбувається загальне скорочення ( shortening) площі, що займалася шаруватої товщею до ськладкообразованія.

Складки поздовжнього вигину, що виникають при зсуві, під впливом протилежно спрямованих сил, мають всі характерні риси цих структур, але їх осьові поверхні володіють помітним нахилом у бік дії активних сил.

Складки поперечного вигину відчувають не стиск, а неоднакове по інтенсивності розтяг. Вісь максимального стиснення порід розташована перпендикулярно до шаруватості, а вісь подовження спрямована вздовж шарів.

Складки течії в умовах низьких температур і тисків розвиваються тільки в породах з низькою в'язкістю (солях, гіпсах, вугіллі, глинах). При високих температурах (сотні градусів) в'язкість порід різко знижується і здатність утворювати складки течії набувають навіть такі породи, як мармури, кварцити, апелюють, гнейси, амфіболіти і т.п. При цьому відбуваються перекристалізація речовини і поява нових мінералів. При однорідності фізичних властивостей порід протягом відбувається розосередження; в різнорідних товщах воно зосереджується в шарах з найменшою в'язкістю. Помітити поверхні ковзання, властиві пластичної деформації, майже ніколи не вдається через що відбувається одночасно перекристалізації порід.

Нерідко утворення двох-трьох типів складок може відбуватися одночасно. Наприклад, у пластичному ядрі діапіровимі складки можуть виникнути складки поздовжнього вигину і складки течії, а вміщують породи в цей час будуть відчувати поперечний вигин, вигинаючись вгору. Проте кожному з видів складок притаманний певний характер переміщення речовини, що дозволяє розрізняти окремі різновиди складок в природних умовах.

7.Види метаморфізму.

Метаморфізм — процес мінеральної і структурної зміни гірських порід під впливом температури, тиску, підземних розсолів, часто в присутності флюїду. Виділяють ізохімічний метаморфізм — при якому хімічний склад породи змінюється неістотно, і неізохімічний метаморфізм (метасоматоз) для якого характерна помітна зміна хімічного складу породи, в результаті перенесення компонентівфлюїдом.

Види.

За розміром ареалів розповсюдження метаморфічних порід, їх структурному положенню і причинам метаморфізму виділяють:

-Регіональний метаморфізм який залучає значні об'єми земної кори, і поширений на великих площах. У результаті р е г і о н а л ь н о г о М. утворюються метаморфічні сланці (філіти, слюдяні сланці, ґнейси, амфіболіти, піроксен-плагіоклазові сланці, еклогіти), кварцити і мармури. Цього типу М. зазнають геосинклінальні вулканогенні, вулканогенно-осадові і осадові відклади в ході еволюц. розвитку складчастих поясів.

-Контактовий метаморфізм приурочений до магматичних інтрузій, і походить від тепла вистигаючої магми. К о н т а к т н и й М. відбувається в безпосередній близькості від інтрузій або екструзій магм під впливом на вмісні породи флюїдів і тепла. М. в умовах підвищення т-ри супроводжується дегідратацією мінералів і назив. прогресивним (М. зворотного напряму назив. регресивним).

-Динамо-метаморфізм відбувається в зонах розломів, пов'язаний зі значною деформацією порід.

-Імпактний метаморфізм Відбувається при різкому ударі метеорита об поверхню планети.

-Ендогенний та екзогенний метаморфізм.

М. поділяється на е н д о г е н н и й, що відбувається під впливом на породи тепла, флюїдів, а також тиску шарів Землі, і к о с м о г е н н и й, що має місце в астроблемах (великих метеоритних кратерах) при впливі на породи ударних хвиль, що породжуються падіннями великих метеоритів. Екзогенні процеси вивітрювання порід і літогенез при зануренні осадів на глибину в ході накопичення шаруватих товщ (діагенез, катагенез) в поняття М. не включаються.

Е н д о г е н н и й М. поділяється на р е г і о н а л ь н и й і к о н т а к т н и й.

-Ізохімічний та алохімічний метаморфізм. Сланцева, ґнейсова, амфіболітова текстури метаморфічних порід зумовлені розвитком М. в умовах стресу (направленого тиску, що викликає складчастість і ін. деформації шаруватих товщ). З контактним М. пов'язане утворення родовищ мармуру, корунду тощо. М. завжди супроводжується істотними змінами хім. складу порід. У тих випадках, коли ці зміни торкаються головним чином летких компонентів, М. умовно називають і з о х і м і ч н и м, при радикальніших змінах складу — а л о х і м і ч н и м. При крайньому вираженні алохімічної природи М. за постійного об'єму використовується термін метасоматизм.

-Космогенний метаморфізм. Пов'язаний з різким короткочасним зростанням т-ри і тиску під впливом на породи ударних хвиль, що породжуються падіннями великих метеоритів. Він призводить до утворення імпактитів, в яких зустрічаються мінерали високого тиску (стишовіт, коесит, дрібні алмази і ін.) спільно з продуктами плавлення, деформації та дроблення мінералів первинних порід.

-Гідрометаморфізм — відбувається за участю води підземних надр.

8.Відклади боліт.

Болото – ділянка суходолу, яка характеризується надмірним зволоженням і наявністю вологолюбної трав’яної рослинності, з залишків якої звичайно утворюється торф. Болота виникають при заростанні озер. Спочатку на дні озера відкладаються мул, пісок, рештки рослин. Озеро поступово міліє. Підводна рослинність змінюється надводною, вологолюбною, що вкриває всю його поверхню. Коли ці рослини відмирають, їхні рештки відкладаються на дні. З часом вони нагромаджуються, ущільнюються і перетворюються на торф. Так на місці озера з’являється болото. Болота поділяються на низинні, верхові та перехідні.. Низинні болота утворюються в долинах річок, на берегах озер. Живляться підземними водами. З рослин переважають осока, очерет, хвощі, плавуни та інші вологолюбні рослини, з дерев – вільха. В Україні низинні болота поширені на Поліссі.

Верхові болота розміщуються на вододілах річок, живляться атмосферними опадами. Рослинність на таких болотах бідна, здебільшого – різні мохи. Ростуть також пухівка, журавлина. Багато верхових боліт у районах з великою кількістю опадів.

Перехідні болота займають за характером живлення та рослинності проміжне положення. Болотам належить важлива роль у природі. Вони зволожують повітря навколишніх територій, є місцями проживання багатьох видів рослин, тварин. У болотах утворюється корисна копалина – торф, який має широке застосування. Шляхом хімічної переробки з торфу виробляють добриво, барвники та ліки. Використовується торф і як паливо. Тривалий час люди намагалися осушувати болота і перетворювати їх на родючі поля. Проте, це нерідко призводить до негативних наслідків: знижується рівень грунтових вод, виникають пилові бурі, зникають болотні рослини і тварини, перестає утворюватися торф. На земній кулі болота займають близько 350 млн. га; найбільша їх кількість в Азії, Європі та Північній Америці. В межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях), у долинах степових річок, а також у Карпатах.