 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Життєвий і творчий шлях Ф. Рабле.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ У ФРАНЦІЇ Франція являла собою єдину державу, була однією із найбільших за чисельністю населення країною Європи. Головним змістом французької історії кінця XV — початку XVI ст. стала централізація країни, зміцнення королівської влади. Незважаючи на те, що сторічна війна з Англією (1339—1453 рр.) залишила країну повністю зруйнованою, Франція швидко оживала, починала багатіти. Починаючи з походу Карла VIІІ (1492 р.), французькі королі зі своїми арміями прямували до італійських земель, країни мистецтва і поезії, осередка античної філософії і літератури. Вони вивозили зразки італійської культури до себе на батьківщину. Тому дуже швидко вплив італійської культури став відчутний у всіх сферах французького суспільного життя. Гуманізм та італійська література давали новий поштовх французькій літературі. Маргарита Наваррська (1492—1549) була покровителем гуманістів, які розповсюджували у суспільстві ідеї просвітництва. Талановита, допитлива, розумна, освічена (знала латинську, грецьку і поверхово єврейську мови), вона підтримувала ідеї Реформації і вела релігійне листування з єпископом Брисонне. Писала благочестиві вірші про порятунок грішних людей благодаттю Божою. Славу їй приніс роман «Гептамерон» («Сім днів») — збірка новел про любовні пригоди. Форма цього твору була запозичена у Боккаччо («Декамерон») і Чосера («Кентерберійські оповідання»). Проте за змістом роман самостійний. За сюжетом 10 шляхетних кавалерів і дам перебували на піренейських мінеральних водах. У зв’язку з повінню відпочиваючі перебралися до монастиря. Вони змушені чекати впродовж 10—12 днів, коли побудують міст через річку. Щоб скоротати час, вирішили зранку вголос читати Святе Писання, а решту вільного часу розповідати різні історії і обговорювати їх. Зібрання їх проходили у монастирському садку. Головна особа цього товариства — пані Уазіль. Всі оповідки легкі, вичурні. У них розповідається про людське життя, його слабкості і помилки. Багато місця у новелах відводиться ченцям, які зображувалися з іронією. Головна тема — тема любові у різних її проявах. Історії поділялися на сентиментально-романтичні, у яких описувалися високі почуття героїв, і побутові, у яких наголошується на грубій чуттєвості. Мишень Ейкем де Монтень (1533—1592). «Проби» за жанром — есе. Працював над ним майже 20 років. В основу його філософії покладено переконання в сумнівності людського пізнання. Автор вважав, що людина не спроможена пізнати абсолютну істину. Досвід — єдине надійне джерело пізнання. Лише природні закони могли слугувати ключем до пояснення походження речей. Наука повинна була обмежуватися тим, що доступно людині, навчати лише практичному мисленню і спрямовувати розум на існуючі речі. Її найвища мета — сприяти пануванню людини над природою. 3. Життєвий І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Ф. РАБЛЕ Франсуа Рабле народився у Шиноні у 1495 році. Він був молодшим сином дрібного судового чиновника, походив із заможної родини. Пращури Рабле — вихідці із народу, але батько успадкував по материнській лінії дворянський титул і деякі маєтки. Мати померла рано. З 10-річного віку хлопець почав мандрувати по монастирях. Оскільки Франсуа був молодшим сином, то за законами того часу міг розраховувати в житті лише на себе. Батько хотів, щоб син був ченцем. У 1510 році хлопець вступив до французького монастиря і до 1524 року був ченцем у Фонтені-ле-Конті, там же одержав сан священика у віці 25 років. Проте залишився сам собою, в угоду церкви не змінив ні поглядів, ні способу життя. Духовні подвиги мало спокушали талановитого юнака, адже він хотів учитися. У 1527 році Рабле попрощався з монастирським життям назавжди. У 35 років він відправився на південь Франції у Монпельє, щоб вступити на прославлений медичний факультет. Менше ніж через два роки Рабле пройшов повний курс медичної премудрості, одержав звання бакалавра і, як це було заведено, виступав на факультеті з лекціями, у яких давав тлумачення праць батьків медицини Гіппократа і Галена. У 1532 році Франсуа вже в Ліоні — лікар, який працює, за мізерну платню в 40 лір на рік та має складні умови роботи. Палати в ті часи були переповнені хворими (до 200 чоловік у кожній) по декілька хворих на одному ліжку. Він не лише практикував, але й розповсюджував медичні знання. У 1532 році вийшла його книга «Афоризми» Гіппократа для лікарів. 22 травня 1537 року Рабле отримав вище вчене звання — доктора медицини. Гуманіст був особистим лікарем кардинала Жане дю Белле, якого двічі супроводжував до Риму. Все життя він користувався покровительством як політичних діячів (Маргарити Наваррської, Гійома дю Белле), так і високого ліберального свяще- нослужительства, що позбавило його від багатьох неприємностей у зв’язку з публікацією роману «Гангартюа і Пантагрюель». У 1533 році під псевдонімом Алькофрібас Назьє вийшла перша частина «Пантагрюеля», написана рідною мовою, що розширило коло читачів. Нову книгу під тим же псевдонімом він видав у 1534-му. Потім упродовж 12 років мовчав, бо у країні почалася жахлива інквізиція. В 1546 з’явилася третя книга безсмертного творіння письменника. У 1552 році, за рік до смерті, була видана четверта книга письменника «Гаргантюа і Пантагрюель». Цензура Сорбонни намагалася знищити творіння автора. Книги було заборонено читати, а видавець четвертої книги був викликаний до суду, де йому наказали припинити її продаж, погрожуючи висікти. Довелося втрутитися впливовим друзям, щоб заборону відмінили. Помер письменник у першій половині 1550-х років. «Гаргантюа і Пантагрюель». Сюжет свого геніального роману письменник запозичив з лубочної «Хроніки велетня Гаргантюа» (1532), але через створені ним літературні образи зумів трансформувати волелюбні думки та ідеї свого часу. Вийшло п’ять книг: 1532 р. — «Страшні і жахливі діяння і подвиги вельми славетного, Пантагрюе- ля, короля дипсодів, сина великого велетня Гаргантюа». 1534 р. — «Найжахливіше життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля». 1546 р. — «Третя книга героїчних діянь і промов доброго Пантагрюеля». 1552 р. — «Четверта книга». 1564 р. — «П’ята книга». У своєму романі Рабле використав усі можливі форми комічного. Тут і вбивча іронія, і грубий комізм, і нищівна пародія, і сатиричний гротеск. Книгу письменника не можна назвати романом у сучасному значенні цього слова. У ній немає чіткого розвиненого сюжету, різнобічних характеристик образів, зображення психології героїв. В основу архітектоніки твору покладено розвиток ідей, які об’єднували всі книги в єдине ціле. Письменник розв’язав у романі великі педагогічні проблеми, давав різку сатиру на феодальні загарбницькі війни, змалював ідеал щасливого суспільства, вислював палку любов до знань, людської культури, виступив проти церковної псевдонауки і богословів. Автор захопився ідеєю освіченого монарха, показав своє ставлення до правителя і влади зокрема. Водночас у романі він не показав справжнього ідеального монарха. Лише окремими натяками дозволив думати, що окремі риси правителя були втілені в образах його героїв — Грангузьє, Гаргантюа, Пантагрюеля. Від ідеальної політичної системи письменник перейшов до ідеальної суспільної. Рабле змалював картину ідеального суспільства на прикладі Телемського абатства (з грецьк. «вільне бажання»). Феодальному суспільству не було відоме поняття «свобод». Свобода в розумінні італійського Ренесансу належала лише окремій особі. Гуманісти доводили, що людина не повинна підкорятися чужій волі. Вона мусила робити, відчувати і думати так, як їй цього хотілося б. У Телемі не було примусу ні зовнішнього, ні внутрішнього не тільки для роздумів і почуттів, але й для душі. Картина Телемського абатства — утопія, оскільки жодна держава в Європі не в змозі була утримувати подібну установу. Проте якщо існувало і могло існувати подібне абатство, то й міста і держава теж могли бути вільними, без будь-якого примусу і будь-якого підпорядкування. Перший український переклад під назвою «Гаргантюа» був надрукований в Харкові у 1929 році, під назвою «Панідулі та Папамами» у Києві в 1957 році. ІСПАНСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ |
