 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Процесуальні правопорушення
Процесуальне правопорушення зв'язані з порушенням громадянами чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах. Не являються процесуальними правопорушеннями незначні витрати процедурного характеру, які допускаються громадянами.
31.Склад правопорушення Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. Структура складу правопорушення: 1. Об'єкт правопорушення - це суспільні відносини, охоронювані нормами права, яким при здійсненні правопорушення заподіюється певна шкода або створюється погроза заподіяння відповідної шкоди. 2. Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони так званих матеріальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечний або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечного або шкідливі) діяння.Обов'язкова ознака об'єктивної сторони, так званих формальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечного, шкідливого). 3. Суб'єкт правопорушення - це деликтоспособное особа (фізичне, юридичне), що зробила правопорушення. Деликтоспособность - це передбачена нормами права здатність особи нести юридичну відповідальність за зроблене правопорушення. Деликтоспособность фізичної особи зв'язується з поняттями: «вік», «осудність». У карному праві суб'єкт злочину й суб'єкт відповідальності збігаються. У цивільному праві суб'єктом майнової відповідальності за шкоду, заподіяна неповнолітнім, що не достигли п'ятнадцяти років, можуть бути, наприклад, його батьки. 4. Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. У структурі втримування даної психічної діяльності розрізняють: провину, мотив, мета, емоційний стан.Обов'язкова ознака суб'єктивної сторони: провина, тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату). Види (форми) вини:умисел: (прямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних наслідків; непрямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання;)необережність: (протиправна самовпевненість — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони все ж таки не виникнуть; протиправна недбалість — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його негативних наслідків, хоча відповідно до рівня свого розвитку може і мусить це передбачити.)
32.Поняття, мета , принципи юридичної відповідальності Юридична відповідальність — це закріплений у законодавстві і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.Соціальною сутністю юридичної відповідальності слугує здійснювана «руками держави» природна негативна реакція суспільства на порушення певних соціальних інтересів, на «пошкодження» певних соціальних чи особистих благ. Мета: Правоохоронна, охорона від посягань на: права та свободу людини і громадянина; права та інтереси підприємств, установ, організацій; прав та інших цінностей. Правовідновлення – відновлення порушених прав. Виправлення та перевиховання правопорушнивік. Попередження правопорушень. Зміцнення законності, правопорядку, підвищення правової культури. Принципи: Встановлення відповідальності лише за конкретні винні вчинки учасників сусп..відносин. Чітке нормативне визначення в законах виду та меж відповідальності. Справедливість. Доцільність. Індивідуалізація відповідальності. Невідворотність покарання. Швидкість настання відповідальності Процесуальна регламентованість – суворе додержання. 33.Види юридичної відповідальності Можна виділити два основних види відповідальності: штрафна (каральна) - метою є кара за правопорушення, і поновлююча - компенсація за шкоду, завдану за правопорушення (майнова, моральна). Залежно від виду правопорушення і способу покладення відповідальності розрізняються: Кримінальна відповідальність - покладається за злочин і лише судом у вигляді кримінального покарання. Адміністративна відповідальність - за адміністративні правопорушення, покладається різними адміністративними органами (адміністративна комісія, митна служба, прикордонна служба) у вигляді арешту, штрафу, позбавлення спеціального права та ін. Дисциплінарна відповідальність - за дисциплінарні проступки у межах службової діяльності, яка накладається начальником, у підпорядкуванні якого знаходиться правопорушник. Наприклад, дисциплінарна відповідальність адвоката (ст. 16 Закону України "Про адвокатуру"). Цивільно-правова відповідальність - покладається за цивільно-правові позадоговірні порушення, які завдають матеріальні збитки або моральну шкоду потерпілому, а також за порушення договірних обов'язків (пеня, штраф, відшкодування збитків). Будується на принципі еквівалентності, повного відшкодування збитків, покладається судовими органами або добровільно реалізується самим порушником: добровільно сплачується пеня, відшкодовується шкода. Матеріальна відповідальність працівників настає за матеріальну шкоду, завдану підприємству, установі при виконанні службових, трудових обов'язків, має обмежений характер. Відповідальність може бути винною і безвинною. Безвинною є лише деякі випадки майнової, цивільно-правової відповідальності, прямо передбачені законом, наприклад у випадку спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки (за об'єктивно протиправне діяння). Право передбачає не лише різні міри відповідальності і порядок її покладення, а й умови виключення, обмеження і звільнення від відповідальності. У кримінальному праві передбачені обставини, які виключають злочинність діяння і, відповідно, відповідальність. До них належать такі випадки: необхідна оборона; крайня необхідність; завдання шкоди при затриманні злочинця. У цивільному праві: це непереборна сила, під впливом якої суб'єкт заподіяв шкоду правам і законним інтересам осіб. В адміністративному праві - необхідна оборона, крайня необхідність. Зазначені обставини до того ж виключають дисциплінарну відповідальність. Виключення відповідальності передбачає, що вона не настає у зазначених умовах з моменту вчинення діяння. Звільнення від відповідальності настає у тих випадках, коли суб'єкта притягнуто до відповідальності (наприклад як обвинуваченого) або відповідальність вже реалізується, суб'єкта вже притягнуто до відповідальності. У кримінальному праві підставою для звільнення від відповідальності і покарання є щире каяття при вчиненні злочину невеликої тяжкості, примирення сторін і відшкодування завданої шкоди, сплив строків давності, амністія, помилування, видання закону, який скасовує відповідальність. У цивільному праві існують випадки виключення відповідальності, звільнення від відповідальності і її обмеження. Виключає відповідальність за завдання шкоди необхідна оборона. Крайня необхідність цивільної відповідальності не виключає, але розсуд суду з урахуванням обставин може бути підставою повного або часткового звільнення від відповідальності. У цивільному праві у разі порушення обставин - збитки при завданні шкоди особі, майну громадянина, майну юридичної особи повинні відшкодовуватися у повному обсязі. У деяких випадках законом може бути встановлена обмежена відповідальність за зобов'язанням, наприклад відповідальність автора за авторським договором.
34.Предмет,метод і система конституційного права Конституційне право - система правових норм і нормативно-правових актів, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави. Предмет - особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні. Стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства (політичної, духовної, соціальної). Метод - система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання. Система конституційного права – система інститутів і норм конституційного права з притаманними їй принципами, законами. Складається з принципів, інститутів та норм. - Принципи - найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки. Принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів; загальної демократії; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму(незалежності); поділу влади; гуманізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності. - Інститут права – сукупність норм права, які регулюють коло однорідних суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Конституційно-правовий інститут - головний підрозділ конституційної галузі права. Виокремлюють інститут народовладдя (безпосереднє, представ., місцеве самоврядування), інст. Правового статусу людини і громадянина (громадянство, сист. Основних прав і свобод), інститут держ. будівництва (форма, механізм, територіальна організація). - Конституційно-правова норма — загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права. Ознаки: а) регулюють особливе коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя; б) встановлюють порядок створення інших правових норм; в) мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм; г) відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми мають лише диспозицію. 35.Структура та загальні засади конституції України Конституція України - це політико - правовий документ, в якому знаходять свій офіційний вираз і закріплення базові устої суспільного і державного устрою, належність державної влади, права та свободи людини і громадянина, адміністративно - територіальний устрій, принципи здійснення повновладдя народу України. Конституція України - основний Закон держави. Конституції більшості держав мають установлену структуру, яка включає: преамбулу; основну частину; заключні, перехідні/ додаткові положення. Преамбула - носій описової інформації, яка дає відповіді на такі питання: цілі і завдання Конституцій шляхи її становлення і розвитку, проголошення конституційних ідеалів. В основній частині наводиться більшість конституційних норм. Конституції деяких країн мають так звані "перехідні положення", що визначають строки вступу в дію окремих конституційних положень, порядок зміни, необхідність прийняття законів. Конституції окремих країн інколи вміщують додаткові положення. Це країни з федеративним устроєм, де йде розмежування компетенції між союзними державами. Конституційні норми класифікуються на: 1) норми, що визначають основні засади конституційного ладу України (розділ № 1); 2) норми, що визначають основні права, свободи людини і громадянина (розділ № 2); 3) норми, що закріплюють форми безпосередньої демократії (розділ № 3); 4) норми, що закріплюють організацію державної влади в Україні (розділи № 4, 5, 6) і місцевого самоврядування (розділ № 11); 5) норми, що закріплюють визначені засади правосуддя, визначають порядок діяльності органів прокуратури (роз-дшМіг7,8); 6) норми, що закріплюють територіальний устрій, його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим (розділ №9,10); 7) норми, що визначають статус Конституційного Суду (розділ № 12); 8) норми, що визначають порядок внесення змін та доповнень до Конституції України (розділ № 13). В статті 1 Конституції Україна визначена, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
36.Права, способи та обов’язки людини і громадянина Під основними правамислід розуміти права, які містяться в конституції держави і міжнародно-правових актах з прав людини. Виокремлення категорії основних прав не означає, що всі інші права є другорядними і такими, що вимагають менш значних зусиль з боку держави для їх реалізації. Йдеться про те, що основні права і свободи є стрижнем правового статусу індивіда, в них укорінюються можливості виникнення інших багаточисельних прав і свобод, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Існують два основні способи конституційного формулювання прав і свобод: 1) позитивний спосіб, коли конституція встановлює чи констатує, що суб'єкт має певне право. Наприклад, відповідно до ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту; 2) негативний спосіб являє собою конституційну заборону будь-якому суб'єкту порушувати або обмежувати певне право або певну свободу. Наприклад, відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. У багатьох конституціях поєднуються обидва способи формулювання прав і свобод, однак негативний спосіб більш характерний для країн з англосаксонською системою права, тоді як позитивний — для правових систем країн континентальної Європи. Обов'язок— це міра належної поведінки. Конституційні обов'язки також, як і права та свободи, характеризуються певним дуалізмом (про дуалізм прав та свобод людини і громадянина йшлося у попередній главі). Є обов'язки людини і обов'язки громадянина. Так, наприклад, відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Тоді як згідно із ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
37.Громадянство України, підстави його набуття і припинення Громадянство - це постійний правовий зв'язок особи і держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадянин не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадяни України незалежно від підстав отримання громадянства мають рівні конституційні права і рівні перед законом. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України чи виданий іншій державі. Україна захищає своїх громадян за кордоном.
Громадянами України є:
усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 р.) постійно проживали на території України;
особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11. 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13.11. 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;
особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Питання громадянства України регулюється Конституцією України, Законом України "Про громадянство" від 18.01.2001 р., міжнародними договорами України.
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про громадянство України" застосовуються правила міжнародного договору.
Підстави набуття громадянства України: народження;
територіальне походження;
внаслідок прийняття до громадянства;
внаслідок поновлення у громадянстві;
внаслідок усиновлення;
внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною опіки;
у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
внаслідок встановлення батьківства;
за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Особи, які є громадянами держав, міжнародний договір України з якими дозволяє особі звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином цієї держави, можуть подавати заяви про набуття громадянства України лише після припинення іноземного громадянства. Особи, які є іноземцями, мають припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що здійснив реєстрацію, протягом року з моменту реєстрації її громадянином України,
Умовами прийняття до громадянства України є:
визнання і дотримання Конституції України та законів України;
зобов'язання припинити іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони). Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які е громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, та осіб без громадянства;
безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.
Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.
Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;
отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті
громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;
володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкуванні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);
наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.
Особливими випадками є прийняття до громадянства України тих осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.
До громадянства України не приймається особа, яка:
вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);
вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.
Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.
Громадянство України припиняється:
внаслідок виходу із громадянства за клопотанням громадянина України (вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбутися лише за їхньою згодою);
внаслідок втрати громадянства України:
- якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;
- якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;
- якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;
- якщо особа набула громадянства України на підставі подання свідомо неправдивих відомостей чи фальшивих документів;
- якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.
за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Діючим законодавством України на Президента України покладено такі повноваження:
- прийняття до громадянства;
- припинення громадянства. 38.Безпосередня і представницька демократія в Україні Демократія (від старогрецького demos - народ + kratos - влада, правління) звичайно переводиться як «правління народу». Таким чином, демократія і народний суверенітет схожі, практично рівнозначні поняття. У сучасному значенні слова демократія - це одночасно система і процес колективного управління суспільством. Залежно від того, як народ бере участь й управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, прийнято виділяти безпосередню і представницьку форми демократії. При безпосередній (прямій) демократії громадяни самі безпосередньо (без будь-яких органів-посередників) беруть участь в підготовці, обговоренні і ухваленні рішень, а також в управлінні суспільними і державними справами. Така система найбільш ефективна при відносно невеликому числі людей, наприклад, в громадських або племінних радах або в місцевих органах профспілок, де всі члени можуть зібратися в одному приміщенні для обговорення питань і ухвалення рішення шляхом консенсусу або більшістю голосів. Так, в Стародавніх Афінах пряма демократія здійснювалася за допомогою періодичних зборів, в яких брало участь 5-6 тисяч чоловік. З розвитком і розширенням держав, ускладненням їх політичних систем стало неможливим вирішувати всі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цих процесів всього населення, яке постійно збільшувалося.
39.Правовий статус Верховної Ради України Статус - правове положення, визначене сукупністю правових норм. У системі державних органів особливе місце займає парламент - Верховна Рада України, що є єдиним органом законодавчої влади. Повноваження Верховної Ради є надзвичайно широкими. Вони визначені ст.85 Конституції. Але суттю її діяльності є законодавство. Законодавчий процес в Україні (тобто послідовність дій, результатом яких є прийняття Закону України) проходить декілька етапів: 1. Законодавча ініціатива (тобто внесення законопроектів у Верховну Раду на обов’язковий розгляд). Це право, яке мають народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів (ст.93 Конституції); 2. Розгляд законопроектів Верховної Радою України. Воно відбувається шляхом обговорення і схвалення законопроектів на пленарних засіданнях. При цьому законопроект проходить три читання 3. Прийняття закону. Закон приймається абсолютною більшістю голосів. 4. Опублікування. Закон публікується Президентом України у “Відомостях Верховної Ради України” і у газеті “Голос України”. 5. Вступ закону в силу. Закон набирає сили по закінченні 10 днів після опублікування, якщо інше не зазначено в самому законі. До повноважень Верховної Ради України відносяться: 1) внесення змін в Конституцію України в межах і порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України; 2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції (зміна території України); 3) ухвалення законів; 4) затвердження державного бюджету України і внесення в нього змін; 5) визначення основ зовнішньої і внутрішньої політики; 6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища; 7) ухвалення Державного бюджету України, який затверджується щорічно
40.Презедент України-правовий статус Вивчаючи цей інститут конституційного права, слід звернути увагу на те, що ст. 102 Конституції України визначає Президента України як главу держави, який виступає від її імені. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Ряд повноважень має Президент і щодо формування органів судової влади та контрольно-наглядових органів. Досить широке коло повноважень має Президент як гарант конституційного ладу, державного суверенітету, територіальної цілісності України; додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних інститутів. Відповідно до Конституції Президент є Головнокомандувачем Збройних Сил України. Як глава держави, Президент також приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними, здійснює інші повноваження, встановлені Конституцією. Свої функції і повноваження Президент здійснює в певних правових і організаційних формах, які, як правило, властиві лише цьому інституту державної влади. Президент України на основі і на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Окремі види актів Президента скріплюються, відповідно до Конституції, підписами Прем’єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента (ст. 107 Конституції). Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
41.Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку 42.Судова система в Україні Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.
Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.
Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою , різні рівні провадження, стабільність і єдність.
Після численних дискусій та переговорів представників різних політичних сил, Верховною Рад ою прийнято в цілому Закон України «Про судоустрій та статус суддів».
Вказаним законом вносяться істотні зміни в судову систему України, зокрема передбачається введення системи вищих спеціалізованих судів по всім галузям юрисдикції : створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, в якій разом з Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України буде працювати як суд касаційної інстанції.
Передбачається ліквідація військових судів та різке обмеження компетенції Верховного суду — позбавлення процесуальної можливості переглядати рішення Вищих спеціалізованих судів.
43.Місцеве самоврядування в Україні Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України (1996р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості: по-перше, відповідної засади конституційного ладу України; по-друге, специфічної форми народовладдя; по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань .місцевого значення. Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого 44.Загальна характеристика цивільного права, як галузі права (поняття, предмет та метод) Цивільне право - одна з фундаментальних галузей правової системи України, це найбільше правове утворення держави, що являє собою систему правових норм, регулюючих майнові, немайнові пов'язані з майновими та окремі особисті немайнові відносини нерозривно пов'язані з особою. 1) майнові відносини, пов'язані з використанням товарно-грошової форми: а) відносини власності, що закріплюють існуючий в суспільстві розподіл матеріальних цінностей (благ), вони виражають статику майнових відносин, ознакою яких є те, що власник як уповноважена особа має абсолютне право щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном; б) відносини, що виникають під час здійснення товарообігу, тобто товарно-грошові, які виникають у сфері товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника до споживача, при цьому перехід матеріальних благ від одних суб'єктів до інших здійснюється через опосередковану вартість. Ознаками цих відносин є: Метод цивільного права це певний прийом (спосіб) за допомогою якого цивільно-правова норма впливає на поведінку суб'єктів цивільно-правових відносин. Цивільно-правовий метод характеризується: 45.Джерела та система цивільного права України Джерело цивільного права — це форма вираження цивільно-правових норм, що мають загальнообов'язковий характер. У цивільно-правовій системі України основним джерелом цивільного права є нормативно-правовий акт, а в окремих випадках — також звичай та договір. Джерелом цивільного права є і міжнародні договори. Однак для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згоду на його обов'язковість було надано ВР України. При цьому він має вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо в чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст. 10 ЦК). Ще одним поширеним джерелом цивільного права є також і інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. При цьому, визнавши за ЦК України та законами однакову юридичну силу, законодавець, з метою усунення суперечностей та конкуренції між цими нормативно-правовими актами, зазначає, що суб'єкт права законодавчої ініціативи, який подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України, які розглядаються ВР України одночасно Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв'язком елементів - юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу. Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, представництво й довіреність, позовна давність. Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. Як частина юридичної науки цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення й розвитку, а також розробляє способи його подальшого удосконалення.
46.Цивільні правовідносини Цивільні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, пов'язані із інтелектуальною власністю та особисті немайнові відносини, учасники яких є носіями цивільних прав та обов'язків. Наприклад, укладаючи договір купівлі-продажу, продавець і покупець водночас виступають і учасниками відносин, які регулюються нормами цивільного права. Так, відповідні статті ЦК покладають на продавця обов'язок передати товар, а на покупця — оплатити його. Цивільне правовідношення має свою структуру. В ньому традиційно розрізняють такі елементи: суб'єкт; об'єкт; зміст, тобто суб'єктивні права та обов'язки. Правовідносини існують між особами. В цивільних правовідносинах беруть участь як мінімум два суб'єкти. Суб'єктом права називається носій прав і обов'язків. Суб'єктом цивільного правовідношення є будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами цивільного права. Учасники цивільних правовідносин поділяються на такі категорії: а) фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства); б) юридичні особи (підприємства, установи, організації); в) держава Україна; г) Автономна Республіка Крим; д) територіальні громади; є) іноземні держави; ж) інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦК). Можливість особи стати учасником цивільного правовідношення називається правосуб'єктністю. Складовими правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність. Якщо під правоздатністю розуміють здатність особи набувати цивільні права та обов'язки, то під дієздатністю — здатність особи своїми діями набувати для себе права та обов'язки. Деякі вчені включають в склад правосуб'єктності, крім правоздатності і дієздатності, ще й такі елементи: - деліктоздатність (здатність відповідати за заподіяну шкоду); - трансдієздатність (можливість делегувати частину своїх повноважень представнику або виступити представником іншого суб'єкта); - тестаментоздатність (можливість скласти заповіт). Під об'єктом цивільного правовідношення розуміють все те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини. Безоб'єктних цивільних відносин не існує. Об'єктами цивільних правовідносин можуть виступати: а) речі; б) дії (в тому числі послуги); в) результати інтелектуальної творчості; г) особисті немайнові блага; д) інформація тощо. Зміст правовідношення становлять права та обов'язки його учасників. Право, яке входить в зміст цивільного правовідношення — це суб'єктивне цивільне право, тобто право, що належить конкретній особі. В цілому під суб'єктивним правом розуміють встановлену законом міру дозволеної поведінки правомочної особи. Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосувати норми цивільного права в кожному конкретному випадку. Традиційно розрізняють такі види цивільних правовідносин. Майнові та особисті немайнові. Майнові правовідносини спрямовані головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, із відшкодування заподіяної шкоди тощо). 47.Особисті немайнові права фізичної особи Особисті немайнові правовідносини пов'язані з охороною індивідуальності людини і з нематеріальними благами, які належать громадянину з народження і є невідчужуваними від нього (честь, гідність, ділова репутація тощо). Абсолютні та відносні. В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Так, у відносинах власності зобов'язаною стороною виступають всі особи, що оточують власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо володіння, користування та розпорядження річчю. У відносних правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплати товару від конкретного покупця, а покупець — відповідно передачі речі від конкретного продавця. Речові та зобов'язальні. У речових правовідносинах права можуть бути здійснені їх носієм самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не потребує сприяння інших осіб. У зобов'язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов'язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець виконає обов'язок щодо її сплати. Правовідносини не перебувають у стані спокою. Вони виникають, змінюються і припиняються на підставі передбачених в законі обставин — юридичних фактів. Всі юридичні факти можна поділити на дві групи: події і дії. Події — настають незалежно від волі людей (стихійні лиха, смерть людини, закінчення строку тощо). Але внаслідок подій у спадкоємців виникає право на спадщину, у страхувальника — право на відшкодування шкоди. Дії — результат свідомої діяльності людини. Вони поділяються на: - правомірні (тобто такі, що відповідають приписам закону); - неправомірні (такі, що суперечать закону). Особисті немайнові права фізичної особи Цивільне право регулює особисті немайнові права фізичної особи, що поділяються на два види: особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, якими фізична особа володіє довічно: невід'ємне право на життя;право на медичну допомогу;право на інформацію про стан свого здоров'я та ЇЇ таємницю;право на свободу та особисту недоторканість;право на сім'ю та підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того де вони перебувають; особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи:право на ім'я, його зміну та використання;право на повагу до гідності і честі;право на повагу до людини, яка померла;право на недоторканність ділової репутації;право на індивідуальність;право на особисте життя та його таємницю;право на таємницю кореспонденції;право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості;право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання; Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Фізична особа має можливість вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, вона здійснює вказані права самостійно. В окремих випадках, визначених законом, в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї або членів ЇЇ сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь. А також на спростування цієї інформації, при цьому спростування інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. І у такий же спосіб, у який вона була поширена. 48.Поняття та зміст права власності.Форми власності в Україні Право власності — це закріплена за власником можливість у межах, що допускають законом, володіти, користуватися й розпоряджатися майном (засобами виробництва й предметами споживання) за своїм розсудом й у своєму інтересі. Право власності — це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах В об'єктивному аспекті право власності — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном. У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном. Розрізняють такі форми власності: 1) власність українського народу — земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу; 2) приватна власність — майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної чи юридичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, гроші, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення); 3) колективна власність — майно, що належить певному колективу і необхідне для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо); 4) державна власність — майно, у тому числі кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій (наприклад, єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).
49.Право інтелектуальної власності в Україні Право інтелектуальної власності належить кожному, воно закріплене на конституційному рівні "Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної дальності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством." (ст. 54 Конституції України). Інтелектуальна власність - це результат творчої діяльності людини. Об'єктами цієї власності є ідеї людини, що втілюються у матеріальних носіях, зокрема це: - літературні та художні твори; - комп'ютерні програми; - виконання; - наукові відкриття; - винаходи, корисні моделі, промислові зразки; - раціоналізаторські пропозиції; - сорти рослин, породи тварин; - комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; - комерційні таємниці. Інтелектуальна власність безпосередньо пов'язана з творчістю людини, тобто її цілеспрямованою пошуковою діяльністю, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється новизною, оригінальністю, неповторністю, та певною унікальністю. Це своєрідне право на результати розумової діяльності творця у науковій, художній та інших сферах діяльності. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: - творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо); - інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору. Розрізняють: Немайнові права: - право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; - право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; - Інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом; Майнові права інтелектуальної власності: - право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; - виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; - виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; - інші майнові права Інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними, як правило, безстроково. Майнові права є чинними протягом строків визначених законом. Так, строк чинності таких прав на твір спливає через 70 років, що відковується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків передбачених законом. Авторське право закріплюється: публікаційним способом: твір -> публікація -> право власності реєстраційним способом: заява автора на реєстрацію -> державне агентство по авторських правах -> сертифікат про авторські права. Не є об'єктами авторського права: - акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; - державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; - повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації; - інші твори, встановлені законом. Право інтелектуальної власності також регулює суміжні права, об'єктами яких є: - виконання; - фонограми; - відеограми; - програми (передачі) організації мовлення. Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом. 50.Громадяни (фізичні особи) як суб’єкти цивільних правовідносин
51.Визнання громадянина безвісно відсутнім:підстави, порядок та наслідки Визнання громадянина безвісно відсутнім. Безвісна відсутність — засвідчений у судовому порядку факт довготри валої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування. |
