 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Первинна будова стебла однодольних рослин
Анатомічна будова вегетативних органів рослин. План: 1. Анатомічна будова стебла. 2. Анатомічна будова листка. 3. Анатомічна будова кореня. Анатомічна будова стебла відповідає його основним функціям, тобто воно має розвинену систему провідних і механічних тканин. Перша зв'язує всі системи та органи рослини і забезпечує транспорт води і поживних речовин, а друга забезпечує виконання стеблом його осьової та опірної функцій. Структура стебла як осьової частини рослинного організму формується переважно внаслідок діяльності його верхівкової (апікальної) меристеми (мал. 2, 1). Конус наростання — це нерозгалужена верхівка стебла до 1,5—2 мм завдовжки. Особливістю його клітин є активна здатність до поділу.
Мал. 2 Верхівка пагона в поздовжньому розрізі: 1 —апекс; 2 — клітини апікальної меристеми; 3—4 — листкові зачатки; 5 —зародкові міжвузля
Нижче конуса наростання клітини подовжуються, збільшуються в розмірах і набувають певної постійної форми. Саме завдяки цій частині відбувається найінтенсивніший ріст, тому її називають зоною росту.
Первинна будова стебла однодольних рослин Первинна будова стебла однодольних рослин зберігається все життя. Розвиток її починається з функціонування первинних меристем. Всі тканини, що утворюються з них і складають стебло первинної будови. Первинна будова стебла різноманітна і залежить від розвитку в певному середовищі виду рослини, умов вирощування тощо. Але завжди в ній можна виділити три основні частини стебла: епідерму, первинну кору і центральний циліндр. Епідерма стебла (мал. 3, 1) містить менше продихів і має тонший кутикулярний шар, ніж у листків. Під епідермою суцільним шаром (соняшник) або по кутах (шавлія) окремими ділянками залягає кутова, або пластинчаста, коленхіма.
Мал. 3 Первинна будова стебла дводольної рослини:1—епідерма; 2 — коленхіма; 3 — корова паренхіма; 4 —ендодерма; 5 — перицикл; 6 — флоема; 7 — прокамбій; 8 — ксилема; 9 —паренхіма центрального циліндра Первинна кора в багатьох рослин займає значну частину стебла і складається з коленхіми (мал. 3, 2), корової паренхіми (мал. 3, 3) і ендодерми (мал. 3, 4). Вона зміцнює молоде стебло, її клітини діляться і розтягуються разом з іншими тканинами стебла. Серцевина займає центральну частину стебла; її клітини великі, трохи витягнуті, з тонкими оболонками. Часто в ній містяться поживні речовини, відкладені в запас. Унаслідок відмирання клітин серцевини стебло стає порожнистим (гарбузові, зонтичні, злакові). Порожнисте стебло злаків називають соломиною. Серцевина з'єднується із первинною корою за допомогою паренхіми серцевинних променів. Завдяки їм відбувається надходження поживних речовин і газообмін у горизонтальному напрямку. У серцевину занурені провідні пучки, які розвиваються з прокамбіальних тяжів, або суцільні циліндри флоеми (мал. 3, 6) і ксилеми (мал. 3, 8), розділені камбієм, що утворився із суцільного прокамбіального циліндра (мал. 3, 7). Особливості анатомічної будови стебла однодольних. Однодольні рослини представлені трав'янистими й деревними формами, однорічними й багаторічними видами. Вони мають різноманітну анатомічну будову стебла.
А —стебла кукурузи: 1 — епідерма; 2 — склеренхіма; З — основна паренхіма; 4 —провідний пучок закритого типу; Б — провідного пучка: 5 — тонкостінна паренхіма; 6 —склеренхімна піхва; 7 — флоема; 8 —пориста судина; 9 —кільчасто-спіральна судина; 10 —ксилемна паренхіма; 11 —порожнина розриву; 12 —ксилема У рослин з верхівковим ростом і виповненим стеблом (півникових,, лілійних) чітко виражені епідерма, первинна кора і центральний циліндр. Епідерма (мал. 4, 1) має подовжені клітини з продихами. Коленхіма, як правило, відсутня, іноді є виражена склеренхіма (мал. 4, 2). Далі залягає хлорофілоносна паренхіма первинної кори, яка бере участь у фотосинтезі. Внутрішній шар первинної кори утворює ендодерма (крохмалоносна піхва). Глибше розміщена склеренхіма, що виникає з клітин перициклу. Основну частину стебла становить серцевина, в якій безладно розміщені провідні пучки закритого колатерального типу (мал. 4, 4). Особливу будову мають стебла злаків, наприклад кукурудзи. Зверху стебло вкриває один шар епідерми з продихами. Первинна кора інколи виражена тільки вузькими прошарками хлорофілоносної паренхіми. Нерідко склеренхіма оточує ці ділянки, і тоді вона знаходиться безпосередньо під епідермою. Склеренхімне кільце має перициклічне походження і складає зовнішній шар центрального циліндра. Периферійне розміщення склеренхімного кільця надає міцності високому стеблу. Найбільшу частину стебла заповнює основна паренхіма, пронизана провідними пучками (мал. 4, Б). Провідні пучки утворюються з прокамбіальних тяжів. Доки функціонує прокамбій і відчленовуються елементи флоеми, ксилеми (мал. 4, 7, 12), механічних і паренхімних тканин, стебло активно потовщується. З часом прокамбій повністю втрачає меристематичні властивості і потовщення стебла уповільнюється чи припиняється. Флоема складається із ситоподібних трубок, клітин-супутниць і флоемної паренхіми. Вона орієнтується до периферії стебла. Ксилема складається з двох великих пористих судин, розмежованих товстостінною паренхімою, до якої прилягають кільчасто-спіральна і кільчаста судини. Під ними є порожнина розриву (мал. 4, 11), а з боків — ксилемна паренхіма (мал. 4, 10). Ксилема від центру підковою охоплює флоему і разом вони утворюють колатеральний провідний пучок. Його оточує склеренхімна піхва (мал. 4, 6). Провідні пучки в однодольних розміщені безладно. Більші за розмірами знаходяться ближче до центру, а менші — до периферії; їх тут більше із потужнішою склеренхімною піхвою.
Мал. 5 Будова соломини жита: 1—епідерма; 2 — склеренхіма; 3 — продих; 4 — хлорофілоносна паренхіма; 5 — флоема; 6 — ксилема; 7 — паренхіма центрального циліндра
Рослини з інтеркалярним ростом і порожнистим стеблом (більшість злаків — пшениця, жито, ячмінь — мал. 5) мають певні особливості анатомічної будови. Зверху стебло вкрите епідермою, клітинні оболонки якого дерев'яніють під кінець вегетації. Первинна кора представлена невеликими ділянками хлорофілоносної паренхіми (мал. 5, 4) між провідними пучками. Коленхіма і крохмаленосна піхва відсутні, добре розвинена склеренхіма. Найбільша частина соломини виповнена основною паренхімою. З розвитком стебла руйнується її центральна частина, а утворена порожнина відтісняє решту паренхіми . до периферії. Провідні пучки . розміщуються через це у двох колах. Внутрішні пучки дещо більші, зі слаборозвиненою склеренхімою, зовнішні менші за розміром і оточені потужною склеренхімною піхвою. Зовнішній шар центрального циліндра представлений перициклом, з якого утворилося склеренхімне кільце. Склеренхіма, перекидаючись від одного пучка до іншого і зливаючись зі склеренхімними піхвами та радіальними відгалуженнями, утворює суцільний каркас механічної тканини, яка надає стеблу міцності і протистоїть згинанню. Деякі однодольні рослини (драцена, юка, алое, агава) характеризуються вторинним ростом, але він відбувається не за рахунок камбію, а внаслідок виникнення паренхімної тканини. Закладається кільце стовщення у внутрішніх шарах паренхіми кори. Наслідком його діяльності є утворення незначної частини паренхіми і основної маси вторинної деревини, в якій формуються концентричні (амфівазальні) провідні пучки. У таких пучках ксилема представлена трахеїдами. Вторинна будова стебла Дводольні рослини на ранніх етапах свого розвитку мають первинну будову, але згодом у стеблі відбуваються істотні структурні зміни, спричинені віковим розвитком рослин, функціональними властивостями і пристосуванням рослин до умов навколишнього середовища. Структурні зміни в будові стебла починаються з появою і діяльністю латеральної меристеми, насамперед камбію, а також фелогену. Тканини, які утворює камбій, за своїм походженням вторинні. Вони формуються замість первинних і тим зумовлюють структуру вторинної будови стебла. Уся різноманітність вторинної будови стебла визначається характером закладання і функціонування камбію. Якщо прокамбій диференційований з нього камбій закладається у вигляді суцільного кільця, і стебло набуває безпучкового типу будови, а якщо прокамбій, а потім камбій утворюють окремі тяжі, то й стебло набуває пучкового типу будови. Пучковий тип будови стебла дводольних рослин характеризується утворенням провідних пучків і визначається ще в конусі наростання в зоні закладання прокамбію. Прокамбій закладається у вигляді окремих тяжів кільцем до периферії від центрального циліндра. Усі прокамбіальні тяжі диференціюються у відкриті колатеральні провідні пучки, у складі яких виділяється первинна ксилема, прошарок камбію і первинна флоема. Але первинна будова стебла з первинними пучками зберігається тільки на ранніх етапах розвитку рослин. Згодом відбуваються зміни, які починаються з діяльності пучкового камбію. Ділячись, клітини камбію до периферії відчленовують елементи вторинної флоеми, а до центра — елементи вторинної ксилеми. Завдяки їх наростанню первинні флоема і ксилема відтісняються до периферії. Оскільки до центра камбій відкладає більше спеціалізованих елементів, ніж до віддаленої частини, то в результаті виникає більше ксилеми, ніж флоеми. Таке наростання стебла в товщину зумовлює розростання самого камбію. Окремі його клітини діляться не лише тангентально, а й радіально. Утворені клітини своїми загостреними кінцями вклинюються між сусідніми і розширюють кільце камбію разом з потовщенням самого стебла. У помірному кліматі камбій функціонує періодично. З весни його активність інтенсивніша, до кінця вегетації вона сповільнюється, а взимку припиняється. Тому в багатьох деревних рослин в будові стебла виділяються річні прирости у вигляді річних кілець в деревині. У більшості рослин посилена робота камбію призводить до більшого потовщення провідних пучків і стебла. Крім того, поряд з пучковим камбієм з'являється і міжпучковий, який формується у паренхімі серцевинних променів на рівні діяльності пучкового камбію.
Мал. 6 Перехідний тип будови стебла соняшника: 1 — епідерма; 2 — коленхіма; З — смоляний хід; 4 —паренхіма кори; 5 — ендодерма; 6 —склеренхіма пучка; 7 — флоема; 8 — камбій; 9 —вторинна ксилема; 10 —первинна ксилема Отже, перехідний тип будови стебла поєднує пучковий, властивий молодим частинам стебла, і безпучковий, який виникає пізніше на старіших нижніх частинах тієї ж рослини. Такий тип будови характерний для соняшника (мал. 6). Зверху його стебло вкрите шаром епідерми (мал. 6, 1). Під ним — первинна кора, що складається з коленхіми (мал. 6, 2) і паренхіми (мал. 6, 4). Коленхіма пластинчаста, утворена 1—3 шарами клітин з ядрами і хлоропластами. Паренхіма первинної кори багатошарова, клітини з тонкими целюлозними оболонками, у зовнішніх шарах є хлоропласти. Зовнішня частина центрального циліндра сформована відокремленими ділянками склеренхіми перициклічного походження зі здерев'янілими оболонками. Ця механічна тканина оточує флоему (мал. 6, 7) провідного пучка, надаючи міцності стеблу. Глибше залягає суцільне камбіальне кільце, яке складається з ділянок пучкового і міжпучкового камбію (мал. 6), що злилися між собою. Завдяки діяльності камбію розвиваються провідні пучки, але вони різні за будовою і походженням. Частина з них виникає внаслідок диференціації прокамбію і пучкового камбію. Провідні пучки більші й складаються з первинних і вторинних ксилеми і флоеми (мал. 6, 9, 10), розділених пучковим камбієм. Решта утворюється міжпучковим камбієм. Вони менші і складаються тільки з вторинних флоеми і ксилеми, між якими міститься міжпучковий камбій. У процесі розвитку рослини поєднуються не лише пучковий і міжпучковий камбій, а й утворювані ними ксилемні і флоемні ділянки. Таким чином, виникає суцільний циліндр ксилеми, камбію і флоеми, властивих безпучковому типу будови. На ранніх етапах розвитку рослин центральна частина стебла повністю заповнена серцевиною. У деяких з них (гарбуз) вона відмирає і на її місці виникає центральна порожнина. З її збільшенням серцевина зберігається ближче до ксилеми і між пучками у вигляді серцевинних променів. |
Мал.4 Анатомічна будова (поперечний зріз):
При перехідному типі будови спочатку стебло розвивається за пучковим типом будови. З часом міжпучковий камбій, зливаючись з пучковим, утворює суцільне кільце клітин, що діляться. Особливістю міжпучкового камбію перехідного типу стебла є те, що він формує не тільки паренхіму серцевинних променів, як у пучковому типі будови, а й елементи вторинних флоеми і ксилеми. Нові ділянки флоеми згодом розростаються, майже повністю зливаються між собою і утворюють суцільні циліндри флоеми і ксилеми, розділені камбієм. При цьому стебло розвивається за безпучковим типом. Клітини паренхіми нерідко подовжуються, клітинні оболонки їх дерев'яніють і стовщуються так, що нагадують склеренхіму. Перехідний тип будови стебла спостерігається в багатьох дводольних рослин.