ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

НУМІЗМАТИКА – СПЕЦІАЛЬНА НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА

1. Нумізматика – (з латинської мови – numizma – монета) – наукова дисципліна, що вивчає старовинні монети, як історичне, економічне, політичне і культурне джерело знань, а також історію грошового обігу та монетного виробництва. Термін нумізматика використовується на позначення різновиду колекціонування).

2. Монета – ( з грецької мови nómisma ) – це злиток металу усталеної форми, ваги, знак вартості, який матеріально втілює в собі об’єктивно існуючі закони товарно-грошових відносин.

(Література: Спеціальні історичні дисципліни : довідник : навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів / редкол.: В. А. Смолій (гол. ред.) ; І. Н. Войцехівська, С. Ф. Павленко та ін. – Київ : Либідь, 2008. – 520 с.

Початковим етапом розвитку допоміжної наукової дисципліни було любительське колекціонування монет. Збирачів захоплювали різноманітність типів монет, порівняно часті знахідки старовинних примірників, відносна легкість визначення і класифікації і, нарешті, зручність зберігання. Прийнято вважати, що вперше монети були випущені у XII ст. до н.е., спочатку в Китаї, а згодом в Індії. Батьківщиною перших монет вважають малоазійську державу Лідію та грецький острів Єгіна. Згодом, вони поширилися усією Елладою, і її колоніях, Ірані, Італії.

У Древньому Римі слово «монета» спочатку вживалося у словосполученні Juno (юно) Moneta як один із епітетів до ім’я богині Юнони. Цей епітет був утворений від дієслова («moneo» – попереджую, застерігаю, пророкую). Як йдеться в легенді, богиня попередила римлян про те, що їм прийдеться пройти випробовування землетрусом. У знак подяки, римляни спорудили на вершині Капітолія – Храм і присвятили його Юноні Монете.

У II пол. IV ст. до н.е. при храмі відкрилася перша в Римі грошова майстерня, де було покладено виробництво литих мідних сплавів. З плином часу і майстерню і грошову (або монетну) справу, і металеві гроші стали у переносному значенні називати «монетою».

У римських письмових джерелах зустрічається ще одне найменування монети – «numizma».

Термін «нумізматика» набагато молодший. Зародився він у Середні віки. Граматично – це новогрецький прикметник (монетний), але з латинським коренем.

У поняття «нумізматика», на сьогодні, входить як процес колекціонування монет та медалей, так і наука, яка займається їх вивченням.

Вже в епоху Середньовіччя в багатьох містах Європи існували великі приватні зібрання монет переважно античної епохи. Колекціонування сприяло збереженню старовинних монет від знищення. З мірою накопичення, постало питання про вивчення знахідок. Власники великих колекцій самі, або за допомогою вчених почали досліджувати і описувати монети, складати каталоги, підбирати серії аналогічних примірників. З’явилися спеціальні сховища великих колекцій„мюнцкабінети” (слово німецького походження).

У Європі зацікавлення до старовинних монет вперше виникло в епоху Відродження. Спочатку, монети розглядалися із виключно естетичної точки зору, а не як пам’ятки грошового значення. За свідченням сучасників, великим збирачем римських монет був великий італійський поет Франческо Петрарка(1304–1374 рр.).

З плином часу колекціонування предметів нумізматики перетворилося у модне та престижне заняття. У середині XVI ст. при дворах і в замках аристократів нараховувалось близько 950 мюнцкабінетів. Для роботи над колекціями наймалися спеціальні працівники, які у міру своїх можливостей займалися атрибуцією і описом монет. У XVI ст. з’явилися перші нумізматичні праці, у яких відсутність достовірних свідчень, зазвичай компенсувались фантастичними домислами. У XVII ст. і перші десятиліття XVIII ст. особливих змін у характері подібних праць не відбулось. Тим не менше, нумізматика не стояла на місці. Із накопиченням матеріалів, накопичувались і знання.

Перші лекції із нумізматики були прочитані у XVIII ст. в університетах міст Галле (Саксонія) і Упсала (Швеція). Науковий кругозір професорів і хранителів обмежувалися емпіричними знаннями, які були здатні тільки для атрибуції, тобто виявлення оригіналу, часу і місця чеканки (карбування) монет. Самі монети розглядалися, як предмет зацікавлення археології і мистецтвознавства. Протягом XIX ст. викладання нумізматики було введено у багатьох університетах Європи.

Основи наукової нумізматики поклав австрійський вчений Йозеф Іларіум Еккель (1737–1798 рр.), професор археології Венського університету, систематизувавши античні монети за історико-географічним принципом. Висновком цієї грандіозної праці стало восьмитомне видання «Doctrina numniorum veterum» (Учення про стародавні монети) (Вена,1792–1798 рр.). Цим дослідником (Йозефом Еккелем) були закладені основні принципи опису монет: метал, вага, типологія і техніка виробництва.

На початку XIX ст. австрійський вчений Йозеф Мадер опублікував трьохтомне видання «Критических очерков по истории средневековых монет» (Прага, 1803–1813 рр.). Дослідник не займався зовнішнім описом монет, а досліджував їх в контексті політичної історії і у тісному зв’язку з феодальними правовими нормами, які говорили про їх статус. В основному вчений вивчав монети на території Германії.

Трьохтомне видання «Нумизматика средних веков» було здійснене польським істориком Йоахімом Лелевелем у Парижі у 1835 р. Головним досягненням автора було те, що він один з перших спробував подати середньовічну монетну справу у всіх якнайяскравіших тонах (від форми до металу). До видання, додатком слугував атлас із зображенням монет, карти і хронологічні таблиці.

У 1865–1866 рр. нім. нумізмат Вільгельм Ренцман опублікував у Берліні повне зібрання імен правителів та святих, які були зображені на європейських монетах. Ця книга і, на сьогодні, слугує незамінним підґрунтям при атрибуції монет.

Великим досягненням було видання трьохтомника «Трактат о нумизматике средних веков» (Париж, 1891–1905 рр.) франц. вчених Артура Анжеля та Раймонда Серрюра за обсягом фактичного матеріалу, письмових документів, представлено різносторонній аналіз монетної справи і самих монет. Ця ґрунтовна праця не має собі рівних. Вона вважається енциклопедією нумізматики Середніх віків.

У XX ст. статус нумізматики змінився. Дослідження перемістилися із приватних мюнцкабінетів у державні зібрання. Поняття «нумізмат» почало виокремлюватися від поняття «колекціонер». Зусиллями дослідників наука про монети значно зросла. Очікуємо виходу у світ підготовлені вченими різних країн 13-ти томної історії монетного карбування середньовічної Європи. (1-й том вже вийшов у Кембріджі у 1986 р.)

На наших теренах, наукове зацікавлення до нумізматики середньовічної Європи зародилося у середині XIX ст., коли почалося вивчення багаточисленних германських, англійських та інших динаріїв (монет) X–XII ст., найдених у складі скрабів при археологічних розкопках. У 1922 р. вийшла з друку «Топография кладов с пражскими грошами» (Петроград, 1922). Олександра Сіверса (рос. нумізмат, генеалог), СЛАЙД який працював у той час в Ермітажі. Серія публікацій під назвою «Русские находки западноевропейских монет XI и XII вв.» (Берлин, 1929–1935 рр.), була підготовлена вже іншим колегою Ермітажу (Санкт-Петербург) – Миколою Бауером.

За останні 40-років нумізматика вийшла за рамки виключно допоміжної дисципліни, хоча і не зняла з себе цієї функції. За цей час, вона стала самостійною галуззю науки, метою якої є всебічне джерелознавче дослідження монети і пов’язаних з нею документальних свідчень.

У різні епохи, задачі нумізматики розуміли по-різному. З появою наприкінці XVIII ст. праці Йозефа Еккеля закінчився донауковий «ілюстративний» етап у її розвитку і почався етап «класифікаційно-описовий». Головним завданням вчених стало розшифрування, розкодування і атрибуція монет.

На межі XIX–XX ст. накреслився перехід від вивчення окремих монет до дослідження їх сукупності: монет, скарбів, монет одного періоду, держави, правителя.