ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основні теорії походження держави

12 3 4 5

Більшість істориків, учених-юристів розрізняють шість основних теорій походження держави:

теологічна теорія;

патріархальна теорія;

органічна теорія;

теорія насильства;

психологічна теорія;

теорія суспільного договору (природного права)

історико-матеріалістична теорія.

2 )Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михай-ловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держава). Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утворення сімей. Розвиток цих сімей у результаті розмноження призводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу.

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є «батьківською» за характером. Натепер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім'ї у становленні державності, повинні враховуватися.

1)Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

6 )Договірна (природно-нравова) теорія (Г. Ґроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави.

Зрозуміло, об'єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором, їх значно більше. Водночас договір відіграє істотну роль у створенні ряду держав, практиці їх державного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, які перебувають у складі держави, і визначені його цілі: затвердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному добробуту.

3 )Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

4)Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга — частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського — одного племені іншим). ише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство — боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем -відіграло певну роль у створенні США.

7)Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насильства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава — не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства.

5)Представниками психологічної теорії, що виникла в XIX ст., були Г. Тард, Л.И.Петражицький та інші. Вони пояснювали появу держави і права проявом властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства, усвідомленням справедливості визначених варіантів дії і відносин і ін.

Поняття й ознаки держави

Поняття та ознаки держави.Держава – це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здіснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя. Історія суспільного розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких грунтується на певному типі виробничіх відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здіснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі.Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:всеохоплююча організація; територіальна організація; єдина організація; офіційна організація ; універсальна організація; верховна організація; централізована організація

Серед основних ознак держави називають:

1. наявність політичної публічної влади.

2. наявність території;

3. суверенітет;

4. неподільність;

5. єдність, тобто наявність єдиного змісту влади;

6. наявність системи органів та організацій,

7. можливість самостійно визначати види і розміри податків.

Серед факультативних ознак держави розрізняють:

1. наявність конституції;

2. наявність державних символів;

3. наявність громадянства;

4. грошової одиниці;

5. збройних сил;

6. участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.

Історичні типи держави

Історичний тип держави - сукупність важливих ознак, характерних для всіх країн, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин, що виражають соціально-змістовну (класову) суть і соціальне призначення держави.

До основних причин зміни типів держав і права належать: зміна виробничих відносин у результаті розвитку продуктивних сил, зміна соціально-класової структури.

Рабовласницькі держави - типі експлуататорської держави, що є знаряддям класу рабовласників, і призначення якого полягає у захисті їхніх інтересів і прав. Соціальна нерівність. Рабовласники – вільні люди. Раби – майно рабовласника. Приклад: Стародавній Єгипет, Греція, Рим.

Феодальній тип– виникають на основі потерпівши крах рабовласницьких держав. Закріплення соціальної нерівності, відносин сюзеренітету-васалітету; визнання селян, міщан людьми, але економічно залежними від феодалів (селяни мають майно, але не мають землі). Переважна форма правління – монархія різних видів.

Буржуазний (капіталістичний) тип– виникає в результаті революцій, перехід на товарне виробництво,товарно-грошові відносини. Закріплення рівноправ’я , законності, пристосування держ.механізму до капіталістичного ладу. Економіка набуває змішаного характеру.

Соціалістичний тип – організація політичної влади трудівників-власників; формальна відсутність класів, суспільна власність базується на основі засобів виробництва, декларація основних прав і свобод людини.

Сучасний тип – загальнолюдська та соціальна направленість діяльності держави, демократичний режим, панування права у усіх сферах соц.життя.

Функції держави

Функції держави -це основні напрями діяльності держави, що розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві.

Функції не є власне юридичними чи політичними поняттями. Термін був запозичений з математики. Найбільш розгорнуто функціональний підхід був запропонований німецьким вченим Е. Кассірером (1874-1945), який розробив теорію функцій, що значно вплинула на філософське трактування функцій. Проте існує тенденція до розширеного тлумачення цього терміна, зокрема функція розглядається як діяльність, обов'язок, робота. Функцію слід відрізняти від мети та завдань, що вирішує система, від її практичної діяльності.

Отже, функції держави - це основні соціально важливі напрями її діяльності на конкретному історичному етапі розвитку.

Головні завдання і цілі держави на певній стадії її розвитку зумовлені економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Відтак основні напрями її діяльності, тобто її функції, мають об'єктивний характер, спричинений потребами життя, суспільства. Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом усього часу існування об'єктивно зумовлених завдань, що стоять перед державою. Вони виникають, здійснюються і розвиваються відповідно до тих завдань, що належить виконувати державі у конкретних історичних умовах.

Так, в умовах існування в суспільстві антагоністичних класових протиріч функції рабовласницьких і феодальних держав були спрямовані на реалізацію їх головного призначення, яке полягало у здійсненні організованого примусу в межах усього суспільства з метою забезпечення реалізації інтересів пануючого класу. У сучасних умовах функції демократичної держави покликані сприяти реалізації її основного призначення - забезпечення загальносуспільного блага, тобто створення сприятливих умов для існування і розвитку усіх без винятку існуючих в суспільстві соціальних груп.

Функції держави пов'язані з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати своєю політикою відповідно до своїх потреб.

Види функцій держави

1. За соціальним призначенням державної діяльності - основні і неосновні.

Основніфункції - такі напрями діяльності держави, без здійснення яких вона не може нормально функціонувати і розвиватися, характеризують призначення держави, найбільш важливі напрями її діяльності на певному етапі розвитку - функції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян тощо.

Неосновні- є складовими елементами основних функцій, але окремо не розкривають сутності держави. Так, у складі такої основної функції держави, як оборона країни, можна виділити низку її неосновних функцій: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням, забезпечення відповідних пропорцій військового і цивільного виробництва тощо.

2. За сферами діяльності держави функції поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні -здійснюються в межах даної держави і забезпечують внутрішню політику держави:

- політична - спрямування внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;

- економічна - регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;

- оподаткування і фінансового контролю - організація і забезпечення системи оподаткування і контролю над легальністю доходів громадян та їх об'єднань, а також за витрачанням податків;

- соціальна - забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на труд, достатній життєвий рівень; ліквідація і пом'якшення соціальних протиріч через гуманну і справедливу політику;

- екологічна - забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу;

- культурна (духовна) - консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки, охорона культурної спадщини;

- інформаційна - організація і забезпечення системи отримання, використання, поширення і збереження інформації;

- правоохоронна - забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, навколишнього середовища, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

Зовнішні -забезпечують здійснення зовнішньої політики держави:

- політична (дипломатична) - встановлення і підтримання дипломатичних відносин з іноземними державами відповідно до загальноприйнятих норм і принципів міжнародного права;

- економічна - встановлення і підтримання економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу і рівня розвитку; інтеграція у світову економіку;

- екологічна - підтримання екологічного виживання на планеті;

- гуманітарна (культурна) - підтримання та розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вживання заходів до повернення культурних цінностей свого народу, що знаходяться за рубежем;

- інформаційна - участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

- оборона держави - захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними способами;

- підтримка світового правопорядку - участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

3. За строками виконання.

Постійні- здійснюються протягом усього часу існування даної держави (оборона країни, охорона правопорядку);

Тимчасові- здійснюються протягом певного проміжку в часі, наприклад, під час стихійного лиха, війни.

Механізм і апарат держави

Механізм держави — система всіх державних організацій, які виконують її завдання і реалізують її функції: державні підприємства, державні установи (заклади), державні органи (органи держави).

Державні підприємства — утворені державою для здійснення матеріально-виробничої діяльності або для надання певних матеріально-побутових послуг і функціонують на засадах госпрозрахунку і самоокупності.

Державні установи (заклади) — організації, які утворені державою у невиробничій сфері для виконання гуманітарних завдань і функціонують в основному на основі бюджетного фінансування.

Органи держави (апарат держави) — організації держави, які вона наділила владними повноваженнями щодо інших учасників суспільного життя та необхідними матеріальними засобами для здійснення цих повноважень.

Апарат держави скл.:

орган законодавчої влади (парламент - ВР) –представник всього населення, вираженння і захист його інтересів: прийняття законів, контроль за їх виконанням, регулювання держбюджету. Утв. шляхом прямих рівних виборів.

орган виконавчої влади - повсякденне оперативне управління відповідними ділянками суспільного і державного життя. Поділяється на вищі (уряд-КабМін), центральні (міністерства) та місцеві (адміністрації, управління, комітети). Уряд формується президентом, монархом або парламентом.

судові органи – розв’язання суперечок, конфліктів між суб’єктами права, захист та відновлення їхніх прав, притягнення до відповідальності правопорушників.

контрольно-наглядові органи – прокуратура. Створюється вищими органами держави, але відіграють самостійну роль у державі та суспільстві.

глава держави – уособлює державу, її народ, представляє її у міжнародних відносинах, координує, узгоджує д-ність інших структур держави. Обирається населенням, парламентом або хоча б за його участю.

Форма держави

Кожна держава як і будь-яке інше суспільне утворення має бути певним чином організована, сформована здійснення нею влади повинне відбуватись певними методами, способами.

Форма держави – це спосіб (порядок) організації здійснення державної влади. Елементи форми держави:

Державне правління – спосіб організації вищої державної влади.

Державний устрій – спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між цими частинами.

Державний режим – порядок здійснення державної влади певними методами і способами.

Загальноісторичні види державного правління:

w монархія - вища державно влада здійснюється однією особою і зазвичай передається спадково (винятком є виборна монархія). Види: парламентська та дуалістична.

w республіка (державна влада належить вищим колегіальним органам які обираються населенням на певний строк). Види: президентська, парламентська, змішана.

Основні види державного устрою:

w проста (унітарна) держава – частини держави не мають свого суверенітету, всіх ознак державності. Такі частини держави є лише її адміністративно-територіальними її підрозділами, утвореннями. Поділяються на прості держави з автономними утвореннями та без них.

w складна держава – частини держави мають суверенітет, всі ознаки державності. Поділяються на:

а) федерації – союзні держави

б) конфедерації – об’єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань

Основні види державного режиму:

w Демократичний – державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей виявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути – вибори, референдуми тощо, та діяльність різних громадянських об’єднань, які представляють ці інтереси та впливають на вироблення здійснення державної політики. Виділяють різновиди: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний тощо.

w Тоталітарний – державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини, скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування основних інтересів соціальних груп; зосередження неконтрольованої влади і руках верхівки (олігархії) або однієї особи (автократія). Тоталітаризм існував у вигляді таких державних режимів як расистський, фашистський, військово-диктаторський, державно-терористичний.

Держава і особа

Відносини особи і держави будуються на встановленні такого балансу, при якому:

- особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібності, задовольняти права, свободи і законні інтереси;

- держава одержувала б визнання і підтримку своєї діяльності з боку особи, яка виконує свої обов'язки і несе відповідальність за їх невиконання.

Вся величезна кількість теорій і поглядів, що існували в історії політико-правової думки і стосуються співвідношення «держава — особа», можна звести до двох підходів:

1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-правовий підхід). Цей підхід випливає із розуміння особи як цілі, держави — як засобу для досягнення мети. Його зміст — права належать людині від природи. Вона має їх незалежно від держави. Ці права є невід'ємними. Завдання держави і суспільства полягає в тому, щоб додержуватися цих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їхньої реалізації. Конкретні зміст і обсяг прав змінюються і розширюються в міру розвитку суспільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними;

2) державний, статичний (юридико-позитивістський). Цей підхід випливає із розуміння держави як мети, а особи — як засобу для досягнення мети. Його зміст — свої права людина одержує від суспільства і держави, природа цих прав патерналістична; держава — джерело і гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі; право і закон не мають істотних відмінностей; права особи змінюються залежно від державної доцільності і можливості.

З юридико-позитивістським підходом багато в чому схожа марксистська теорія, яка схильна підкоряти права людини державній доцільності. Відмінність між ними полягає у тому, що марксизм орієнтований на соціально-економічну, класову детермінацію права (право — зведена в закон воля пануючого класу), а не на його раціональну самоцінність. При марксистському підході ставлення питання про права особи стає зайвим внаслідок розуміння особи як виразника сукупності суспільних відносин.

Якщо перший підхід є характерним для демократичних держав, то другий — для антидемократичних, тоталітарних. В СРСР (до середини 80-х років XX ст.) переважав статичний підхід до прав людини; для демократичного камуфляжу до законодавства (Конституції) було введено розділи про права, свободи та обов'язки особи. Лише в наші дні відбувається набуття справді демократичного уявлення про права людини. У відносинах «людина — держава» пріоритет належить людині, а держава та її структури (гілки державної влади — законодавство, управління та правосуддя) покликані підкорити свою діяльність охороні й захисту прав людини. У ст. З Конституції України записано: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

Одну з основних ознак соціальної правової держави — пов'язаність держави правом — слід розуміти так, що права громадян не є дарованими державою, а мають власне обгрунтування. Вони об'єктивно існують від народження людини і є невідчужу-ваними від неї. Тому відносини особи та держави мають будуватися на основі їх зв'язаності взаємними правами, обов'язками і відповідальністю. Як громадянин є відповідальним перед державою, так і держава відповідальна перед громадянином.

12 3 4 5