ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ТЕМА 3. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ ЯК ДЖЕРЕЛО ПРАВА

12 3 4 5

1. Нормативно-правовий акт: поняття, ознаки.

2. Класифікація нормативно-правових актів.

3. Закон: поняття, ознаки, види.

4. Підзаконні нормативно-правові акти України.

5. Дія нормативно-правових актів в часі, просторі і за колом осіб.

1.Найбільшу кількість існуючих у суспільстві правових норм закріплено саме у нормативно-правових актах. Вони є найбільш поширеними, навіть домінуючими джерелами права. Ця ситуація є типовою і для України – держави, яка загалом розвивається за принципами романо-германської правової сім’ї.

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами правотворчості (компетентним органом держави або безпосередньо народом) у визначених законом порядку і формі, який встановлює, змінює або скасовує норми права з метою регулювання суспільних відносин, розрахований на багаторазове використання і в разі необхідності забезпечується силою державного примусу.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Основне завдання нормативно-правового акта, як будь-якої форми права – зберігати правову інформацію і оптимальним чином доводити її до адресатів.

Варто звернути увагу, що поняття акт узагалі вживається в теорії права в двоякому змісті. Один – це акт як дія, другий – це акт як матеріальний (письмовий, електронний) носій інформації, як документ. Саме в останньому змісті і позначається нормативно-правовий акт як джерело права.

Така форма права як нормативно-правовий акт породжує і безліч актуальних наукових проблем, одні з яких вирішені в теорії права, а інші знаходяться в стадії обговорення.

Насамперед, це проблема структури нормативно-правового акту і її співвідношення зі структурою самого права.

У цьому плані нормативно-правовий акт є найбільш зручною і довершеною формою для всіх суб’єктів права (громадян, держави і т. п.).

За допомогою нормативно-правового акту держава може оперативно здійснювати правове регулювання, реагувати на правові потреби суспільства, координувати всю роботу з управління суспільними процесами. Нормативно-правові акти неоднозначні. З огляду на формальну обов’язковість, залежно від суб’єкта прийняття – ця властивість відображається юридичною силою (це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їхнє співвідношення та залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави).

Отже, поширеність саме цієї форми права можна пояснити рядом переваг перед іншими формально-юридичними джерелами права:

1) можливість найбільш чітко, ясно, однозначно та повно сформулювати зміст юридичних прав і обов’язків суб’єктів суспільного життя;

2) здатність найшвидше і найповніше довести до відома адресатів юридичної норми її зміст;

3) можливість створити умови для правильного, адекватного (належного) і однакового розуміння, з’ясування адресатом норми її істинного змісту;

4) змогу забезпечити сприятливі умови для швидкого відшукування потрібної юридичної норми;

5) можливість забезпечити сприятливі умови для оперативної його зміни чи скасування, що дасть змогу швидко та адекватно реагувати на потреби правового регулювання;

6) робить можливим здійснення упорядкування, погодження, систематизації всієї сукупності численних юридичних норм, що сприяє полегшенню користування нормативно-правовими актами, в яких ці норми містяться;

7) виходить від строго визначених правотворчих органів і осіб, які наділені строго визначеною компетенцією;

8) приймається в чітко визначеному порядку;

9) має встановлену форму і реквізити;

10) має порядок вступу в силу і сферу дії.

У Конституції України чітко визначено перелік форм нормативно-правових актів для кожного суб’єкта правотворчої діяльності, їх ієрархічне підпорядкування, межі повноважень зазначених суб’єктів та порядок дії в часі, просторі.

Ознаки нормативно-правового акту:

1) має конкретний зміст, тобто чітко встановлює моделі належної, дозволеної чи забороненої поведінки суб’єктів, завжди чітко формулює зміст юридичних прав, обов’язків, відповідальності;

2) має абстрактного адресата, тобто поширює свою дію на невизначене індивідуальними характеристиками коло суб’єктів, а отже, не є персоніфікованим, а також розрахований на неодноразове (постійне або тривале) застосування. Так, норма Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за крадіжку не дає вказівки на конкретного адресата власної дії. Відповідальність за таємне викрадення майна будуть нести всі суб’єкти, в діях яких міститься склад злочину. Настання відповідальності не залежить від інших супутніх ознак, вона є невідворотною для того, хто вчинив злочин;

3) є правоутворюючим актом, оскільки він містить норми права (загальнообов’язкові правила поведінки), він встановлює чи закріплює нові норми права або змінює (доповнює), скасовує чинні. В нормативно-правових актах містяться норми права, тобто ті правила поведінки, що встановлюють, змінюють чи скасовують певні права і обов’язки;

4) є офіційним актом – приймається, видається чи санкціонується тільки нормотворчими суб’єктами – уповноваженими компетентними органами держави (правотворчими органами) або ухвалюється народом (шляхом проведення референдуму) в межах їх компетенції. Наприклад, в Україні такими суб’єктами є: народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, визначені Конституцією та законодавством України. Щодо прийняття нормативно-правових актів на референдумі, то найхарактернішим прикладом є такий порядок прийняття конституцій. Таким чином були прийняті конституції Франції у 1958 році, Чилі у 1980 році чи Російської Федерації у 1993 році;

5)приписи нормативно-правового акту виражають державну волю суспільства, є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням. Нормативно-правовий акт може прийматися у порядку делегованого законодавства або референдуму, але так чи інакше за участю держави і є виразом її волі;

6) є результатом правотворчої діяльності держави;

7) має конкретну форму, яка залежить від органу, котрий його видає. Його форма визначена Конституцією, а також спеціальним законом про нормативно-правові акти (у разі його прийняття). Нормативно-правовий акт має суворо визначену документальну форму письмового акта-документа, що складається відповідно до правил нормотворчої техніки, визначену структуру (розділи, глави, статті, параграфи, пункти) і офіційні реквізити (вид акту – закон, указ, постанова; найменування державного органу, який його видав; назву; дату і місце прийняття; державний реєстраційний номер; предмет регулювання; підпис (підписи) відповідальних посадових осіб; відомості про посадову особу, що підписала акт);

8) має юридичну силу (це властивість нормативно-правового акта діяти та породжувати юридичні наслідки: а саме, виникнення, зміну чи припинення правовідносин);

9) система нормативно-правових актів є диференційованою - вони розподіляються залежно від державного органу, який видав акт, за предметом правового регулювання;

10) оскільки система нормативно-правових актів є ієрархічною, тобто нормативно-правові акти розподіляються за юридичною силою (підзаконні акти мають відповідати положенням закону, закон має перевагу над підзаконними актами, конституція є основним законом), то кожен з них займає чітко визначене місце серед інших нормативних актів відповідно до субординації за юридичною силою, в зв’язку з чим не суперечить актам вищої юридичної сили, передусім Конституції, міжнародним договорам, ратифікованим парламентом тощо;

11) розробляється і приймається в особливому державно-процесуальному порядку з додержанням встановленої законом нормотворчої процедури (нормотворча ініціатива, розробка, обговорення, прийняття, підписання, реєстрація, оприлюднення, набрання чинності);

12) підлягає обов’язковій державній реєстрації та обліку (в Україні існує Єдиний державний реєстр нормативних актів);

13) доводиться до відома населення у встановленому законом порядку – публікується в офіційних спеціальних друкованих виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка;

14) урегульовує істотні за значенням (соціально значимі) суспільні відносини.

Необхідно звернути увагу на те, що правова теорія та практика виділяють, окрім нормативно-правових актів, ще два види правових актів, до яких відносять індивідуальні та інтерпретаційні.

У юридичній субординації з нормативно-правовим актом знаходяться піднормативні акти:

- інтерпретаційно-правові (акти тлумачення норм права) – мають допоміжний характер і, як правило, "обслуговують" нормативні акти. Вони є результатом з’ясування та офіційного роз’яснення положень правових норм (роз’яснення Конституційного Суду України);

- індивідуально-правові (акти застосування норм права) – породжують права і обов’язки лише у тих конкретних суб’єктів, яким вони адресовані, з конкретного випадку; зазначають права та обов’язки конкретних суб’єктів, яким вони адресовані, у конкретних випадках правового життя (вирок суду, постанова слідчого, наказ про зарахування до навчального закладу);

- акти реалізації прав і обов’язків (акти-документи, які закріплюють автономні рішення окремих суб’єктів права – індивідуально-правові договори, правочини).

Поєднує їх те, що вони усі - взаємозалежні акти правового змісту.

Відмінність нормативного від піднормативного акта (акта застосування норм права та акта тлумачення норм права) полягає в такому:

1) нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов’язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх, тому його називають правовстановлювальним актом. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт застосування права лише містить індивідуально-конкретні приписи, конкретизує (індивідуалізує) чинні норми, а акт тлумачення права дає роз’яснення змісту і меж дії цих норм права. Вони – піднормативні.

2) нормативно-правовий акт містить норми права, тобто правила поведінки загального характеру, що адресуються усім або певній частині населення, тоді як акт застосування норм права має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано до всіх, а Указ Президента про призначення головою обласної адміністрації – це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов’язків, відтак, – це акт застосування норм права). Їх об’єднує загальна юридична природа, і те, що ті та інші містять державно-владні розпорядження, але у актів застосування ці розпорядження мають індивідуальний, конкретний (як за суб’єктом так і за змістом) характер. Отже, вимоги нормативного акта стосуються всіх суб’єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним особам чи організаціям і є обов’язковим до виконання тільки ними. Інтерпретаційний акт адресується суб’єктам, які застосовують норми права, що роз’ясняються.

3) нормативний акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права – конкретну життєву ситуацію. Інтерпретаційний акт не змінює зміст правового регулювання, а тільки доповнює його роз’ясненнями норм права;

4) нормативний акт діє тривалий час і не вичерпує себе фактами його застосування; дія акта застосування норм права закінчується у зв’язку з припиненням існування конкретних правовідносин; інтерпретаційний акт діє тільки разом з нормативним актом, приписи якого роз’яснюються, і має допоміжне значення.

Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи. Хоча структура нормативно-правового акта залежить від його конкретного виду, але можна виділити його типові структурні елементи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

Преамбула - вступна частина, ненормативне (таке, що не містить норм права), безстатейне загальне введення, що слугує обґрунтуванням нормативно-правового акта, визначає його мету та завдання, вихідні ідеологічні (світоглядні) положення. Преамбули використовуються рідко, не є типовими для більшості нормативно-правових актів, як правило, зустрічаються у конституціях (Конституція України 1996 року).

Статті, пункти містять первинні одиниці нормативно-правового акта - правові приписи, через які стаття (пункт) співвідноситься з нормою права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци та підпункти. Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю – «ст.», а частини (абзаци) статей – «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

Глави – структурний елемент, що зустрічається у великих за обсягом нормативно-правових актах (наприклад, конституція).

Розділи – об’єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об’єднуються в розділи, а розділи – у глави.

Частини - найбільші структурні підрозділи нормативно-правових актів, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Нормативний акт як офіційний письмовий документ повинен відповідати певним вимогам.

По-перше, це стосується його структури і офіційних реквізитів. Нормативний акт, як правило, складається з таких структурних елементів, як преамбула (містить інформацію про причини, умови, мету прийняття акта, принципи його дії), розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей. Кодифіковані нормативні акти поділяються на загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми-принципи, дефініції, загальні положення тощо, а особлива – норми, які визначають вид і міру можливої або необхідної поведінки, міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Назва нормативного акта вказує на орган, який його видав, вид акта, предмет регулювання. Наприкінці нормативного акта розміщуються дата і місце його прийняття, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Україні здійснюється щодо законів України – Президентом України, постанов Кабінету Міністрів – прем’єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування – головами місцевих рад.

По-друге, нормативно-правові акти підлягають обов’язковій державній реєстрації та обліку. В Україні існує Єдиний державний реєстр нормативних актів, до якого включаються чинні, оприлюднені та неоприлюднені, в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України. Нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України. Що стосується обліку законодавства, то слід зазначити, що він здійснюється в різні способи, серед яких: журнальний облік (фіксація нормативних актів у спеціальних журналах за хронологічним, алфавітним, предметним принципами); картковий облік (створення картотеки нормативних актів); внесення в тексти офіційних видань нормативних актів відміток про їх зміну, доповнення чи скасування; автоматизований облік на основі використання комп’ютерної техніки та сучасних інформаційних мереж.

По-третє, нормативні акти опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки. Ці правила передбачають вимоги щодо використання особливої мови закону (юридичної термінології), прийомів і способів викладення норм права в статтях нормативних актів, юридичних конструкцій, юридичних фікцій, приміток тощо.

По-четверте нормативні акти оприлюднюються в офіційних друкованих виданнях. В Україні до таких видань відносять «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України», газети «Голос України» і «Урядовий кур’єр».

2.Нормативно-правові акти є головним джерелом національного права України. Тому питання їх класифікації є принциповими для навчального курсу теорії держави та права. Існують такі критерії поділу нормативно-правових актів на види, як юридична сила, галузева належність, характер волевиявлення, сфера суспільних відносин, строк дії, сфера дії.

Класифікацію нормативно-правових актів можна провести за наступними підставами (критеріями):

1) за юридичною силою:

- закони (мають вищу юридичну силу);

- підзаконні нормативно-правові акти (видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання).

До речі, юридична сила є основним критерієм поділу нормативно-правових актів.

Юридична сила –це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їх співвідношення і взаємозалежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.

Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом України «Про нормативні акти» (або іншим відповідним законом, якщо такий в державі існує).

2) за суб’єктами правотворчості – на нормативні акти, прийняті народом, главою держави, органами законодавчої, виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та ін. За суб’єктами правотворчості нормативно-правові акти поділяють на акти органів держави, народу в процесі референдуму, громадських об’єднань, трудових колективів, спільні акти органів держави і недержавних утворень;

3) за обсягом і характером дії – на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на частину території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзвичайної), регулятивні можливості яких реалізуються за наявності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха та ін.);

4) за галузевою належністю – на галузеві нормативно-правові акти, які містять норми певної галузі права, наприклад, конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного права тощо, а також міжгалузеві нормативно-правові акти, які містять норми різних галузей права. Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та інші);

5) за зовнішньою формою виразу – на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази та ін.

6) за сферою дії:

загальні – містять правові норми, які охоплюють своєю дією практично всі інститути тієї чи іншої галузі (наприклад, Цивільний кодекс України);

спеціальні – містять правові норми, які відносяться до одного інституту тієї чи іншої галузі права і регулюють певний вид суспільних відносин (Закон України «Про оренду державного та комунального майна»).

7) за характером волевиявлення:

акти встановлення норм права;

акти зміни норм права;

акти скасування норм права.

8) за ступенем загальності правових норм на:

загальні – містять правові норми, в яких фактичні дані охоплюються родовими ознаками;

конкретні – містять правові норми, в яких фактичні дані вказуються за допомогою індивідуальних ознак.

9) за часом дії:

визначено-строкові – вказаний строк дії нормативно-правового акту (наприклад, Закон України «Про Державний бюджет України на 2013 рік»);

невизначено-строкові – строк дії нормативно-правового акту не вказаний, а тому він діє до скасування.

10) за просторовою дією:

загальні (загальнодержавні) – діють на території всієї держави (наприклад, Цивільний кодекс України);

місцеві – поширюють свою дію на певну структурну одиницю або населений пункт (наприклад, розпорядженняголови державної адміністрації);

локальні – поширюють свою дію на трудовий колектив підприємств, установ, організацій (наприклад, нормативні накази керівників цих підприємств, установ, організацій; правила внутрішнього розпорядку).

3. Закон– це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, прийнятий вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом шляхом прямого волевиявлення населення (референдуму) в особливому процедурно-процесуальному порядку, регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Спеціальні ознаки закону:

1) має вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних актів в системі нормативно правових актів держави. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів, не можуть суперечити ним і тому є підзаконними.

Вища юридична сила закону означає наступні його властивості:

а) закон може бути змінений або скасований лише законотворчим суб’єктом;

б) закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами;

в) закон є єдиним актом вищої юридичної сили, решта нормативно-правових актів є підзаконними, тому будь-який інший правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону;

г) закон приймається відповідно до конституції та раніше прийнятих законів і не потребує додаткового затвердження;

д) акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або його дія призупиняється до усунення протиріч;

2) закони приймаються вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньонародом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;

3) закон приймаєтьсявособливому порядку з дотриманням спеціальної законодавчої процедури (законодавчого процесу). Для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах. Закріплена в законах обов’язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.Порядок прийняття законів в Україні регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України;

4) у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, найбільш соціально значущі, типові, сталі суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність. Так, згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються права, свободи, обов’язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них та ін.

Виходячи з ознак, можна виділити ще й такі юридичні властивості закону. Закон є достатньо стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб’єктів та в певному порядку. Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути. Закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема в ст. 92 Конституції України називаються питання, що визначаються виключно законами України.

Закон – це цілісний документ, який має свої структурні елементи структури:

1. найменування органу, що прийняв акт;

2. назва закону;

3. правові приписи закону та наслідки їх невиконання;

4. скасування законом інших нормативних правових припасів;

5. норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності;

6. підпис відповідної посадової особи;

Закони за юридичною силою (ієрархією) або за місцем у системі законодавства поділяються на основні та звичайні.

До основних законів належать конституції та конституційні закони.

Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» латинського походження і означає «засновую», «встановлюю».

Конституція– основний закон, єдиний правовий акт, що має особливі юридичні якості, регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права та свободи громадян.

Конституція – акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституція – нормативний акт, що гарантує втілення у суспільстві загальнолюдських цінностей, демократії, свободи, справедливості.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенітету і влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави, є свого роду її «правовим паспортом». Конституція є юридичною базою решти законів. Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається неконституційним.

Конституція володіє найвищою стабільністю, оскільки має порівняно з іншими нормативними актами найбільш тривалу і постійну дію. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв’язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатися на норми Конституції. Допускається постановлення судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

Ознаки конституції:

1. Конституція – закон найвищої юридичної сили;

2. Конституція має верховенство, а її норми є нормами прямої дії;

3. Конституція має основоположний, установчий характер;

4. Конституція є ядром системи права, базисом для поточного законодавства;

5. Конституція є стабільною, її стабільність забезпечується особливим, ускладненим порядком її перегляду та внесення до неї змін та доповнень;

6. Конституція має народний характер, виражає інтереси громадянського суспільства (народу), а не лише держави;

7. Конституція має гуманістичний характер;

8. Конституція має реальний характер, фіксує ті суспільні відносини, що склалися на момент її прийняття.

Конституції бувають двох видів:

- кодифіковані - єдиний систематизований писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США тощо);

- некодифіковані - група законів, предметом регулювання яких є особливий вид суспільних відносин, віднесений до конституційного права (Великобританія, Швеція, Канада). Так, у Великобританії за відсутності кодифікованого конституційного акта функціонує група конституційних законів (статутів) – Акт про парламент 1911 р., Акт про міністрів Корони 1937 р., Акт про місцеве управління 1972 р. тощо. Вони діють разом із судовими прецедентами та конституційними звичаями (конституційними угодами).

Конституційні закониє похідними від конституції. Виділяють два види конституційних законів:

- ті, посилання на які містяться у конституції або конституція передбачає необхідність їх прийняття;

- закони, що вносять зміни та доповнення до конституції (наприклад, Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 18 грудня 2004 року). Такі закони після набрання чинності стають невід’ємною частиною конституції.

Конституційний закон відрізняється від решти законів своєю юридичною силою, специфічним предметом правового регулювання, особливою процедурою прийняття (в Україні 2/3 від конституційного складу Верховної Ради).

Звичайні закони– це засновані на конституції нормативно-правові акти поточного законодавства, присвячені окремим напрямам політичного, економічного, соціального життя суспільства.

За внутрішньою структуроюзвичайні закони поділяються на загальні, спеціальніта оперативні.

Загальні законивідповідно до конституції регламентують відносини у певних сферах суспільного життя, мають універсальний зміст і поширюють свою дію на суб’єктів, що не володіють спеціальними ознаками. Більшість законів, що приймаються законодавчими органами, є звичайними. Процедура їх прийняття є загальною, приймаються вони простою більшістю від конституційного складу парламенту.

Загальні закони бувають кодифікованіабо поточні. Кодифіковані закони-кодекси (від лат. codex – книга) представляють собою єдиний систематизований акт, який містить норми, що регулюють відносно відокремлену сферу суспільних відносин, і створює базу самостійної галузі законодавства (Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення).

Кодекс є логічно узгодженим результатом складної право-творчої діяльності державних органів. Кожен кодекс являє собою нормативний матеріал, що розподілений на глави, розділи, статті, в яких представлено все, що є необхідним для врегулювання певної сфери суспільних відносин: загальні принципи, регулятивні інститути, заходи охорони правил від порушень тощо. Структура кодексу, як правило, складається з двох частин: загальної та особливої. Загальна частина містить основоположні принципи, визначає мету, завдання галузі, які, у свою чергу, визначають характер, зміст та регулятивні властивості норм особливої частини, які, власне, і закріплюють правила бажаної, належної та забороненої поведінки суб’єктів права.

Поточні закони - нормативно-правові акти вищої юридичної сили, що регулюють окремі напрями суспільних відносин, які входять до предметів правового регулювання різних галузей права. Поточні закони не претендують на охоплення своїм регулятивним впливом цілих сфер суспільних відносин, їх завданням є врегулювання окремих проблем правового життя суспільства (Закон України «Про вибори Президента України», Закон України про державний бюджет).

Спеціальні закони - закони, що регулюють обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин та поширюються на визначене коло суб’єктів (певну категорію населення). Це закони про освіту, пенсійне законодавство, закони про соціальний захист окремих категорій населення тощо).

Оперативні закони - нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори тощо, їх призначенням є не створення нових норм права, а підтвердження правил поведінки, що містяться в інших нормативних документах. Це так звані норми про норми, що не можуть існувати без інших законів, які вводяться в дію, або міжнародних договорів, які потребують ратифікації.

Правові системи ряду держав (Франція, Іспанія) передбачають існування органічних законів, що передбачені конституцією і своїм призначенням мають визначення статусу державних органів. В Україні теж є закони, які визначають порядок діяльності окремих органів державної влади («Про прокуратуру», «Про Конституційний Суд», «Про міліцію»). Але ці закони не передбачені Конституцією України як спеціальні і відносяться до поточного законодавства. Інша ситуація у Франції, Конституція якої передбачає врегулювання органічними законами статусу Конституційної Ради, Вищого Суду правосуддя, Суду правосуддя Республіки тощо.

Особливими видами законів є закони федеральні та закони суб’єктів федерацій. Ця ситуація є типовою для федеративних держав, у яких використовується як федеральне законодавство (загальнодержавне), так і законодавство окремих суб’єктів федерації. Наприклад, у Російській Федерації існують як закони федеральні (прийняті вищим законодавчим органом - Державною Думою), так і закони окремих суб’єктів федерації, зокрема закони міста Москви. Тобто федеративна структура законодавства є більш ієрархічною, ніж структура законодавства унітарної держави.

За суб’єктом правотворчостізакони поділяються на ті, які прийняті народом (шляхом референдуму), та ті, які прийняті парламентом (в Україні – Верховною Радою). У Конституції України зазначено, що всеукраїнський референдум може бути проголошений за народною ініціативою (на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області). Тобто теоретично на референдум може бути винесене будь-яке питання, що потребує з’ясування волі народу. Виняток становлять законопроекти з питань податків, бюджету та амністії. Прийняття законів з цих питань потребує спеціальної підготовки та неабиякого досвіду законотворчої роботи, тому винесення цих питань на всенародне обговорення є принаймні недоцільним.

Види законів за строком дії: постійні, тимчасові, надзвичайні. Постійні – закони, що діють без обмеження у часі. Тимчасові – закони, що діють з обмеженням строку дії (Закон України про державний бюджет).

Надзвичайні - є різновидом тимчасових, приймаються у випадках, передбачених конституцією, діють у період надзвичайного часу, набрання чинності такими законами тягне за собою припинення дії інших законів з тих же питань на період надзвичайного часу.

Види законів виокремлюють за такими критеріями.

1. За юридичною силою:

а) конституційні – нормативні акти, якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції (наприклад, Закон України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України»). Вони приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України
в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України;

б) звичайні – нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України від 5 квітня 2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»). Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

2. За ступенем впорядкованості:

а) кодифіковані – нормативні акти, затверджені законами, в яких на науковій основі узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Кодекс адміністративного судочинства України, Основи законодавства України про охорону здоров’я);

б) поточні (тематичні) – несистематизовані законодавчі акти, прийняті з окремих питань (наприклад, Закон України від 15 березня 2006 р. «Про холдингові компанії в Україні»).

3. За значенням у механізмі правового регулювання:

а) основні – закони, які містять в первинній редакції текст правових норм і здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин (наприклад, Закон України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»);

б) допоміжні – закони, якими вносяться зміни і доповнення до чинного законодавства, затверджуються, ратифікуються, зупиняються, скасовуються інші нормативні акти (наприклад, закони України від 22 грудня 2006 р. «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного Кодексів України»; від 20 грудня 2006 р. «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Союзом про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом»).

4. За обсягом дії:

а) закони загальної дії – поширюються на всіх суб’єктів права незалежно від їх статусу (наприклад, Закон України від 8 вересня 2005 р. «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»);

б) закони спеціальної дії – адресовані чітко окресленому колу суб’єктів, які мають особливий статус (наприклад, Закон України від 9 листопада 2005 р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні»);

в) закони виняткової дії – встановлюють винятки з загальних правил щодо обмеженого кола суб’єктів (наприклад, Закон України від 8 липня 2005 р. «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності»).

5. За часом дії:

а) постійні – закони, розраховані на тривалий (необмежений) строк дії (наприклад, Закон України від 22 грудня 2006 р. «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим»);

б) тимчасові – закони, прийняті на визначений у часі строк дії (наприклад, закони України «Про державний бюджет України на 2008 рік», «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», «Про чисельність Збройних Сил України на 2008 рік»).

Особливим видом є надзвичайні закони – акти, що приймаються за надзвичайних обставин і призупиняють дію чинних у відповідній сфері нормативних актів. Такі закони покликані забезпечити безпеку громадян у разі війни, катастроф, епідемій, необхідності захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо (наприклад, Закон України від 2 листопада 2006 р. «Про функціонування паливно-енергетичного комплексу в особливий період»).

4. Підзаконні нормативно правові акти – це документи компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання. Отже, підзаконні акти регламентують лише ті відносини, які вже регулюються за допомогою законів, тому вони не можуть суперечити законам, Конституції, повинні відповідати принципам і вимогам права. Усі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть протирічити йому. В іншому разі акти визнаються недійсними і з моменту свого прийняття підлягають скасуванню. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини, підпис уповноваженої особи і печатку.

Підзаконний нормативний акт – це акт нижчої державної інстанції, їх юридична сила не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам.

Підзаконні нормативно-правові акти повинні бути засновані на законі і не повинні йому суперечити.

12 3 4 5