ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Будова землі. Коротка характеристика геосфер.

За фаціями

За фаціальними ознаками алювіальні відклади рівнинних річок розділяють на три основні групи фацій (або макрофації) — руслову, заплавну і старичну^[13]. Ця класифікація розроблена в основному для алювіальних відкладівантропогену і частково — неогену.

Руслова

Ця група фацій річкового алювію складає мілини, острови і коси. У рівнинних річках вона представлена добре відсортованим піскуватим матеріалом з грубою косою шаруватістю, яка під час меженя звичайно перекривається більш тонким матеріалом (прошарки і лінзи замулювання). До руслової групи динамічних фацій відносять такі фації:

· субстративну, або розмиву;

· пристрижневої зони - дрібна галька, гравій і крупнозернистий пісок вистелює дно плеса вздовж лінії максимальних швидкостей водного потоку. Пласкі гальки цієї фації часто укладені як дахівка з нахилом вверх за течією. Досліджуючи азимут нахилу гальок в древніх товщах, визначають напрямок течії давно зниклої річки.

· перекатів;

· перлювіальну;

· алювіально-делювіальну;

· алювіально-пролювіальну (внутрішніх дельт);

· карстово-алювіальну

Заплавна

Відклади цієї групи фацій формуються під час повені і паводку. Заплавний алювій перекриває малопотужним (0,5-1 м) чохлом русловий алювій. Для відкладів цієї алювіальної макрофації характерне менше сортування псаміто-алевритових осадів з характерною шаруватістю брижів хвиль і течій, текстурами скаламучування. Переважають супіски і суглинки з прошарками і лінзами різнозернистого піску з залишками уламків дерев і рослин. Як правило, заплавна макрофація має меншу потужність, аніж руслова, хоча для річок з частими повенями може бути і навпаки. У заплавному алювії виділяють три основні фації, залежно від місця його формування:

· прируслова (зовнішня) — складена з найбільш грубозернистого матеріалу з поганим сортуванням за рахунок різкої зміни швидкостей суспензійного потоку. Це переважно грубозернисті погано сортовані піски різного мінерального складу, які формують ядра і схили прируслових валів.

· центральна — складена тонким суглинкого-супісковим матеріалом меншої, ніж прируслова потужності. Часто осади мають зеленкувато-сірий колір через седиментацію в застійних умовах, або чорний — через наявність гумусу і торфоутворення. Чітку межу між прирусловою і центральною заплавними фаціями встановити неможливо, перехід полатералі поступовий.

· притерасна (внутрішня) — фація найнижчої частини заплави, яка складена тонкими глинами і має, як правило, найменшу потужність. У розрізі відкладів цієї фації часто присутні прошарки похованих алювіальних ґрунтів.

Крім того, в межах заплавної макрофації виділяють ще фації накладеної заплави, внутрішніх дельт, і балочні фації.

Старична

Алювіальні відклади цієї макрофації утворюються в старицях і тимчасових річкових руслах. За своїми ознаками вони досить схожі на озерні відклади — глини, суглинки, торф . Основну масу старичного алювію складають тонкозернисті глинисті осади з чіткою горизонтальною шаруватістю і характерною великою кількістю розсіяної органічної речовини. Утворення фацій старичного алювію відбувається в умовах мінливих гідродинамічних режимів річки. Під час паводків стариці тимчасово перетворюються в активно діючі бічні річища і протоки, де відбувається доволі інтенсивне накопичення піщано-алевритового матеріалу. По мірі того, як спадає рівень паводкової води і зменшується швидкість водного потоку – в старицях відкладаються все дрібніші і тонкозернисті наноси.
В розрізі відкладів старичного алювію виділяють три горизонти, або фації, що відповідають трьом етапам розвитку стариці:

· проточний (нижній): фація сезонного замулювання — складений чергуванням тонкозернистих пісків, супісків і суглинків, що утворились під час періодичного поновлення стоку старим річищем під час повені, чи паводку.

· озерний (середній): озерна фація — представлений горизонтально шаруватими голубувато-сірими, зеленкувато-сірими мулистими осадами, що дуже схожі на озерні.

· болотний (верхній): болотна фація — складений прошарками чорних, сильно збагачених розсіяною органічною речовиною глин і торфом.

Алювіальні відклади –це осад проточних вод або заплавні наноси, відкладені при розливах рік. До них належать відклади на дні проточних озер і дельтові відклади. Відрізняються доброюсортованістю матеріалу за величиною частинок. Нерідко серед цих відкладів зустрічаються лінзи торфу, включення залишків рослинних і тваринних організмів, прісноводних і наземних молюсків, деколи кістки хордових. Відрізняються шаруватістю, є прожилки оглеєних і оруднених горизонтів. Типи алювію: русловий, заплавний, старичний. Алювіальні наноси служать материнською породою для різних заплавних грунтів, які володіють високою родючістю.

Будова землі. Коротка характеристика геосфер.

Геосфери або оболонки Землі (рос. геосферы, англ. geospheres, нім. Geosphären f pl, нім. Erdschalen f pl) — концентричні оболонки, з яких складається Земля. Геосфери різняться між собою будовою, фізичними й хімічними властивостями. Наукове уявлення про особливості окремих геосфер базується головним чином на даних геофізичних методів дослідження.

Виділяють зовнішні оболонки — магнітосферу, атмосферу і гідросферу, та внутрішні — літосферу, мантію і ядро Землі. Окремо виділяють оболонку біосфери.

Біосфе́ра (дав.-гр. βιος — життя та σφαῖρα — куля) — природна підсистема географічної оболонки, що являє собою глобальну планетарну екосистему (населена живими організмами). Маса біосфери — близько 0,05% маси Землі.

Біосфери на інших планетах, окрім Землі, невідомі. Вважається, що бактеріальні біосфери або подібні до них можуть існувати на Марсі, Венері, Європі, Титані і ймовірно інших малих планетах.

Зовнішні оболонки

Магнітосфера - ділянка навколоземного простору, фізичні властивості якої визначаються магнітним полем планети та його взаємодією з потоками заряджених частинок. Окрім Землі магнітосфера існує в інших планет, які мають власне магнітне поле: у Меркурія, Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна.

Атмосфера-це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею. Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого для всього живого випромінювання Сонця. Сонячна радіація, яка проходить до земної поверхні, має зовсім безпечні границі. За характером зміни різних параметрів атмосферу Землі розділяють на такі шари: тропосфера (9-18км), стратосфера (50-55км), мезосфера (80-90км), термосфера (вище 90 км до 800—1000 км) і екзосфера (вище 800-1000 км). Атмосферний кисень О2, необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і мікроорганізмів. Основне джерело утворення кисню — це фотосинтез зелених рослин. Водяна пара — це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Вона захищає земну поверхню від надмірного охолодження.

Гідросфера — водяна оболонка Землі, до складу якої входять океани, моря та континентальні водні маси, сніговий покрив і льодовики.Океани, моря, озера, річки, підземні води та льодові покриви вкривають майже 71% земної поверхні. Водні ресурси планети в рідкому, газоподібному і твердому станах становлять 1,6 млрд. км³. Це 1/800 об'єму Землі. Гідросфера є досить рухливим елементом географічної оболонки.

Внутрішні оболонки